Міжнародне співробітництво у сфері захисту промислової власності

Співробітництво у сфері охорони промислової власності (ПВ) зумовлено особливостями об'єкта охорони - результатами інтелектуальної праці, який часто не має матеріально-зречевленої форми і, отже, може бути імітований. Саме тому ще з кінця XIX ст. докладаються зусилля з укладення міжнародних угод. З розвитком науково-технічного прогресу ця діяльність значно інтенсифікувалася внаслідок використання квазімонополії на інтелектуальну власність як вагомого чинника конкурентної боротьби, а також відносної незахищеності об'єктів промислової власності, збільшення кількості об'єктів промислової власності та формування їх складної структурної побудови.

До основних видів об'єктів промислової власності (ОПВ) Конвенція Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) зараховує винаходи, корисні моделі, товарні знаки, знаки походження і обслуговування, фірмові назви, промислові взірці тощо.

Міжнародне регулювання у сфері ПВ встановлює загальні принципи і положення щодо застосування національних законів з метою охорони особистих і майнових прав зарубіжних власників ОПВ.

За характером відносин, що регулюються, права промислової власності поділяються на: 1) права, предметом яких є відносини, пов'язані зі створенням матеріальних об'єктів (право на винахід, право на промисловий взірець); 2) права, пов'язані з реалізацією створених матеріальних благ (право на товарний знак, фірмову назву, знаки походження та обслуговування, припинення несумлінної конкуренції).

Історично першою угодою в цій сфері була Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року, основне завдання якої полягало у створенні умов для охорони прав зарубіжних власників ОПВ та полегшення патентування винаходів. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року передбачала аналогічні заходи у сфері авторських та суміжних прав.

Паризька Конвенція залишає за національним урядом право регулювання питань охорони ОПВ і більшою мірою стосується адміністративних правил міжнародного співробітництва в цій сфері. Загалом у світовому масштабі відсутня система всеохоплюючого регламентування єдиного порядку визнання прав ОПВ, обов'язкових критеріїв патентоспроможності технічного рішення, встановлення термінів охорони об'єктів ПВ.

Основною причиною цього є суперечності між лідерами світового ринку технологій - США та Японією. Так, у США патент може бути виданий особі, яка зможе довести, що зробила винахід, а у Японії, як і в інших країнах, - особі, яка першою подала заявку до патентного відомства. Ця та інші розбіжності не дозволяють підписати міжнародну угоду щодо патентів, перший етап якої відбувся 1991 року в Гаазі. У 1993 році учасницями Конвенції було 108 держав. Україна приєдналася до Конвенції в 1992 році.

Загалом положення Конвенції поділяються на чотири узагальнені групи: національний режим; право пріоритету; загальні правила у сфері матеріального права; правила щодо адміністративних, фінансових та організаційних питань.

Іншою важливою міждержавною угодою є Договір про патентну кооперацію (Patent Cooperative Treaty - РСТ), укладений у 1970 році у Вашингтоні з подальшим переглядом у 1979 році та 1984-му. Учасниками Договору станом на 1996 році було 83 держави. Метою договору є вирішення патентних проблем, пов'язаних з поданням заявки на один і той самий винахід та їх експертизою в різних країнах. Заявнику надається можливість подання заявки в одне патентне відомство, при цьому в інших країнах вона теж буде визнана. Передбачено міжнародне кооперування у сфері патентного пошуку та експертизи на основі використання міжнародного патентного фонду. Договір визначає основні функції Міжнародного бюро, патентних відомств, міжнародних органів патентного пошуку і експертизи.

До функцій Міжнародного бюро належать адміністративно-розпорядчі: 1) публікації бюлетеня про міжнародні заявки і самих заявок (протягом 18 місяків з дати пріоритету); 2) проведення міжнародної експертизи патентоспроможності винаходу (новизни, рівня корисності винаходу, можливості промислового застосування); 3) направлення висновку попередньої експертизи у вибрані заявником патентні відомства (протягом 23 місяців з дати пріоритету). Після визначення заявником країн, у яких він бажає отримати патентний захист (два місяці), перекладу заявки відповідною мовою і оплати національних мит, йому надається патентна охорона. Крім того, Бюро надає інформаційні послуги через міжнародні чи національні органи патентного пошуку: ідентифікує документи до певної області техніки чи технічного завдання; ідентифікує документи різних країн, що відносяться до одного і того ж винаходу; виявляє документи, у яких одна особа є заявником і винахідником; виявляє чинні патенти чи патенти, що втратили чинність на конкретну дату в конкретній країні тощо.

Особливістю цього Договору є визнання авторського свідоцтва як форми охорони винаходів, яке за юридичною силою прирівнюється до патенту (пов'язано з тим, що в СРСР, а пізніше в РФ авторське свідоцтво є основною формою охорони промислової власності).

Договір передбачає надання технічних послуг країнам, що розвиваються, для розвитку їх патентних систем на національній чи регіональній основі за допомогою Комітету з технічної допомоги (надання експертів, обладнання; підготовка національних кадрів для проведення експертизи).

Міжнародне регулювання у сфері захисту такого об'єкта промислової власності, як товарний знак, ґрунтується на таких угодах:

- Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 року, остання редакція 1967 року;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року, остання редакція 1979 року, та Протоколі до угоди 1979 року;

- Мадридська угода по запобіганню обману при навмисно неправдивій інформації про походження товарів у разі їх сертифікації

(1891);

- Лісабонська угода про охорону назв місць походження та їх міжнародну реєстрацію (1958);

- Договір про закони з товарних знаків та інструкції до договору (1994).

Основні положення, що випливають з Паризької конвенції стосовно товарних знаків:

1) реєстрація знака в одній із країн стає незалежною від реєстрації в будь-якій іншій країні, у тому числі країні походження;

2) знак, належним чином зареєстрований у країні походження, повинен прийматися до реєстрації і охоронятися у своєму початковому вигляді в інших країнах-учасницях;

3) відмова в реєстрації можлива лише тоді, коли вона порушує права третіх осіб або знак не має відмінних ознак чи суперечить моралі та може ввести громадськість в оману;

4) реєстрація може бути анульованою тільки після закінчення встановленого терміну і тільки тоді, коли власник не може надати доказів, що виправдовують невикористання товарного знака;

5) кожна країна повинна відмовляти в реєстрації та забороняти використання знака, який є відтворенням, імітацією чи наслідуванням іншого знака, здатного викликати плутанину з діючим (загальновідомим) знаком;

6) кожна країна повинна відмовляти в реєстрації та забороняти використання знаків або елементів знаків, які містять без відповідного дозволу герби, прапори, державні емблеми, іншу державну символіку та офіційні знаки, клейма контролю і гарантії, скорочені і повні назви міжнародних організацій;

7) охорона поширюється на знаки обслуговування та колективні знаки.

Мадридську угоду 1891 року з метою вдосконалення було переглянуто в 1909 році (Брюссель), у 1911 році (Вашингтон), у 1925 році (Гаага), у 1934 році (Лондон), у 1957 році (Ніцца), у 1967 році (Стокгольм) та в 1979 році. Заявники подають одну заявку французькою мовою в Міжнародне бюро ВОІВ з одноразовою сплатою мита і однаковим терміном охорони - 20 років. Країни-учасниці Угоди створили Спеціальний Союз з міжнародної реєстрації товарних знаків. Детальні правила подання заявки визначаються інструкцією до Мадридської угоди. Членами угоди є 39 країн, включаючи Україну. США, Японія і Велика Британія не підписали Мадридську угоду.

10.2. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

ВОІВ (World Intellectual Property Organization - WIPO) заснована Конференцією держав-членів Паризького і Бернського союзів, проведеною в Стокгольмі в 1967 році (вступила в дію з 1974 р.) за участю 74-х держав. В основу прийнятої Конвенції покладенів Паризьку конвенцію 1883 року та Бернську конвенцію 1886 року.

Основні цілі Конвенції:

- зміцнення співробітництва для взаємної вигоди;

- сприяння охороні інтелектуальної власності та розвитку творчої діяльності;

- удосконалення управління чинними угодами щодо охорони ПВ та авторських прав.

Досягнення окреслених цілей забезпечується ВОІВ, основними завданнями якої є:

- стимулювання вдосконалення систем охорони ПВ, національних законодавств, надання правової і технічної допомоги;

- адміністрування існуючих і майбутніх союзів з охорони ПВ;

- стимулювання укладення міжнародних угод з охорони ПВ;

- інформаційна діяльність і міжнародна реєстрація об'єктів ПВ.

Свою діяльність ВОІВ зосереджує у сфері прийняття міжнародних угод щодо норм і стандартів з охорони інтелектуальної власності, гармонізації законодавств різних країн, адміністративного забезпечення договорів, полегшення подання і реєстрації заявок на охорону об'єктів ПВ, виконання адміністративних функцій Паризького і Бернського союзів, співробітництва з країнами, що розвиваються, у правовій та технічній допомозі. Зокрема, це співробітництво передбачає стимулювання створення нових творів мистецтва та літератури, полегшення умов набуття прав на їх використання, надання адміністративних послуг Союзу з охорони прав на нові різновиди рослин (ЮПОВ); забезпечення діяльності служб покращення міжнародної охорони, збір і розповсюдження інформації щодо об'єктів інтелектуальної власності та їх правового захисту, проведення досліджень у цій сфері, особливо щодо розвитку інституціонального базису, законодавства.

Учасниками ВОІВ є 156 країн. Членом ВОІВ може бути країна-учасник одного із Союзів (Паризького, Бернського), ООН чи її спеціалізованих установ, МАГАТЕ, запрошених Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.

До структурної побудови ВОІВ входять керівні органи:

1. Генеральна Асамблея (ГА) у складі держав-учасників Конвенції, які є членами одного із союзів, розглядає і схвалює звіти генерального директора, комітету з координації бюджетних витрат, заходи з адміністративного забезпечення виконання угод.

2. Конференція у складі держав-членів (не обов'язково учасників одного із союзів). Скликається на сесії у той самий час і у тому саому місці, що й сесії ГА. Обговорюються питання інтелектуальної власності, приймаються рекомендації, затверджуються бюджет Конференції та програма правової технічної допомоги на два роки.

3. Комітет з координації у складі держав-учасниць Конференції 1967 року, які одночасно є членами Виконавчого комітету одного чи обох союзів (Паризького, Бернського), Генеральної Асамблеї, Конференції, генерального директора. Комітет готує проект порядку денного для Генеральної Асамблеї, Конференції, проекти її бюджету і програми.

До допоміжних органів належать: Постійний комітет з інформації про промислову власність; Бюджетний комітет; Комітет з оренди і утримання приміщень; Постійний комітет з розвитку співробітництва у сфері захисту авторських і суміжних прав; Міжнародне бюро; Арбітражний центр ВОІВ.

До постійного комітету з інформації входять представники держав-учасниць Договору про патентну кооперацію (РСТ), Союзу міжнародної патентної класифікації, держав-членів Паризького Союзу. Основним завданням Комітету є налагодження співробітництва між регіональними та національними патентними службами з обміну інформацією про промислову власність.

Міжнародне бюро виконує функції Секретаріату ВОІВ та союзів, організовує проведення сесій і засідань керівних органів, розробляє і реалізує проекти, здійснює підготовку типових законів, допомогу в розробці законодавчих актів, навчання і стажування національних кадрів, проведення регіональних конференцій і нарад. Очолюється генеральним директором і включає підрозділи: Договору РСТ; міжнародної реєстрації товарних знаків; міжнародного депонування промислових взірців та корисних моделей; міжнародної реєстрації позначення походження товарів.

Арбітражний центр ВОІВ забезпечує посередницькі та арбітражні послуги для приватних осіб і організацій у суперечках із правових питань інтелектуальної власності.

Наши рекомендации