Зовнішнє і внутрішнє середовище функціонування підприємства.

Середовище господарювання підприємства – це сфера умов і факторів, які впливають на його розвиток та вимагають прийняття рішень спрямованих на пристосування до них. На сьогоднішній день розрізняють: зовнішнє (макро-), проміжне (мезо-) та внутрішнє (мікро-) середовище підприємства.Зовнішнє (макро-) середовище- це сукупність факторів, що формують довгострокову результативність підприємства і на які воно не може впливати взагалі, або має незначний вплив. Проміжне (мезо-) середовище - це сукупність факторів, що формують довгострокову результативність підприємства і на які воно може впливати через встановлення ефективних комунікацій. Внутрішнє (мікро-) середовище - це сукупність факторів, що формують довгострокову результативність підприємства і перебувають під безпосереднім контролем його власників, керівників та працівників.

Підприємства і перебувають під безпосереднім контролем його власників, керівників та працівників.

Фактори макросередовища

Класифікація факторів зовнішнього середовища у зв’язку з різноманітністю досить різниться, і в основу можуть бути покладені різні принципи, Найчастіше фактори класифікують за такими групами:

Техніко – технологічні фактори: рівень асигнувань на НДДКР, зношення основних виробничих фондів, оцінка рівня розвитку технології, конкурентоспроможність технології на зовнішньому ринку, питома вага наукомістких виробництв і продукції, державна технологічна підтримка, частота появи нових продуктів, тощо.

Економічні фактори: характер економіки та економічних процесів( інфляція або дефляція), система оподаткування та якість «економічного законодавства» масштаби економічної підтримки окремих галузей, загальна кон'юнктура національного ринку, стан фондового ринку, інвестиційні пронеси, ставки банківського процента, стабільність національної валюти, сальдо платіжного балансу тощо.

Політико - інституційні фактори: стабільність уряду, державна політика приватизації, державний контроль і регулювання діяльності підприємств (взагалі), зростання/зменшення ролі уряду як замовника, міждержавні угоди з іншими країнами, рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємства, вимоги забезпечення рівня зайвості, регулювання ринку праці.

4) Демографічні фактори:кількість потенційних споживачів, наявна та потенційна кількість робочої сили, кваліфікаційні характеристики робочої сили.

Соціально - культурні умови: сприйняття/недовіра приватного бізнесу, менталітет суспільства, рівень освіти, зміна соціальних настанов до культурних цінностей, традиції та звичаї, що існують в суспільстві.

6) Міжнародні фактори: структура господарства країни, характер розподілу доходів, середній рівень заробітної плати, вартість транспортних послуг, обмінний курс валюти відносно країни-партнера, рівень ВНП, рівень податків, міжнародні інвестиції, система державного регулювання ЗЕД, заходи інших держав із захисту внутрішнього ринку.

7) Географічно – екологічні фактори: природно - кліматичні умови, територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів; розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів, стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

8) Ринкові фактори: життєві цикли виробів і самих підприємств, рівень конкуренції в галузі, зміни в сегментах ринків, цінові фактори.

Мікросередовище являє собою сукупність зовнішніх щодо підприємства суб'єктів і сил, які безпосередньо впливають на йо­го діяльність і які, в свою чергу, перебувають під впливом цієї ді­яльності. Іншими словами, мікросередовище — це партнерське середовище, суб'єктами якого є підприємства, організації й уста­нови, що мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі, економічні, фінансові та організаційно-господарські стосунки. Ці стосунки оформляються через відповідні ділові угоди, які не обов'язково повинні бути юридичне оформлені. В умовах розвинутого ринку, де партнерс­тво будується на довірі, ділові угоди часом укладаються усно і виконуються партнерами не менш ретельно, ніж угоди письмові.

Зміни, що відбуваються в мікросередовищі, безпосередньо за­чіпають економічні інтереси підприємств, оскільки са­ме завдяки партнерським зв'язкам вони отримують прибуток.

Споживачі продукції (клієнтура) — тісуб'єкти ринку, які придбають у підприємств продукцію для подальшого виробничого чи особи­стого споживання чи для наступного перепродажу іншим спожи­вачам з одночасним одержанням для себе прибутку.

Посередники — це такі підприємства чи організації, які за до­рученням підприємств продають їх продукцію або зна­ходять клієнтів для такого продажу. В умовах ринкової економі­ки важливими посередниками є товарні біржі, головне завдання яких — сприяння торгівлі великими партіями окремих товарів шляхом надання посередницьких послуг в укладанні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції, вивчення, впо­рядкування і здешевлення пов'язаних з цим торговельних опера­цій.

Біржі як основний суб'єкт інфраструктури органі­зованого аграрного ринку забезпечують прозорість операцій купівлі-продажу, створюють умови для продажу продукції за ре­альними цінами , дають змогу підприємствам відмови­тися від бартерних операцій, які переважно є економічно невигід­ними для них. Така діяльність бірж позитивно впливає на подо­лання диспаритету цін.

Постачальники — це підприємства, окремі ділові особи, що забезпечують усі організаційні форми господарювання необхідними для них матеріальними.