До форми і змісту позовної заяви законодавець висуває наступні вимоги. 1 страница

По-перше, згідно ч. 1 ст. 54 ГПК встановлюються вимоги щодо форми по­зовної заяви. Позовна заява подається до господарського суду в пись­мовій формі. Норми ГПК не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомоги друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

По-друге, згідно ч. 2 ст. 54 ГПК викладено вимоги щодо змісту по­зовної заяви. Позовна заява повинна містити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків); 2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); 4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; 6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу ГПК; 7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

54. Частини позову.

Складовими частинами позову є його підстава і предмет. Ці елементи позову обов'язково повинні бути відображеними в позовній заяві.

Підстава позову - це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права. Дані факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача.

До підстави позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Якщо вимога передбачає наявність кількох обставин, якими вона обґрунтовується, позивач має вказати всі необхідні юридичні факти. В іншому випадку позов може бути визнаний судом необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Підстава позову визначається на основі норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, проте позивачу вказувати відповідні норми не обов'язково, оскільки кваліфікація спірних правовідносин є обов'язком суду.

Факти, які складають підставу позову, поділяються на:

1) факти активної підстави позову - вказують на наявність у позивача певного суб'єктивного права (наприклад, орендодавець посилається на договір оренди, за яким він має право на отримання орендної плати). Дані факти є у всіх позовах і обов'язок доводити їх наявність покладається на позивача;

2) факти пасивної підстави позову - вказують на порушення відповідачем своїх обов'язків відносно позивача (наприклад, орендар не сплачує у встановлений термін орендну плату). Ці факти не с обов'язковими в позові;

3) факти приводу до позову - вказують на необхідність пред'явлення позову (наприклад, відмова орендаря сплатити орендну плату). Дані факти, зазвичай, позивачем не доказуються, оскільки їх наявність презумується. Проте відповідач має право їх спростувати. До прийняття в 1996 р. Конституції України, коли законодавством по деяких категоріях справ передбачалось обов'язкове дотримання досудових процедур урегулювання спорів, необхідно було доводити наявність фактів приводу для пред'явлення позову.

Така класифікація обставин, що складають підставу позову, є дещо умовною, оскільки одні й ті ж факти можуть відноситись до різних груп. Проте вона має важливе практичне значення, оскільки допомагає встановити предмет доказування та обов'язок сторін щодо надання доказів.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову характеризує те, на що спрямований позов. Він має випливати із спірних матеріально-правових відносин і підпадати під цивільну юрисдикцію суду. Так, в позові про стягнення аліментів предметом буде стягнення певних платежів з відповідача, який добровільно не виконує свої обов'язки щодо позивача; в позові про розірвання договору довічного утримання внаслідок невиконання обов'язків набувачем предметом буде вимога позивача (відчужувача) розірвати вказаний договір.

Від предмета позову слід відрізняти матеріальний об'єкт позову, яким є об'єкт суб'єктивного права, порушення, оспорювання чи невизнання якого стало підставою позову. Зокрема предметом позову про повернення майна із незаконного володіння буде відповідна вимога позивача до відповідача, а матеріальним об'єктом - відповідне майно, для повернення якого позивач звернувся до суду.

55. Визначення ціни позову.

Ціна позову має значення для визначення розміру державного мита. Вона визначається у позовах. Ціна позову визначається позивачем само­стійно і відповідно до ст. 54 ГПК має міститись у позовній заяві

Частина 1 ст. 55 ГПК встановлює правила визначення ціни позову про стягнення грошей.

Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до позовів про стягнення грошей слід віднести:

а) примусове виконання обов'язку в натурі (якщо обов'язок полягає у проведенні розрахунків);

б) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

в) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягува­ною сумою.

У позовах про витребування майна ціна позову визначається вартіс­тю цього майна. Вартість майна у позовах про витребування майна визна­чається на підставі правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на майно.

Якщо в позові викладено кілька самостійних вимог, ціна позову ви­значається загальною сумою всіх вимог.

Якщо до господарського суду подано позов про стягнення іноземної валюти, ціна позову виражається в іноземній валюті та у гривні відпо­відно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В інших позовах, крім тих, що зазначені в ст. 55 ГПК, ціна позову не зазначається. Це — позови немайнового характеру. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 16 ЦК, до по­зовів немайнового характеру слід віднести позови про:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) зміну правовідношення;

6) припинення правовідношення;

7) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу міс­цевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 55 ГПК встановлено правило, що вказані в по­зовній заяві суми неустойки (штрафу, пені) включаються до ціни позову.

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчис­люється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простро­чення виконання.

Якщо позивач у позовній заяві просить стягнути неустойку (штраф, пеню), але не визначає її розміру, суми неустойки (штрафу, пені) визна­чає суддя.

Відповідно до частини 3 ст. 55 ГПК ціну позову має вказати позивач. Ця норма кореспондує з нормою ч. 2 ст. 54 ГПК, згідно з якою позовна заява повинна, зокрема, містити зазначення ціни позову. Якщо ж ціну позову зазначено позивачем неправильно, вона визначається суддею.

56. Додатки до позову. Розрахунок позову.

Відповідно до частини 1 ст. 57 ГПК до позовної заяви, що подається до господарського суду, мають бути додані документи (додатки), які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, з кожним із відповідачів:

а) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні дого­ворів, — відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи;

б) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших під­став, — копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано).

2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Якщо копії позову надсилають поштою, документом, який підтвер­джує надіслання, є квитанція поштового відправлення або фінансовий чек поштового відділення.

Доказом надіслання копії позовної заяви може бути також документ, що видається кур'єрськими службами доставки, а також відмітка про вру­чення нарочним;

3) сплату державного мита в установлених порядку й розмірі. Документом, що підтверджує сплату державного мита, є відповідний документ фінансової установи, яка здійснила перерахування суми дер­жавного мита до бюджету.

4) сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Тут маються на увазі докази в розумінні ст. 32 ГПК — будь-які фак­тичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом по рядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги й заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значен­ня для правильного вирішення господарського спору.

Частина 2 ст. 57 ГПК встановлює особливу вимогу щодо подання документів у спорах про визнання недійсними актів. До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього.

Водночас у деяких випадках подання належним чином засвідченої копії акта чи витягу з нього може бути утруднене. У цьому випадку пози­вач повинен у позовній заяві викласти обставини, що утруднюють чи уне­можливлюють отримання належним чином засвідченої копії чи витягу з оспорюваного акта, і клопотання про витребування цього документа як доказу на підставі ст. 38 ГПК.

Якщо позивач просить визнати недійсним нормативний акт, якого бу­ло офіційно оприлюднено, він додає до позовної заяви копію акта з ви­дання, яке цей акт оприлюднило.

Частиною 3 ст. 57 ГПК передбачено обов'язок позивача додати до позовної заяви документ, що підтверджує повноваження пред­ставника позивача, якщо позовну заяву підписано представником. Таким документом може бути довіреність чи інший документ. Документи, що посвідчують повноваження представників, і порядок їх оформлення виз­начаються ст. 28 ГПК, відповідно до якої представниками юридичних осіб можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керів­ника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою під­приємства, організації.

57. Порядок подання позовної заяви. Відзив на позовну заяву.

Відповідно до ст. 1 і 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і орга­нізацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, перед­бачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У встановлених законодавчими актами України випад­ках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності. Господарський процесуаль­ний кодекс України не надає органу управління права подавати до господарського суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу з власної ініціативи.

Справи позовного провадження в господарському суді порушу­ються шляхом подання позовної заяви. Подати позов означає звер­нутися до господарського суду із заявою, яка має містити прохання до господарського суду про розгляд спору про право. Але, якщо сто­рони домовилися між собою щодо окремих категорій спорів відпо­відно до ст. 5 ГПК України, тоді вони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору, і в цьому випадку для подання позову необхідним є дотримання правил досудового врегу­лювання спорів. Крім цієї вимоги, необхідно також ураховувати й правила щодо підвідомчості та підсудності господарських спорів згідно з розділом III ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторо­нам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Такий самий обов'язок покладається на позивача в разі залучення до участі у справі іншого відповіда­ча, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, дода­ється довіреність чи інший документ, що підтверджує повноважен­ня представника позивача.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

- господарському суду - відзив на позовну заяву і всі докумен­ти, що підтверджують заперечення проти позову;

- позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив на позовну заяву належить до тих процесуальних засо­бів, за допомогою яких відповідач у справі має можливість захища­ти свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Право відпо­відача надати відзив на позов є свого роду реалізацією в господарсь­кому судочинстві принципів змагальності і процесуальної рівності, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судо­устрій України » та в Господарському процесуальному кодексі Укра­їни. Відзив на позовну заяву належить до спеціальних засобів, які можуть бути використані тільки відповідачем.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником і має містити:

- найменування позивача й номер справи;

- мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрун­товують відхилення позовної вимоги;

- перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження пред­ставника відповідача.

Відзив на позовну заяву відіграє важливу роль у господарсько­му процесі, оскільки містить мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково визнаються, відхиляються або спрос­товуються позовні вимоги, і це дає можливість:

- судді при підготовці справи до розгляду детально ознайоми­тися із запереченнями відповідача проти позову та визначи­тися з порядком ведення судового засідання;

- позивачу ознайомитися із запереченнями відповідача проти позову та визначитися, чи є доцільним надалі підтримувати позовні вимоги, чи є необхідність зміни підстави або пред­мета позову, зменшення розміру позовних вимог тощо.

58. Відмова у прийнятті і повернення позовної заяви.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Відпо­відно до ст. 62, ст. 63 та ч. 1 ст. 64 ГПК України суддя приймає рішення щодо порушення провадження у справі, або відмови в прий­нятті позовної заяви, або її повернення в п'ятиденний строк.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає під­стави відмови у прийнятті позовної заяви, які встановлені ч. 1 ст. 62 ГПК України:

- заява не підлягає розгляду в господарських судах України; Так, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК суддя відмовляє у при­йнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господар­ському суду, зокрема, якщо його вирішення чинним зако­нодавством віднесене до компетенції іншого органу;

- у проваджені господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є спра­ва зі спору між тими самими сторонами, про той самий пред­мет і з тих самих підстав або є рішення цих органів із такого спору;

- позов подано до підприємства або організації, які ліквідовані.

Закріплення в ГПК України переліку обставин, за яких суд від­мовляє в прийнятті позовної заяви, спрямоване на забезпечення процесуальних гарантій прав юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності при звернені з позовом до го­сподарського суду.

Перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви, встанов­лений ст. 62 ГПК України, є вичерпним. Так, ГПК України не пе­редбачає права судді на таку відмову за мотивом, що позов поданий до підприємства або організації, які згідно з чинним законодавст­вом не можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обстави­ни виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не під­лягає. Суд не вправі повернути позовну заяву також з мотиву недо­дання документів, що є доказами, оскільки позивач може їх нада­вати, а суд - вимагати їх надання до закінчення розгляду справ.

У разі надходження заяв про визнання недійсними різного роду листів, інформацій, роз'яснень тощо, які надсилаються державни­ми чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур тощо з приводу конкретних ситуацій, господарський суд повинен відмо­вити в їх прийнятті з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі надходження заяв про визнання недійсними виконавчих написів нотаріусів господарський суд повинен відмовити в їх при­йнятті з посиланням на п. І ч. 1 ст. 62 ГПК України.

надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви. До ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви, що над­силається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день першого звернення до господарського суду.

Господарським процесуальним кодексом України передбачені умови, за наявності яких суддя не приймає позовну заяву і повер­тає її без розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на подання позову, а лише про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду господарським судом доти, доки не бу­дуть усунені підстави, які зумовили повернення заяви. Суддя повер­тає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду у випад­ках, передбачених ч. 1 ст. 63 ГПК України, а саме:

- якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказа­не. Коли до позовної заяви не доданий документ, що підтве­рджує повноваження посадової особи, яка її підписала, суд­дя повертає заяву без розгляду, а якщо він не зробив цього, то в процесі підготовки справи до судового розгляду пропо­нує позивачеві надати відповідний документ. У разі його неподання суд виносить ухвалу про залишення позову без розгляду. Якщо позовну заяву підписано особою на підставі виданої їй довіреності, до заяви має бути додано оригінал або належно завірену копію такої довіреності. Посилання в заяві лише на номер і дату довіреності є недостатнім, і така заява підлягає поверненню;

у позовній заяві не зазначене повне найменування сторін, їх поштова адреса;

у позовній заяві не зазначені обставини, на яких ґрунтуєть­ся позовна вимога, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ГПК України до заяви про визнання акта недійсним додається копія оспо­рюваного акта або засвідчений витяг із нього. Невиконання вказаної вимоги тягне за собою повернення господарським судом позовної заяви згідно з п. З ч. 1 ст. 63 ГПК України;

- не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. Якщо державне мито сплачене у встано­вленому порядку й розмірі за позивача іншою особою, гос­подарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету і, отже, немає підстав для повернення позовної заяви за мотивом сплати державного мита неналежною особою. Якщо стороною не подано доказів, що свідчать про звільнення його від сплати державного мита, заява до розгляду не приймається, і гос­подарський суд із посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК Укра­їни зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. На цих самих підставах повертаються позовні заяви з платіж­ним дорученням на перерахування державного мита не до державного бюджету України;

- порушено правила поєднання вимог або об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відпові­дачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясу­ванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. У разі об'єднання вимог, пов'язаних із віндикацією та з визнанням угод недійсними, позовна заява підлягає поверненню заявникові без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України; тощо.

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, госпо­дарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди не зазначені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, господарський суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України повертає таку позовну за­яву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо в позовній заяві є посилання на докази, що підтвер­джують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відпові­дача.

Якщо передбачені у п.п. 2,3, 4,5, 6 і 10 ч. 1 ст. 63 ГПК України підстави повернення позовної заяви виявлені господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає роз­гляду по суті.

Щодо підстав повернення позову, зазначених у п. 1 і 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України, у разі їх виявлення після прийняття позовної заяви позов з урахуванням конкретних обставин, підлягає залишенню без розгляду згідно з п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України або ж провад­ження зі справи припиняється відповідно до п. З ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів із дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Тобто після усунення обставин, що зумовили повернення позовної заяви, позивач має право звернутися з цим позовом до господарського суду в загальному порядку. Якщо позивач після усунення зазначених обставин звертається з позовом до господарського суду, перебіг стро­ку позовної давності обчислюється від дня виникнення права на позов.

59. Об'єднання позовних вимог. Відмова від позову. Зустрічний позов.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виник­нення або поданими доказами. Прагнення позивачів об'єднати ви­моги обумовлене переважно такими причинами:

- об'єднання сприяє економії процесуальних коштів і часу;

- спірні вимоги розглядаються одночасно одним і тим самим судом;

- оперативність провадження стосовно вирішення спору й зменшення судових витрат;

- правильність і одностайність розгляду та вирішення окре­мих позовних вимог.

Об'єднання кількох позовних вимог має на меті забезпечити належну організацію розгляду господарської справи, щоб суттєво не ускладнювати її розгляд, а також реалізацію принципу процесу­альної економії.

При об'єднанні позовних вимог необхідно звертати увагу на те, що вони мають бути пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Пов'язаними між собою підставою виникнення є ті вимоги, які ви­пливають з одних і тих самих правовідносин. Не впливають на об'­єднання позовних вимог ті обставини, що зміст об'єднуваних ви­мог за характером різний: одних - про визнання, інших - про присудження.

Зв'язок однорідних вимог, які можуть бути об'єднані, обумов­люється особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин. Коли вимоги випливають з різних правовідносин, урегульованих різни­ми галузями права, і спрямовані на досягнення різних цілей, особ­ливо коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, тоді об'єд­нання видається недоцільним.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, право на об'єднання кількох позовних вимог ма­ють як позивач, так і суддя, але останній ще додатково має право на об'єднання кількох справ. Якщо позивач порушив правила по­єднання вимог або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясу­ванню прав і взаємовідносин сторін чи може суттєво ускладнити' вирішення спору, суддя має право згідно з п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК Укра­їни повернути позовну заяву.

Суперечить ст. 58 ГПК України об'єднання вимог про розірван­ня чи зміну умов договору та відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договірних зобов'язань. Однак ст. 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимо­гою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкоду­вання в грошовій формі.

Упродовж розгляду судом позовної заяви позивач має право змі­нити предмет, підставу та зміст позову. Відмова позивача від позо­ву, зменшення або збільшення розміру позовних вимог та визнан­ня позову відповідачем викладаються в адресованих господарсько­му суду письмових заявах, що додаються до справи.

До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз'яснює позивачеві процесуальні наслідки його дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд вино­сить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Поряд із визнанням позовних вимог відповідач у разі потреби має правову можливість захищатися дещо активніше. Правила такого захисту викладені у ст. 50 ГПК України.

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним по­зовом. Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для спільного її розгляду з первіс­ним позовом. Зустрічний позов має бути взаємопов'язаним із первіс­ним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними пра­вилами подання позовів.

Зв'язок зустрічного позову з первісним, на думку інших авто­рів, може бути зумовлений різними причинами і, відповідно, мати різний зміст:

- відповідач протиставляє вимогам позивача однорідну вимо­гу, строк якої настав, пред'являючи її для заліку первісної вимоги;

- задоволення зустрічного позову виключає повністю чи част­ково задоволення первісного позову;

- закон припускає й інші випадки взаємного зв'язку між первіс­ним і зустрічним позовами, якщо їх спільний розгляд призве­де до більш швидкого й правильного вирішення спору.

При прийнятті зустрічного позову до розгляду кожен із позовів (первісний та зустрічний) зберігає самостійне значення, і вони під­лягають вирішенню господарським судом спільно в одному процесі. За кожним з них суд повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення зустрічного позову або про відмову в позові повністю або частково.

Стаття 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднати в одній позовній заяві вимогу про визнання угоди недійсною з вимо­гою повернути одержане за цією угодою в натурі або відшкодування в грошах. У цьому випадку відповідач має право подати зустрічний позов про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього.

60. Порядок порушення провадження у справі у господарському суді.

Частина 1 ст. 64 ГПК визначає дії судді у випадку прийнят­тя позовної заяви.

Наши рекомендации