Загальні положення щодо регулювання механізму розрахунків у зовнішньоекономічних діяльності

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономіч-
ну діяльність» усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; вільно оби­рати банківсько-кредитні установи, які вестимуть їхні валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності, користуватись їхніми послугами з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

При вирішенні питання щодо здійснення розрахунків у зовнішньоекономічних операціях важливе місце посідає вибір механіз-
му (способу, форми) розрахунків. У цьому відношенні важливе значення має спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та типові форми захисних застере­жень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» № 444 від 21.06.1995. Вказана Постанова передбачає рекомендувати суб’єк­там підприємницької діяльності України застосовувати під час укладення зовнішньо­економічних договорів (контрактів) типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті.

Відповідно до законодавства України та установленої світової практики вирізняють такі основні платіжні інструменти, що зас­тосовуються в зовнішньоекономічних операціях: платіжне доручення; акредитив; інкасо; чек; вексель.

Далі пропонується докладно розглянути кожний з наведених платіжних інструментів.

2. Платіжне доручення

Питання здійснення розрахунків по зовнішньоекономічних операціях шляхом використання платіжного доручення визначається переважно нормами міжнародного права. Основним нормативним джерелом в даному випадку є Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитові перекази від 14 травня 1992 р. (далі — Типовий закон).

Треба зауважити, що платіжне доручення є первинним по відношенню до інших платіжних інструментів. Це пояснюється тим, що здійснення розрахунків іншими платіжними інструментами в більшості випадків передбачає використання платіжного доручення або навіть сукупності платіжних доручень як елементарних складових усієї операції.

Типовий закон використовує поняття «кредитового переказу», під яким мається на увазі низка операцій, починаючи з платіжного доручення переказодавця, здійснюваних з метою передачі кош-
тів у розпорядження бенефіціара.

Платіжне доручення означає безумовний наказ у будь-якій формі відправника банку-одержувачу передати в розпорядження бенефіціара встановлену або таку, що підлягає встановленню, суму грошей, якщо:

a) відшкодування банку-одержувачу повинно надаватись шляхом дебетування рахунку відправника або отримання від нього платежу іншим способом;

b) наказ не передбачає, що платіж повинен бути здійснений на прохання бенефіціара.

Переказодавець являє собою особу, що видає перше платіжне доручення в ході кредитового переказу. Бенефіціар є особою, котра вказана у платіжному дорученні переказодавця в якості одер­жувача коштів внаслідок кредитового переказу. Відправник — особа, яка видає платіжне доручення, включаючи переказодавця та будь-який банк-відправник. Банк-одержувач — це банк, який одержує платіжне доручення.

Інакше кажучи, платник по зовнішньоекономічному договору іменується Типовим законом переказодавцем, а одержувач — бенефіціаром. З метою здійснення переказу платник звертається до уповноваженого банку з платіжним дорученням, форму якого Типовим законом не визначено. Однак, із самого визначення платіжного доручення випливає наявність у ньому таких обов’яз­кових реквізитів, як «платник», «одержувач» та «сума». У свою чергу, для належної ідентифікації платника та одержувача коштів і здійснення власне переказу не достатньо однієї їхньої назви. Отже, в платіжному дорученні обов’язково мають бути зазначені інші необхідні реквізити — «банк платника», «банк одержувача», «рахунок платника», «рахунок одержувача» та ін.

Процедура здійснення переказу, ініційованого платником за допомогою подання до уповноваженого банку платіжного доручення, передбачає подальше здійснення низки операцій, зміст та обсяги яких різнитимуться залежно від установлених даним банком кореспондентських відносин з іншими банками. Переказ здій-
снюється через надання платіжного доручення уповноваженим банком банку-одержувачу, який, у свою чергу, стає банком-посе­редником та надає доручення наступному банку-одержувачу —
і так до банку бенефіціара.

Відправник несе зобов’язання у зв’язку з платіжним дорученням, зміненим платіжним дорученням або відкликанням платіжного доручення, якщо вони були видані відправником або іншою особою, котра мала повноваження зобов’язати відправника.

У відправника виникає зобов’язання здійснити платіж банку-одержувачу по платіжному дорученню, коли банк-одержувач акцептує його, однак строк платежу настає лише з настанням строку виконання.

Платіж здійснюється переважно шляхом дебетування банком-одержувачем рахунку відправника в банку-одержувачі або іншим чином, наприклад, через кредитування відправником рахунку бан-
ку-одержувача у відправника.

Банк-одержувач акцептує платіжне доручення відправника в найближчий із вказаних нижче моментів часу:

a) коли банк одержує платіжне доручення за умови, що відправник та банк домовились, що банк буде виконувати платіжні доручення відправника по їх одержанню;

b) коли банк направляє відправнику повідомлення про акцепт;

c) коли банк видає платіжне доручення, що має на меті виконання одержаного платіжного доручення;

d) коли банк дебетує рахунок відправника в цьому банку в якості платежу по платіжному дорученню;

e) коли вичерпано строк направлення повідомлення про відхилення, а повідомлення не направлено.

Платіжне доручення втрачає силу, якщо воно не було акцептоване або відхилене до кінця роботи в п’ятий робочий день банку після вичерпання строку виконання.

Банк-одержувач, який акцептує платіжне доручення, зобов’я­заний, згідно з цим платіжним дорученням, надати або банку бенефіціара, або банку-посереднику платіжне доручення, яке відповідає змісту платіжного доручення, одержаного банком-одер­жувачем, та яке містить вказівки, необхідні для здійснення кредитового переказу належним чином.

Банк бенефіціара зобов’язаний після акцепту платіжного доручення передати кошти в розпорядження бенефіціара або іншим чином використовувати кредитовані кошти згідно з платіжним дорученням та правом, що регулює взаємини між банком та бенефіціаром.

Платіжне доручення може бути відкликане відправником лише тоді, коли банк-одержувач, який не є банком бенефіціара, отримує доручення про відкликання достатньо вчасно і таким чином, щоб у банку-одержувача залишалася розумна можливість вжити необхідних заходів до фактичного моменту виконання або настання дня, коли платіжне доручення має бути виконане.

Платіжне доручення може бути відкликане відправником лише в тому разі, якщо банк бенефіціара отримує доручення про відкликання достатньо вчасно та таким чином, щоб у банку залишалася розумна можливість ужити необхідних заходів до моменту завершення кредитового переказу або настання дня, коли кошти повинні бути передані в розпорядження бенефіціара, залежно від того, який момент настає пізніше.

Кредитовий переказ завершується акцептом платіжного доручення банком бенефіціара в інтересах бенефіціара. По завершенні кредитового переказу банк бенефіціара стає боржником бенефіціара в розмірі акцептованого ним платіжного доручення. Завершення кредитового переказу не впливає ніяким іншим чином на взаємини між бенефіціаром і банком бенефіціара.

Кредитовий переказ вважається завершеним незалежно від тієї обставини, що сума платіжного доручення, акцептованого банком бенефіціара, менша, ніж сума платіжного доручення переказодавця, внаслідок стягнення зборів одним чи декількома бан­ками-одержувачами. Завершення кредитового переказу не завдає шкоди будь-яким правам бенефіціара на підставі застосованого права, що регулює основне зобов’язання щодо відшкодування переказодавцем суми цих зборів.

3. Акредитив

Відповідно до п. 4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 25 квітня 2001 р. № 368/5559, акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Вказана Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків у грошовій одиниці України на території України.

Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єк­ти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. № 566/94, прийнятої на його виконання спільної постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрак-
тів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 р. № 444 умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами по зовнішньоекономічних операціях регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати редакції 1993 р., публікація № 500 (далі — Уніфіковані правила).

Відповідно до ст. 2 Уніфікованих правил термін «акредитив», який включає в себе поняття «документарний акредитив» і «резервний акредитив», означає будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені:

a) повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або

b) уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або

c) уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Під негоціацією розуміють дисконт (або оплату) векселя та (або) документів уповноваженим до негоціації банком. Проста перевірка документів без дисконту (або оплати) не є негоціацією. Отже, в зовнішньоекономічних операціях поняття акредитива є значно шир­шим, ніж в аналогічних операціях на території України.

У зовнішньоекономічних операціях акредитив за своєю природою являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, тож банки жодною мірою не пов’язані й не зобов’язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий контракт. Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й оплатила тратти або негоціює та (або) повністю виконує будь-які інші зобов’язання по акредитиву, не є предметом позовних вимог заявника, заснованих на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром.

На бенефіціара в жодному разі не поширюються договірні відносини між банками або між заявником і банком-емітентом.

По операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, але не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань, до яких можуть мати стосунок документи.

Інструкції з виставлення акредитива, сам акредитив, інструкції зі внесення до нього будь-яких змін та самі зміни повинні бути повними і точними. Щоб уникнути плутанини та непорозумінь, банки повинні рекомендувати:

a) не включати зайвих подробиць до акредитива або у зміни до нього;

b) не давати інструкції з виставлення, авізування або підтвердження акредитива з посиланням на попередній (раніше виставлений) акредитив (так званий подібний акредитив), коли такий попередній акредитив зазнав змін, які були (або не були) прийняті.

Усі інструкції з виставлення акредитива і сам акредитив та його додатки, всі інструкції зі внесення яких-небудь змін й самі зміни повинні точно вказувати документи, проти яких здійснюється платіж, акцепт або негоціація.

Акредитив може бути відкличний або безвідкличний. Відповід-
но акредитив повинен ясно вказувати, чи є він відкличним, чи безвідкличним. За відсутності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідом­лення бенефіціара.

Всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи виконуються вони шляхом платежу по пред’явленню, платежу з розстрочкою, акцеп-
ту або негоціації.

Банки повинні перевіряти всі передбачені акредитивом документи з розумною старанністю, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акредитива. Відповідність передбачених документів за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива визначатиметься встановленими міжнародними банківськими звичаями відповідно до Уніфікованих правил.

Документи, не передбачені в акредитиві, не перевірятимуться банками. Одержавши такі документи, вони повертатимуть їх особі, що представила такі документи, або передаватимуть їх, не беручи на себе відповідальності.

Якщо банк-емітент уповноважує інший банк провести платіж, сплатити з розстрочкою, акцептувати тратти або негоціювати проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають строкам та умовам акредитива, банк-емітент і підтверджуючий банк (якщо він є) зобов’язаний:

a) провести відшкодування виконуючому банку, який оплатив, платив з розстрочкою, акцептував тратти або негоціював;

b) прийняти документи.

Банки не несуть жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку або юридичне значення будь-яких документів, так само як загальні та(або) часткові умови, наявні в документах або додатково включені в них. Вони також не несуть жодної відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, кондиційність, упаковку, достатку, цінність або за фактичну наявність зазначених у документах товарів, а так само за добросовіс-
ність, дії та (або) бездіяльність, платоспроможність, виконання зобов’язань, комерційну репутацію вантажовідправника, перевізників або страхувачів товару чи будь-якої іншої особи.

Банки, що користуються послугами іншого банку або інших банків для виконання інструкцій заявника акредитива, роблять це за рахунок і ризик останнього.

Банки не несуть жодної відповідальності, якщо передані ними інструкції не будуть виконані, навіть у тому разі, коли вони самі взяли на себе ініціативу в виборі іншого банку(ів).

Заявник акредитива пов’язаний всіма зобов’язаннями і відповідальністю, що випливають з іноземних законів і звичаїв, і зобов’язаний надати банкам відшкодування, якщо такі зобов’я­зання і відповідальність будуть на них покладені.

Уніфікованими правилами також достатньо детально регламентовані вимоги до документів, надання яких найчастіше передбачається в акредитиві. Зокрема, Уніфікованими правилами встановлено вимоги до морського (океанського) коносаменту, морської транспортної накладної, коносаменту чартерного перевезення, документа по змішаному перевезенню, документа повітряного транспорту (перевезення), автомобільного, залізничного, внутрішньоводного транспортного документа тощо.

4. Інкасо

Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єк­ти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. № 566/94, прийнятої на його виконання спільної постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрак-
тів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 р. № 444 умови та порядок проведення розрахунків за інкасо по зовнішньоекономічних операціях регулюються Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати від 01.01.1979 № 322 (далі — Уніфіковані правила).

Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одер-жаних інструкцій, з фінансовими та (або) комерційними докумен­тами з метою:

a) одержання акцепту та (або) платежу, залежно від нагоди, або

b) видачі комерційних документів проти акцепту та (або) проти платежу, залежно від нагоди, або

c) видачі документів на інших умовах.

Під фінансовими документами розуміють переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи, використовувані для одержання платежу грошима. Під комерційними документами розуміють рахунки, відвантажувальні докумен­ти, документи про право власності або подібні документи, або які-небудь інші документи, які не є фінансовими документами.

Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, не супроводжених комерційними документами. Документарне інкасо озна­чає інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами, або комерційних документів, не супроводжених фінансовими документами.

Усі документи, відіслані на інкасо, мають супроводжуватись інкасовим дорученням, що містить повні й точні інструкції. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до інструкцій, що є в такому інкасовому дорученні, й відповідно до Уніфікованих правил.

Якщо який-небудь банк не може з якоїсь причини виконати інструкції, що містяться в інкасовому дорученні, одержаному ним, він повинен негайно повідомити сторону, від якої одержав інкасове доручення.

Банки мають пересвідчитися в тому, що одержані документи за зовнішніми ознаками відповідають тим, які перераховані в інкасовому дорученні, і повинні негайно повідомити сторону, від якої було одержане інкасове доручення, про відсутність якого-небудь документа.

Банки не мають жодних інших зобов’язань по перевірці документів.

Товари не повинні направлятися безпосередньо на адресу банку або на консигнацію банку без попередньої згоди на це з боку банку.

У разі, якщо товари були відправлені безпосередньо на адресу банку або на консигнацію банку для видачі платникові проти платежу або акцепту, або на інших умовах, без попередньої згоди з боку банку, банк не зобов’язаний приймати поставку товару, ризик і відповідальність за який продовжує нести сторона, що відправляє товар.

Документи повинні бути пред’явлені платникові в тій формі,
в якій вони одержані, за тим винятком, що банк-ремітент і інкасуючий банк мають право наклеїти необхідні марки за рахунок довірителя, якщо немає інших інструкцій, і зробити будь-які необхідні індосаменти, або проставити всі печатки або інші іденти­фікуючі помітки або позначення, що, звичайно, використовуються в інкасовій операції або потрібні для цієї операції.

Інкасове доручення повинно містити в собі повну адресу плат­ника або доміціля, за якою має бути зроблене пред’явлення. Якщо адреса є неповною або неточною, інкасуючий банк може, без зобов’язання і відповідальності зі свого боку, вжити заходів для встановлення правильної адреси.

У разі, якщо документи підлягають оплаті по пред’явленні, представляючий банк повинен зробити представлення до платежу без затримки. Якщо ж документи підлягають оплаті в інший строк, ніж по пред’явленні, представляючий банк повинен, коли запрошений акцепт, зробити представлення до акцепту без затримки, а коли запрошений платіж, зробити представлення до платежу не пізніше, ніж за день до настання відповідного строку платежу.

У разі, коли документи підлягають оплаті у валюті країни платежу (у місцевій валюті), представляючий банк повинен, за відсутності іншої інструкції в інкасовому дорученні, видати у власність документи платникові тільки проти платежу у місцевій валюті, що може бути негайно використана способом, вказаним в інкасовому дорученні. Якщо ж документи підлягають оплаті у валюті іншій, ніж валюта країни платежу (в іноземній валюти), представляючий банк повинен, за відсутності інших інструкцій в інкасовому дорученні, видати у власність документи платникові тільки проти платежу у відповідній іноземній валюті, яка може бути негайно переказана відповідно до інструкцій, що дані в інкасовому дорученні.

Інкасовані суми (за відрахуванням комісії та (або) витрат, та (або) видатків відповідно) повинні бути негайно віддані у розпоряджен-
ня банку, від якого було одержане інкасове доручення, відповідно до інструкцій, що містяться в інкасовому дорученні.

Інкасове доручення повинно містити в собі спеціальні інструк-
ції щодо вчинення протесту (або іншого юридичного діяння замість нього) у разі неакцепту або неплатежу. За відсутності таких спеціаль­них інструкцій банки, що беруть участь в інкасуванні, не зобов’язані представляти документи для протесту (або вчинення іншого юридичного діяння замість нього) в неакцепті або неплатежі.

Будь-яка комісія та (або) видатки, що їх зазнали банки у зв’язку з таким протестом або іншим юридичним діянням, будуть віднесені на рахунок довірителя.

Банки не зобов’язані робити які-небудь дії щодо товару, до якого стосується документарне інкасо. Однак, якщо банки вживають заходів для захисту товару, незалежно від того, чи є на це вказівка, вони не несуть відповідальності за долю та (або) стан товару, та (або) за будь-які дії, та (або) упущення з боку яких-небудь третіх сторін, яким доручене зберігання та (або) захист товару. Проте інкасуючий банк повинен негайно сповістити банк, від якого було одержане інкасове доручення, про будь-які такі розпочаті дії.

Будь-яка комісія та (або) видатки, що їх зазнали банки у зв’язку з яким-небудь діянням по захисту товару, будуть віднесені на рахунок довірителя.

5. Чек

Відповідно до Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженого постановою Правління національного банку від 29 грудня 2000 р. № 250 (далі — Положення), чек — паперовий розрахунковий документ установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця платнику про сплату чекодер-
жателю зазначеної в ньому суми коштів протягом установленого строку.

Використання чеків в іноземній валюті при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України дозволяється, якщо:

a) у зовнішньоекономічному договорі зазначено, що чек виписується нерезидентом на резидента, які є сторонами договору;

b) чек виписаний нерезидентом для сплати за товар або для використання його як застави згідно з чинним законодавством України або гарантії забезпечення виконання зобов’язань перед резидентом. У чеку або супровідному додатку до нього має зазначатися призначення платежу;

c) нерезидентом-чекодавцем є банк, держава (в особі уповноваженого державного органу), міжнародна організація, корпорація, страхова компанія. Чекодавці мають міжнародний довгостроковий кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетені провід­них рейтингових агенцій світу (Fitch, Standard&Poor’s, Moody’s, Thomson Bank Watch), який на дату складання чека належить до групи «інвестиційний клас» (investment grade).

Зазначені вимоги не поширюються на чеки, виписані нерезидентом на резидента, який є представником у справах інтелектуальної власності (патентним повіреним). Приймання чеків на інкасо від патентного повіреного дозволяється за умови пред’яв­лення до банку (установи) свідоцтва представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного).

Положення розрізняє два види чеків — іменні та дорожні.

Дорожній чек — паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодер­жателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.

Іменний чек — паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті, тобто є письмовим розпорядженням юридичної особи — нерезидента або фізичної особи — нерезидента, яка виписала чек (чекодавець), платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

Чек заповнюється як від руки, так і за допомогою технічних засобів.

Чек не може бути акцептований. Напис на чеку про акцепт вважається недійсним.

Будь-яке зазначення про відсотки, що міститься на чеку, уважається недійсним і не приймається банком (установою) до виконання.

Чек, сума якого написана і словами, і цифрами, є дійсним. У ра-
зі виявлення розбіжностей між цими позначеннями чек є дійсним на суму, що зазначена словами.

Чек, сума якого зазначена кілька разів словами або цифрами, є дійсним. У разі виявлення розбіжностей між цими позначеннями чек дійсний лише на меншу суму, що зазначена словами.

Відповідальність чекодавця перед чекодержателем за сплату іменного чека настає лише в разі пред’явлення чека до сплати в банк (установу) у встановлений строк.

Чеки сплачуються за пред’явленням за рахунок коштів чекодавця. Банк (установа) на території України приймає від чекодер­жателя іменні чеки до сплати лише на інкасо.

Приймання чеків на інкасо до банку (установи) для одержання платежу вважається пред’явленням чека до сплати (платежу).

Відкликання іменного чека чекодавцем до закінчення терміну дії чека до пред’явлення, якщо цей строк зазначено в чеку, не дозволяється. Недієздатність та смерть чекодавця, що сталися після пред’явлення чека, не впливають на дійсність чека.

Чек має пред’являтися до банку (установи) України, назва якого зазначена в чеку. У разі відсутності такої відмітки чек приймається до сплати в будь-якому банку (установі).

Зарахування коштів та видача готівки за інкасованим чеком здійснюються банками (установами) після одержання відшкодування за чеком від платника. Їх зарахування на рахунок чекодержателя або на рахунок банку (установи), з якого здійснюється виплата коштів за чеком чекодержателю, якщо останній не має рахунку в банку (установі), здійснюється не пізніше ніж на третій банківський день після надходження їх на кореспондентський рахунок банку (установи).

Про відмову платника від сплати чека на чеку має ставитися відповідна відмітка про це із зазначенням дати пред’явлення чека до сплати, а також причин відмови. Факт відмови має засвідчуватися платником до закінчення строку сплати чека.

Спори щодо несплати чека вирішуються між чекодавцем та чекодержателем у порядку, визначеному відповідним законодавством країни за місцезнаходженням платника.

Банки (установи) приймають чеки до сплати на інкасо від юридичної особи — резидента чи представництва юридичної особи — нерезидента на підставі заяви про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті. В одній заяві можуть зазначатися чеки тільки в одній іноземній валюті, на чеки в різних іноземних валютах оформляються різні заяви.

Уповноважений працівник банку (установи) оформляє квитан­цію про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті у двох примірниках, підписує їх, засвідчує штампом банку (установи) та видає один примірник квитанції чекодержателю.

Після одержання коштів за чеками від платника банк (установа) за попередньою домовленістю з власником чеків повідомляє його телефоном або письмово за адресою, що зазначена власником чеків у заяві, про приймання чеків до сплати на інкасо, про надходження коштів та про назву та місцезнаходження банку (установи), до якого потрібно звернутися для одержання цих коштів.

Юридичним особам (резидентам) кошти за чеками попередньо зараховуються на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий банком (установою) для юридичної особи, відповідно до Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18.03.99 № 127.

Банки (установи) не несуть відповідальності перед чекодержателями за несплату чеків у разі відмови платника в сплаті чека.

6. Вексель

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Закону України «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий та переказний векселі.

Згідно з Уніфікованим законом простий вексель містить:

1. Назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений.

2. Безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей.

3. Зазначення строку платежу.

4. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж.

5. Найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж.

6. Зазначення дати і місця видачі простого векселя.

7. Підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Переказний вексель містить:

1. Назву «переказний вексель», яка включена до тексту документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений.

2. Безумовний наказ сплатити визначену суму грошей.

3. Найменування особи, яка повинна платити (трасат).

4. Зазначення строку платежу.

5. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж.

6. Найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж.

7. Зазначення дати і місця видачі векселя.

8. Підпис особи, яка видає вексель (трасант).

Таким чином за простим векселем платник та векселедавець є однією особою, а за переказним може бути різними. Відповідно до Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобо­в’язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Вексель може бути переданий шляхом індосаменту. Індосамент повинен бути безумовним. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Частковий індосамент вважається недійсним. Індосамент «на пред’явника» має силу бланкового індосаменту.

Індосамент повинен бути написаний на векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом.

Індосамент переносить усі права, що випливають із векселя. Якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може:

a) заповнити бланк або на своє ім’я, або на ім’я будь-якої іншої особи;

b) реіндосувати вексель через бланковий індосамент або будь-якій іншій особі;

c) передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

Вексель може бути виданий із такими строками платежу:

a) за пред’явленням;

b) у визначений строк від пред’явлення;

c) у визначений строк від дати складання;

d) на визначену дату.

Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Відповідно до Закону «Про обіг векселів в Україні» резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства.

Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов’язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Придбання резидентом векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюються відповідно до валютного законодавства України.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Від імені юридичної особи вексель підписується власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

1. Загальні положення щодо регулювання механізму розрахун­ків у зовнішньоекономічних діяльності.

2. Платіжне доручення.

3. Акредитив.

4. Інкасо.

5. Чек.

6. Вексель.

Акредитив — договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Вексель— цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Дорожній чек — паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час про-
дажу.

Кредитовий переказ — низка операцій, починаючи з платіжного доручення переказодавця, здійснюваних з метою передачі коштів у розпорядження бенефіціара.

Чек — паперовий розрахунковий документ установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця платнику про сплату чекодержателю зазначеної в ньому суми коштів протягом установленого строку.

1. Дати порівняльну характеристику основних способів розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності.

2. Розкрити механізм здійснення розрахунків у формі платіжного доручення.

3. Дати характеристику акредитива та його видів.

4. Пояснити різницю між простим та переказним векселем.

5. Охарактеризувати суть інкасової форми розрахунків.

1. Бенефіціаром за платіжним дорученням є:

а) особа, що вказана в платіжному дорученні переказодавця в якості одержувача коштів;

b) особа, що видає перше платіжне доручення;

c) особа, яка видає платіжне доручення.

2. Виділяють такі види акредитивів:

а) документарний акредитив;

b) простий акредитив;

c) уніфікований акредитив.

3. Чисте інкасо означає:

а) інкасо фінансових документів, не супроводжених комерційними документами;

b) інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами.

4. Чек може заповнюватись:

а) виключно від руки;

b) як від руки, так і за допомогою технічних засобів;

c) виключно за допомогою технічних засобів.

5. Вексель може бути виданий із таким строком платежу:

а) за пред’явленням;

b) за вимогою;

c) на визначену дату.