Теорія відносних переваг Д. Рікардо.

Д. Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг і вивів принцип відносних переваг у своїй праці «Принципи політекономії і оподаткування» 1817. Д. Рікардо розвинув теорію «порівняльних переваг» і показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них не володіє абсолютною перевагою у виробництві конкретних товарів.

Визначення теорії-країни будуть спеціалізуватися на виробництві товарів, за якими мають відносно найменші витрати виробництва, тобто альтернативна ціна в виробництві яких нижче, і торгівля між країнами буде взаємовигідна незалежно від того чи є виробництво в 1 з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій країні.

Допущення теорії: - виходить з існування тільки одного фактора виробництва - праці; - не враховувалися транспортні витрати; - виходить з передумови повної зайнятості; - не приймалися до уваги інші передумови - такі як розходження у насиченості країн факторами виробництва; - теорія «порівняльних переваг» використовує поняття альтернативної ціни - це робочий час необхідний на виробництво одиниці одного товару виражений через робочий час, необхідний на виробництво іншого товару. Модель відносних переваг: А1/А2 <А'1 / А'2, де А1/А2 –кількість витрачених годин на виробництво товару 1 до товару 2 в одній країні, А'1 / А'2 - за кордоном.

Зробимо припущення, що альтернативні витрати на виробництво одних і тих же тов. в країні 1 нижче ніж у країні 2 або А1 / А'1 <А2 / А'2 - формула відносної переваги.

Якщо країна спеціалізується на виробництві тих товарів які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами, ніж інші країни, торгівля буде взаємовигідною не залежно від того чи є виробництво товару абсолютно ефективним в одній країні у порівнянні з іншою. Виграш від торгівлі - це економічний ефект, який отримують країни, що спеціалізуються на виробництві товарів у яких вони мають відносну перевагу. Дві переваги: ​​1. Економія затрат праці; 2. Відбувається збільшення споживання товару 1 і 2. Подальший розвиток теорії «порівняльних переваг» відбувалося в розробках Дж. Міля, який визначив ціни за якими будуть обмінюватися товари міжнародної торгівлі. Його теорія отримала назву «взаємного попиту», тобто товари будуть обмінюватися при вільній торгівлі за цінами, які встановлюються десь в проміжку між внутрішніми відносними цінами між цими товарами. Кінцеві ціни залежать від співвідношення світового попиту (Д) і пропозиції (S) на ці товари. Переваги: - вперше описала баланс AD і AS; - показала вигоди від спеціалізації і торгівлі всіх країн учасниць, а не тільки однієї країни внаслідок того, що інші програють; - є науково обґрунтованим принципом зовнішньої економічної політики країн. Недоліки: - не враховує інші фактори виробництва; - не враховує транспортні витрати; - теорія ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін і зарплати, інфляцію та міжнародний рух капіталів; - ґрунтувалася на припущенні повної зайнятості; - теорія не пояснює торгівлю між країнами, які знаходяться на, приблизно, однаковому рівні економічного розвитку. Значення теорії: 1) дозволяє вести науково обґрунтовану зовнішню економічну політику, 2) теорія вперше описала баланс сукупного попиту та пропозиції; 3) довела існування вигод від спеціалізації та торгівлі для усіх стран-учасників.

23. Теорія співвідношення факторів виробництва.

Шведські економісти Хекшер і Олін розробили теорію, яка пояснює міжнар. торгівлю через співвідношення факторів вир-ва. (30 рр 20 ст.). Основні припущення теорії: - враховувалися два фактори виробництва - праця і капітал, але не приймалися до уваги технологія; - в торгівлі брали участь дві країни, торгують двома товарами; - у країн різна факторонасиченість та фактороінтенсивність. Факторонасиченість - показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва. Фактороінтенсівность - показник, який позначає відносні витрати факторів виробництва на створення певного товару. K1/L1 < K2/L2 (Товар 1 – працеємний, а товар 2 капіталоємний).

Факторонасиченість визначається через: 1) відношення ціни до факторів вир-ва: Pk / PL<P'k / P'L - країна 1 більш забезп. капіталом, бо ціна на капітал менша, а країна 2 – працею. 2) через абсолютні обсяги факторів вир-ва: Tk / TL>T'k / T'L - країна 1 капіталонасичена.

Визначення теорії Хекшера-Оліна: країни будуть експорт. ті фактороінтен. товари, у вир-ві яких вони мають надлишок факторів вир-ва, і імпор. ті товари, в яких вони мають нестачу факторів вир-ва.

Висновки теорії: суб’єкти, що мають надлишок факторів вир-ва виграють від торгівлі, а суб’єкти, що викор. недостатні фактори вир-ва, програють від міжнар. торгівлі. Ціни на товари залежать від цін на фактори вир-ва. Значення теорії: дана теорія визначає причини порівняльних переваг - різна забезпеченість країн факторами вир-ва.

Розвиток теорія Хекшера-Оліна знайшла в працях Самуельсона.

Визначення теорії «співвідношення факторів вир-ва» Хекшера-Оліна-Самуельсона або теорема вирівнювання цін на фактори в-ва: міжнародна торгівля зумовлює вирівнювання відносних і абсолютних цін на гомогенні фактори вир-ва у торгуючих країнах.

Гомогенність капіталу означає капітал з однаковою продуктивністю та ризиком. Гомогенність праці означає працю з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності. Міжнародна торгівля буде вигідною до тих пір поки існує різниця у відносних цінах на фактори виробництва торгуючих країн. Ціна на фактори в-ва зал. Від ціни на товари, але лише між країнами з однак. Рівнем екон розвитку.

Парадокс Леонтьева.

В. Леонтьєв (американський економіст) спростував теорію Хекшера-Оліна зробивши висновки у своїх дослідженнях: капіталонасичені країни експорт трудомісткий товар, а трудонасичені країни експорт. капіталомістк товар. Його дослідження отримали назву «парадокс Леонтьєва».

Виявився ряд нових явищ в міжнародній економіці, які вона не могла пояснити: 1) Зміна відносної забезпеченості факторами виробництва і порівняльних переваг не завжди відбувалися одно направлено. 2) Відбулося наближення у забезпеченості капіталом, кваліфікованою працею і науковим потенціалом між розвиненими країнами та новими індустріальними країнами. Це призвело не до скорочення, а до розширення обсягів торгівлі між ними. 3) Теорія Хекшера-Оліна не пояснює внутрішньогалузеву торгівлю - чому з одних розвитих країн в інші зростає експорт тих самих категорій продукції - автомобілів, електромашинобудування.

У кінці 80-х рр. американський вчений. Боуен, Лімер, Свейкаускас провели досліди по 2 країнам та 12 чинникам довели і показали, що теорія Хекшера-Олена виконується в менше ніж 70% випадках, а в іншому йде у протилежному напрямку. На що вчені привели аргументи проти парадоксу: 1. Необхідно ділити робочу силу на різні категорії і виходячи з цього розраховувати питомі витрати на виробництво експортуємих товарів. (Дональд Кісінг – 8 видів РС в США, дуже кваліфік, на що треба був капітал) 2. Не був врахований той фактор, що у виробництві експортних товарів використовуються капіталомістка імпортна сировина. 3. Існує реверс факторів виробництва: виробництво одного і того ж товару в різних країнах може бути як капіталомістким, так і трудомістким (н-д в-во рису у В’єтнамі і США). А тому Теорія Хекшера-Оліна залишається правильною, а парадокс Леонтьєва залишається одним з інструментів аналізу міжнарод. торгівлі.

Наши рекомендации