Міжнародний валютний фонд та членство України в ньому

Слід звернути увагу на те, що необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала світову економіку в 30-ті роки XX ст.

В умовах кризи загальна Недовіра до паперових грошей підвищила попит на золото понад наявні запаси його у фінансових органах. Через це уряди країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який, беручи за міру вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошей між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовилися від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і гроші, які можна було використати для його купівлі. Скорочувалася кількість і частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя. Порушувалось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також між вартістю різних валют. За таких умов світова економіка почала руйнуватись: у 1929—1932 pp. ціни на товари у світі впали на 48 %, а обсяг світової торгівлі знизився на 63 %.

Неодноразові спроби вирішення валютних проблем на міжнародних конференціях та зустрічах не мали успіху. Треба було налагодити співробітництво між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (СІЛА) та Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) майже одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після досить тривалих переговорів, що відбулися у тяжких умовах воєнного часу, міжнародна спільнота погодилася на прийняття нової системи та створення організації для контролю над нею. Вирішальна зустріч з приводу організації Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася у липні 1944 р. в Бреттон-Вудсі (Нью-Хемпшир, США), де зібралися представники 44 держав.

МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн.

У 1944 році СРСР брав активну участь у Бреттон-Вудській конференції і навіть підписав заключний Акт про створення МВФ та МБРР, але пізніше не ратифікував цих документів.

Україна вступила до МВФ у вересні 1992 р.

МВФ створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. В своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою Статті угоди МВФ (Статті). Фонд здійснює свою діяльність як спеціалізована ООН. Практично МВФ є інституціональ-ною основою сучасної валютної системи.

Міжнародний валютний фонд має такі цілі:

—сприяти міжнародному співробітництву забезпеченням механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

—сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

—сприяти стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігати конкурентному знеціненню валют;

—сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

—тимчасово надавати спільні ресурси Фонду державам-членам (за відповідних гарантій) з метою виправлення ними порушень рівноваги їх платіжних балансів, уникаючи заходів, котрі могли б завдати шкоди на національному або міжнародному рівнях;

—скоротити термін і масштаби дефіциту платіжних балансів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили МВФ виконання трьох основних функцій:

1) контролю за дотриманням «кодексу поведінки» (тісне співробітництво в питаннях міжнародної валютної політики і міждержавного платіжного обігу);

2) надання членам фонду фінансових ресурсів для забезпечення дотримання ними «кодексу поведінки»;

3) організації форумів для взаємних консультувань країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначали для Фонду і додаткові функції та обов’язки залежно від потреб часу. Нині МВФ має такі функції:

— здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

— надання кредитів своїм членам на реорганізацію, економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;

— надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Стосовно організаційної структури МВФ, то Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, яка складається з представників усіх країн-членів (як правило, осіб, відповідальних за проведення валютної політики, а саме — міністрів або голів центрального банку із заступником). Керуючі зустрічаються раз на рік на сесіях. За винятком обов’язкових повноважень, зокрема: прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів тощо, Рада може делегувати виконання своїх обов’язків Директорату (Виконавчій раді). При Раді працюють два комітети: Тимчасовий комітет Ради керуючих з питань світової валютної системи, створений у 1974 р. і Комітет з розвитку МВФ/МБРР (Об’єднаний міністерський комітет Ради керуючих Банку і Фонду з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються). Тимчасовий комітет консультує Раду керуючих з питань поточного контролю за світовою валютною системою та її пристосуванням до умов, що змінюються. Комітет з розвитку консультує стосовно особливостей потреб найбідніших країн.

Виконавча рада відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США, Франція та Японія), інші 17 обираються Радою керуючих з дотриманням принципу регіонального представництва. Засідання Виконавчої ради відбуваються два-три рази на тиждень під головуванням директора-розпорядника.

Директора-розпорядника обирає Виконавча рада. Його обов’язками є ведення поточних справ і призначення вищих посадових осіб МВФ. Якщо президент Світового банку традиційно американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією — європеєць.

Директор-розпорядник має заступників.

У своїй організаційній структурі МВФ має ряд департаментів, служб і підрозділів, зокрема: географічні департаменти, департаменти функціональних і спеціальних послуг, служби з інформації і зв’язку, допоміжні підрозділи, які, в свою чергу, мають свій поділ.

Персонал МВФ налічує майже 3000 осіб з більш як 100 країн. Основний персонал працює в штаб-квартирі МВФ у Вашингтоні, незначна кількість службовців приписана до відділень у Парижі, Женеві та ООН у Нью-Йорку або є тимчасовими представниками МВФ у країнах-членах.

Фонд підтримує тісні зв’язки з Всесвітнім банком, ВТО, Банком міжнародних розрахунків. У 1989 р. МВФ став виконавчим агентством Програми розвитку ООН (ПРООН).

Для ведення справ з МВФ кожна держава-член повинна призначати фіскальне агентство (скарбниця держави-члена, міністерство фінансів, центральний банк, державна валютна установа тощо) та банк-депозитарій (центральний банк).

Статут МВФ не передбачає особливих умов щодо вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої країни, що здатна і готова виконувати певні обов’язки.

Вступаючи в МВФ, країна зобов’язана:

—постійно інформувати інші країни про заходи та кроки щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших країн;

—відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

—дотримуватися тієї економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і всієї спільноти в цілому.

Країна, що вступає до МВФ, вносить певну суму грошей (внесок за передплатою), свого роду членський внесок. Така сума грошей зветься квотою. Квоти мають такі функції:

1) створюють об’єднані грошові запаси, котрими МВФ користується для надання позик своїм членам;

2) за їх допомогою визначається сума, яку країна, що внесла квоту, може позичити або отримати в МВФ при періодичному розподіленні спеціальних активів, відомих як СДР (чим більший внесок, тим більший кредит за необхідності може отримати країна);

3) визначають «вагу» голосу кожного члена Фонду.

Слід зазначити, що до 25 % квоти повинно бути сплачено в резервних активах, які визначаються Фондом (СПЗ або вільно конвертовані валюти), решта — в національній валюті держави-члена. Остання, як правило, передасться Фонду у формі простих векселів у національній валюті. Частина квоти, що виплачується в резервних активах, являє собою первинну резервну частку держави в Фонді. Кожний член Фонду має право купити всю свою резервну частку, переказавши йому еквівалент цієї суми в своїй національній валюті. Ця операція не вважається використанням кредитів Фонду, не обкладається зборами і може виконуватись у будь-який час, коли у члена МВФ виникне потреба у використанні резервів. Частина квоти, що сплачується у вигляді національної валюти члена Фонду, визначає розмір кредиту, який може бути отриманий від МВФ згідно з механізмом кредитних часток.

Фонд організований за зразком акціонерного підприємства, а тому можливість кожного учасника впливати на діяльність обмежується його часткою в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 «базових» голосів (незалежно від розміру внеску в капітал Фонду) і додатково по одному голосу за кожні 100 тисяч одиниць СДР його частки в цьому капіталі. При голосуванні з деяких питань країни-кредитори можуть додатково отримати один голос на кожні 400 тис. дол. позик, наданих ними на день голосування, за рахунок відповідного зменшення кількості голосів країн-боржників.

Розмір квоти визначається під час вступу країни в МВФ. При цьому МВФ збирає макроекономічні показники по країні й розраховує діапазон можливих значень квоти. Отримані дані порівнюються з аналогічною інформацією по дійсних членах МВФ, які мають порівнянні економічні масштаби і характеристики, і пропонується попередня квота або можливий діапазон її значень. Розмір квоти та її частка, яка підлягає виплаті в резервних активах, розглядаються в Комітеті з членства у фонді при Виконавчій раді, який готує доповідь про затвердження квоти Виконавчою радою. Остання в свою чергу направляє резолюцію про прийом у Раду керуючих МВФ, де питання вирішується простою більшістю голосів. Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Кошти МВФ можуть використовуватись лише після внесення суми квоти в повному обсязі. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена доти, доки країна не погодиться на таке збільшення і не сплатить повної суми внеску. Статті угоди МВФ передбачають періодичний перегляд квот держав-членів. Квоти повинні переглядатися Радою керуючих не рідше як один раз на п’ять років. Крім того, Рада керуючих може також будь-коли пропонувати зміни розміру квот окремих членів за їхнім власним бажанням.

Обліковою одиницею МВФ є СПЗ (Спеціальні права запозичення), вартість яких розраховується щоденно на основі середньозважених курсів п’яти основних валют (долара США, німецької марки, японської єни, французького франка та англійського фунта стерлінгів), виражених у доларах США за ринковими обмінними курсами. Фінансовий рік МВФ триває з 1 травня до ЗО квітня.

За сучасних умов діяльність МВФ асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією. Але в арсеналі форм діяльності Фонду є й інші напрями, зокрема такі, як:

—інспектування;

—консультації;

—надання послуг;

—фінансування.

Виникнення такої форми діяльності, як інспектування, було пов’язане з переходом від паритетної до сучасної, відкритої системи обміну валют. Члени МВФ вирішили, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, яка врешті-решт є підсумком цілої низки економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості, і неупереджено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спільноти членів. Така форма діяльності була визначена самим МВФ як «інспектування» або нагляд за міновою політикою, що її здійснюють члени організації.

Консультування є також постійною формою діяльності Фонду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформацію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, встановлюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загальний економічний стан країни. МВФ використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові та спеціальні.

Надання послуг країнам-членам МВФ має такі форми:

—підвищення кваліфікації національних кадрів, що здійснюється Інститутом МВФ;

—технічна допомога, що її надають експерти зі складу службовців Фонду;

—інформаційне обслуговування (публікація щорічних та щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур тощо).

Найбільш відомою є така форма діяльності МВФ, як фінансування. Фонд надає фінансову допомогу країнам-членам у межах різноманітних механізмів фінансування, що розрізняються в основному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, ступенем розгорнутості програми стабілізації в країні та умовами надання кредитів. Фінансування буває: безпосереднє, поетапне, пільгове та спеціальне.

Країна, що потребує позики, повинна скоординувати свою політику з рекомендаціями МВФ, у яких закладені критерії, обов’язкові для виконання. Суть цих рекомендацій полягає в наступному:

—макроекономічна політика має бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу як головного чинника виплати основної частини боргу і відсотків;

—стабілізація внутрішнього попиту за рахунок обмеження державних витрат;

—використання позик на фінансування виробничої сфери; виплата основної частини боргу і відсотків за рахунок прибутку, отриманого у виробничій сфері;

—забезпечення бездефіцитності державного бюджету завдяки скороченню невиправданих державних витрат і стримування інфляції;

—ефективна податкова політика, яка сприятиме розвитку інвестування і підприємництва і забезпечуватиме збір податків для покриття державних витрат;

—стабілізація грошового обігу;

—забезпечення максимального використання ринкових механізмів і конкуренції як засобів підвищення рівня конкурентоспроможності економіки; відміна контролю над цінами і заробітною платою; вільний допуск на внутрішній ринок і конкуренція з боку імпортних товарів;

—структурна перебудова як основа довгострокового розвитку через роздержавлення промислових підприємств і переведення їх з бюджетного на кредитне фінансування; розвиток експортних галузей за рахунок як податкових стимулів, так і девальвації, сприяння припливу прямих іноземних інвестицій завдяки зниженню рівня оподаткування і наданню гарантій на вивезення прибутків;

— забезпечення стабільності політичної влади.

Країни-члени повинні надавати МВФ інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції.

Україна отримала статус члена МВФ 3 вересня 1992 р. її квота в МВФ становила 997,3 млн. СПЗ (приблизно 1523 млн. дол. США), або 0,69 %. За результатами останнього перегляду квот на 1921,0 млн. СПЗ, або 0,64 %.

МВФ виділив для України системну трансформаційну позику (СТФ) та резервний кредит «стенд-бай». Загальна сума позики СТФ, рішення про надання якої було прийнято Фондом 26 жовтня 1994 p., становить 498,65 млн. СДР. Ще в 1994 р. Україна отримала перший транш (371 млн. дол. США). За умовами МВФ кошти використовувалися на збільшення офіційних резервів Національного банку, на проведення валютних інтервенцій для підтримки курсу національної валюти, а також для фінансування нестач валютних коштів в економіці для покриття потреби в імпорті. Згідно з умовами надання Фондом системної трансформаційної позики строк боргового зобов’язання по ній становить 10 років, а термін відстрочки основних виплат (пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати тільки відсотки) 4,5 років.

Загальна сума резервного кредиту «стенд-бай», угода про надання якого укладена 7 квітня 1995 p., становить 997,3 млн. СДР (100 % квоти). Кошти цього кредиту спрямовуються у валютні резерви НБУ для створення стабільності валюти і покриття потреб платіжного балансу. Строк боргового зобов’язання — 5 років, термін відстрочки основних виплат — 3,25 року. Відсоткова ставка по кредитах МВФ становить 6—7 % на рік.

Загальні закупівлі іноземної валюти України у МВФ в 1998 фінансовому році становили 181 млн. СПЗ. 4 вересня 1998 р. була відкрита програма розширеного фінансування (EFF), яка передбачала кредит сумою 2,5—2,7 млрд. дол. на три роки. Умови кредиту були сформульовані в Меморандумі про економічну політику на період з 11.07.98 р. до 30.06.01 р. Більшість із виставлених на той час умов уже були виконані Україною в процесі отримання кредитів «стенд-бай». За результатами чергового аналізу стану виконання виставлених Фондом умов і аудиту Національного банку України фінансування за програмою EFF тимчасово призупинено. Уряд України докладає всіх зусиль до відновлення фінансування в межах цієї програми.

Окрім фінансової, Україна отримує також консультативну і технічну допомогу, поточну інформацію і видання з міжнародних валютно-кредитних проблем.

Слід зазначити, що вступ до МВФ і відповідно до цього наша поетапна інтеграція у світовий економічний простір означає і наше безпосереднє прилучення до реалій світової конкуренції, де немає місця сентиментальностям і де перемагає той, хто сьогодні сильніший.

Наши рекомендации