Система органів державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки є найважливішою функцією держави. Держави різняться одна від одної формою правління, державним устроєм, політичною системою, функціями органів влади. У демократичному, правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. В Україні поділ повноважень між різними гілками влади визначається Конституцією України (1996 р.) та іншими законодавчими актами.

Главою держави є Президент України, законодавчу владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу — Кабінет Міністрів України, інші центральні органи виконавчої влади (міністерства, відомства), місцеві державні адміністрації. Судову владу здійснюють Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди.

Президент України

Президент України як глава держави, гарант Конституції, державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини й громадянина здійснює низку функцій у сфері державного управління.

1. Президент формує стратегію соціально-економічного розвитку країни. Моральне право формування стратегії головою держави обумовлене тим, що Президент обирається громадянами України на засаді загального, рівного і прямого виборчого права.

Стратегія соціально-економічної політики держави висвітлюється у посланнях до народу та щорічних і позачергових посланнях Президента до Верховної Ради України. Нині основні стратегічні орієнтири соціально-економічної політики України окреслено в посланні Президента до Верховної Ради 2000 р. «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр.».

2. Президент здійснює правове регулювання економічних відносин. Він у межах своїх повноважень: видає укази й розпоряд­ження з питань економічної реформи, які не врегульовані чинним законодавством (вони є обов’язковими для виконання на всій території України і діють до ухвали відповідних законів); затверджує закони, ухвалені Верховною Радою, та оприлюднює їх; використовує право вето щодо законів, ухвалених Верховною Радою, і повертає їх парламенту зі своїми пропозиціями.

3. Президент здійснює кадрову політику. У цій сфері він має право: призначати за згодою Верховної Ради Прем’єр-міністра, припиняти його повноваження та приймати рішення про його відставку; призначати за поданням Прем’єр-міністра членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження; призначати половину складу Ради Національного банку; призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна та інших державних органів. Важливість цього напрямку діяльності Президента пов’язана з тим, що кадри є носіями знань, інтелекту, досвіду та інших якостей, які визначальною мірою впливають на ефективність діяльності державних органів.

4. Організаційна функція Президента полягає в тому, що він здійснює координацію діяльності державних органів. Крім того, Президент утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі й інші допоміжні органи та служби (адміністрацію). Створення цих структур здійснюється тільки в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на їх утримання. Президент має право припиняти повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів вона не розпочала пленарних засідань чергової сесії.

Верховна Рада України

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ВР). До повноважень ВР України стосовно питань державного регулювання економіки належать такі.

1. Правове регулювання економічних відносин. (Перелік питань, що визначаються виключно законами України вміщено в 1.4 цього розділу.)

2. Формування стратегії і тактики соціально-економічної політики. У цьому напрямку ВР України: визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює бюджетну політику (затверд­ження Державного бюджету, внесення змін до нього, контроль за його виконанням та прийняття рішень щодо звіту про його виконання); затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розглядає й приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом; здійснює контроль за їх використанням; затверджує перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

3. Кадрова політика. У цьому напрямку ВР України: дає згоду на призначення Президентом Прем’єр-міністра; розглядає за необхідності питання про відповідальність Кабінету Міністрів та недовіру уряду; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку (за поданням Президента), призначає та звільняє половину складу Ради НБУ; дає згоду на призначення та звільнення з посад Президентом голів Антимонопольного комітету і Фонду державного майна, призначення та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.

4. Парламентський контроль. Він передбачає контроль за використанням Державного бюджету, який здійснює від імені Верховної Ради Рахункова палата, а також контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (Уповноважений ВР України з прав людини) тощо.

Законопроектну роботу здійснюють парламентські комітети. Верховною Радою 14-го скликання (нинішньою) утворено 22 комітети, зокрема з питань: економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; бюджету; фінансів і банківської діяльності; промислової політики; соціальної політики та праці; державного будівництва, місцевого самоврядування й діяльності рад та ін.

Кабінет Міністрів України

Кабінет Міністрів України (КМ) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Очолює КМ України Прем’єр-міністр.

Кабінет Міністрів згідно з Конституцією України (ст.116):

· забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

· вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

· забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

· розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

· забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності;

· розробляє проект закону про Державний бюджет України
і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою Ук­раїни Державного бюджету, подає ВР України звіт про його виконання;

· здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і націо­нальної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

· організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної
діяльності, митної справи;

· спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.

Основною формою реалізації компетенції КМ України є його правові акти — постанови й розпорядження, які обов’язкові для виконання на території України. У формі постанов уряду видаються акти з питань, що мають найбільш важливе загальне значення. У формі розпоряджень — акти, що мають індивідуальний характер або стосуються питань внутрішньоорганізаційної та іншої поточної роботи уряду.

Дуже важливим є встановлення повноважень Кабінету
Мініст­рів у відносинах з очолюваною ним системою органів виконавчої влади. КМ України спрямовує і координує діяльність міністерств, державних комітетів, місцевих та інших органів виконавчої влади, які є підвідомчими уряду і безпосередньо підпорядковані йому. Прем’єр-міністр вносить Президен­тові подання щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, призначення на посаду та звільнення з посад їхніх керівників, накладає на цих керівників та їхніх заступників дисциплінарні стягнення. КМ має право скасовувати акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Міністерства, відомства та інші центральні органи виконавчої влади

Відповідно до Указу Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. в Україні встановлено таку схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів входять керівники міністерств, зокрема Міністерства аграрної політики; Міністерства внутрішніх справ; Міністерства екології та природних ресурсів; Міністерства еконо-
міки; Міністерства палива та енергетики; Міністерства закордонних справ; Міністерства культури і мистецтва; Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Міністерства оборони; Міністерства освіти і науки; Міністерства охорони здоров’я; Міністерства праці та соціальної політики; Міністерства транспорту; Міністерства фінансів; Міністерства юстиції.

Статус державних комітетів України мають такі центральні органи виконавчої влади: Державний комітет архівів; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики; Державний комітет по водному господарству; Державний комітет по земельних ресурсах; Державний комітет зв’язку та інформатизації; Державний комітет з енергозбереження, Державний комітет у справах релігії; Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення; Державний комітет лісового господарства; Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму; Держав­ний комітет промислової політики; Державний комітет у справах ветеранів; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет статистики; Вища атестаційна комісія; Національне космічне агентство; Пенсійний фонд; Головне контроль­не ревізійне управління; Державне казначейство.

Спеціальний статус мають такі центральні органи виконавчої влади: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва; Національна комісія регулювання електроенергетики; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державний департамент з питань виконання покарань; Фонд державного майна; Служба безпеки; Управління державної охорони; Головне управління державної служби.

Особливий статус мають Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна України та Рахункова палата. Діяльність останніх є підконтрольною безпосередньо Верховній Раді України.

Національний банк України є центральним банком, емісійним центром. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської си­стеми, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням ВР України.

Антимонопольний комітет України покликаний забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів.

Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, є орендодавцем майнових комплексів, що перебувають у державній власності.

Основними функціями міністерств та інших органів державної виконавчої влади в Україні є:

· участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами;

· прогнозування розвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній та інших сферах;

· участь у розробці проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного й соціального розвитку України;

· формування та реалізація політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для задоволення державних потреб;

· розробка цільових перспективних програм розвитку відповідної галузі, опрацювання комплексу заходів, спрямованих на здійс­нення економічної реформи;

· внесення пропозицій про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств, про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

· формування та реалізація інвестиційної політики;

· розробка фінансово-економічних та інших нормативів і механізмів їх впровадження, затвердження галузевих стандартів;

· ужиття заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів вітчизняних товаровироб­ників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

· видача спеціальних дозволів (ліцензій) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

· участь у підготовці міжнародних договорів України, укладання міжнародних договорів міжвідомчого характеру;

· здійснення в межах повноважень, визначених законодавством, функцій управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

· складання макроекономічних та міжгалузевих балансів і т. д.

Центральні державні органи створюються з метою реалізації певних напрямків соціально-економічної політики. Функції єдиного економічного центру покладаються на Міністерство економіки України. Основу його діяльності становить методичне й організаційне забезпечення реалізації соціально-економічної політики держави. Мінекономіки безпосередньо розробляє проекти державних прогнозів і програм економічного та соціального розвитку України; спільно з Мінфіном складає проект Державного бюджету; готує проекти найважливіших державних цільових комплексних програм; здійснює методичне та організаційне ке­рівництво розробкою нормативів, балансів, коротко-, середньо- та довгострокових прогнозів і програм соціально-економічного розвитку галузей економіки та регіонів, а також застосуванням інструментів державного регулювання.

До складу Міністерства економіки входить Науково-дослід­ний економічний інститут, який проводить дослідження з проблем економічного, соціального, науково-технічного, регіонального розвитку. Мінекономіки використовує в практичній діяльності також рекомендації науково-дослідних економічних інститутів Національної академії наук України.

Міністерство фінансів України здійснює фінансово-бюджет­не й податкове регулювання. Це Міністерство бере безпосеред-
ню участь у всіх стадіях бюджетного процесу (розробка проек-
ту, організація виконання, контроль за виконанням, підготовка пропозицій щодо внесення змін, звіт про виконання Державного бюджету).

Основними функціями Державного комітету статистики України є збирання та обробка статистичної інформації, а також аналіз стану соціально-економічного розвитку країни, що необхідно для обґрунтування продуманих управлінських рішень.

Реалізація державної політики у сфері матеріального виробництва покладається на галузеві центральні органи виконавчої влади — Міністерство аграрної політики, Міністерство палива та енергетики, Міністерство транспорту, Державний комітет промислової політики, Державний комітет зв’язку та інформації, Державний комітет лісового господарства і т. д.

Реалізація соціальної політики — завдання Міністерства праці і соціальної політики, Державного комітету у справах ветеранів, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму; інвестиційної — Державного комітету з будівництва, архітектури і житлової політики, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; гуманітарної — Міністерства освіти і науки, Міністерства культури та мистецтва, Державного комітету в справах релігій; екологічної — Міністерства екології та природних ресурсів і т. д.

Місцеві державні адміністрації

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (МДА). Мережа місцевих органів виконавчої влади визначається територіальним устроєм країни, згідно з яким си­стема адміністративно-територіального устрою України складається з Автономної Республіки Крим, областей (24), районів (близько 490), міст, районів у містах, селищ і сіл.

Невід’ємною складовою частиною України є Автономна Республіка Крим. Представницьким органом АР Крим є Верховна Рада, урядом — Рада міністрів. Голова Ради міністрів призначається та звільняється з посади Верховною Радою АР Крим за погодженням із Президентом України. Повноваження, порядок формування та діяльності Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради АР Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Правовою основою діяльності місцевих державних адміністрацій є Закон України «Про місцеві державні адміністрації». Закон визначає, що адміністрації виконують повноваження дер­жавної влади та делеговані їй виконавчі функції відповідних рад (обласних і районних) через створені управління, відділи та інші структурні підрозділи. Отже, МДА діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом, Кабінетом Міністрів, підзвітності й підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним та обласним радам у межах чинного законодавства.

Специфіка діяльності місцевих державних адміністрацій пов’язана з тим, що їхню фінансово-економічну основу становлять земля, природні ресурси, комунальна власність, доходи місцевого бюджету. У комунальній власності перебувають життєво важливі об’єкти житлово-комунального господарства (житлові будинки, ліфтове господарство, тепло-, водо,- газо-, електропостачання, каналізація, благоустрій і т. д.), міського транспорту, шляхового господарства, соціально-культурної та побутової сфери (дошкільні дитячі заклади, школи, бібліотеки, лікарні, станції швидкої медичної допомоги тощо).

До основних функцій місцевих державних адміністрацій стосовно регулювання економічних відносин та соціально-економіч­ного розвитку регіонів належать: розробка прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність; забезпечення функціонування об’єктів комунальної власності; забезпечення раціонального використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища; упорядкування та стимулювання діяльності малого та середнього бізнесу; соціальний захист та розв’язання проблем зайнятості насе­лення і т. д.

[1] Вільфредо Парето (1848-1923) — видатний італійський економіст.

Наши рекомендации