Способи збалансування державного бюджету 3 страница

Категорії "попит" і "пропозиція" у світовій економічній літературі трактуються неоднозначно. Згідно з визначенням К. Маркса "попит — це представлена на ринку потреба в товарах", а пропозиція — "продукт, який знаходиться на ринку або може бути доставлений на нього". Американські економісти К. Макконнелл і С. Брю визначають попит як "кількість продукту, який споживачі готові і спроможні купити за певною ціною із можливих протягом певного проміжку часу цін" . "Пропозиція — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити і запропонувати для продажу на ринку по кожній конкретній ціні із низки можливих цін протягом певного проміжку часу". Американський економіст Дж. Розенберг визначає попит як "прагнення і здатність купувати товари і послуги", а пропозицію як "ціну, за якою особа готова продати". Водночас у підручнику "Економікс" П.-Б. Самуельсона та інших визначення цих категорій відсутнє.

Автори підручника "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" стверджують, що "попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі", а "пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі і в певний час". В іншому підручнику попит охарактеризовано як "платоспроможну потребу у певному товарі", а пропозицію — як "кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити".

Основним недоліком більшості наведених визначень попиту є його ототожнення з платоспроможним попитом. Крім того, окремі автори обмежують попит лише потребами або платоспроможними потребами в товарах, що є недостатнім за умов інтенсивного розвитку сфери послуг і потреб в різноманітних послугах.

Попит — потреба в наявних на ринку товарах і послугах, що можуть бути надані, а також окремі аспекти економічних відносин у специфічних формах, які при цьому виникають.

Недоліком наведених дефініцій сутності пропозиції є передусім те, що товари розглядаються, як такі, що можуть бути вироблені, а не як наявні на ринку, і як прагнення до їх виробництва. Час їх виготовлення у різних сферах і галузях економіки неоднаковий, тому до моменту виробництва товарів може пройти певний строк, протягом якого потреба в них відпаде. Пропозицію (як і попит) не можна обмежувати лише виготовленими товарами. До неї слід включати величезну сукупність матеріальних та нематеріальних послуг, які можуть бути надані в будь-який момент. Пропозиція — товар, який знаходиться на ринку або може бути доставлений до нього, вся сукупність видів діяльності, які можуть розпочатись на вимогу покупців з метою виробництва послуг, а також специфічні форми економічних відносин, що при цьому розвиваються. Взаємодію попиту і пропозиції регулює комплекс відповідних законів.

28. споживання та заощадження як функції доходу

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (I).

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується.

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання (MPC) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання ( )при зміні використовуваного доходу на одну одиницю ( ), і визначається за формулою:

MPC = .

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. При абсолютному зростанні споживання і заощадження відносна доля споживання все більше і більше скорочується, а доля заощаджень зростає. Згідно з основним психологічним законом, величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею:

0 < MPC < 1.

Гранична схильність до заощадження (МРS) – величина додаткового заощадження ( ), яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу ( ):

.

Основоположником теорії споживання є Дж. Кейнс. Основні положення теорії споживання Кейнса:

 значення граничної схильності до споживання більше нуля і менше одиниці;

 співвідношення споживання до доходу (АРС) зменшується з ростом доходу;

 головним чинником, що визначає споживання, є доход.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих “люксових благ”, серед яких найбільшим “люксовим благом” є заощадження, а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає.

Визначивши функцію споживання і заощадження, можемо тепер аргументовано довести, що центральним фактором, який впливає на їх рівні, є доход. Як правило, з ростом доходу зростають як споживання, так і заощадження населення. При цьому в умовах стабільного економічного росту MPC має тенденцію до зниження, а MPS – до зростання. В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо. Окрім цих факторів на споживання і заощадження можуть впливати недоходні фактори споживання та заощадження:

 багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

 податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

 рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

 відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя;

 очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

 споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости;

 відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.

Функція заощадження показує відношення заощаджень до доходу в їх русі (рис.5.2.)

Точка В – це рівень доходу, коли заощадження дорівнює нулю. Нижче неї – позитивне заощадження.

Гранична схильність до споживання MPC, як відмічалось раніше відображає розмір додаткового споживання, що викликане додатковим доходом. На графіку це виражається в нахилі кривої споживання: крутий нахил означає високу MPC, а плавний нахил – низьку MPC.

29. середня і гранична схильність до споживання та заощадження

Схильність до споживання характеризує, як відноситься зміна споживання до зміни доходу. Споживання складає ту частину доходу, яка призначена для придбання споживчих товарів і послуг і в масштабі суспільства являє суму споживання всіх економічних суб’єктів. Для кожного споживача споживання залежить від рівня його доходу, від типу суспільства, в якому він живе, від його життєвих звичок та інших факторів. Але чим вищий дохід, тим більшим може бути споживання.

В загальному вигляді споживання є функція доходу

с _ / (у ),

де с - споживання, у - дохід, / - форма функції.

Споживання розглядається як функція тільки доходу.

Якщо дохід низький, він буде цілком витрачений на споживання. Якщо дохід зростає, то споживання збільшується, але не в тій самій пропорції, що й дохід. Частина доходу зберігається. Відношення C : Y називається середньою схильністю до споживання ( APC ). На графіку показане відношення приросту споживання до приросту доходу AC : AY = MPC , яке визначає граничну схильність до споживання MPC . Математично MPC являє собою нахил кривої споживання. Гранична схильність до споживання змінюється в межах 0 < MPC < 1.

Схильність до заощадження

Схильність до заощадження характеризує зміну заощадження до зміни доходу. Заощадження S = Y - C, де S - заощадження, Y - дохід, C - споживання. Оскільки споживання розглядається як функція лише доходу C = f (Y), то S = Y - f (Y). Середня схильність до заощадження APS = S : Y . Гранична схильність до заощадження MPS = AS : AY . Математично MPS являє собою нахил кривої заощаджень.

Величина заощадженого доходу збільшується зі зростанням доходу більш високими темпами. Споживання плюс заощадження дорівнює доходу: C + S = Y . Середня схильність до споживання APCплюс середня схильність до заощадження APS рівна одиниці: APC + APS = 1, чи ^ + y ~ Приріст споживання плюс приріст заощадження складає приріст доходу: AC + AS = AY. Гранична схильність до споживання MPC плюс гранична схильність до заощадження MPS дорівнює одиниці:

30. вплив недоходних факторів на споживання та заощадження

До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться:
Багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), якими володіє населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень. Тобто, збільшення багатства зміщує графік споживання угору, а графік заощадження вниз.
Податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки.
Рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Реальна вартість фінансових засобів, номінальна вартість яких вимірюється в грошах, буде зворотною до зміни ціни. Це і є ефект багатства.
Відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточних споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Це пов’язано з розглянутою вище гіпотезою життєвого циклу. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя.
Очікування. Очікування можуть бути пов’язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування насприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат.
Споживча заборгованість. Якщо в попередній період споживча заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости.
Відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточними і майбутніми споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства зміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.
Поточний обсяг використовуваного доходу після сплати податків є основним чинником, що визначає величину споживання домогосподарств. Проте спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний дохід, а й на інші чинники, насамперед дохід у тривалій перспективі. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.
Більшість людей прагне підтримувати оптимальний рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства.
Окрім доходу, існують інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше, або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, оподаткування, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання та ін.
Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки та заощадження. Наприклад, очікування зростання цін і нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.
Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в даний період за допомогою позички свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Щоправда, в перехідній економіці для більшості громадян можливітсь такого переміщення доходів незначна.
Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково – за рахунок заощаджень. Отже, Підвищування податків, зменшуватиме і споживання, і заощадження. Навпаки, дохід, отриманий від зниження податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами.

31. інвестиції та фактори інвестування. Сукупний попит на інвестиції та зовнішні фактори що впливають на нього.

Одним з важливих чинників сукупних видатків є інвестиції. У короткостроковому періоді вони впливають на рівень виробництва через зміни в сукупному попиті. У довгостроковому періоді вони впливають на виробництво через процес капіталоутворення, що змінює рівень потенційного ВВП.

Мотиваційним чинником інвестиційного попиту є читсий прибутко, який інвестори очікують отримати від інвестування. Вихідною базою для його кількісної оцінки є дохід від інвестування. Чистий прибуток менший за дохід від інвестування на величину затрат. пов’язаних із сплатою відсотків за використання інвестиційних коштів і податку на прибуток. Це можна виразити такою формулою: . Де Ii – очікуємий дохід від інвестицій, r – реальна відсоткова ставка, t – ставка податку на прибуток.

Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли NP>0. Чим вищий чистий прибуток, тим більший інвестиційний попит. Серед чиників інвестиційного попиту найбільш мінливим є відсоткова ставка. Тому модель інвестиціного попиту будується на основі залежності інвестицій від відсоткової ставки. Відсоткова ставка – ціна інвестицій. При її зростанні зменшується прибутковість інвестування. Це зменшує кількість проектів, що зменшує інвестиційний попит. Отже, між відсотковою ставкою та інвестиційним попитом існує обернена залежність.

Крім відсоткової ставки, на чистий прибутко та інвестиційний попит впливають інші чинники. Серед них можна виділити такі: технологічний прогрес; рівень забезпеченості галузі основним капіталом; витрати на придбання (крім ціни), експлуатацію та обслуговування устаткування; рівень оподаткування прибутку; ділові очікування.

Інвестиції, які перебувають під впливом інших чинників (крім відсоткової ставки), є автономними інвестиціями, а чинники, що впливають на них, – чинниками автономних інвестицій. У моделі інвестиційного попиту чинники автономних інвестицій зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Звідси випливає інвестиційна функція: . b – коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни відсоткової ставки (реальної). Він показує, на скільки грошових одиниць змінюються інвестиції при зміні відсоткої ставки на один пункт.

32. витратні моделі економічної рівноваги. Метод «витрати-випуск»

У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами і ВВП застосовуються дві моделі: "витрати - випуск" і "вилучення -ін'єкції".

Модель "витрати - випуск" е кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП, і навпаки. Для розуміння рівноваги або нерівноваги в економіці за цією моделлю слід розрізняти фактичні та заплановані сукупні витрати. Економічна рівновага - це рівновага між запланованими сукупними

витратами і ВВП.

Тому в моделі "витрати - випуск" під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ + ВТ, то для моделі "витрати - випуск" базовим є таке рівняння:

СуВ = СВ + ВІ = ВВП. (1)

В умовах закритої приватної економіки ВВП цим методом можна обчислити ВВП за формулою Y=E+C+I. У процесі економічного кругообігу сукупні видатки зазвичай не збігаються з ВВП. Якщо E<Y, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, наж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується збільшенням товарних запасів і незаплановим приростом інвестицій у товарні запаси (+І’). За цих умов у підприємтсв з’являється мотиваія зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП та сукупними видатками.

Якщо, навпаки, E>Y, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси (-І’) і слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.

Незаплановані інвестиції виконують балансуючу рольв економіці. Завдяки цим інвестицім фактичні сукупні видатки (E+I’) завжди дорівнюють ВВП: Y=E+I’. Це означає. що в умовах рівноваги I’=0.

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками та ВВП можна продемонструвати набазі графічної моделі „видатки-випуск”, яка досить частоо іменується „кейнсіанський хрест”.

На мал. економічна рівновага забезпечується в т. Т₁, коли І’=0, а Y₁=E₁. Нерівновага в т. Т₂ означає, що E₂<Y₂ і тому І’>0. Нерівновага в т. Т₃ означає, що E₃>Y₃ і тому I’<0.

Отже, рівноважний ВВП - це такий ВВП, який забезпечується в умовах рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Це означає, що плани домогосподарств щодо заощаджень збігаються з планами підприємств щодо інвестицій. Тому умовою рівноваги на товарному ринку є рівновага між заощадженнями і запланованими інвестиціями.

Але, крім запланованих, можуть виникати і незаплановані інвестиції, тобто інвестиції в товарні запаси. Якщо товарні запаси збільшуються, то виникає незаплановане збільшення інвестицій, і навпаки. За цих умов між

заощадженнями і запланованими інвестиціями виникає розбіжність. Але фактичні інвестиції (Від ± Від) завжди балансуються із заощадженнями за рахунок незапланова-них інвестицій, тобто незаплановані інвестиції є вирівнюючим елементом, який постійно приводить у відповідність фактичні інвестиції та заощадження. Такий висновок кореспондується із методом "витрати - випуск", згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП, що досягається за рахунок неза-планованих інвестицій у

товарні запаси: СуВ ± ВІн= ВВП.

33. метод «вилучення-ін'єкції» та його графічне зображення.

В основі методу “Вилучення- ін”єкції” лежить та обставина, що в економ. кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін”єкції ( збільшення видатків ). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін”єкції здійснюються в формі інвестицій, депж. закупок, експорту.Економ. рівновага існуватиме лише за умов, якщо вилучення = ін”єкціям. У спрощеному варіанті, яким є приватна ек-ка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін”єкції—у ф-мі інвестицій.За цих умов модель економ. рівноваги виглядає так: S=I, де S-заощадж.; I -заплановані інвестиції.

У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу. вилучення відбуваються лише у формі приватних заощаджень, а ін’єкції – лише у формі приватних інвестицій. За цихх умов модель економічнї рівноваги матиме акий вигляд: S=I, де І – заплановані інвестиції.

Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють І ± І’. Завдяки незапланованим інвестицім фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: S = І ± І’. Це положення кореспондується з методом „видатки-випуск”, за яким фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланваних інвестицій.

Згідно з мал. лише Y1 є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S1=I, а I’=0. Y2 більше рівноважного. оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S2>I, а I’>0. Y3 менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S3<I, а I’<0.

34. мультиплікативний вплив сукупних витрат на ввп

Зовнішня торгівля може справляти суттєвий вплив на ВВП країни. Цей вплив проявляється через чистий експорт. До основних чинників, які впливають на чистий експорт, належать: дохід торговельних партнерів, тобто іноземний ВВП; внутрішній дохід, тобто національний ВВП; реальний курс національної валюти, торговельна політика. Серед них за базову екзогенну змінну функції чистого експорту приймається реальний валютний курс. Інші чинники відносяться до зовнішніх екзогенних змінних, від яких залежить автономний компонент чистого експорту. Крива чистого експорту має від’ємний нахил, оскільки між реальним валютним курсом і чистим

експортом існує обернена залежність. При цьому нахил цієї кривої визначається чутливістю чистого експорту до зміни рівня валютного курсу. Чистий експорт знаходиться в прямій залежності від іноземного ВВП і в

оберненій — від національного ВВП. За зміни зазначених змінних крива чистого експорту зміщується у відповідний бік.

Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на обсяг ВВП мультиплікативно. Але слід враховувати, що зовнішня торгівля зменшує граничну схильність до внутрішнього споживання. Внаслідок цього у

відкритій економіці мультиплікатор витрат зменшується порівняно з мультиплікатором витрат у закритій економіці. За таких умов однаковий приріст автономних витрат у відкритій економіці забезпечує менший приріст ВВП порівняно з умовами закритої економіки.

Чистий експорт обчислюється як різниця між експортом (ЕХ) та імпортом (ІМ). Отже, чистий експорт можна визначити за формулою NX = ЕХ – ІМ. базову екзогенну змінну функції чистого експорту нами прийнято реальний валютний курс. Це означає, що інші чинники, які впливають на чистий експорт, відносяться до зовнішніх екзогенних змінних, від яких залежить автономний компонент чистого експорту. Виходячи з цього, запишемо таку

функцію чистого експорту:

— автономний чистий експорт, тобто такий, що не залежить від реального курсу валюти; z — еластичність чистого експорту до змін рівня реального валютного курсу, яка показує, на скільки процентів обернено змінюється

чистий експорт зі зміною рівня реального курсу валюти на один процент.

35. сутність простого мультиплікатора витрат

В теорії рівноважним може бути лише той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам. У дійсності факт. ВВП рідко буває стабільним, піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів сукупних витрат є інвестиції. Зміни в запланованих інвестиціях можуть бути також і прямим наслідком економ. політики держави. Аналогічні зміни відбуваються і в тих випадках, коли змінюється співвідношення між споживанням і заощадженням.

Емпіричний аналіз свідчить про те, що зростанню запланованих інвестиційних витрат на певну величину відповідає значно більша величина зростання рівноважного ВВП. Те ж саме, але в протилежному напрямку відбудеться і при зменшенні запланованих інвестицій.

Зазначений характер залежності між запланованими інвестиціями і ВВП називається ефектом мультиплікатора, або просто мультиплікатором. Мультиплікатор (М) – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі вир-ва.

36. рівноважний ввп в умовах різного рівня зайнятості

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами й потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за якого економіка може перебувати в стані повної зайнятості та без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП. Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП.

Рис. 6.8. Рецесійний розрив

На цьому графіку ВВП2 – це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ2.

Але фактично економіка перебуває в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних (СуВ1 < СуВ2), а фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП1 < ВВП2).

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості, тобто до потенційного ВВП.