Теоретичні засади монетаризму, його еволюція та особливості

Поєднання підходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму - самостійної економічної течії, в основі якої лежить уявлення про грошову масу як визначальний фактор господарської кон'юнктури, рівня цін, обсягу доходу, зайнятості і макроекономічної рівноваги в цілому.

Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських економістів 20-40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х - початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування його економічною наукою. Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що. пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації.

Американський монетаризм зародився у вченні чиказької економічної школи, яке розроблялось двома поколіннями професорів Чиказького університету. Основоположником та інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, Нобелівський лауреат Мілтон Фрідмен (1912-2006). Основні монетаристські ідеї М.Фрідмен виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867-1960" (написаній у співавторстві з іншим представником чиказької школи - Ганною Шварц).

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативою неокейнсіанській концепції у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США у 50-60-х рр. Економічні ідеї сучасного монетаризму й кейнсіанства діаметрально протилежні насамперед у питанні про внутрішню стабільність ринкової економіки й ролі держави у її забезпеченні.

Як відомо, кейнсіанська концепція стверджує, що ринковий механізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання. Монетаристи ж вважають вплив держави на економічні процеси багато у чому навіть шкідливим. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода й вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку. Монетаристи однозначні в оцінці негативного впливу держави на економіку. Вони стверджують, що держава, проводячи антицик-лічну фіскальну політику з метою регулювання сукупного попиту, норми нагромадження, споживання й інвестицій, сама цього не бажаючи, порушує економічну рівновагу й посилює циклічні коливання. М. Фрідмен вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням (часовим лагом) у 8-14 місяців, тобто тоді, коли потрібний прямо протилежний вплив.

Монетаристи роблять висновок, що державне централізоване управління й регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи й свободи людини, тому державний сектор в економіці, на їх думку, повинен бути якомога меншим. Основним засобом економічного регулювання Фрідмен та його послідовники вважають монетарну (грошову) систему, через яку можливо й необхідно розв'язувати усі економічні проблеми країни.

Якщо концепція Дж. М. Кейнса сформувалась на тлі критики класичної та неокласичної теорій (так звана "кейнсіанська революція"), то монетаризм часто називають контрреволюцією, що вказує, насамперед, на його опозиційність до кейнсіанства.

Сам термін "монетаризм" вперше використав американський економіст К. Бруннер у 1968 р. для визначення загальнотеоретичного підходу, що визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу й темпи її зміни головним фактором економічної кон'юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики - прямого регулювання темпів зростання грошової маси на противагу іншим методам впливу, насамперед, фіскальній політиці та грошово-кредитному регулюванню, орієнтованому на вплив через процентні ставки [22; 23].

Крім Мілтона Фрідмена, представниками монетаризму, які здійснили вагомий внесок у розвиток даної концепції, є Г. Шварц, К. Бруннер, А. Мелцер, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден, Д. Лейдлер.

Теоретичною основою сучасного монетаризму виступають: кількісна теорія грошей, яка започаткована ще у XVI столітті, продовжена Д. Юмом та Д. Рікардо; дослідження неокласичної школи початку XX століття, насамперед, рівняння обміну І. Фішера і теорія касових залишків кембриджської школи; теорія відносних цін А. Маршалла, модель ринкової рівноваги Л. Вальраса. Монетаризм розвиває й критично переосмислює також теоретичні ідеї своїх опонентів, зокрема короткостроковий варіант кривої Філіпса, кейнсіанську теорію грошей та рівноваги на товарному й грошовому ринках ІБ-ЬМ.

Методологію дослідження економічних явищ і процесів, що використовують монетаристи, можна охарактеризувати як неопозитивізм. М. Фрідмен вважає, що економічна теорія - передусім, наука позитивна, яка вивчає вплив на економічний розвиток усієї сукупності факторів і розглядає економіку такою, якою вона є насправді. Він стверджує, що критики економічної теорії, як правило, оцінювали її передумови, а не висновки. З його точки зору, цінність економічної теорії визначається не реалістичністю її передумов, а точністю її прогнозів. Результатом теорії мають стати певні постулати, висновки, передбачення, що піддаються емпіричній перевірці, підтверджуються досвідом, є придатними для пояснення теперішнього розвитку й прогнозування майбутнього.

Мілтон Фрідмен (н. 1912) – видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії, економіч­ний радник кількох президентів СІІІА. Основні праці –„Дослідження у галузі кількісної теорії грошей” (1956), „Програма монетарної стабілізації” (1959), „Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи” (1970), „Гроші та економічний розвиток”(1973), „Монетарна історія США, 1867-1960” (1981, у співавторстві з Анною Шварц). Його концепція увійшла в історію економічної науки під назвою „монетаризм“ і пройшла у своєму розвитку ряд етапів.

У 1950-ті роки Фрідмен розробляє теорію перманентного доходу, яка стане базовою при розробці положень монетарної політики та аналізу циклу. Модель перманентного доходубудувалася на основі двоперіодного міжчасового бюджетного обмеження. Фрідмен виходить з того, що домогосподарства надають перевагу рівномірному споживанню. Для його підтримки домогосподарства, чиї доходи значно коливаються по роках, використовують фінансовий ринок. Отже, споживання домогосподарств залежить не тільки від поточного доходу, але й від доходу, очікуваного у майбутньому. Щорічне споживання визначається середнім рівнем доходу, очікуваного за довгі роки. Це основне положення теорії перманентного доходу було сформульоване Фрідменом у праці „Теорія функції споживання” (1957). Теоретики високо оцінили модель перманентного доходу, оскільки вона допомогла пояснити ряд емпіричних даних, які не вписувались у кейнсіанську модель поточного доходу.

Наприкінці 50-х – у 60-ті рр. Фрідмен створює монетарну теорію господарського циклу. На основі аналізу емпіричних даних він відкриває „видатний циклічний феномен“: зміни обсягу грошової маси випереджають аналогічні зміни господарської кон’юнктури в середньому на 12-18 місяців. Це означає, що максимальні темпи зростання грошової маси у часі передують циклічному піднесенню, мінімальні – циклічному спаду. Фрідмен доводить, що циклічність економічного розвитку має гро­шову природу, тому лише виважена монетарна політика може запобігти як затяжній депресії, так і „перегріву“ економіки. Держава, виконуючи стабілізаційну функцію, може скористатись лише одним інструментом впливу на економіку – регулюванням грошового пропонування.

Єдину причину інфляції Фрідмен вбачає у більш високих темпах зростання номінальної грошової маси у порівнянні з темпами зростання реального ВВП. Змміна обсягу грошової маси здатна вплинути на динаміку реальних показників лише у короткостроковому періоді (6-8 місяців), після чого їх значення повертаються до вихідного рівноважного рівня. У механізмі інфляції важлива роль відводиться очікуванням господарюючих суб’єктів, які формуються з урахуванням минулого інфляційного досвіду.

На відміну від кейнсіанців, які в аналізі залежності між інфляцією та безробіттям посилалися на „криву Філліпса”, Фрідмен доводить, у довгостроковому періоді такої залежності не існує. Причина у тому, що з часом економічні суб’єкти оцінюють свої доходи не у номінальних, а в реальних одиницях. Їх цікавить купівельна спроможність зарплати, а не кількість одержаних грошових знаків. Якщо інфляція передбачена, то її дестабілізуючий вплив практично зводиться до нуля. Для доказу цього положення була застосована концепція „природного рівня“безробіття.

Суть монетаристської концепції природного рівня безробіття полягає в тому, що в умовах рівноваги зберігається стабільний і оптимальний для економіки природ­ний рівень безробіття. Прискорення інфляції позитивно впливає на безробіття лише тимчасово, а зайнятість пов’язана лише з непередбаченою інфляцією, яка є на­слідком помилкової діяльності урядових органів і здатна відхиляти рівень безробіття від природного. У довгостроковому періоді економіка повертається до „природного рівня”, а інфляція не забезпечує її зростання. На основі концепції „природного рівня безробіття” була побудована модель „довгострокової кривої Філліпса“, пояснене явище стагфляції.

У 1970-ті рр. відбувається формування теорії номінального доходу і пояснення впливу грошей на основні економічні параметри („передавальний механізм“). Фрідмен увів поняття „портфелю активів” (сукупності всіх фінансових активів індивіда, фізичного і людського капіталу) як проміжну категорію, що пов’язує гроші і ВВП. Він посилається на консерватизм людини відносно „портфелю активів”, стійкість якого забезпечує і стабільність ВВП. Фрідмен виводить рівняння довгострокової рівноваги грошового ринку, згідно якого пропонує підтримувати темп приросту грошової маси на рівні 3-5% на рік, незалежно від стану кон’юнктури, що забезпечить „природний рівень безробіття”.

Монетарна концепція пройшла апробацію у 1969-70 рр., коли Фрідмен був радником президента Ніксона, але тріумфом його теорії стала програма стабілізації американської економіки 80-х рр. за часів президентства Р.Рейгана – „рейганоміка”, яка дозволила США подолати труднощі спаду, послабити інфляцію, зміцнити долар. Рекомендації Фрідмена були використані урядом М.Тетчер для оздоровлення економіки Англії. Фрідмен також брав участь у розробці моделі побудови ринкової економіки у Чілі. Монетарна концепція була взята на озброєння МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями. Разом з тим, чимало країн Заходу, а згодом і Східної Європи, які вдавалися до монетаристських методів боротьби з інфляцією, згодом поступово відмовляються від них. Для багатьох країн спад виробництва і втрати, яких внаслідок цього зазнала економіки, виявилися більшими, ніж позитивний ефект від зниження темпів інфляції.

Теоретичні положення й рекомендації монетаристів стали основою для проведення політики стабілізації економіки й боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. XX століття - так звані "рейганоміка" і "тетчеризм".

Практика засвідчила, що консервативні уряди США та європейських країн на початку 80-х рр., застосувавши монетаристські рекомендації, досягли певних позитивних результатів, зокрема: вдалося обмежити інфляцію, знизити бюджетні дефіцити, зміцнити національні валюти, підвищити ефективність виробництва (зросла продуктивність праці, знизилась енерго- і матеріаломісткість продукції), полегшити перелив капіталу, що забезпечило здійснення структурної перебудови економіки.

Проте, довгострокові наслідки монетаристської політики є доволі неоднозначними - зменшення середньорічних темпів економічного зростання, збільшення рівня безробіття, зростання соціальної нерівності, скорочення соціальних виплат. Узагальнюючи, можна відзначити такі основні постулати монетаризму:

o методологія неопозитивізму;

o внутрішня стійкість ринкової економіки, її здатність до саморегулювання;

o розвиток кількісної теорії грошей, визнання їх нейтральності щодо реальних величин у довгостроковому періоді;

o грошова теорія економічного циклу та інфляції;

o стабільність функції попиту на гроші на основі теорії перманентного доходу;

o обґрунтування вертикальної довгострокової кривої Філіпса на основі концепції природного рівня безробіття й теорії адаптивних очікувань;

o критика дискреційної кейнсіанської політики "точного настроювання" економіки і обґрунтування стабільної монетарної політики на основі "грошового правила";

o теорія гнучких валютних курсів та "імпортованої інфляції". Монетаристська теоретична конструкція знайшла відображення

у теоріях нового напрямку сучасної економічної думки - сучасному консерватизмі (див. розділ 4) - теоріях "раціональних очікувань" та "економіки пропозиції".