Регіональні економічні організації Америки

До регіональних економічних організацій Америки належать: Організація американських держав, Міжамериканський банк розвитку, Міжамериканська інвестиційна корпорація, Латиноамериканська економічна система, Латиноамериканська асоціація інтеграції, Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок, Карибський банк розвитку, Організація східнокарибських держав, Північноамериканська зона вільної торгівлі, Південний спільний ринок, Андська група, Центральноамериканський спільний ринок, Центральноамериканський банк економічної інтеграції, Латиноамериканська організація з енергетики. Нижче зупинимося на характеристиках тих організацій, які відіграють найвагомішу роль в інтеграційних процесах на Американському континенті.

Організація американських держав (ОАД) - міжнародна організація Західної півкулі Землі. ОАД створено 30 квітня 1948 року на IX Міжамериканській конференції у м. Боготі (Колумбія), де було підписано Статут організації. ОАД створено на основі Панамериканського союзу, який існував з 1890 року.

На сучасному етапі ОАД об'єднує 34 держави: Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініканська Республіка, Еквадор, Канада, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, США, Суринам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі і Ямайка. До 1962 року членом організації була Куба.

У 1971 році створено інститут постійних спостерігачів при ОАД. Своїх представників акредитують 24 держави Європи, Америки та Азії, у тому числі з травня 1994 року - Україна.

Статутні цілі організації визначені як: підтримання миру і безпеки на континенті; мирне врегулювання спірних питань між державами-членами; організація спільних дій проти агресії; розв'язання загальними зусиллями держав-членів політичних, економічних, правових проблем; сприяння соціальному, економічному, культурному розвитку країн-учасниць організації.

Принципи діяльності і структура ОАД визначені Статутом 1948 р. (набув чинності 13 грудня 1951 р.), в основу якого було покладено Міжамериканський договір про взаємодопомогу 1947 року. Проте невдоволення латиноамериканських країн непомірною активізацією військово-політичної діяльності організації призвело в середині 60-х років минулого сторіччя до перегляду Статуту ОАД. На III Надзвичайній міжамериканській конференції (Буенос-Айрес, 1967 р.) було підписано "Протокол Буенос-Айреса" (набув чинності 27 лютого 1970 р.), який доповнив стару редакцію статуту положеннями про посилення соціально-економічної діяльності організації, рівноправне співробітництво, інтеграцію та вніс зміни до структури ОАД.

Згодом, у 1985 році, Статут ОАД було доповнено "Протоколом Картахени", яким визначено концепцію комплексного розвитку, що передбачала ідеологічний плюралізм, заборону економічної агресії, підтримання демократії. У 1992 році підписано "Протокол Вашингтона", що визначав порядок призупинення членства держави у випадку силового відсторонення в ній від влади демократично обраного уряду. У 1993 році Статут доповнено "Протоколом Манагуа", згідно з яким створено Міжамериканську раду з комплексного розвитку з метою забезпечення кращої координації та ефективності програм з боротьби з бідністю.

Вищим органом ОАД є Генеральна Асамблея (ГА), яка визначає загальну політику організації, структуру та функції органів ОАД, затверджує програми та бюджет. Сесії ГА проводяться щорічно в країнах-учасницях ОАД почергово. Рішення ГА приймаються більшістю голосів, за винятком тих випадків, коли згідно з Статутом для прийняття рішень вимагається дві третини голосів. Консультативна нарада міністрів закордонних справ скликається для розгляду особливо важливих питань. При цьому форумі функціонує Консультативний комітет оборони, який складається з вищих військових представників держав-членів ОАД. Діяльність Міжамериканської економічної і соціальної ради спрямована на забезпечення розвитку економічної співпраці між державами-членами. Міжамериканська рада з питань освіти, науки і культури займається питаннями активізації співробітництва і обмінів у сфері освіти, науки, культури.

Міжамериканський правовий комітет, який розміщується в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), діє як консультативний орган з юридичних питань, сприяє розвитку і кодифікації міжнародного права, вивчає правові проблеми ОАД. Міжнародна комісія з прав людини також виконує функції консультативного органу ОАД (Вашингтон), її діяльність сприяє дотриманню й захисту прав людини в державах-учасницях.

У межах ОАД створено шість спеціалізованих установ, які діють на основі багатосторонніх міжурядових угод: Панамериканська організація охорони здоров'я (Вашингтон), Міжамериканський дитячий інститут (Монтевідео); Міжамериканська комісія жінок (Вашингтон), Панамериканський інститут історії і географії (Мехіко), Міжамериканський інститут з питань індійського населення (Мехіко), Міжамериканський інститут сільськогосподарського співробітництва (Сан-Хосе, Коста-Ріка).

У структурі ОАД діє Міжамериканська рада оборони, яка займається плануванням колективної оборони континенту. У 1986 році створено Міжамериканський комітет з боротьби з розповсюдженням наркотиків.

З ОАД співпрацює Міжамериканський банк розвитку, а також Міжамериканська комісія з телебачення і Панамериканський фонд розвитку.

Бюджет ОАД складається зі щорічних внесків держав-учасниць (понад 60 % загального обсягу бюджетних коштів вносять США). Місце розташування основних органів ОАД - Вашингтон.

Північноамериканська зона вільної торгівлі (North American Free Trade Area - НАФТА), створена в січні 1994 року США, Канадою і Мексикою, уважається найрозвиненішим інтеграційним угрупованням. НАФТА є найбільшою у світі регіональною зоною вільної торгівлі, яка об'єднує близько 406 млн осіб, сукупний валовий продукт - 10,3 трлн дол. США. Створення зони вільної торгівлі вупівнічно американському регіоні було зумовлено такими чинниками:

- географічним розташуванням країн-учасниць і взаємодоповненням структур національних економік;

- міцними торговельними зв'язками між країнами і виробничою кооперацією;

- зростанням у Канаді та Мексиці кількості підприємств, підконтрольних американським ТНК, впливу канадських ТНК у США, а також посиленням позицій ЄС, Японії та нових індустріальних країн на світовому ринку.

Масштаби економічних взаємозв'язків США, Канади та Мексики на основі взаємної торгівлі характеризуються такими показниками: у США реалізується близько 80 % канадського експорту (20 % ВВП Канади), частка США у загальному обсязі прямих зарубіжних інвестицій в Канаді становить понад 75 %, у Мексиці - 60 %, товари із США складають 65 % обсягу мексиканського імпорту, а в США спрямовується близько 70 % обсягу експорту Мексики.

Угода про створення НАФТА забезпечує регулювання різних аспектів підприємницької діяльності в Північній Америці: інвестиції, гарантії, послуги, права інтелектуальної власності, державні закупівлі, заходи щодо дотримання стандартів, тимчасовий в'їзд для бізнесменів, розв'язання суперечок.

Основними положеннями угоди НАФТА є:

- скасування до 2010 року всіх митних платежів на товари, якими торгують країни-учасниці;

- поетапне скасування значної кількості нетарифних бар'єрів у торгівлі товарами та послугами;

- пом'якшення режиму для північноамериканських капіталовкладень у Мексиці;

- лібералізація діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку Мексики;

- захист північноамериканського ринку від експансії азійських та європейських компаній, які уникають сплати американських мит шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику;

- створення американсько-канадської арбітражної комісії. Таким чином, угода про створення НАФТА передбачає, що

країни-учасниці збережуть національні митні тарифи в торгівлі з третіми країнами, а у взаємній торгівлі цієї економічної зони після перехідного періоду (10-15 років) відбуватиметься вільний обіг товарів у результаті скасування всіх тарифних і нетарифних бар'єрів. Крім цього, угода сприяє покращанню умов торгівлі послугами, встановленню справедливих правил для взаємних інвестицій і здійснення державних закупівель, створення механізму врегулювання суперечок. Поряд з усуненням тарифів та інших протекціоністських бар'єрів НАФТА обмежує торгівлю деякими товарами та інвестування в певних секторах економіки, які є чутливими до іноземної конкуренції (сільське господарство, енергетика, автомобільна і текстильна промисловість). Поетапне зниження митних тарифів у межах НАФТА відбувається виходячи з базових ставок станом на 1 липня 1991 року.

Разом з тим, НАФТА містить винятки з режиму вільних економічних відносин. Наприклад, зберігається право Мексики на заборону іноземної діяльності в нафтовій промисловості, право Канади на захист окремих секторів інформації (радіомовлення, виробництво кінофільмів, книг), право США на підтримку внутрішніх цін і збереження системи закупівлі сільськогосподарських товарів.

Створення НАФТА було першим етапом реалізації моделі неоліберального управління глобальною економікою і, з одного боку, відбувалося під тиском американських ТНК, з другого боку, - стало відповіддю на посилення регіональної інтеграції в Європі, Південно-Східній Азії, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Наступним етапом інтеграційних процесів Північної та Південної Америки вважається ведення переговорів про створення Панамериканської зони вільної торгівлі - ФТАА (Free Trade Area of Americas). У Заключній заяві самміту в м. Квебеку в квітні 2001 року президенти країн - учасниць дійшли згоди щодо:

- уведення принципу демократичності для участі та діяльності у ФТАА;

- фіксації травня 2002 року як дати початку переговорів, січня-грудня 2005 року як терміну завершення переговорів та ратифікації угоди національними парламентами;

- підготовки "міжамериканської демократичної хартії" в межах ОАД з метою захисту представницької демократії;

- підтримки зусиль для зміцнення міжамериканської системи захисту прав людини, боротьби з корупцією, гарантування незалежності судової системи та ін.

Проте багато політичних діячів майбутніх країн-учасниць ФТАА критикують план США щодо інтеграції з Латинською Америкою. Так, у документі "Консенсус Буенос-Айреса" (1997) пропонується спочатку подолати митні бар'єри між самими латиноамериканськими країнами і тільки потім інтегруватися з НАФТА, а також створити механізм регулювання портфельних зарубіжних інвестицій, які негативно впливають на розвиток латиноамериканської економіки з погляду політиків та економістів.