Тенденції развитку світового ринку продовольства.

Роль і місце торгівлі продовольством в загальній світовій торгівлі та основні чинники її розвитку.

Забезпечення населення більшості країн світу продовольством здійснюється через складну систему світогосподарських зв’язків. Якщо в усі попередні періоди людської історії основною парадигмою розвитку агросфери було самозабезпечення держав продовольством, то останні десятиліття видозмінили підходи до сутності цього поняття, а також до ролі міжнародної торгівлі в продовольчій системі.

Односпрямованою і постійною тривалою тенденцією світової торгівлі продовольством є неухильне зниження частки сільськогосподарських і продовольчих товарів у загальному світовому товарообігу при одночасному абсолютному зростанні експорту та імпорту цих товарних груп.

За три останніх десятиліття XX століття відбулося зниження частки сільськогосподарських товарів у структурі світової торгівлі з 16,6 до 7,5%, тобто в 2,2 рази, а продовольства – з 13,1 до 5,1%, тобто в 2,6 рази. Таке відносне зниження пояснюється насамперед стійким, більш інтенсивним зростанням торгівлі товарами інших груп, особливо машинами та обладнанням, іншими готовими виробами, промисловою сировиною і паливно-енергетичними матеріалами.

В абсолютному вираженні в руслі тривалих тенденцій кон’юнктури світового ринку продовольства правомірно говорити не тільки про неухильне зростання світової торгівлі сільськогосподарською сировиною і готовими продуктами, який за 10 років склав 35,5%, а й про відносне збільшення торгівлі порівняно з виробництвом.

Головною причиною таких змін послужили радикальні технологічні зрушення в харчовій промисловості країн світу, нерівномірність товарних інновацій та обсягів виробництва в окремих державах, різні темпи зростання споживання в залежності від демографічних показників і рівня доходів.

У рамках загальносвітової тенденції до глобалізації економіки міжнародної торгівлі продовольством – сировиною і готовими продуктами – належить особлива роль у формуванні неї більш тісної взаємодії між елементами світової продовольчої системи. За оцінками аналітиків ФАО, близько чверті виробленого в світі продовольства в сирому або переробленому вигляді поставляється за межі країни походження.

Однонаправлено з динамікою експорту сільськогосподарських і продовольчих товарів, але більш високими темпами зростає торгівля основними ресурсами для їх виробництва. При зростанні за останній 30-річний період світового експорту сільськогосподарських товарів у 8 разів, а продовольчих – в 6,5 рази, експорт таких основних ресурсів, як готові добрива, виріс в 10,7 рази, пестицидів – в 18,7, тракторів – в 5,9 рази.

Така синхронізація свідчить про те, що світова продовольча система відреагувала на поглиблення процесів глобалізації комплексною зміною динаміки та структури торгівлі, інтенсифікацією всіх видів господарських зв’язків в аграрних галузях, уніфікацією стандартів споживання продовольства.

Поступальна тенденція зростання вартісного обсягу експорту продовольства в останнє десятиліття XX століття переривалася лише в 1993, 1999 і 2000 рр.. через значне зниження цін.

У першій третині 90-х років це зниження було забезпечено в основному за рахунок країн Північної Америки та Західної Європи, в кінці десятиліття воно торкнулося практично всіх регіонів. Однак у цей період в Північній Америці та Азії падіння експорту було менш значним і менш тривалим, ніж в інших країнах.

Спочатку на перших етапах формування світового ринку продовольства головним спонукальним мотивом для здійснення зовнішньої торгівлі більшістю товарів цієї групи був міжнародний поділ праці на основі природно-кліматичних факторів. Безумовно, ці чинники не втратили актуальності і в даний час. Однак на перше місце висунулися такі причини нарощування товарообігу, як зростання імпортних потреб у ряді країн і держав з перехідною економікою через тривале відставання вітчизняного виробництва від поточних потреб населення, стійке розширення споживчого попиту в розвинених країнах внаслідок значної диверсифікації асортименту продовольства і напоїв, зростання внутрішньофірмових поставок сировини і напівфабрикатів у рамках діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК).

Для сільськогосподарської та продовольчої торгівлі 90-і роки XX століття стали за багатьма показниками періодом прояву протиріч, різноскерованості процесів, взаємного нівелювання окремих кон’юнктуроутворюючих чинників, що дозволяє говорити про розвиток ринку за принципом маятника, тобто про коливання його найважливіших показників. Найбільшою мірою вони торкнулися таких понять, як ступінь лібералізації світової торгівлі продовольством, вплив НТП на попит і пропозицію, зміна цін на найважливіші товарні позиції.

У сфері лібералізації світової торгівлі продовольством різноспрямованість тенденцій проявилася особливо явно. Цей процес з’явився, мабуть, одним з найбільш суперечливих у сучасному розвитку світового ринку продуктів харчування, викликавши численні торговельні конфлікти та наукові суперечки. Парадоксальний той факт, що тенденцію деякого відходу від принципів лібералізації світової торгівлі викликала сучасна хвиля науково-технічного прогресу, який в цілому є одним із чинників і рушійних сил глобалізації і відповідно лібералізації торгівлі.

З середини 90-х років, а саме з 1 липня 1995 р., набула чинності Угода про сільське господарство ГАТТ, яке визначило порядок зниження рівня тарифного регулювання на продукцію аграрного сектора, субсидування виробництва та експорту, а також спрощення доступу до ринку для країн, які розвиваються, що стало помітним прогресом на шляху лібералізації торгівлі харчовими товарами.

Тим не менш вже в другій половині 90-х років ця тенденція до деякої міри стала видозмінюватися під впливом появи нових типів продовольчих товарів, для виробництва і обігу яких стали вироблятися специфічні заходи і правила регулювання, в основному нетарифні обмеження (технічні бар’єри), що фактично ознаменувало спалах протекціонізму.

Глобалізація міжнародних економічних відносин і проникнення на аграрні ринки ТНК змінили класичну природу цього ринку. В останній третині XX століття він став ринком недосконалої конкуренції, лише деяким галузям якого на окремих часових відрізках були притаманні ознаки монополістичної конкуренції. При цьому збереглися галузі з усіма ознаками досконалої конкуренції.

У разі недосконалої конкуренції, коли обсяг продажів кожної з фірм досить високий, щоб впливати на ціну на товар на локальних ринках і впливати на світову ціну, зростає роль диференціації товару з метою створення для фірми свого сегмента ринку.

Умови для монополізації вузьких галузевих сегментів продовольчого ринку виникли при зростанні ступеня наукоємності виробництва продуктів із заданими властивостями на сучасному етапі НТП, коли результати досліджень в області виробництва нових товарів, технологія і сам товар захищені правами інтелектуальної власності.

При цьому відбувається перерозподіл товарної і географічної структури світового ринку продовольства.

У структурі світової продовольчої торгівлі з базових продуктів домінують: фрукти і овочі, зерно і продукти його переробки, риба і морепродукти, м’ясні та молочні вироби, маслонасіння, тропічні товари, цукор. При широкому асортименті виробів, що надходять в обіг, для світової торгівлі продовольством характерно переважання великих товарних груп з відносно невеликим набором сировинних продуктів.

За останнє десятиліття товарна структура світової торгівлі базових продуктів зазнала лише незначні зміни.

Географічний розподіл світової торгівлі продовольством.

Головною особливістю географічної структури світової торгівлі харчовими продуктами є залучення в цю сферу всіх без винятку країн світу, багато з яких виступають одночасно як експортером та імпортером.

У регіональному розрізі надлишковими ресурсами продовольства і відповідно високим експортним потенціалом володіють Північна Америка, Західна Європа, Австралія, Нова Зеландія. В останні роки значно зріс експортний потенціал країн Латинської Америки та Китаю.

Регіонами абсолютного дефіциту продовольства з високою залежністю від імпорту є країни Африки, найбідніші держави Азії, нафтовидобувні країни Близького Сходу, з розвинених – Японія. У 90-ті роки в цій групі залежних від імпорту країн міцне місце зайняли країни Центральної та Східної Європи і Росія.

Промислово розвинені держави домінують в експорті та імпорті продовольства. У 2000 р. на їх частку припадало 72% світового експорту і 69% імпорту продовольства, розрахованого без обліку риботоварів (статистика по них ведеться окремо з урахуванням галузевих особливостей виробництва і торгівлі), а з урахуванням риботоварів – відповідно 69 і 71% (табл . 8.11).

На частку найбільшого експортера продовольства – США – доводиться 14,1% світового експорту. Структура американського експорту відрізняється високим ступенем диверсифікації при переважанні зерна (27%), олієнасіння (16,5%), м’ясних продуктів (9,8%). Країни Західної Європи також експортують широкий асортимент готових і сировинних продовольчих товарів. В експортерів з інших регіонів, як правило, простежується орієнтація на невелику кількість товарних позицій.

На країни, що розвиваються, припадає близько 1/3 світового експорту та імпорту продовольства. Експорт з цієї групи держав завжди відрізнявся концентрацією на декількох основних позиціях, проте в 90-і роки в умовах розширення лібералізації світової торгівлі намітилося збільшення кількості товарних груп, які поставляють на зовнішні ринки товарів з цих країн.

При тому що основний обсяг виробництва продовольства зосереджений в найрозвиненіших державах світу, ступінь забезпеченості яких базовими продуктами перевищує 100%, вони виступають на світовому ринку продовольства не тільки як експортери, але і як імпортери. Ці держави широко використовують для формування своєї «продовольчої корзини» порівняльні природні та економічні переваги інших регіонів, а також можливості, що надаються міжнародною спеціалізацією і кооперацією в агровиробництві. На продовольчому ринку виділяються також географічні сегменти з високою часткою внутрішньорегіональної торгівлі. Це країни Західної Європи, Азії, Латинської Америки. Основним географічним напрямом світової торгівлі продовольством у другій половині XX століття була тим не менш торгівля розвинених держав між собою незалежно від їх регіональної приналежності.

За даними Світової продовольчої програми, через проекти, програми та систему термінової допомоги в 2000 р. було поставлено 10200000 т зерна, що склало 0,7% його виробництва, стільки ж – споживання і 4,7% обсягу світової торгівлі. Крім зерна, у списку продуктів, що поставляються в рамках міжнародної допомоги найбіднішим країнам, знаходяться бобові, вершкове і рослинні масла, сухе молоко, цукор, насіння та засоби традиційного раціону уразливих груп населення.

Поставки зерна в рамках продовольчої допомоги необхідно розглядати в двох площинах. З одного боку, гуманітарний аспект продовольчої допомоги відповідає нинішній політиці світової спільноти і загальнолюдським цінностям. Така допомога рятує від голодної смерті тисячі людей і безумовно необхідна. Одночасно поставки базових товарів в рамках допомоги мають і суто ринкові аспекти. Майже 5% постачається на зовнішні ринки зерна фактично вилучаються з конкурентного середовища. Більше того, програми допомоги передбачають державне субсидування виробництва в розмірі таких поставок.

З урахуванням того, що понад 60% зерна, що поставляється в рамках програм допомоги, надходить з США, а інші обсяги припадають на ЄС, Японію і кілька інших держав, можна говорити про приховане субсидування виробництва та експорту продовольства в розвинених країнах під приводом надання допомоги.

Одержувачами продовольчої допомоги є держави, розташовані на південь від Сахари, а також у Північній і Східній Африці, найбідніші країни Азії та Латинської Америки, в окремі роки – держави з перехідною економікою. Таке становище призвело до появи в 90-і роки думок серед представників розвинених країн про необхідність перегляду механізму продовольчої допомоги і переходу від прямих поставок базових продуктів до зростання інвестицій в сектор виробництва основних видів продовольства.

Ринковий ефект поставок в рамках продовольчої допомоги полягає в деякому згладжуванні амплітуди коливань цін, розсмоктуванні запасів в основних експортерів, стабілізації взаємодії попиту і пропозиції.

Оскільки розширення попиту на продовольство в розвинених державах буде відбуватися лише на окремих товарних сегментах, кількісне зростання імпорту буде забезпечуватися більшою мірою розвитком у міру зростання середньодушових доходів. Група таких країн з відносно високими доходами може стати нетто-імпортерами продовольства, що сприятиме формуванню нової географічної структури імпорту продовольства.

У розвинених державах деяке зростання імпорту сировинних продовольчих товарів у натуральному вираженні буде відбуватися за рахунок зміни його структури під впливом процесів подальшої лібералізації торгівлі сільськогосподарськими товарами. У вартісному вираженні сировинний імпорт в розвинені країни залишиться відносно стабільним за рахунок падіння цін на базові сільськогосподарські товари.

Можна припустити також, що відбудеться перерозподіл сил у групі експортерів. США збережуть свої позиції лідера на світовому ринку продовольства, а країни ЄС поступляться Австралії та Новії Зеландії.