Інструменти (засоби) — це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та не­прямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративни­ми, а непрямі — економічними. Адміністративні та еконо­мічні методи використовують відповідно прямі й непрямі за­соби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-роз­порядчих відносинах і проявляються у формі адміністративно­го впливу на поведінку, функціонування і результативність еко­номічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну сво­боду.

До прямих методів належать:

— дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реє­страцію та ін.;

—регламентація діяльності економічних суб'єктів і запро­вадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

— заборони здійснювати певні види економічної діяльності, атакож дій чи бездіяльності;

— застосування покарань та заохочень (стимулів);

—різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сек­тору домогосподарств та ін.;

— прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги на креди­тування експорту та ін.;

— державне замовлення.

Непрямі методи — це система правових і економічних ін­струментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результа­ти економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів гос­подарювання.

По перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в еко­номіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обме­жує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно відда­ти йому належне, зазначивши, що жодний економічний інстру­мент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи — це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поне­волює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміні­стративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяль­ності:

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

— засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шля­хом припинення видачі чи дії ліцензії);

— засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використай - і ня раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

— засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забез­печувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчан-ія, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове врахування та ін.).

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічно­му інтересі та використовують інструменти фіскальної, моне­тарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклі-чної та антиінфляційної політики

Стимулювання економічного зростання здійснюється шля­хом зростання обсягу державних закупівель (ТС), зменшення по­датків (ІТ) та збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу (ІР). Це бюджетно-податкові засоби впливу

Обмежувальна політика економічного зростання викорис­товується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небез­пека "перегріву" економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уник­нути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно обмежувати.

Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель зростанні податків (ТГ), зменшенні трансфертних виплат Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного ви­робництва.

Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки (Ті)> зростання норми обо­в'язкових банківських резервів (Тг) та продаж населенню дер­жавних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення про­позиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стри­мує економічне зростання.

Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосу­вання) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впро­ваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Брита­нія та деякі інші країни надають перевагу радикальним мето­дам боротьби з інфляцією.

Довгострокова антиінфляційна політика має за мету лік­відацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль на зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.

Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспро­порції між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засоба­ми досягнення цього завдання є:

— стимулювання виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій;

— пошук соціально нейтральних джерел збільшення бюджетних надходжень;

Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:

1) забезпечення нагромадження людського та соціальногокапіталу;

2) соціальний захист вразливих верств населення.