Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці
4.1. Територіальний поділ праці
Адміністративно-територіальний розподіл України базується на успадкуванні від Радянського Союзу системи галузевого управління, за якої регіони розглядалися як суб'єкти соціально-економічних відносин, і, ставши на шлях розвитку ринкових відносин, Україна, через суто економічні причини, не мала можливості розробити сучасну концепцію державної регіональної політики (за таких темпів скорочення промислового і сільськогосподарського виробництва, інвестицій і розриву економічних зв'язків, що призвело до різкого падіння ВВП, не було можливості, та й часу, розробляти варіанти децентралізації головного управління, проведення інших територіальних реформ).
Ще одним фактором, який призвів до значної кількості помилок на цьому шляху і більше ніж на 10 років відклав рішення давно назрілих питань реорганізації сучасної системи регіонального управління, була відсутність досвіду здійснення трансформаційних перетворень адміністративно-командної системи на ринкову.
Регіон – цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: структурою виробництва, розвиненими внутрішніми зв'язками, концентрацією населення, певною виробничою та соціальною інфраструктурою, місцевими органами територіального управління. Регіон – це частина території країни, на якій функціонує сформований комплекс галузей виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури.
Кожен регіон характеризується специфічними природно-географічними, історико-демографічними, політико-адміністративними особливостями. Саме в регіоні створені умови для виробничої діяльності, проживання та організації побуту і відпочинку населення. Тут формуються ознаки етнічної спільності людей, їх економічної і соціальної цілісності, поєднані інтереси усіх суб'єктів господарювання.
Регіональна економіка покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного потенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціально-економічні проблеми населення, зменшувати залежність регіонів від центру. З цією метою треба визначити стабільні нормативи відрахувань до бюджетів усіх рівнів.
Головна мета державного регулювання розвитку регіонів – забезпечити найповніше використання їх ресурсного потенціалу шляхом оптимального поєднання інтересів держави і кожного регіону.
У класичному розумінні “економіка" – це наука про уміння раціонально вести домашні справи. У контексті розгляду регіональної економіки таким домом є регіон, що є народним господарством у мініатюрі.
Найважливіша характеристика регіону – його цілісність.Одна з основних функцій регіональної економіки–створення обслуговуючих виробництв, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення.
Соціально-економічний потенціал є інтегральною характеристикою регіону.Він характеризується величиною національного багатства, сукупного продукту, національним прибутком, вартістю основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції.
Таблиця 1.3
Структура адміністративно-територіальних одиниць України (за регіонами)
| Регіон | Райони | Міста | Райони у містах | Селища міського типу | Сільські населені пункти | |
| всього | у тому числі спеціального статусу, республіканського та обласного значення | |||||
| Україна | 28 540 | |||||
| Автономна Республіка Крим | ||||||
| Вінницька | 1 466 | |||||
| Волинська | – | 1 054 | ||||
| Дніпропетровська | 1 438 | |||||
| Донецька | 1 121 | |||||
| Житомирська | 1 620 | |||||
| Закарпатська | – | |||||
| Запорізька | ||||||
| Івано-Франківська | – | |||||
| Київська | – | 1 127 | ||||
| Кіровоградська | 1 010 | |||||
| Луганська | ||||||
| Львівська | 1 850 | |||||
| Миколаївська | ||||||
| Одеська | 1 135 | |||||
| Полтавська | 1 826 | |||||
| Рівненська | – | 1 000 | ||||
| Сумська | 1 491 | |||||
| Тернопільська | – | 1 021 | ||||
| Харківська | 1 682 | |||||
| Херсонська | ||||||
| Хмельницька | – | 1 415 | ||||
| Черкаська | ||||||
| Чернівецька | ||||||
| Чернігівська | ||||||
| м. Київ | – | – | – | |||
| м. Севастополь | – |
Структура соціально-економічного потенціалу регіону:природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний, культурний.
При формуванні регіональної політики в Україні найбільш актуальноює розробка програм для Донбасу, Придніпров'я, Причорномор’я і Криму, Карпат, Полісся, зони Чорнобильської АЕС.
Види регіональної спеціалізації:внутрішньорегіональна, міжрегіональна, міжнародна.
Основа визначення спеціалізації –ступінь участі регіону в територіальному розподілі праці.
Територіальний розподіл праці – це одна з форм суспільного розподілу праці, нерозривно пов'язана з галузевою його формою. Саме розподіл праці диференціює процес виробництва, зумовлює глибину його спеціалізації, формує галузеву структуру, забезпечуючи тим самим високу ефективність індустріального розвитку.
Найбільш розвинені міжрегіональні зв'язки в паливній, металургійній, машинобудівній, лісозаготівельній промисловості через концентрацію виробництва на обмеженій території.
Завдяки міжрегіональному обміну використовуються найунікальніші особливості природно-господарських регіональних комплексів, відбувається взаємодоповнення економіки.
Спеціалізація в широкому розумінні –це визначення економічного профілю (індустріальний, індустріально-аграрний, аграрний).
Основа характеристики регіональної спеціалізації – це рівень концентрації і питома вага даного виробництва в регіоні, а також ефективне обслуговування не тільки свого, а й інших регіональних структур, активна участь у загальнодержавному розподілі праці.
Показники спеціалізації регіонів:
- частка виробництва продукції галузей спеціалізації (промисловості, сільського господарства) регіону в загальному рівні виробництва продукції відповідної галузі в державі;
- коефіцієнт локалізації (зосередження) даної галузі (виробництва) на території регіону;
- коефіцієнт виробництва продукції на душу населення в регіоні;
- коефіцієнт товарності (визначається як відношення вартості завезеної продукції до тієї, що виробляється в регіоні).
Виробничо спеціалізованими можна вважати області, що мають коефіцієнт локалізації та виробництва продукції на душу населення більше одиниці.
Ефективність регіональної політики залежить від чіткого визначення території регіону, його меж, природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалу.
4.2. Основні поняття територіального поділу продуктивних сил
Кожна держава, перш ніж розробити концепцію розвитку в навколишньому просторі та регіональної політики, оцінює власні економічні, демографічні, природні і територіальні можливості, шукає нішу в міжнародному розподілі праці, визначає галузі спеціалізації як усередині країни, так і на світовому ринку.
F Визначення “територіального поділу праці “
C Це процес виробничої спеціалізації регіонів і посилення міжрегіональної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами
В основі територіального поділу праці лежать:
Ø природні умови і ресурси,
Ø розмаїття територій,
Ø відмінності між народами, що населяють території,
Ø історично сформовані навички роботи.
Процес територіального поділу праці і регіоналізації пов'язаний з поняттям економічних районів і економічного районування.
Економічне районування – це наукове обґрунтування меж економічних районів у державі.
Основу економічного районування складають територіально-промислові комплекси (ТПК) та енерговиробничі цикли, що дають можливість об'єднати виробничі процеси на території та визначити напрямки господарської спеціалізації регіонів.
Рис. 1.12. Основа економічного районування
Промисловий комплекс –це форма організації продуктивних сил, необхідна для комплексного розвитку території з максимальним використанням її природних ресурсів.
Енерговиробничі цикли –це продуктивне об'єднання підприємств і областей навколо визначеного виду сировини й енергії.
Економічне районування спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів шляхом формування економічних зв'язків як усередині формувань, так і між ними.
Економічні зв'язки –це коло відносин у виробничій і невиробничій сферах.
Рис. 1.13. Види економічних зв'язків
Виділення певних територіальних формувань створює територіальну структуру виробництва. Територіальна структура виробництва відображає розміщення продуктивних сил на території у вигляді промислових центрів, сільськогосподарських районів і т. д.
4.3. Форми розміщення і територіальної організації продуктивних сил України
Форми розміщення продуктивних сил– це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються розмаїттям і взаєморозміщенням структурних елементів.
Промисловий центр– це група промислових підприємств, пов'язаних спільними допоміжними виробництвами, а часто і спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення й обслуговуються спільною інфраструктурою.
Виробничий комплекс –це об'єднання підприємств, пов’язаних виконанням єдиної господарської функції та тісними виробничими стосунками таким чином, що вилучення якого-небудь компонента або порушення зв'язків знижує ефективність усього комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій (прикладом можуть бути виробничі комплекси СРСР).
Рис. 1.14. Форми розміщення продуктивних сил
Територіально-виробничий комплекс –це об'єднання підприємств на певній території, для якого найкращий ефект досягається завдяки вдалому компонуванню підприємств відповідно до природних і економічних умов (прикладом може бути Придніпровський ТПК, основою якого є металургія).
Портово-промисловий комплекс –це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території й акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічного й іншого різновидів діяльності.
Технополіс– це науково-технічний центр, що забезпечує створення і впровадження нових розробок.