Нормативно-правові акти. 1. конституція україни від 28.06.1996

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Цивільний кодекс України № 435 від 16.01.2003.

3. Господарський кодекс України № 436 від 16.01.2003.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959 від 16.04.1991.

5. Закон України «Про підтвердження відповідності» № 2406 від 17.05.2001.

6. Закон України «Про лікарські засоби» № 123/96 від 04.04.1996.

7. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» № 4004 від 24.02.1994.

8. Закон України «Про карантин рослин» № 3348 від 30.06.1993.

9. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» № 46-93 від 10.05.1993.

10. Указ Президента України «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» № 659/94 від 07.11.1994.

11. Статут Державної служби з карантину рослин, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 892 від 28.10.1993.

12. Порядок державної реєстрації (перереєстрації) лікарського засобу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1422 від 13.09.2000.

13. Порядок державної реєстрації (перереєстрації) медичних імунобіологічних препаратів в Україні, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 06.12.2001 № 486, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.02.2002 за № 204/6492.

14. Тимчасовий порядок проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.10.2000 № 247, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.01.2001 за № 4/5195.

1. Бахрамов Ю. М., Глухов В. В. Организация внешнеэкономической деятельности. Особенности менеджмента: Учеб. пособие. — СПб.: Лань, 2001. — 448 с.

2. Вершинин А. П. Внешнеэкономическое право: Введение в правовое регулирование внешнеэкономической деятельности. — М.: НОРМА (Изд. группа НОРМА–ИНФРА-М), 2001. — 256 с.

3. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для вузов / Под ред. Л. Е. Стровского. — М.: ЮНИТИ, 2001. — 823 с.

4. Данильцев А. В. Международная торговля: инструменты регулирования. — М.: Изд. дом «Деловая литература», 1999. — 302 с.

5. Зыкин Й. С. Внешнеэкономические операции: право и практика. — М., 1994.

6. Зыков Н. И. Внешнеэкономические операции. — М., 1995.

7. Кузнецова Н. В. Регулирование внешнеэкономической деятельнос­ти в Украине: Практ. пособие. — К., 1998.

8. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учеб. пособие / Под ред. проф. В. В. Безбаха и др. — М., 1999.

9. Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2001. — № 7. — 416 с.

10. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посіб. / За заг. ред. А. І. Кредісова. — К., 1997.

11. Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли: Пер. с англ. — М.: Юрид. лит., 1993. — 512 с.

Тема 5. Зовнішньоекономічний
договір (контракт)

1. Поняття та ознаки зовнішньоекономічного договору (кон­тракту).

2. Правове регулювання зовнішньоекономічного договору (контракту) як різновиду цивільно-правового договору.

3. Правове регулювання щодо укладання та форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

4. Право, що застосовується до змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

5. Правове регулювання структури і змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

1. Поняття та ознаки
зовнішньоекономічного договору

Загальне поняття цивільно-правового договору відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 визна-
чається як домовленість двох або більше сторін, спрямована
на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Зовнішньоекономічний договір характеризується загальними ознаками цивільно-правового договору та спеціальними ознаками, пов’язаними з його зовнішньоекономічним характером. Специфіка зовнішньоекономічного контракту головним чином пов’я­зується з наявністю у структурі відповідних правовідносин так званого іноземногоелемента, що є поняттям міжнародного приватного права. У загальному випадку юридичне значення може надаватися різним іноземним аспектам елементів зовнішньоекономічних відносин — знаходження об’єкта діяльності за кордоном чи його переміщення через кордон, участь іноземного суб’єк­та, знаходження за кордоном комерційного підприємства одного із суб’єктів, здійснення діяльності за кордоном тощо.

Необхідність чітких критеріїв або ознак зовнішньоекономічності договору зумовлена тим, що статус зовнішньоекономічного договору передбачає особливий правовий режим, зокрема, з погляду митного оформлення, оподаткування, строків розрахунків тощо. Нормативно-правове регулювання зовнішньоекономічних контрактів передбачає цілу низку правил і вимог з боку як національного, так і міжнародного законодавства, недотримання чи невиконання яких може призвести до застосування юридичних санкцій та значних економічних втрат.

Аналіз національного та міжнародного законодавства показує, що критерії зовнішньоекономічності договору можуть визначатись через такі ознаки.

Національно-правова належність юридичної особи як поняття міжнародного приватного права ще позначається терміном «національність». При цьому термін «національність» застосовується щодо юридичних осіб умовно, в іншому сенсі, аніж щодо фізичних осіб.

Фактично національність визначає, до якої національної правової системи належить ця юридична особа, що виражається через поняття так званого особистого закону (статуту) певного утворення (особи), який, у свою чергу, визначає такі правові питання, як обсяг правоздатності, порядок ліквідації юридичної особи, і взагалі визначає питання, чи є те чи інше утворення юридичною особою.

Для визначення національності юридичної особи у міжнародній приватноправовій практиці також застосовується ряд критеріїв, що обумовлено особливостями національних правових традицій.

2. Правове регулювання
зовнішньоекономічного договору (контракту)
як різновиду цивільно-правового договору

Отже, зовнішньоекономічний контракт як специфічний різновид цивільно-правового договору підлягає регулюванню загальними цивільно-правовими нормами щодо договорів, спеціальними цивільними нормами зовнішньоекономічного законодавства України, відповідними нормами міжнародного законодавства, а також може регулюватись відповідними нормами іноземного законодавства.

В українському законодавстві загальні положення щодо регулювання цивільно-правових договорів визначаються Цивільним кодексом України від 16.01.2003, а також Господарським кодексом України від 16.01.2003.

Розглядаючи Цивільнийкодекс України як джерело регулювання зовнішньоекономічного договору як різновиду цивільно-правового, слід враховувати, зокрема, такі положення:

— загальні положення про правочини відповідно до § 1 гл. 16,

— загальні положення про договір відповідно до розд. 2 книги 5 кодексу (гл. 52, 53),

— свобода договору — ст. 627 з урахуванням ст. 6,

— зміст договору відповідно до ст. 628,

— істотні умовами договору відповідно до ст. 638,

— форма договору відповідно до ст. 639,

— письмова форма правочину відповідно до ст. 207,

— державна реєстрація правочину відповідно до ст. 210,

— момент укладення договору відповідно до ст. 640,

— місце укладення договору відповідно до ст. 647.

Розглядаючи Господарськийкодекс України від 16.01.2003 як джерело регулювання зовнішньоекономічного договору як різновиду господарського, слід враховувати, зокрема, такі положення:

— основа для визначення змісту господарських договорів відповідно до ст. 179,

— істотні умови господарських договорів відповідно до ст. 180,

— державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (кон-трактів) відповідно до ст. 383,

— загальний порядок укладання господарських договорів відповідно до ст. 181.

Особливостіправовогорегулювання зовнішньоекономічного контракту як специфічного різновиду цивільно-правового договору пов’язуються переважно з такими складовими, як правила визначення застосовуваного права, форма договору, правила укладання та особливості визначення правосуб’єктності сторін договору. Особ­ливі правила регулювання зовнішньоекономічних контрактів вста­новлюються Господарським кодексом України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також нормами Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

3. Правове регулювання щодо укладання
та форми зовнішньоекономічних договорів

В українському законодавстві загальні правила щодо укладення та форми договорів (контрактів) суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності визначаються ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також ст. 382 Господарського кодек-
су України від 16.01.2003, що набирає чинності з 1 січні 2004 р.Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до національного законодавства та з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяль­ності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (кон-
тракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зов-
нішньоекономічну діяльність» та іншими законами України.Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України та(або) закону місця укладання договору (контракту).Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених зако­нами України.Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб’єк­та зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності. Форма зовнішньоекономічної угоди відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначається правом місця її укладання. При цьому місце укладання договору (контракту) визначається відповідно до законів України. Отже, якщо місцем укладання зовнішньоекономічної угоди є Україна, то форма такої угоди має відповідати вимогам українського законодавства.За українським законодавством зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простійписьмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.При цьому угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законів України.Щодо форми угод із нерухомиммайном діє спеціальне правило. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

4. Право, що застосовується до змісту
зовнішньоекономічних договорів

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» права та обов’язкисторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.Відповідно до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» права та обов’язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (кон-
трактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:· продавцем — у договорі купівлі-продажу;· наймодавцем — у договорі майнового найму;· ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;· охоронцем — у договорі зберігання;· комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);· довірителем — у договорі доручення;· перевізником — у договорі перевезення;· експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;· страхувачем — у договорі страхування;· кредитором — у договорі кредитування;· дарувальником — у договорі дарування;· поручителем — у договорі поруки;· заставником — у договорі застави.

5. Правове регулювання структури
і змісту зовнішньоекономічних договорів.
Положення про форму зовнішньоекономічних
договорів (контрактів)

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України від 16.01.2003 Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.

Правове регулювання структури і змісту (умов) зовнішньоекономічних договорів здійснюється наказом міністерства економіки та з питань європейської інтеграції № 201 від 06.09.2001 «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)». Положення застосовується при укладанні договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) та товарообмінних договорів між українськими суб’єктами підприємницької діяльності та іноземними суб’єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Всю сукупність умов зовнішньоекономічного договору за цим Положенням можна поділити на дві категорії: основні (обов’яз­кові) та додаткові (факультативні).

Положення визначає, що до умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контрак-
ту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об’єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться:· назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення,· преамбула,· предмет договору (контракту),· кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг),· базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг),· ціна та загальна вартість договору (контракту),· умови платежів,· умови приймання-здавання товару (робіт, послуг),· упаковка та маркування,· форс-мажорні обставини,· санкції та рекламації,· урегулювання спорів у судовому порядку,· місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.Таку категорію умов зовнішньоекономічних договорів можна назвати основними (обов’язковими).За домовленістю сторін у зовнішньоекономічному договорі (контракті) можуть визначатись додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можли­вість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

1. Поняття та ознаки зовнішньоекономічного договору (контракту).

2. Правове регулювання зовнішньоекономічного договору (контракту) як різновиду цивільно-правового договору.

3. Правове регулювання щодо укладання та форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

4. Право, що застосовується до змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

5. Правове регулювання структури і змісту зовнішньоекономіч­них договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньо­економічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ-лена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.Міжнародна кооперація — взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.Момент здійснення експортного (імпортного) контракту — момент, на який здійснено всі обов’язки за зазначеним контрактом, включаючи оформлення векселів (тратт) або укладення кредитних угод.Момент здійснення експорту (імпорту) — момент перетину товаром митного кордону України або республік Союзу РСР або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.Моральна шкода — шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження.Переказ валютних коштів за межі України — переказ грошових (валютних) коштів на користь (на рахунок) іноземного суб’єкта господарської діяльності або у банківсько-кредитну установу, що не є суб’єктом господарської діяльності України.Попередні імпортні депозити — внесення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на безвідсоткові рахунки у банках, які обслуговують їх на території України, на період від моменту набрання договорами (контрак­тами), що ними укладаються, юридичної сили до моменту проходження
товарами, що поставляються згідно із зазначеними договорами (контрактами), через митний кордон України або передачі товарів іноземними суб’єктами господарської діяльності на території України, грошових коштів у валюті договору (контракту) в сумі, визначеній у встановлених відсот­ках до вартості відповідного договору (контракту).Товар — будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).Упущена вигода — доход або прибуток, який міг би одержати суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

1. Визначити критерії «зовнішньоекономічності» договорів (контрактів) за законодавством України та міжнародно-правови­ми джерелами.

2. Охарактеризувати критерії визначення національно-держав-
ної належності особи.

3. Дати характеристику зовнішньоекономічного договору як різновиду цивільно-правового договору в Україні.

4. Охарактеризувати істотні умови зовнішньоекономічного договору (контракту).

5. Визначити правила щодо укладання та форми зовнішньоеко-
номічного договору (контракту).

6. Правила визначення права, що застосовується до змісту зовнішньоекономічного договору (контракту).

7. Охарактеризувати Положення про форму зовнішньоекономічних договорів в Україні, визначити його місце, роль і значення.

1. У наведеному переліку умов зовнішньоекономічного договору назвіть істотні умови:

a) базисні умови поставки товарів;

b) гарантії якості;

c) упаковка та маркування;

d) страхування;

e) форс-мажорні обставини;

f) умови передачі технічної документації на товар.

2. Моментом здійснення імпорту є:

a) момент перетину товаром митного кордону України;

b) момент переходу права власності на товар;

c) момент перетину товаром митного кордону України або момент переходу права власності на товар.

3. Форма зовнішньоекономічного договору купівлі-прода­жу об’єкта нерухомості визначається:

a) правом місця укладення договору;

b) правом місця знаходження нерухомості;

с) правом місця знаходження продавця.

4. Зовнішньоекономічний договір повинен бути укладений в:

a) усній формі;

b) письмовій формі;

c) шляхом вчинення конклюдентних дій.

5. До основних способів забезпечення виконання зобов’я­зань належать:

a) неустойка;

b) гарантія;

c) порука;

d) застава;

е) страхування комерційних ризиків;

f) валютне застереження.