Поверхневе зрошення. Полив по борознах

Зрошення здійснюється в основному поверхневими водами; підземних вод для цього відбирається лише 0,7 млн м³ на добу. Для зрошення можуть використовуватись також стічні та колекторно-дренажні води, якщо звичайно за мінералізацією й іншими показ­никами вони придатні для цього. Такі води не тільки сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, але й зменшують кількість скидних забруднених вод. За поливний сезон використовується понад 200 млн м³ стічних вод.

Зрошуване землеробство ставить досить високі вимоги до якості води. Повністю придатною для поливу є вода, вміст розчинених со­лей в якій не перевищує 1,5 г/л; при вмісті солей 1,5...5,0 г/л вода вважається обмежено придатною, а за більшого вмісту солей — не­придатною без попередньої обробки. Важливим показником якості води є її каламутність. За наявності дрібних завислих наносів діамет­ром 0,005 мм і менше вода вважається якісною, наноси діаметром понад 0,2 мм не цінні як добрива і замулюють канали, що зумовлює необхідність їх очищення і, отже, додаткові затрати.

Одним із важливих завдань у зрошуваному землеробстві є еко­номія водних ресурсів, оскільки величина питомого водокористуван­ня ще досить велика (3900 м³/га), що пов'язане з порівняно низь­кими коефіцієнтами корисної дії деяких зрошувальних систем і надлишковим забором води із водних об'єктів.

Економне використання води досягатиметься в результаті прове­дення низки заходів: реконструкції застарілих зрошувальних систем; проведення заходів задля зменшення втрат води на фільтрацію в магістральних і розподільних каналах і на випаровування; автомати­зації управління зрошувальними системами; переходу на зрошення до­щуванням і підґрунтовим зволоженням; забезпеченням усіх зрошуваль­них систем дренажем; повторним використанням для зрошення скид­них вод тощо.

У зрошувальному землеробстві при сучасній технології викорис­тання води втрати її відбуваються на всіх етапах подачі — починаю­чи із забору з водного об'єкта, при подачі на зрошуване поле та в процесі зрошення. Зокрема, в міжгосподарській мережі каналів і во­допроводів втрачається до 15 % води, яка подається на зрошення. Значно менше її втрачається у внутрігосподарській мережі (4...6 %).

4.Обводнення охоплює заходи зі штучного створення джерел води в районах, де або немає таких джерел, або важкодоступні, або не за­довольняють за якістю і кількістю потреби у воді. Головним чином воно здійснюється в зонах недостатнього і нестійкого зволоження задля задоволення місцевих потреб у воді (питне і господарсько-по­бутове водопостачання, вибіркове зрошення невеликих ділянок, за­безпечення водою пасовищ).

Обводнення може здійснюватись на базі місцевих водних ре­сурсів або за рахунок вод із суміжних територій. Для використання місцевих водних ресурсів влаштовують шахтні колодязі, ставки, каптажні камери тощо. При глибокому заляганні підземних вод (понад 30...40 м), особливо за наявності артезіанських, бурять свердловини. Штучно створені водойми можуть використовуватись комплексно — для розведення риби, вирощування водоплавних птахів, у протипожежних цілях тощо. Вода для обводнення може транспортуватися каналами або трубопроводами.

Сільськогосподарське водопостачання — це механізована подача води в сільські населені пункти, на тваринницькі ферми, польові стани і бригади, а також на пасовища. Характерною його особ­ливістю є значна розкиданість водокористувачів на великих тери­торіях. Так, якщо взимку основні водокористувачі зосереджені в населених пунктах, то впродовж решти сезонів року вони пе­реміщуються на поля і пасовища.

Значна кількість води необхідна для безпосереднього споживан­ня її населенням і тваринами, які ставлять високі вимоги до якості води. Найвищим вимогам звичайно повинна відповідати питна вода. Вода для напування худоби в цілому за якістю має відповідати питній воді для людей, хоча допускаються і деякі відхилення. Це стосується районів, які недостатньо забезпечені прісними водами; в них для питного водопостачання та інших господарських цілей використовуються солонуваті й засолені води з мінералізацією до 3...5 г/л і більше. Наприклад, для напування овець використовують воду з мінералізацією до 5 г/л, верблюдів — до 8, а каракулевих овець — до 12 г/л. Твердість води для овець і птиці має не переви­щувати 30...45 мг-екв/л, для великої рогатої худоби — 14... 18, коней — до 12...15 мг-екв/л. Температура води для тварин по можли­вості має бути не нижчою за 8 °С і не вищою за 15 °С.

На продуктивність тварин може значно впливати каламутність води. Якщо худобу напувати такою водою, то продуктивність її зни­жується на 40...70 %.

Для сільськогосподарського водопостачання властиві великі об'єми необоротного водокористування (через відсутність цент­ралізованої каналізації) та менше, порівняно з комунально-побуто­вим водопостачанням в містах, питоме водокористування.

При вирішенні питань водозабезпечення використовують нор­мативи, розроблені для сільськогосподарського водопостачання. Зокрема середньодобова (за рік) норма господарсько-питного водоко­ристування на одного жителя для сільських населених пунктів ста­новить (л/добу):

• за наявності внутрішнього водопроводу і каналізації (без ванн) - 125...160;

• за наявності внутрішнього водопроводу і каналізації з ванна­ми і місцевими водонагрівачами — 160...230;

• за наявності внутрішнього водопроводу, каналізації і цент­ралізованого гарячого водопостачання — 250...350.

Для сільських населених пунктів із кількістю жителів до 3 тис. чоловік норма водокористування менша. При водопостачанні із во­дозабірних колонок норма водокористування становить 30...50 л/добу.

Норми витрачання води на одну голову худоби, коней, свиней та птиці на сільськогосподарських фермах і комплексах такі: коро­ви молочні — 100 л/добу, корови м 'ясні — 70, молодняк великої рога­тої худоби до двох років — 30, телята до шести місяців — 20, коні робочі — 60, свиноматки з поросятами — 60, свині на відгодівлі та молодняк ~ 15, гуси і качки — 2 л/добу.

У посушливих районах вказані норми збільшуються на 25 %. У норми включено витрати води на миття приміщень, кліток, посуду, приготування кормів, охолодження молока тощо. На прибирання гною передбачаються додаткові витрати води від 4 до 10 л на одну тварину. Коефіцієнт погодинної нерівномірності водокористування для тварин дорівнює 2,5.

Середньодобова норма витрати води на один трактор — 100, ав­томобіль — 50 л.

5.У цілому в Україні водозабір на потреби сільськогосподарського водопостачання (у період 1981—1990 рр.) складав понад 1,6 км³ на рік. У 1999 р. цей показник знизився до 0,64 км³ на рік. Питоме во­докористування сільським населенням значно менше, ніж міським. Пояснюється це тим, що більша частина сільських населених пунктів здійснює забір води для господарсько-побутових потреб із криниць, а в деяких південних районах збільшення використання води стримується обмеженістю запасів прісних підземних водних ресурсів або незадовільною їх якістю (підвищена мінералізація). Нині приблизно 20 % сільського населення забезпечені централізо­ваним водопостачанням. Решта користується водою із місцевих джерел, а близько 600 сільських населених пунктів у південних об­ластях з населенням понад 300 тис. чоловік для господарсько-питних потреб використовують привозну воду.

Централізоване сільськогосподарське водопостачання частково здійснюється із групових водопроводів. У період найбільшого забо­ру води (1985 р.) їх нараховувалось 24, а загальна протяжність пе­ревищувала 1,3 тис. км. Вони забезпечують водою понад 400 насе­лених пунктів у Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській об­ластях та в Криму.

Економія води при сільськогосподарському водопостачанні мо­же досягатись за рахунок:

• подальшого розширення централізованого водопостачання, за якого зменшуються необоротні втрати;

• зменшення втрат води із трубопроводів, при переповненнях водонапірних башт і водопійних корит;

• організації раціонального режиму напування худоби;

• застосування менш водоємких технологій на тваринницьких комплексах (наприклад, при прибиранні гною);

• обладнання фонтануючих свердловин на водопійних пунктах краново-регулюючими пристроями тощо.

Користування водами для потреб сільського господарства може здійснюватись як у порядку загального, так і спеціального водокористування. Водокористувачі повинні здійснювати заходи щодо по­передження підтоплення, заболочення, засолення, забруднення зе­мель, які зрошуються чи по яких подається вода, а також заходи щодо недопущення якісного виснаження водних ресурсів.