Рівновага національного ринку в україні

Сутність і структура національного ринку. До основ­них елементів сучасного регульованого ринку належать: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок засобів вироб­ництва; 3) ринок платних послуг; 4) ринок робочої сили; 5) ринок капіталів; 6) ринок валюти, грошей і цінних па­перів; 7) ринок науково-технічних розробок та інформа­ції; 8) ринок нерухомості. Ці ринки є окремими частинами сукупного внутрішнього (або національного) ринку, його своєрідними сегментними ринками.

Сукупність сегментних ринків у процесі їх постійної взаємодії формує в межах національного ринку низку на­родногосподарських пропорцій. Найважливішими з них є: 1) співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією на створюваний ВНП і національний доход; 2) співвідношення між доходами та витратами на феде­ральному рівні, у бюджеті окремих областей, регіонів, штатів, земель тощо і на муніципальному рівні; 3) наяв­ність кредитно-грошової збалансованості; 4) відносна рів­ність попиту та пропозиції на ринку робочої сили; 5) співвідношення між імпортом та експортом продукції.

Попит і пропозиція та механізм їх збалансованості.

Сукупний попит — попит усіх членів суспільства на всі (м'ясо, хліб та ін.) або окремі (автомобілі, відеотехні-ка тощо) блага; попит на всі блага, що задовольняються на окремих видах ринку (місцевому, регіональному, вну­трішньому, міжнародному); попит більшості населення на окремих типах ринку (товарному, грошовому, ринку цінних паперів та ін.).

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і про­позиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від опти­мальної величини, держава повинна привести в дію три основні методи регулювання: 1) знизити податок на при­бутки (щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм); 2) збільшити витрати державного бюджету, насамперед державні закупівлі товарів і послуг; 3) зменшити відсот­кову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу. Крім цих заходів, слід проводити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у держав­ному секторі тощо.

За умови, коли пропозиція нижча від платоспромож­ного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукуп­ного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

Найважливішим методом регулювання сукупного по­питу є збільшення або зменшення витрат державного бю­джету. Це зумовлено тим, що збільшення таких витрат безпосередньо впливає на зростання як споживання, так і капіталовкладень окремих суб'єктів господарювання. Більше того, державні витрати зумовлюють мультипліка­ційний ефект.

Водночас сукупний попит і сукупна пропозиція зале­жать від інших, конкретніших факторів: рівня доходів на­селення, рівня та темпів зростання цін, обсягу заощаджень і нагромаджень, податкової діяльності держави, закупівлі нею певної частини товару, обсягу експорту та імпорту.

Сукупна пропозиція зростає із зниженням витрат ви­робництва, появою нових товарів, розширенням сфери послуг, тенденцією підвищення цін.

Попит і пропозиція не завжди врівноважують одне яного. Вони можуть різнитися кількісно, якісно, струк­турно, темпами зростання. Рівновага між ними виникає як окремий випадок їх постійної нерівноваги. Крім того, обсяг попиту може бути меншим від обсягу пропозиції через збільшення заощаджень, які, скорочуючи поточ­ний сукупний попит, фінансове «підгодовують» інвести­ції та майбутню пропозицію.

Взаємодія та взаємозв'язок попиту і пропозиції здій­снюються через систему цін. Ціни на ринку рухаються у певних межах (якщо ми розглядаємо випадок конкурен­ції). Верхньою їх межею, тобто максимально високою, є ціна попиту, що визначається купівельною спроможніс­тю споживача. Зниження цієї ціни стимулюватиме роз­ширення попиту. На другому кінці шкали — ціна пропо­зиції — максимально низький для виробника рівень ці­ни, за якого виробництво продукції за техніки і техноло­гії, що склалися, досягнутого рівня продуктивності пра­ці забезпечує покриття витрат і приносить прибуток. Ці­на пропозиції може бути знижена із скороченням витрат виробництва, вдосконаленням його структури й організа­ції, під впливом конкуренції.