Суть і значення державного кредиту

Держава для фінансування свої потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємства – кредиторами. державний кредит має строк повернення та ціну у формі відсотка. Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника. Крім того, держава може виступати в ролі гаранта, в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов’язань, які взяли юридичні та фізичні особи.

За своєю економічною сутність державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств, організацій.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом його повернення та сплати відсотків є доходи бюджету, а не прибутки від ефективного використання кредиту.

Доцільність державного кредиту при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за рахунок грошової емісії.

Наявність державного кредиту призводить до появи державного боргу. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним постачальникам, місцевим органам влади тощо. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Він є характеристикою результативності усіх проведених державою кредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи змін відбивають стан економіки й фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту – одержання нових позик і умови їх надання, з одного боку, розміри погашень і виплачуваних відсотків, з іншого.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіциту державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим чинником прискорення економічного і соціального розвитку країни.

При проведенні правильної кредитної політики з використанням державних кредитних операцій, за допомогою можуть бути вилучені з обігу значні вільні кошти, що сприяє уповільненню темпів інфляційних процесів.

Але оцінюючи значення державного кредиту, не варто забувати, що мобілізовані за його допомогою засоби є антципірованими, тобто взятими наперед податками. Необхідність погашення державного боргу вимагає пошуку додаткових надходжень до бюджету, а вони можуть бути отримані (якщо не використовувати нові позики) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов’язань і сплата відсотків по них відволікає частину бюджетних доходів від продуктивнішого їх використання, скорочує можливості нарощування виробничого та інтелектуального потенціалу суспільства, за що розплачуються вже майбутні покоління.

Форми державного кредиту.

Внутрішній державний кредит може виступати в таких формах:

ü державні позики;

ü перетворення частини вкладів населення в державні позики;

ü запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду;

ü казначейські позики;

ü гарантовані позики.

Державні позики як форма державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучаються до фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та інших державних цінних паперів.

Облігація – найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власнику після закінчення визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки за ним. Продаючи облігацію, держава зобов’язана повернути суму боргу у визначений термін із відсотками або виплачувати відсотки протягом усього терміну використання позикових засобів, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість (ціну) облігації, яка вказується на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове використання. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент погашення і на неї нараховуються відсотки. Проте реальна прибутковість облігацій для їх власників може бути вище або нижче встановленого номінального відсотка.

Іншим діючим у нашій країні видом державних цінних паперів є казначейські зобов’язання. Основна їх відмінність від облігацій полягає в меті їх випуску, формі виплати прибутку, вільному обігу. Засоби, що надходять від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на обумовлені цілі. Засоби від реалізації казначейських зобов’язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету держави. Прибуток по облігаціях державних позик може виплачуватись у вигляді відсотків, виграшів або не виплачуватись зовсім. Умовами випуску казначейських зобов’язань передбачена виплата прибутку тільки у вигляді відсотків. Облігації можуть мати вільний обіг і обмежене коло обігу, казначейські зобов’язання підлягають реалізації тільки серед населення.

Державні внутрішні позики за ознакою права емісії можуть бути:

ü такі, що випускаються органами державної влади;

ü такі, що випускаються місцевими органами влади.

Залежно від форми виплати прибутків позики поділяються на:

ü процентні;

ü виграшні;

ü процентно-виграшні;

ü безпроцентні;

ü безпрограшні.

Власники боргових зобов’язань процентної позики одержують фіксований прибуток щорічно шляхом оплати купонів або один раз під час погашення позики шляхом нарахування відсотків до номіналу цінних паперів.

По виграшних позиках увесь прибуток власники облігації одержують у формі виграшів у момент погашення облігації. Прибуток виплачується не по всіх облігаціях, а тільки по тих, які потрапили в тиражі виграшів.

Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини прибутку по купонах, а частини – у формі виграшів.

Безпроцентні (цільові) позики не передбачають виплату прибутків власникам облігацій, але гарантують одержання відповідного товару, попит на який повністю поки що не задовольняється.

Безпрограшні позики гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожну облігацію.

За терміном погашення державні позики поділяються на короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (з терміном погашення до 3 років) та довгострокові (з терміном погашення понад 5 років). У нашій країні передбачена можливість випуску всіх видів цінних паперів держави.

У тісному зв’язку з державними позиками знаходиться друга форма державного кредиту, функціонування якого опосередковується системою ощадних установ, - перетворення частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні й юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових коштів без відома їх реального власника (населення) дозволяють виділити ці відносини в якості особливої форми державного кредиту. Перетворення частини внесків населення в державні позики, що призначені на потреби держави, здійснюється через покупку особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів), а також оформленням безоблігаційних позик. В Україні це досягається за рахунок купівлі Ощадбанком боргових зобов’язань держави.

Запозичення засобів загальнодержавного позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи ці операції купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку державних органів.

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади і управління за рахунок бюджетних коштів на умовах строковості, платності й зворотності. Відносини по лінії казначейських позик не є аналогом банківського кредитування, оскільки на відміну від госпрозрахункових банківських структур органи державної влади і управління надають фінансову допомогу на інших умовах, за інших причин і в інших цілях. Казначейські позики видаються на пільгових умовах за термінами і нормі відсотка, вони можливі у випадку фінансових утруднень підприємств через їх особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні, не мають комерційної цілі, а є засобом підтримки життєво важливих для народного господарства економічних структур. На сьогодні ця форма державного кредиту в Україні активно не використовується.

В тих випадках, коли уряд гарантує безумовне погашення позик, випущених місцевими органами влади чи окремими господарськими структурами, а також виплату відсотків за ними, мова йде про умовній формі державного кредиту – гарантованих позиках, за якими уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності платника.

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах зворотності, строковості й платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається в державний борг країни. Країнам, що мають значні економічні й фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватись на пільгових умовах.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди або місцеві органи влади. Кредиторами можуть виступати уряди, фінансово-кредитні установи та інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, а також міждержавні фінансові організації.

Діяльність України як кредитора і гаранта на міжнародній арені дуже обмежена в зв’язку з несприятливим фінансово-економічним становищем держави. На сьогодні ця форма державного кредиту в Україні активно не використовується.