Фінансова криза та її вплив на безпеку держави

Фінансова криза — глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють фінансову кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення.

Фінансову кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки.

Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Фінансова криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансова криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці.

Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення.

Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Про фінансові кризи у світовій економіці відомо упродовж трьох століть. Перші фінансові кризи, які дуже вплинули на розвиток світового господарства, було піддано науковому аналізу в середині XVIII століття. У цей час найзначнішою була викликана семилітньою війною (1756— 1763 pp.) фінансова криза у Великобританії. У подальшому фінансові кризи охоплювали США під час Громадянської війни (1861 — 1865 pp.), Францію під час Великої французької революції (1789—1794 pp.), царську Росію під час Кримської війни (1853—1856 pp.).

Не можна не згадати про велику фінансову кризу 1929-1933 років, яка охопила всю систему світових фінансових зв'язків. Під час цієї кризи багато держав оголосили себе фінансовими банкрутами.

Значно вплинули на розвиток економіки розвинутих країн світу фінансові кризи в 1937 та в 1948—1949 роках. Фінансові кризи потрясала світову економіку в 50—60-х роках XX століття. Фінансові кризи трапляються й нині. Все це дає підстави дійти висновку, що фінансові кризи мають певну періодичність і характеризуються циклічністю.

Глибина кризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть її передбачити та вжити відповідних заходів щодо її усунення. Досвід майже трьох століть підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однак суспільство навчилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зуміє своєчасно скоротити видатки бюджету й зупинити спад виробництва, фінансова криза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завжди вдається вжити антикризових заходів, якщо перетинаються й суперечать між собою інтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною й увесь її тягар лягає на доходи населення.

Фінансова криза в Україні має не тільки глибоке історичне коріння, залишене суспільству у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахунки та помилки, припущені в ході трансформаційних процесів.

Загальною причиною розладу фінансів в Україні є суттєвий спад виробництва внутрішнього валового продукту (ВВП) при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які до того ж неконкурентоспроможні. Так, валовий внутрішній продукт в Україні упродовж 1991 — 1998 років у незмінних цінах зменшився більш як наполовину, продукція галузей промисловості — майже втричі. За найважливішими показниками виробництва продукції у натуральному вираженні Україну відкинуто назад на 20—25 років.

У промисловості кожне друге підприємство є збитковим, у сільськогосподарському виробництві збиткових господарств понад 50 відсотків. Втратили рентабельність галузі машинобудування та металургії, легка промисловість.

За умов спаду виробництва на фінансах макрорівня позначається подальше послаблення фінансів мікрорівня. Відбувається загрозливе розбалансування між реальною структурою економіки, її якісними характеристиками (насамперед галузевим складом і рівнем переважаючих технологій) й основними макроекономічними регуляторами структурних та фінансових зв'язків — ціновими, грошовими, кредитними, бюджетними, податковими.

Що таке БП?

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики. Основа бюджетної політики — розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. У процесі такого розроблення держава визначає конкретні форми, методи і види організації бюджетних відносин. Практична реалізація бюджетної політики полягає у сукупності заходів довгострокового (стратегічного) та короткострокового (тактичного) характеру, які здійснює держава через бюджетну систему. Отже, в узагальненому вигляді політика — діяльність держави з використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Теоретична концептуалізація бюджетної політики полягає у тому, що ця політика є категорією надбудови. Вона обумовлюється економічними відносинами, економічним базисом, безпосередньо пов'язана з економікою. Співвідношенням між базисом і надбудовою визначаються відмінності і взаємозв'язок таких понять, як бюджет і бюджетна політика. Бюджет як об'єктивна економічна категорія і частина економічних відносин є елементом базису, тоді як бюджетна політика, як і політика взагалі, становить надбудову.

Бюджетні відносини є основою бюджетної політики, визначають її зміст. Ці відносини об'єктивні, не залежать від свідомості; бюджетна політика є формою свідомої діяльності людей. Таким чином, бюджетна політика не може змінювати зміст бюджетних відносин.

Бюджетна політика тісно пов'язана з економікою. Так, політика може впливати на економіку як позитивно, так і негативно. У зв'язку з цим держава, формуючи бюджетну політику, зобов'язана дотримуватись таких основних умов: урахування вимог всіх об'єктивних економічних законів і закономірностей розвитку суспільства; вивчення і врахування попереднього досвіду господарського, фінансового і бюджетного розвитку; вивчення і врахування досвіду інших країн; врахування конкретного етапу розвитку суспільства, особливостей внутрішньої та міжнародної обстановки; дотримання комплексного підходу до розроблення і реалізації заходів бюджетної політики, політики у галузі фінансів, ціноутворення, кредиту, заробітної плати тощо.

На практиці бюджетна політика потребує правового оформлення. Держава визначає методи, обсяги та форми формування бюджетного фонду, відображає їх у законодавчих і нормативних актах. Фінансовий апарат держави, органи місцевого самоврядування на основі чинного законодавства розробляють і видають нормативні документи, які дають можливість встановити єдині у державі правила формування і використання коштів бюджетного фонду держави. Від якості та повноти правового регулювання залежить успішність проведення бюджетної політики.

Зміст бюджетної політики полягає у визначенні курсу, завдань і напрямів діяльності держави у сфері формування і використання коштів бюджетного фонду. Відповідно до змісту вітчизняною фінансовою наукою сформульовані найважливіші завдання бюджетної політики:

— розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів. Ця концепція формується на основі вивчення потреб сучасного стану суспільного розвитку, всебічного аналізу стану розвитку економіки і соціальної сфери глобальних тенденцій соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави;

— визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуючи зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів;

— здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Завдання бюджетної політики як сукупності заходів держави щодо організації та використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку полягають у реалізації основної мети — забезпечення належного життєвого рівня населення відповідно до соціальних стандартів. Ця мета досягається шляхом оптимізації розподілу валового внутрішнього продукту між галузями економіки, територіями, соціальними групами.

На бюджетну політику впливають внутрішні і зовнішні чинники. До зовнішніх чинників відносять залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, експертних можливостей самих держав, її інтеграції зі світовими економічними системами. Внутрішніми чинниками вважають стан розвитку економіки, соціальної сфери, організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку кредитування тощо.

Бюджетна політика має об'єктивне і суб'єктивне начала. Об'єктивне начало полягає у тому, що ця політика функціонує у реальних економічних процесах, зумовлених об'єктивними економічними відносинами. Суб'єкт політики не може обійтися без бюджетної політики, її уникнути. Тому під час формування політики суб'єкт має детально ознайомитися з характером розподільних процесів, освоїти їхні особливості, розробити віртуальну модель політики, яка базувалася б на об'єктивних процесах. Без такої роботи практичні заходи бюджетної політики будуть неефективними або шкідливими.

Суб'єктивне начало бюджетної політики полягає у розробленні конкретних пріоритетів, напрямів, завдань і засобів реалізації бюджетних відносин на практиці. Об'єктивне та суб'єктивне начала є, з одного боку, важливими взаємопов'язаними складовими єдиної бюджетної політики, а з іншого — самостійними елементами, перший з яких функціонує у базисі, а другий — у надбудові. Ігнорування цих складових може мати негативні наслідки як для суб'єкта, так і для суспільства в цілому.