Структура техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інвестиційного проекту

Структура розділів	Інформація
Розділ 1. Основні ідеї проекту
1.1. Ідея проекту	1.1.1. Відповідність ідей проекту чинній системі економічних взаємовідносин у країні 1.1.2. Відповідність ідей рівню економічного розвитку країни
1.2.Перелік спонсорів	1 .2.1 . Принципи зацікавленості спонсорів у реалізації проекту
1.3. Відомості про проект	1.3.1. Основні характеристики проекту 1.3.2. Цілі проекту та попередня основна стратегія проекту 1.3.3. Географічний ареал та частка на ринку (внутрішньому, зовнішньому), ринкова ніша 1.3.4. Тип розташування (ринкова або ресурсна орієнтація) 1.3.5. Економічна політика підтримки проекту 1.3.6. Продукція та її структура, потужності підприємства 1.3.7. Контури економічної, промислової, фін., соц. політики 1 .3.8. Національні, галузеві та підготовчі фактори, сприятливі для проекту 1.3.9. Найменування, адреса, фінансові можливості, роль у проекті організатора або ініціатора проекту.
Розділ 2. Аналіз ринку та стратегія маркетингу
2.1. Загальноеконо­мічний аналіз	2.1.1. Загальноекономічні показники, що стосуються попиту на продукцію, передбачену проектом (населення та темпи зростання населення, рівень доходів та споживання і т. ін.). 2.1.2. Державна політика, практика та законодавство у сфері, пов'язаній зі споживанням, виробництвом, імпортом про­дукції, обмеження за стандартами, зобов'язання, субсидії, кредитний контроль та регулювання закордонних зв'язків 2.1.3. Наявний рівень національного виробництва запроекто­ваної продукції, включаючи виробництво для внутріш­нього споживання 2.1.4. Наявний рівень імпорту 2.1.5. Виробництво та імпорт заміщуваної продукції 2.1.6. Дані про граничні витрати та доповнюючі продукти 2.1.7. Наявний рівень експорту
2.2.Дослідження ринку	2.2.1. Детальна оцінка наявної місткості ринку 2.2.2. Прогнозування зміни місткості вітчизняного ринку в майбутньому 2.2.3. Можливості виходу на ринки інших кра'їн 2.2.4. Імпорт конкурентної продукції
2.3.Основи проектної стратегії	2.3.1. Цілі проекту 2.3.2. Стратегія проекту (три варіанти - лідерство у витратах; орієнтація на обмежену групу покупців)
2.4.Основна концепція маркетингу (стратегія маркетингу та оперативні заходи)	2.4.1. Стратегія маркетингу (4 варіанти: проникнення на ринок, розвиток ринку, розвиток продукції, диверсифікація) 2.4.2. Оперативні заходи — збір, опрацювання та систематична оцін­ка інформації про ринок та ринкове середовище (попит та конкуренція, поведінка клієнта та потреби споживачів і т. ін.) 2.4.3. Цілі в галузі збуту (оборот, частка ринку, репутація фірми, прибуток)
2. 5. Витрати та доходи маркетингу	2.5.1. Витрати (визначення цін реалізації продукції, внутрішні витрати виробництва та збут, реакція клієнтів на різні ціни, цінова політика конкурентів та ін.) 2.5.2. Оцінка доходів з урахуванням таких аспектів: оптимальна виробнича потужність, відповідна (придатна) технологія (технологічна концепція), технологічно доцільна виробнича програма
Розділ 3. Сировина та комплектуючі матеріали
3.1 Класифікація сировинних та комплекту­ючих матеріалів	3.1.1. Мінеральні ресурси 3.1.2. Сільськогосподарські матеріали: 3.1.3. Сільськогосподарські матеріали (інформація про якість, методи збору та вивезення) 3.1.4. Морські продукти (оцінка запасів, витрати виробництва, особливості національної політики та екологічні проблеми) 3.1.5. Промислові напівфабрикати (можливість їх використан­ня залежно від характеру технологічного циклу майбутнього проекту) 3.1.6. Допоміжні матеріали - загальна оцінка потреб з урахуванням вибору місцерозташування, технології та виробничої потужності проек. 3.1.7. Запасні частини 3.1.8. Поставки для соціальних та інших потреб
3.2. Доступність ресурсів	3.2.1. Загальна потреба в матеріалах та комплектуючих виробах 3.2.2. Джерела постачання (зовнішні, внутрішні), їх місцероз­ташування 3.2.3. Транспортування матеріалів та можливі транспортні витрати 3.2.3 Оцінка альтернативних варіантів.
3.3. Стратегія поставок, витрати на сировину та комплектуючі вироби	3.3.1. Цілі стратегій (мінімізація витрат, мінімізація ризику та оптимізація ділових стосунків з постачальниками) 3.3.2. Програма поставок - основа визначення витрат: визначення джерел постачання та постачальників, угоди, засоби транспортування, зберігання, оцінка ризику зриву поставок
Розділ 4. Місцерозташування та навколишнє середовище
4.1. Аналіз місцероз­ташування та навколишнього середовища	4.1.1. Розробка кількох альтернативних варіантів з урахуванням: - екологічної обстановки географічних умов; - екологічного впливу проекту та оцінки екологічного впливу; - державної соціально-економічної політики, стимулів та обмежень; - інфраструктури району реалізації проекту
4.2. Остаточний вибір розта­шування, вибір будівельного майданчика, оцінка витрат	4.2.1. Вибір виробничого майданчика з кількох варіантів із урахуванням: - природних умов (ґрунтів, клімату тощо); - екологічного впливу (обмеження); - соціально-економічних умов; - місцевої інфраструктури в районі виробничого майданчика; - стратегічних аспектів; - вартості землі; - вартості підготовки виробничого майданчика
Розділ 5. Інженерна частина проекту та технології
5.1. Виробнича програма та виробнича потужність	5.1.1. Розробка виробничої програми з урахуванням ринкових та ресурсних обмежень 5.1.2. Визначення потреби в матеріалах та робочій силі 5.1.3. Виробнича потужність: номінальна, максимальна, імо-___вірна нормальна (оптимальний рівень виробництва)
5.2. Вибір технологій, придбання та передача технології, детальний план та інженерні основи проекту	5.2.1. Ретельне опрацювання альтернативних варіантів технологій та ноу-хау з урахуванням потреб ринку, наявності ресурсів, екологічних факторів, стратегії реалізації проекту 5.2.2. Вибір технології на підставі оцінки можливого впливу на навколишнє середовище, економіку та соціальне середовище 5.2.3. Джерела одержання технологій (ноу-хау): а) ліцензування; б) придбання повного права на технологію; в) спільне володіння правом використання технологій 5.2.4. Розробка попереднього та детального плану реалізації проекту
5.3. Вибір обладнан­ня, будівельні роботи, потреби в ремонті та заміні. Оцінка інвестиційних витрат	5.3.1. Укладання списку необхідного обладнання з розбивкою по групах (технологічне, механічне, електромеханічне, інструменти та КІП, транспортне та конвеєрне і т. ін.) 5.3.2. Укладання списку запасних частин, наукового облад­нання та приладів 5.3.3. Розробка попереднього плану будівельно-монтажних робіт 5.3.4. Визначення потреб у ремонтних роботах 5.3.5. Початковий розрахунок вартості будівництва на підставі питомих витрат (на 1 м2,1 м3)
Розділ 6. Організаційні та накладні витрати
6.1. Організація та управління підприємством	6.1.1. Етапи розробки організаційної структури: - визначення комерційних цілей та завдань; - розробка організаційної структури; - підготовка програми навчання та набору персоналу 6.1.2. Розробка організаційної структури (3 рівні): - верхній рівень управління (довгострокове стратегічне, економічне та бюджетне планування, контроль та координація діяльності); середній рівень управління (планування та контроль, збут, виробництво, фінансування); - нижній рівень управління (щоденний контроль над поточними операціями
6.2. Організаційне проектування	6.2.1. Організаційне проектування - створення адміністра­тивних підрозділів (загального управління, фінансів та фінансового контролю, управління персоналом, маркетингу та збуту, постачання, транспортування та зберігання, виробничого, економічних розрахунків, якості і т. ін.)
6.3. Накладні витрат.	6.3.1. Початковий розрахунок накладних видатків - кальку­ляція витрат
Розділ 7. Трудові ресурси
7.1. Визначення потреби у трудових ресурсах	7.1.1. Класифікація трудових ресурсів за категоріями персоналу 7.1.2. Визначення потреби в робочій силі, виходячи зі соці­ально-економічних особливостей регіону реалізації проекту 7.1.3. Розробка програм підготовки та перепідготовки кадрів на етапі проектування та будівництва об'єкта
7.2. Визначення (оцінка) витрат	7.2.1. Оцінка витрат на наймання, підготовку та перепідго­товку кадрів
Розділ 8. Планування процесу здійснення проекту
8.1. Цілі процесу реалізації проекту, етапи процесу реалізації проекту	8.1.1. Етапи процесу реалізації: формування групи здійснення проекту; - утворення компаній; - фінансове планування; - створення організаційних структур; - придбання та передача технологій; - набір трудових ресурсів; - технологічне проектування; - придбання земельної ділянки; - будівельні роботи та монтаж обладнання; - придбання матеріалів (сировини, напівфабрикатів, комплектуючих і т. ін.); попередній маркетинг; - здача об'єкта в експлуатацію; початок виробництва продукції
8.2. Графік реалізації	8.2.1. Розробка графіка реалізації від створення спеціальної групи здійснення проекту до проведення передексплуатаційних випробувань обладнання та всього виробництва
8.3. Розрахунок витрат	8.3.1. Постійний моніторинг витрат на всіх етапах
Розділ 9. Фінансовий аналіз та оцінка інвестицій
9.1. Цілі та завдання фінансового аналізу	9.1.1. Мета- аналіз та оцінка витрат, результатів та майбут­нього чистого доходу, виражених у фінансових категоріях 9.1.2. Методичні принципи (аналіз надійності інформації, аналіз структури та значущості витрат і запроектова­ного доходу для визначення факторів, що виявляють вирішальний вплив на здійснюваність інвестицій) 9.1.3. Об'єкти фінансового аналізу
9.2. Аналіз витрат	9.2.1. Класифікація витрат: початкові інвестиційні витрати, виробничі витрати, збутові витрати (витрати маркетингу) 9.2.2. Оцінка витрат
9.3. Методи еконо­мічної оцінки інвестиційних проектів	9.3.1. Традиційні методи (визначення періоду окупності, визначення простої норми прибутку) 9.3.2. Дисконтні методи (чистого дисконтованого доходу, внутрішньої норми доходу, дисконтованого періоду окупності) 9.3.3. Оцінка інвестиційного проекту за кількома методами та вибір найоптимальнішого методу
9.4. Фінансування проекту	9.4.1. Оцінка потреб фінансування (попередня - до розробки ТЕО, остаточна - після вибору місцерозташування, визначення потужності, розрахунків витрат за проектом) 9.4.2. Акціонерний капітал (випуск звичайних та привілейо­ваних акцій) 9.4.3. Позиковий капітал: короткострокові та довгострокові позики під обіго­вий капітал (комерційні банки, постачальники сировини та матеріалів); - довгострокові позики (національні, державні та міжнародні фінансові інститути); під фінансування нових проектів; - лізингове фінансування під обладнання (лізингові компанії, банки та ін.)
9.5. Фінансові та економічні показники діяльності виробництва	9.5.1. Фінансові показники: коефіцієнт заборгованості, показник поточної заборгованості, покриття довго­строкового боргу, показник відношення дебіторської заборгованості до кредиторської заборгованості 9.5.2. Економічні показники: чистого дисконтованого доходу, поточної прибутковості інвестицій, ефективної зайнятості

ТЕО може бути зорієнтовано або на ринок, або на наявні ресурси. Вибір способу фінансування проекту – основний елемент інвестиційного рішення. Тому розробка ТЕО має здійснюватися після визначення джерел фінансування. ТЕО відносно джерел фінансування проекту розробляється, як правило, за рахунок інвестицій (практика західних країн), а за кошти учасників тендерів, що відстоюють свої варіанти проектів. Витрати на ТЕО бувають досить значні, але вони не враховуються при фінансовій оцінці ефективності проекту. ТЕО для великих та важливих проектів України розробляється у складі схем розвитку регіонів і галузей, які ухвалюють на строк 10-15 років за рахунок державних капітальних вкладень, передбачених на проектування будівництв майбутніх періодів. Ці витрати передбачаються у відповідних титульних списках проектно – дослідницьких робіт, які затверджуються Кабінетом Міністрів.

3. Сутність оцінювання та вимірювання вартості капітальних інвестицій. Інвестиційне оцінювання на практиці в Україні та за кордоном.

Оцінювання — це практичний інструмент, розроблений для того, щоб поліпшити функціонування програми або перерозподілити ресурси на користь кращих програм. Оцінюванням називається систематична оцінка операцій або результатів програми чи політики у порівнянні з комплексом явних та неявних стандартів, з метою вдосконалення програми чи політики.

Керол Г.Вайс визначив оцінювання за такими п’тьма елементами:

Перший з них — це систематична оцінка. Наголос на систематичність свідчить про науково-дослідницьку природу процедур оцінювання. Незалежно від того, яким є дослідження — кількісним чи якісним, воно провадиться у строгому порядку, згідно з формальними правилами, відповідно до канонів, прийнятих у сфері досліджень соціальних наук.

Другий і третій елементи визначають, на що саме спрямовано дослідження: на операції та результати програми. Деякі види оцінювання зосереджено на вивченні процесів, тобто способів виконання програми. Метою цих видів оцінювання може бути визначення того, якою мірою програма узгоджується з визначеною практикою (наприклад, наскільки вона відповідає тому, що заплановано), або просто з'ясування того, що відбувається з програмою.

Четвертим елементом визначення є стандарти (норми), згідно з якими здійснюється порівняння. Коли дані про процеси та результати зібрано, настає етап оцінки якості програми шляхом порівняння її показників з певним комплексом очікуваних результатів. Незалежно від того, на чому зосереджено оцінювання (процесах чи результатах програми), елемент порівняння і ухвалення рішення існує завжди. Іноді критерії, за якими ухвалюють рішення, випливають з офіційного переліку цілей програми та політики, що визначаються заздалегідь, до початку їх впровадження.

П'ятий елемент визначення — це мета, задля досягнення якої провадиться оцінювання: вдосконалення програми та політики.

Здійснення оцінювання шляхом наукового дослідження вимагає більше часу і коштів, аніж просте імпровізоване оцінювання, в основі якого лежать інтуїція, власні погляди чи розвинені чуття, проте воно забезпечує строгість і об'єктивність оцінок, які в усіх інших неформальних варіантах відсутні. Ця строгість і об'єктивність можуть бути особливо важливими, якщо:

• оцінювані результати є комплексними, складними для спостереження й містять багато елементів, що взаємодіють у різний спосіб;

• рішення, що ухвалюються на підставі оцінювання, важливі і витратні;

• необхідно підтвердження адекватності чи неадекватності рішень інших людей.

Коли ініціаторами програм виступають приватні комерційні фірми, їх оцінка здійснюється зазвичай через ринок. Приватні фірми можуть реалізовувати інвестиційні проекти. Оцінювання здійснюється, коли люди безпосередньо побачили його результати. З часом вдалі та реальні інвестиційні проекти набувають поширення, а погані зникають з ринку або принаймні вони діють лише коли споживачі мають відповідну інформацію про їх результати. Проте якщо реалізацією програм займаються урядові чи некомерційні організації та аґентства, задоволення або невдоволення споживачів важить мало. Іноді такі типи програм є єдиними у місті і зазвичай тривають незалежно від попиту на них чи рівня задоволення клієнтів.

Фактично методи оцінювання є високо адаптивними. їх можна застосовувати не лише до соціальних програм і політики, а й до політики у сфері охорони довкілля, програм масового переселення людей, інвестиційних проектів, елементів військових закупок та інше. У деяких із цих сфер термін оцінювання не вживається, але роботи з оцінювання провадяться під іншими назвами (аудит, системна ревізія, вимірювання адміністративної діяльності тощо).

Принципи оцінювання:

• Відстрочка ухвалення рішення. Люди, що користуються владою, можливо, шукають спосіб відкласти ухвалення якогось важливого рішення. Замість того, щоб застосувати традиційний прийом, створити комісію і чекати на її звіт, вони можуть замовити оцінювання, яке триватиме навіть довше, ніж їм потрібно.

• Уникнення відповідальності. Часом одна група межах програми обстоює один варіант розвитку подій, а друга — інший. У цьому випадку адміністратори вдаються до оцінювання, неупереджені фахівці знайшли об'єктивні докази і фактично позбавили їх необхідності вибирати те чи інше рішення.

• Димова завіса. У деяких випадках адміністратори знають, яке рішення буде ухвалене, ще до того, як звертаються до фахівців з оцінювання, але вони хочуть представити його як результат наукового дослідження. У цьому випадку оцінювання використовується як засіб надання рішенням легітимності.

• Публік рілейшинз. (Зв'язки з громадськістю). Іноді оцінювання розглядається як засіб самореклами. Менеджер вважає, що керована ним програма є дуже успішною, і шукає способу оприлюднити свої успіхи. Навіть у тих випадках, коли загальний тон оцінювання є позитивним, у процесі дослідження "спливають на поверхню" всі вади програми. Тому у наш час лише дуже наївний менеджер вдається до оцінювання.