Тарифна ставка: структура та методи розрахунку

Виникнення страхових випадків і суми збитків від них не можна передбачити в нормативному порядку. Якщо ж взяти окремий промі­жок часу, визначену територію та сукупність страхових випадків, які вже відбулися, наприклад, крадіжок або пожеж, то звично мають прояв закономірності їх повторювання.

Для визначення розміру необхідного страхового фонду, що фор­мується за рахунок страхових платежів з метою майбутніх виплат, розглянемо основу цих платежів - тарифну ставку. Тарифна ставка— це ціна страхового ризику, яка переважно роз­раховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсо­лютної величини.

У статті 9 Закону України "Про страхування" дається таке виз­начення: "Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування".

Специфічні ознаки категорії страхування обумовлюють суттєві особливості страхового тарифу :

· Тариф складається з двох частин — ризикової та цінової, оскільки призначення тарифу, як інструменту розкладки збитку, виз­начає з одного боку, частку для покриття ризику, з іншого — оплату за надання страхової послуги.

· До складу тарифу включають ризикову надбавку, тому що ймовірний характер настання збитку вимагає врахування можливих відхилень від очікуваної величини збитку.

· Тариф розраховується для певної страхової сукупності, що обумовлено замкненим характером розкладки збитку.

Структуру тарифу можна подати в такому вигляді:

Наведена модель чітко виокремлює кошти страхувальника (нетто-ставка) й страхової організації (навантаження), хоча страховий внесок (платіж, премія), що розраховується на підставі тарифної став­ки, сплачує страхувальник.

Нетто-ставкапризначена для формування страхового фонду в його основній частині (зазначимо її як ризикову премію), яка вико­ристовується для виплат страхового відшкодування. Враховуючи можливу невідповідність між очікуваним і фактичним збитком, до основної частини тарифу включається ризикова надбавка, яка відображає можливу ймовірність відхилення величини фактичного збитку від очікуваного і за рахунок якої формується запасний (резервний) фонд.

Кожний клієнт повинен розуміти: якщо страхових подій буде багато, то страхова компанія вже на початковому етапі буде в змозі виплатити компенсацію лише першим n постраждалим клієнтам за рахунок зібраних ризикових премій. Отже, він може опинитися в числі клієнтів п + 1, тому він мусить сплатити дещо більше, ніж ризикова премія. Ця ідея знаходиться в основі «ризикової надбавки». Саме сума цих двох складових - ризикових премії та ризикової над­бавки і є нетто-премією.

У зв'язку із міркуваннями розумності та конкурентоспромож­ності надбавка не може бути надто великою. Важливо, скільки стра­хових випадків вона здатна покрити додатково.

Навантаженнянеобхідне для покриття витрат на проведення страхування. Воно становить меншу частину брутто-ставки (залежно від форми та виду страхування може коливатися від 9 до 30 %) і містить:

• оплату праці штатних і нештатних працівників страхової компанії;

• витрати на виготовлення бланкового матеріалу, рекламу;

• адміністративно-господарські витрати;

• відрахування в запасні, резервні та інші фонди;

• норматив на формування балансового прибутку від страхової діяльності.

Прибутоку тарифі закладається в тарифну ставку як самостій­ний елемент ціни на страхову послугу під час калькуляції наванта­ження, збільшуючи вартість страхування. Частка його встановлюєть­ся, як правило, у відсотках. Як елемент тарифу він відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування.

Зверніть увагу !

Склад страхового тарифу Законом України «Про страхування» не регламентований, однак при поданні страховиком документів для ліцензування додається розрахунок страхових тарифів. Страхові тарифи при добровільному страхуванні формуються за законами ринку і залежать від попиту та пропозиції на страхову послугу.

У теорії страхування залежно від ступеня врахування індивіду­алізації ризику виділяють:

· cередній >>

· диференційований >>> тариф

· індивідуальний >>

Середній застосовується у випадку, якщо страховика не цікавлять індивідуальні особливості об'єктів страхування або якщо страхова компанія не має достатньої інформації про рівень ризику та особли­вості об'єктів страхової сукупності.

Середній тариф може бути збільшений за ризикові особливості. Наприклад, при страхуванні будинків — за наявністю нестандартних конструкцій чи можливість затоплення.

Після встановлення середнього тарифу до нього застосовуються надбавки і знижки залежно від об'єкта, що береться на страхування. Наприклад, у страхуванні нерухомості враховуються такі фактори, як умови експлуатації систем життєзабезпечення та будівлі, засоби за­хисту від аварій, системи зв'язку та ін.

Це обумовлює застосування у страховій практиці диференційо­ваних тарифів.

Диференційований тариф розраховується для окремих ризикових груп страхової сукупності на базі необхідної статистичної інформації щодо визначених ризикових ознак — характеру об'єкта, його місце­знаходження, призначення тощо.

Індивідуальний тариф визначається для окремого страхового об'єкта. Його розрахунок дуже складний, потребує відповідної ста­тистичної інформації та значного часу. Проте складність визначення індивідуального тарифу, як правило, «скуповується» позитивним ре­зультатом його застосування.

Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Методи розрахунку страхових тарифів:

> на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

> на базі експертних оцінок;

> за аналогією до інших об'єктів;

> з використанням математичної статистики та розрахунку дохідності.

Якщо тарифну ставку розраховано правильно, то забезпечується необхідна фінансова стійкість страхових операцій, тобто стійке зба­лансування доходів і витрат страховика, або перевищення доходів над витратами. Завищення тарифів призводить до перерозподілу через страховий фонд залишкових коштів. Заниження — навпаки, до утво­рення дефіциту фінансових ресурсів у страховому фонді і невико­нанню страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

У цілому система страхових тарифів повинна бути простою, зрозумілою та максимально вигідною як для страхувальника, так і для страховика.

Кожна страхова компанія має свою власну тарифну політику, яка базується на таких принципах:

* еквівалентність страхових відносин сторін;

* постійність розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

* доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників;

* забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.

Необхідно зазначити, що встановлення тарифів залежить від фор­ми страхування. При обов'язковому страхуванні розміри тарифів включаються у відповідні нормативні документи, що регулюють той чи інший вид обов'язкового страхування. Наприклад, за вітчизняним законодавством при обов'язковому страхуванні працівників пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) страхо­вий тариф становить 2% від страхової суми. При обов'язковому стра­хуванні від нещасних випадків на транспорті - від 2 до 5 % від вартості квитка.

При добровільному страхуванні тарифи встановлюються страхо­вими компаніями самостійно і тому існує необхідність їх суттєвої диференціації. Наприклад, при страхуванні фінансової відповідаль­ності підприємств середній страховий тариф може коливатися від 2 до 5%, при страхуванні домашнього майна 0,5... 5%.

Тарифні ставки при страхуванні майна юридичних осіб у серед­ньому становлять 0,5... 1,7% від страхової суми залежно від факторів, що впливають на ризик. При страхуванні садиби тарифи можуть коливатися від 0,7 до 1%.

При страхуванні будівельно-монтажних робіт тариф становить до 1%.

Тариф зі страхування вантажів переважно коливається від 0,15 до 1,5% від страхової суми.

При страхуванні кредитів тарифна ставка може коливатися від 1,8% до 3,5% від страхової суми.

Найвищі тарифи — у медичному страхуванні: від 5 до 50 % залежно від переліку ризиків, що включаються до програми медичного страхування.

Залежно від ступеня ризику в кожному конкретному випадку ставки страхових платежів можуть бути знижені або підвищені шля­хом застосування відповідних коефіцієнтів.

Надання знижки за відсутність страхових випадків або навпаки, збільшення тарифу при їх наявності, носить назву системи бонусів, принцип якої полягає у вторинній диференціації премії, тобто зас­тосування знижок або надбавок до індивідуальних договорів, які відносяться до однієї однорідної групи за певною ознакою залежно від збитковості, яка склалася для індивідуального клієнта.

Такі системи часто застосовуються при страхуванні автотран­спорту, цивільної відповідальності власників транспортних засобів і подібних їм ризиків, в основному пов'язаних із майном чи відпо­відальністю.

Застосування системи знижок за відсутність страхових випадків іноді називають системою дисконтування за відсутність вимог виплат або знижкою за безаварійність.

Надаючи знижку за відсутність страхових випадків, страхова ко­мпанія зберігає існуючих клієнтів і залучає нових, які, у свою чергу, сподіваються на надання такої знижки.

При наявності великої кількості вимог від одного страхувальника протягом періоду страхування можливий інший розвиток подій — підви­щення тарифів.

Актуарій (той, хто здійснює актуарні розрахунки) повинен бути фахівцем у галузі математики, статистики, економіки та законодавчо-правової сфери. Не всі вітчизняні страхові компанії мають власних актуаріїв, які пройшли навчання за кордоном або в Україні за участю фахівців Лондонського Інституту актуаріїв. У цьому випадку залуча­ються спеціалісти, що отримали відповідний сертифікат.

У своїй роботі актуарії розраховують велику кількість показ­ників. Одним з них, який має практичне значення, є частота стра­хових подій— співвідношення між числом страхових подій і кіль­кістю застрахованих об'єктів.

На підставі страхового тарифу здійснюється розрахунок страхо­вого платежу, страхового внеску.

У статті 9 Закону України "Про страхування" дається таке виз­начення: "Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування".

За рахунок страхових платежів формується страховий фонд, який використовується для виплат страхового відшкодування, тому стра­ховий внесок кожного страхувальника виражає його частку, його уча­сть у . формуванні страхового фонду, оскільки, пригадаємо, страхування є замкнутою розкладкою збитку між страхувальниками.

Страховий внесок можна розглядати як ціну фінансового захис­ту, страхової послуги, яку одержує страхувальник через страхуван­ня. Проте останню слід відрізняти від калькуляційної ціни, тому що в умовах ринку вони, як правило, не співпадають. Вартість страхової послуги — величина об'єктивна, а ціна формується під впливом, перш за все, попиту та пропозиції, а також таких факторів як:

· кон'юнктура ринку;

· цінова політика держави;

· динаміка процента за кредит тощо.

Ціна на страхову послугу завжди змінюється в певних межах, її максимум визначається потребами страхувальника, а мінімум в теорії страхування розглядається як засіб забезпечення еквівалентності від­носин страховика й страхувальника.

Страхові платежі, що надходять за певним видом страхування, розподіляються строго відповідно до структури тарифної ставки, яка показує, який відсоток повинен бути витрачений на виплату страхо­вого відшкодування, спрямований у запасні фонди, на витрати на утримання страховика, фінансування превентивних заходів тощо.

Висновки

Існування страхування стає можливим і необхідним саме завдя­ки ризику, який може проявлятися у будь-якій сфері суспільного й господарського життя.

Саме наявність ризиків, які притаманні різним видам діяльності людини, є об'єктивним явищем, вимагає страхового захисту від них та їхніх наслідків.

Ризик - одне з основних і складних понять страхування.

Класифікація ризиків дозволяє більш детально їх вивчати та аналізувати, а специфічні прийоми, що застосовуються у страху­ванні — управляти ризиками.

Страхуванням охоплюються тільки страхові ризики, їх можна вимірити та оцінити, оскільки до реалізації ризику — настання стра­хового випадку, призводять певні ризикові обставини, які повинен передбачити страховик, беручи на страхування різні об'єкти й виз­начаючи ступінь їхньої небезпеки.

Для цього страхові компанії повинні здійснювати ризик-менеджмент, дотримуючись послідовного та ефективного проведення кожного його етапу.

Запровадження прийомів ризик-менеджменту в практичну ді­яльність страховиків сприятиме наближенню цієї важливої сфери — страхування — до цивілізованого ведення бізнесу.

Наслідок страхового випадку — збитки страхувальника — пови­нен бути відшкодований останньому, для чого страхова компанія формує страховий фонд, який є достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування. Формування цього фонду здійсню­ється за рахунок страхових платежів, розрахованих на підставі науково обґрунтованих страхових тарифів.

З боку держави здійснюється контроль за правильним розра­хунком страхових тарифів, хоча тарифну політику кожна страхова компанія визначає самостійно.

Тема 4. Страховий ринок

1. Страховий ринок ma його структура.

2. Роль посередників на страховому ринку.

3. Стан і перспективи розвитку страхового ринку в Україні.

4. Маркетинг у страхуванні.

5. Страхові договори.

Мета вивчення теми:

§ опанування загальними характеристиками становлен­ня та розвитку страхового ринку;

§ з'ясування етапів розвитку страхового ринку України;

§ визначення особливостей страхових продуктів як то­вару.

Після вивчення теми студент повинен знати:

§ структурну будову страхового ринку України, її особ­ливості;

§ страхові продукти, закономірності та особливості їх продажу;

§ організаційні форми страховиків, що діють на страхо­вому ринку України.

вміти:

§ аналізувати показники моніторингу страхового ринку;

· у орієнтуватись в рейтинговій оцінці страховиків;

§ визначати приоритетні напрямки розвитку страхово­го ринку України.

Міні-лексикон:

страховий ринок, страховик, страхувальник, страхова послуга, стра­ховий агент, страховий брокер, аквізиція, "Ллойд ", страховий марке­тинг, страховий договір, інфраструктура страхового ринку, строк дії договору страхування, правила страхування, страховий поліс.