Кругопотік ресурсів, продуктів і доходів

У цій моделі зовсім не врахована економічна роль держави і міжнародного ринку; вона передбачає, що домогосподарства витрачають повністю свій дохід, а значить потоки доходу і видатків є постійними, тобто рівні виробництва і зайнятості теж постійні...

3. Конкурентна структура сучасного ринку.

В умовах ринку важливим механізмом регулювання госпо­дарської діяльності виступає конкуренція (в перекладі з латинської означає “змагання, суперництво”), тобто економічне суперництво відособлених товаровиробників за частку ринку і прибутку, отримання замовлень, досягнення певної мети або вигоди. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

Ринкова конкуренція заступає "адміністративну кон­куренцію", притаманну адміністративно-командній системі, — суперництво за фонди, ліміти, розподіл устаткування, державні капіталовкладення. Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.

Різні ринкові структури характеризуються кількістю і можливостями продавців ринку. Структура ринку видозмі­нюється від ідеальної моделі досконалої (чистої) конкуренції з великою кількістю покупців і продавців через монополістичну конкуренцію та олігополію до монополії, яку представляє лише один продавець.

Галузь з чистою (досконалою) конкуренцією характеризується поліполією, тобто складається з великої кількості незалежних фірм, які виробляють однорідну продук­цію і великої кількості покупців. Конкурентна фірма не має цінової політики, тобто здат­ності регулювати ціну. Ціна за одиницю продукції дорівнює середньому та граничному доходові. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

велика кількість продавців і покупців, жоден з яких немає помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

кожен продавець виробляє однорідний продукт – гомогенний, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

бар’єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;

жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси – змінні фактори виробництва – мобільні;

кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Досконала конкуренція має здебільшого теоретичне значення.

На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами її є монополістична та олігополістична конкуренція.

Ринок, на якому велика кількість продавців пропону­ють подібні, але не ідентичні товари, називається монополістичною конкуренцією. Виробники в умовах монополістичної кон­куренції володіють малим ступенем контролю над цінами, еко­номічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах (упаковка, реклама, якість тощо).

Ринок монополістичної кон­куренції продавців аналогічний цілком конкурентному ринку в тому розумінні, що на ньому також багато фірм і входження на ринок нових фірм не обмежено. Але він відрізняється від цілком конкурентного ринку тим, що ринкова продукція дифе­ренційована: кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформленням або пре­стижністю, і є монопольним виробником своєї марки товару.

Монопольна влада, яку має підприємство, залежить від ус­піху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших підприємств. Прикладів монополістичної конкуренції чимало: зубна паста, пральні порошки, безалкогольні напої тощо.

Диференціація товару, хоча і пов'язана з певними пробле­мами і непевностями, забезпечує споживачів різноманітними товарами та зумовлює їхнє поліпшення в майбутньому. Чи ком­пенсують повністю ці риси "витрати" монопольної конкурен­ції — складне і не до кінця розв'язане питання.

Виробник в умовах монополістичної конкуренції, маніпу­люючи товаром, може домогтися хоча б тимчасової переваги над конкурентами. Такий самий результат може бути досягну­тий виробником з допомогою реклами та упаковки, викори­стання торгових знаків і торгових марок тощо. З допомогою цих засобів стимулювання збуту створюються уявні відмінності диференціації товару. Якщо диференціація товару пристосо­вує його до споживчого попиту, то реклама пристосовує спо­живчий попит до товару.

Одна із важливих особливостей диференціації продукту полягає в тому, що виробники в умовах монополістичної кон­куренції володіють малим ступенем контролю над цінами своєї продукції. Покупці надають перевагу певним продавцям то­варів і в певних межах сплачують вищу ціну за цей товар і за свої переваги. Продавці і покупці більше не взаємодіють сти­хійно, як на ринку досконалої конкуренції.

Отже, в умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових факторах продажу товарів (упаковка, реклама, якість тощо).

Можемо сказати, що має місце нецінова конкуренція. Оскіль­ки товари диференційовані, то, ймовірно, з часом вони змінять­ся відповідно до реклами, моди та інших стимулюючих форм збуту.

На практиці підприємець, що діє в умовах монополістич­ної конкуренції, прагне такого поєднання ціни товару і діяль­ності, що стимулює збут, яке буде максималізувати його прибутки.

Основні ознаки монополістичної конкуренції:

на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

для учасників ринку немає повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

доступ на ринок для нових продавців утруднений через наявність переваг.

Важливою формою ринкової структури є олігополія. На олігопольних ринках одна з другою конкуру­ють лише кілька фірм, і входження в ці ринки нових підпри­ємств утруднено. Класичним прикладом олігополії є “велика трійка” в США – “Дженерал моторз”, “Форд”, “Крайслер”.

Товар, що виготовляється, може бути дифе­ренційований (наприклад, автомобілі) і недиференційований (сталь, руда, нафта, цемент). Монопольна влада і прибуток в олігопольних галузях промисловості частково залежать від того, як взаємодіють під­приємства. Наприклад, якщо взаємодія має тенденцію до спів­робітництва, а не до конкуренції, підприємства можуть при­значати ціни, що значно перевищують граничні витрати, й от­римувати великий прибуток, а в інших — агресивно конкурують, хоча це і веде до зниження прибутку. Кожне підприємство, приймаючи рішен­ня, повинно зважити на реакцію своїх конкурентів.

Олігополія — це ринок, на якому панує кілька великих фірм. Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідер­ство в цінах і ціноутворення за принципом "витрати плюс". Модель ламаної кривої показує, що ціни олігополії негнучкі, або "жорсткі". Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, коли підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. При ціноутворенні за принципом "витрати плюс" олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня і додають "накидку" у розмірі певного відсот­ка. Нецінова конкуренція — основна риса олігополії. На олігопольних ринках не можна досягти ні розподільної, ні виробни­чої ефективності.

Існує дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна точка зору виходить з того, що олігополія за струк­турою близька до монополії, а тому вона менш ефективна по­рівняно із чисто конкурентним ринком. Згідно з поглядом ІПумпетера-Гелбрейта, тільки великі олігопольні фірми здатні фінансувати наукові дослідження і науково-конструкторські розробки.

Ринок, на якому одне підприємство продає продукт, який не має близького замінника, називається монополією. Абсолютна, або чиста монополія існує, коли одна фірма є єдиним виробником продукту, що не має близьких замінників. Поява у галузі кон­курентних фірм заблокована, отже, ця фірма являє собою га­лузь. Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в уні­кальному становищі. Коли монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому нема чого турбуватися про конкурентів, які, знизивши ціну, можуть захопити більшу частину ринку. Мо­нополіст тримає ринок у своїй владі та повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Підприємницька монополія сприяє нерівності розподілу до­ходів. Завдяки своїй ринковій владі монополісти призначають ціну вищу, ніж це зробило б чисто конкурентне підприємство з такими ж витратами. Монополісти фактично можуть обкла­дати "приватним податком" споживачів і таким чином отри­мувати значні економічні прибутки. Слід зазначити, що ці мо­нопольні прибутки не дуже поширені, оскільки власність на акціонерний капітал сконцентрована в основному в руках гру­пи осіб з найвищими доходами. Власники монопольних під­приємств намагаються збагатитися за рахунок решти суспіль­ства.

Монополіст може збільшувати свої прибутки, займаючись дискримінацією. Досі припускалося, що монополіст призначає єдину ціну для всіх покупців. Але за певних умов він може скористатися своїм становищем на ринку повніше і збільшити прибутки, встановивши різні ціни для різних покупців.

Залежно від причин, що породжують моно­полії, їх можна класифікувати таким чином:

природні монополії виникають як результат технічних умов виробничого процесу, що потребує певної концент­рації засобів виробництва, наприклад, інфраструктурні монополії (зв'язок, транспорт, комунальне господарство тощо);

економічні (агломераційні) монополії виникають унаслідок поступо­вого і послідовного скупчення малих за обсягом і анало­гічних за характером виробництва підприємств; пов’язані з змінами у технологічному способі виробництва;

адміністративні (державні) монополії виникають унаслідок того, що дер­жава створює привілейовані умови для виробничої діяль­ності певних підприємств, які виступають як єдиний господарський суб’єкт переважно однієї галузі, і таким чином захищає їх від конкуренції. Наприклад, політика митного протекціо­нізму тощо.

Шко­ду від монополії можна представити у вигляді чистих втрат суспільства, які виникають через те, що монополісту вигідно виробляти менший обсяг продукції та призначати вищу ці­ну, ніж це зробив би конкурентний продавець. Це спричиняє неефективний розподіл ресурсів, тому на монополізованих рин­ках ціна перевищує граничні витрати.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес, оскільки монополія виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів. Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Найпростішими формами монопольних об’єднань є конвенції, корнери, пули, ринги – це короткочасні угоди про ціни. Вони мають тимчасовий характер; розпадаються при зміні умов на ринку.

Вищими формами монопольних об’єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (від фр. “союз”) – це така форма монопольного об’єднання, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а також виробничу і комерційну самостійність. Тобто виробництво і збут продукції здійснюється кожним підприємством зокрема.

Синдикат (від гр. “згода”) – об’єднання, де розподіл замовлень, закупки сировини та реалізація виробленої продукції здійснюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган.

Трест (від англ.. “довіра”) – це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу і навіть юридичну самостійність, підкоряючись єдиному контролю.

Концерн (від англ.. “підприємство, фірма”) – об’єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство – холдинг. Ця форма найбільш розповсюджена.

Існує ще особливий тип недосконалої конкуренції як монопсонія – єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками.

Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачеві протистоїть єдиний виробник – дуополія взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі, конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну та несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

зниження цін (війна цін) локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, продовженням термінів споживчого кредиту;

підвищення якості продукції;

розвиток до- й після продажного обслуговування;

створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР.

Менш законні методи ведення конкурентної боротьби в несумлінній конкуренції:

економічне (промислове) шпигунство; науково-технічне шпигунство;

підробка продукції конкурентів;

підкуп і шантаж;

обдурювання споживачів;

махінації з діловою звітністю;

валютні махінації;

приховування дефектів.

Лекція 4.