Зайнятість та безробіття населення в Україні

Поступове подолання економічної кризи в Україні проявляється у поступовому поліпшенні ситуації на ринку праці, зокрема в хоч і незначному, але пожвавленні ділової активності суб'єктів ринку, і як наслідок - зростанні зайнятості населення. Так, протягом 2001-2002 pp. чисельність зайнятого населення зросла на 162,6 тис. осіб (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Зайнятість населення України за статусами зайнятості,

формами власності та місцем проживання у 2001-2002 pp.

Категорії населення	Все населення	Міське	Сільське
Зайняте населення у віці 15-70 років, тис. осіб	20238,1	20400,7	14169,1	14 294	6069,0	6106,7
зокрема за статусами за­йнятості, у % до підсумку
Які працюють за наймом	89,3	88,0	94,8	94,3	76,5	73,4
Роботодавці	1,0	1,0	1,2	1,2	0,4	0,4
Самозайняті	8,5	9,2	3,9	4,3	19,2	20,5
Члени сім'ї, які працю­ють безкоштовно	1,2	1,8	0,1	0,2	3,9	5,7
зокрема за формами власності, у % до під­сумку .
Державна	43,1	40,3	48,2	45,2	31,0	28,9
Колективна	33,0	32,3	30,7	31,0	38,4	35,3
Приватна	23,8	27,2	21,0	23,7	30,5	35,6
Інша	0,1	0,2	0,1	0,1	0,1	0,2

В основному це відбулося за рахунок міського насе­лення, що цілком природно пояснюється більшими можливостями працевлаштування у містах. За статусами зайнятості населення розподіляється таким чином, що найбільшу частку, як і перше, складають ті, хто працюють за наймом (88,8%). Але необхідно відзначити поступове збільшення таких категорій населення, як самозайняті та члени сім'ї, які працюють безкоштовно. Особливо чітко це спостерігається в сільській місцевості, де зростання вка­заних показників склало відповідно 1,3 та 1,8%. Якщо характери­зувати зайнятість населення за формами власності, то помітним є те, що, як і раніше, основна частина населення зайнята на під­приємствах державної та колективної форми власності — більше 70% зайнятих. Хоча не можна не відмітити і стійкої тенденції до розширення приватного сектора економіки. Зайнятість в остан­ньому за 2003 р. збільшилася більш ніж на 3%, а в сільській місце­вості на 5%.

Що стосується розподілу населення України за видами еконо­мічної діяльності, то основними галузями є промисловість і сіль­ське господарство, де зайнята майже половина населення (45,9%). Слід відзначити, що в сільському господарстві майже половина населення зайнята в особистому підсобному господарстві, тобто самозайняті, що пояснюється зменшенням попиту на робочу силу в колективному секторі через його реформування і занепад. До­сить вагомою є частка зайнятих в оптовій та роздрібній торгівлі -14% (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Зайнятість населення України за видами економічної діяльності

у 2001-2002 pp.

Категорії населення			+,- 2002 до 2001
Все населення, тис. осіб	20238,0	20400,7	167,2
зокрема за видами економіч­ної діяльності, у %
Сільське, лісове та рибне господарство	19,7	19,8	0,1
з нього: Особисте підсобне господарство	7,1	8,1	1,0
Добувна, обробна промисло­вість	25,9	26,1	0,2
Будівництво	4,9	4,7	-0,2
Оптова і роздрібна торгівля	13,7	14,0	0,3
Транспорт і зв'язок	7,1	7,0	-0,1
Фінансова діяльність	3,8	4,1	0,3
Освіта, охорона здоров'я	16,5	16,1	-0,4
Інші види економічної діяль­ності	8,4	8,2	-0,2

Причому зайнятість у цій сфері продовжує зроста­ти, що пояснюється специфікою цієї галузі - швидким поверненням вкладеного капіталу та отриманням прибутку. У закладах освіти і охорони здоров'я зайнято 16,1% населення. У подальшому збері­гатимуться тенденції до скорочення зайнятості у сфері матеріаль­ного виробництва з її зростанням у сфері ділових, інформаційних, побутових послуг.

Чисельність безробітного населення в Україні 2002 р. складала 2301,0 тис. осіб (табл. 3.3). І хоча проти 2001 р. помітно її зменшен­ня (на 215 тис. осіб), безробіття залишається надто високим. У пер­шій половині 2003 р. рівень безробіття, розрахований за методикою МОП, складав 9,8% - це досить високий рівень, якщо врахувати, що за оцінками деяких науковців норма природного безробіття в Україні десь на рівні 3,5^% [6]. Загострює проблему поширення прихованого безробіття, яке проявляється у надлишковій чисель­ності працівників, неповній їх зайнятості, неоплачуваних відпуст­ках, цілодобових простоях. Найбільше безробіття спостерігається серед жінок і серед сільського населення. Потенційно небезпечним вважається рівень безробіття, рівний 18-20%. В Україні критичним є безробіття на рівні 15%, а в Донбасі - 10-12% [6, с. 68].

Таблиця 3.3

Безробітне населення за статтю і місцем проживання у 2001-2002 pp.

Категорії населення
Безробітне населення, тис. осіб	Безробітне населення, тис. осіб	у т. ч.
шукали роботу	намагалися організувати власну справу	знайшли роботу
у % до підсумку
Все населення	2516,9	2301,0	95,3	0,5	3,9
міське	2050,1	1868,2	95,5	0,6	3,9
сільське	466,8	43-2,8	94,3	0,4	5,3
жінки	1214,1	1104,6	96,5	0,3	3,2
чоловіки	1303,8	1196,4	94,2	0,7	5,1

Основними причинами незайнятості населення є вивільнення з економічних причин і звільнення за. власним бажанням. На них припадає майже дві третини безробітного населення (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Безробітне населення за причинами незайнятості та місцем проживання

Категорії населення	Все населення	Міське	Сільське
Все безробітне населення у віці 15—70 років, тис. осіб	2516,9	2301,0	2050,1	1868,2	466,8	432,8
у т. ч., у %
вивільнені з економічних причин	37,0	33,5	37,5	34,3	34,8	30,2
звільнені за власним ба­жанням	34,0	37,8	35,2	39,1	28,6	32,3
демобілізовані з військової строкової служби	2,3	2,2	1,9	1,7	4,1	4,4
непрацевлаштовані після закінчення навчання	17,8	16,3	16,4	15,0	22,1	21,7
звільнені за станом здо­ров'я, переходом на інва­лідність	0,6	0,4	0,6	0,4	0,2	0,3
звільнені через закінчення строку контракту	4,8	5,6	4,2	5,2	7,3	7,7
інші причини безробіття	3,8	4,2	4,2	4,3	2,9	3,4

Звільнення з економічних причин зумовлені структурними зру­шеннями в економіці, реформуванням, реорганізацією підпри­ємств, що часто супроводжується зменшенням потреби у праців­никах і як наслідок - масовим вивільненням робочої сили. Що стосується звільнень за власним бажанням, то частина з них - це також звільнення за скороченням штатів, яке відбувається з не­гласної ініціативи адміністрації з метою уникнення підприємством пов'язаних зі скороченням витрат на виплату вихідної допомоги. Решта звільнень за власним бажанням свідчить про невдоволеність працівників низькою заробітною платою, тяжкими умовами праці, відсутністю можливості кар'єрного росту, незручним графіком роботи й відпочинку, незадовільним морально-психологічним клі­матом у колективі тощо. Викликає занепокоєння досить вагома частка непрацевлаштованих після закінчення навчання - 16,3%. Це пояснюється надлишком робочої сили порівняно з кількістю наявних робочих місць на ринку праці, що дає підстави робото­давцям висувати надзвичайно високі вимоги до претендентів на вакансії, серед яких чи не головною є досвід роботи або стаж, якого, звісна річ, випускник не має, тож і поповнює ряди безро­бітних.

Отже, характеризуючи сучасні тенденції, що склались у сфері за­йнятості та безробіття населення, можна зробити висновок: ситуація хоч і починає поступово змінюватися на краще, про що свідчить зро­стання зайнятості, зменшення безробіття, проте ще залишається багато проблем, пов'язаних із прихованим безробіттям, безробіттям окремих регіонів, сільським і молодіжним безробіттям.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Адамчук В. В., Ромашов О. В., Сорокина М. Е. Экономика и социо­логия труда: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - Гл. 3.

2. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посіб­ник. - К.: Знання - Прес, 2000. - Гл. 3.

3. Буряк П. Ю., Карпінськип Б. А., Григор'єва М. І. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. посібник. - К.: Центр навч. л-ри, 2004. - Гл. 3.

4. Василъченко В. С Державне регулювання зайнятості: Навч. посіб­ник. - К., 2003.

5. Есинова Н. И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учеб. пособие.- К.: Кондор, 2003.- Гл. 8.

6. Шбанова Е. М. Ринок праці: Навч. посібник.- К., 2003.

7. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посібник.- К.: МАУП, 1997-Глави 4-5.

8. Про зайнятість населення: Закон України // Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 р.- К.: Істина, 1999.

9. Эренберг Р. Док., Смит Р. С. Современная экономика труда. Тео­рия и государственная политика.- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996.- Гла­вы 16, 17.