Проблема ефективності регіональних економічних блоків
Регіональна економічна інтеграція в своєму розвитку проходить ряд ступенів: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз і політичний союз.
На кожній з цих щаблів усуваються певні економічні бар'єри (розбіжності) між країнами, які вступили в інтеграційний союз. У результаті в межах інтеграційного блоку складається єдине ринкове простір, всі країни-учасниці виграють за рахунок підвищення ефективності діяльності фірм і зниження державних витрат на митний контроль.
Поки немає жодного регіонального економічного блоку такого високого рівня розвитку, але ближче за все до нього підійшов ЄС. Успіх регіональної економічної інтеграції визначається рядом факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних.
По-перше, необхідна однаковість (або схожість) рівнів економічного розвитку країн, що інтегруються. Як правило, міжнародна економічна інтеграція виникає або між промислово розвиненими країнами, або між державами, що розвиваються. Поєднання в одній інтеграційному блоці країн сильно розрізняються типів зустрічається досить рідко, такі ситуації зазвичай мають суто політичне підгрунтя (наприклад, об'єднання в РЕВ промислово розвинених країн Східної Європи - як НДР і Чехословаччина - з аграрними країнами Азії - як Монголія і В'єтнам) і закінчуються « розлученням »різнорідних партнерів. Більш стійкою є інтеграція високорозвинених країн з новими індустріальними країнами (США і Мексика в НАФТА, Японія і Малайзія в АТЕС).
По-друге, всі країни-учасниці повинні бути не тільки близькі з економічного і соціально-політичного ладу, а й мати досить високий рівень господарського розвитку. Адже ефект економії на масштабі помітний головний чином у високотехнологічних галузях. Саме тому в першу чергу виявляються успішними інтеграційні об'єднання високорозвинених країн «ядра», в той час як «периферійні» союзи нестійкі. Слаборозвинені країни сильніше зацікавлені в економічних контактах з більш розвиненими партнерами, ніж з такими ж, як вони самі.
По-третє, у розвитку регіонального інтеграційного союзу необхідно дотримувати послідовність фаз: зона вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок - економічний союз - політичний союз. Можливо, звичайно, забігання вперед, коли, наприклад, відбувається політичне об'єднання країн, які ще не цілком єдиних в економічному плані. Однак історичний досвід показує, що таке прагнення скоротити «родові борошна» загрожує появою «мертвонародженого» союзу, який дуже залежить від політичної кон'юнктури (саме так було з РЕВ).
По-четверте, об'єднання країн-учасниць має бути добровільним і взаємовигідним. Для дотримання рівноправності між ними бажаний деякий баланс сил. Так, в ЄС чотири сильних лідера (Німеччина, Великобританія, Франція та Італія), тому більш слабкі партнери (наприклад, Іспанія або Бельгія) можуть у спірних ситуаціях підтримувати свою політичну вагу, вибираючи, до кого із сильних лідерів їм вигідніше долучитися. Менш стійка ситуація в НАФТА і в ЄврАзЕС, де одна країна (США в першому випадку, Росія у другому) перевершує по економічній і політичній силі всіх інших партнерів.
По-п'яте, передумовою виникнення нових інтеграційних блоків є так званий демонстраційний ефект. У країнах, що беруть участь у регіональній економічній інтеграції, зазвичай відбувається прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості та інші позитивні економічні зрушення. Це стає завидною зразком для наслідування і надає певний стимулюючий вплив на інші країни. Демонстраційний ефект проявився, наприклад, у бажанні східноєвропейських країн якомога швидше стати членами Європейського Союзу, навіть не маючи для цього серйозних економічних передумов.
Головним критерієм стійкості інтеграційного угруповання є частка взаємної торгівлі країн-партнерів у їх спільної зовнішньої торгівлі. Якщо члени блоку торгують в основному один з одним і частка взаємної торгівлі зростає (як в ЄС і НАФТА), то це показує, що вони досягли високого ступеня взаімосліянія. Якщо ж частка взаємної торгівлі мала і, тим більше, має тенденцію знижуватися (як у ЕКО), то така інтеграція безплідна і нестійка.
Інтеграційні процеси призводять, перш за все, до розвитку економічного регіоналізму, в результаті якого окремі групи країн створюють для себе більш сприятливі умови торгівлі, пересування капіталів і робочої сили, ніж для всіх інших країн. Незважаючи на очевидні протекціоністські риси, економічний регіоналізм не вважається негативним фактором для розвитку світової економіки, якщо тільки група країн, що інтегруються, спрощуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливі, ніж до початку інтеграції, умови для торгівлі з третіми державами.
Цікаво відзначити приклади «пересічної інтеграції»: одна країна може бути членом відразу кількох інтеграційних блоків. Наприклад, США полягає в НАФТА і в АТЕС, а Росія - в АТЕС і в ЄврАзЕС. Усередині великих блоків зберігаються малі (як Бенілюкс в ЄС). Все це є передумовою зближення умов регіональних об'єднань. На цю ж перспективу поступового переростання регіональної інтеграції в міжнародну інтернаціоналізацію спрямовані і переговори між регіональними блоками. Так, в 1990-х був висунутий проект угоди про трансатлантичної зони вільної торгівлі, TAFTA, яка б з'єднала НАФТА і ЄС.
40. Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій
Регіоналізація– процес поступового переходу до форм спільного ринку та вир-чого простору між геогр, історич, структурно спорідн народами, який супроводж зближ умов торгово-ек діяльності, зниж та взаємоскас обмежень з метою підвищення ек ефективності та розв’язання спільних проблем. Ефективність міжн регіон ек інтеграц досяг за рахунок таких чинників: * усун дискримінації та бар’єрів між країнами-учасницями інтеграц угрупувань у русі товарів та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у в-чо-комерц сфері, *динам ефекту завдяки розшир ринку та економії на масштабах вир-цтва, *забезпеч достатнього рівня конкуренції.Для зрілих інтегр угруп (спільний ринок, ек та політичні союзи) хар-ні:* синхронізація процесів відтворення; * створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік з пріоритетом власного розподілу праці; *особливі механізми регулювання, переважно через наднац органи; *узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн. Проте, незважаючи на очевидні ек переваги, процеси міжна регіональної ек інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; *зростання затрат при реалізації регулівних функцій на наднац рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження. Регіоналізація показала, що *вона є більш млявою та менш ефективн, ніж система багатостор торгівлі. *не спроможна принести більш вагомі результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (у своїх межах) процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку, уповільнює процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічних угрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними.
41. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
Слід зазначити, що існ 2 шляхи забезп технол прогресу. 1 баз на розв власн наук-технолог потенціалу; 2 — на запозич інновацій з-за кордону. Активне патентув та взагалі захист інтелект власності більшою мірою відповідає 1 з назв шляхів, тоді як для другого шляху високий рівень охорони інтелектуальної власності є менш значущим фактором. Вел знач інтелект власн для розвитку Укр зумовл винятк роллю інтелект капіталу в становл світ екон XXI століття, яка баз на знаннях. Воно визнач обраною Україною стратегією інновац соц-екон розвитку, що має спират насамперед на активіз власн інтелект капіталу. Укр. потрібна нова нац стратег випередж інтелект-інновац розвитку, основ на стратег солідаризму. Тобто необх стратег сталого розвитку, осн якої розробл низкою держ і які узагал між нар організ сист ООН. Світ наука досягла величез успіхів. Проте в той же час активність людини призвела до деградації навкол середов, техногенних катастроф, соціал й етнічного дисба-лансів. Адже саме наук прогрес призвів до створ зброї мас знищення і, перш за все, ракетно-ядерної.Україна здійснила воістину істор рішення, позбавивш ядер озброєнь. Наука може й повинна внести свій внесок у вирішення голов завдання, яке стоїть перед людством сьогодні: через співроб сприяти тому, щоб глобалізація стала позитивним фактором для всіх народів світу. Наука має відіграти свою роль у методич забезп нац і регіон стратегій розвитку. Прогрес в науці настійно потребує застосув різн типів та форм співроб. Це і багатостор проекти, й дослідн інформ мережі, й гранти, стипендії, розвиток престиж наук центрів, міжн угоди тощо. Сучасні телекомунік мережі дають змогу окремим вченим, наук колективам ставати членами глобо дослідн простору у відповідній галузі знань, не залишаючи при цьому свою країну, установу, дім.
42. Принципові підходи до визначення глобалізації
Глобалізація є процесом злиття національних економік до єдиної, загальносвітової системи, яка ґрунтується на вільному переміщенні капіталу, інформаційній відкритості світу, на технологічній революції, руху товарів і капіталу, внаслідок комунікаційного зближення та міжнаціональних соціальних рухів. Існують наступні теоретичні підходи до глобалізації: Функціональний підхід.Основний наголос робиться на ролі національних держав у справі охорони національних економік від нищівного впливу гібридної та космополітичної глобалізації. Апологетичний підхід. Підкреслюється роль глобальних ринків у векторі розвитку інноваційних процесів, які згідно з ліберальною доктриною, прагнуть максимально обмежити втручання держави в процеси космополітичної глобалізації. Технологічний підхід. Основна увага приділяється новітнім кібернетичним технологіям як умовам вибіркової гібридної глобалізації, що дає змогу перифирійним державам інтегруватися до глобальної економіки, зберігаючи свою регіональну специфіку.
43. Основні суперечності глобальних трансформацій
Головний глоб конфлікт суч світопорядку поляг в тому, що світ розділився,дезінтегрув на част,одна з яких перейшла в постінудстр еру,ін залиш в стадії індустр ери,а третя-в доіндустр ері відсталості і бідності. Криза корпорацій і корпоративного глобалізму поглиблюється, оскільки вона відбиває конфлікт інтересів корпорацій та суспільства, корпорацій та націй-держав. Недарма сьогодні світ поділяється на прибічників глобалізму й прихильників антиглобалізму незалежно від партійно-політичної орієнтації. За своєю природою глобалізм є пульсуючим явищем, яке переживає часи спаду і підйому, прискорення й сповільнення. Отже, криза глобалізму закладена в самій його природі. Нинішня криза глобалізації та глобалізму почалася з 1997 р. як глобальна фінансова криза (ланцюг фінансових криз), яка охопила Азійський регіон, Латинську Америку і Росію. Її наслідком стало різке падіння міжнародної торгівлі. Гальмування процесів глобалізації через економічний розрив між країнами продемонструвало провідну роль технологічного фактора в посиленні глобалістських тенденцій. Криза глобалізму та глобального капіталізму 90-х років ознаменувала формування й становлення нової структури міжнародної та світової економіки, побудованій на новій основі - фінансових та інформаційно-технологічних відносинах. І суть нинішньої глобальної кризи саме у випадінні великої кількості традиційно товарно-сировинних країн із цілісного процесу інформаційно-технологічної комунікації (інтеграції). Груп-па проблем взаємовідносин Пн-Пд: 1)Зростан-ня незацікавленості країн півночі у тісних кон-тактах з Півд (зовнішній борг, зміна домінан-тів); 2)Суперечності між країнами-лідерами (Японія, США, ЄС); 3)Ек-на постколонізація (зростання питомої вагиТНК на ринку країн, що розвиваються та наявність хвилеподібного просуваня капіталу); 4)Вибіркова підтримка деяких регіонів країн, що розвиваються. Система глобалізму, народивши небачену експансію міжнародної торгівлі й капіталів, спровокувала передчасні надфорсовані структурні зміни світової економіки. Інтеграція економік з низьким рівнем вартості робочої сили, а також її глобальна міграція на ринки розвинутих індустріальних країн призвели до соціальної кризи - зниження оплати праці робітників невисокої кваліфікації в індустріальних країнах (наприклад у Німеччині). Криза і конфлікт глобалізму базуються на соціальному протесті проти анонімного глобального управління світом. Якщо раніше, на початку ХХ-го століття нова технологія розглядалась як пряма загроза інтересам робітничого класу, людській праці, то сьогодні загроза нової глобальної технології має набагато ширший суспільний сенс.
44.Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації
Очевидно, що поглиблення процесу глобалізації економіки має не тільки позитивні наслідки для розвитку людини, але й ставить гострі проблеми. Зростання обсягів торгівлі та капіталовкладень на глобальному рівні здійснюється з великою швидкістю, але в основному в інтересах більш динамічних і могутніх країн. Слід відмітити, що в глобальному масштабі можна виділити дві надзвичайно гострі соціальні проблеми — бідність і безробіття. Зросла чисельність людей, що перебувають в умовах абсолютної бідності. Для великої кількості працюючих глобалізація означає невпевненість у збереженні робочого місця та погіршення умов праці. Як у бідних, так і у багатих країнах, економічна перебудова і послаблення інститутів соціального захисту призвели до посилення нестабільності зайнятості і доходів. Конкуренція на світових ринках примушує працедавців використовувати більш гнучку політику в галузі праці і укладати з працівниками невигідні трудові угоди. В умовах глобалізації світовий ринок праці є все більш інтегрованим для висококваліфікованих працівників — чиновників корпорацій, вчених, висококваліфікованих фахівців, з яких складається загальносвітова професійна еліта, що відзначається високою мобільністю і має високу заробітну плату. Тому світове співтовариство має враховувати соціальні аспекти процесу глобалізації, особливо при розробці правил, норм і політики управління світовою економікою. А це об’єктивно вимагає розвитку міжнародних інститутів з регулювання цих процесів в інтересах суспільства, економіки і збереження довкілля. В умовах глобалізації економіки регулювання соціальної політики виходить за національні межі і повинно відбуватися на регіональному рівні — в межах інтеграційних угруповань, та на глобальному рівні — в межах міжнародних організацій.
46. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-Російська Федерація” в умовах глобальних економічних трансформацій
Обидві держ залиш значною мірою взаємозалеж з рес та технол точок зору, мають розгалужену мережу багатостор екон зв’язків, прагнуть до цивіліз інтеграції у світ екон простір. Особлив глоб і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максим використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрег співроб та взаємозв з міжн екон орг. Невідклад пробл, що стоять перед обома кр, - необхід структ перебуд нац екон та забезп сталого їх зростання - схожі, але водночас є і певні відмінності, пов'яз з особлив ринк перетворень та механізмів подолання кризи. В окремих випадках укр і рос виробники перетвор на реал конкурентів у тих сегментах ринку, які раніше поглинали всю (або знач частку) їх продукції. Існує певна розбіжн інтересів і у сфері енергопостач. Стабільні партнерські відносини з Рос - органічна складова процесу інтегр Укр в Європу. При цьому стратегія екон партнерства має будув на фундаменті спіл інтересів, а не залежностей. Росія є найбільшим торг партнером Укр, але таким же важливим партнером є для РФ Укр, причому в найпріорит галузях, від розв яких залеж рівень відносин Росії з ЄС та ефект інтегр у світ сис госп. Заради своїх взаємних інтер обидві країни мають зосеред зусилля на імплементації досягнутих домовленостей. Йдеться про взаємний розвиток: *ринків збуту; *співроб в енергет сфері (розвиток єдиної енергет сист; забезпеч енергоносіями, спільне викор нафтоперероб та інших в-в пал-енер комплексів); *трансп мережі; *спільних вироб структур, кооперац та технологіч зв'язків; *фондових ринків та процесів взаємоінвестування; *спільного ринку труд рес; *регіонів, спільних зон госп діялі, контактних територій зі створенням зовн поясу екон підтримки укрх інтересів у Росії і рос в Україні. Співробітництво в енергетичній сфері. Росія є головним постачал енергоресурсів в Україну, але ця залежність далеко не односто. Укр нафтопереробні заводи будувалися для переробки саме рос нафти, щоб забезпечити вис ефективність експорту нафтопрод до Євр. Ефективність кооперації в даній сфері визнає і рос капітал, який з року в рік нарощує свою присутність в укр нафтопереробці. Збалансув експ-імп потенціалуНайперспективн напрямами співроб сьогодні є: енергет та транспортне машинобуд, суднобуд, радіоелектроніка, в-во засобів зв'язку, приладобуд і електротехніка, автомобілебуд і металургійна пром. Передбачено заходи щодо координації пром політ у створ та в-ві електронної техніки, спеціального технологіч обладнання, а також забезпеч технічної бази інформатиз, захисту авторських прав та інтелектуал власності. Заг розвитку торг взаємовідн має сприяти реаліз в повному обсязі режиму вільної торг згідно з досягнутими домовленостями та укладеними угодами, а в перспективі - формув спіл ринку; створення ТНК, фін-пром груп, спільних вироб та банк структур із забезпеч вигідних для обох країн умов..
47. Соціокультурні та політичні аспекти глобалізації
Політика більшою мірою глобалізується в тих її вимірах, де проблемізуються цінності, а не матеріальні інтереси. Усвідомлення проблем прав людини, екології, збереженя миру, справедливого розподілу світових ресурсів як глобальних зумовило часткову легітимізацію національної держави і зростання кількості між нар організацій, вплив яких є достатнім для усунення категорії національно-державний суверенітет як організуючого принципу політичної сфери. Вимірами культури в теорії Уот ерса є: 1.сакропростір, утворюваний потоком симулярків релігійності; 2.етнопростір, утворюваний потоком етнічної ідентичності;3.еконопростір,утворюваний потоком вартості та капіталу;4.медіапростір, утворюваний потоком інформації;5. дозвілля-простір, утв потоком розваг і вражень. Таким чином, культура є найбільш глобалізованою сферою, оскільки соціальні відносини в ній максимально символізовані, а отже можуть здійснюватися без прив’язки до певної території.
48. Негативні прояви сучасного стану глобального розвитку
Глобалізація розглядається, з одного боку, як важливе джерело нових можлив, з ін - як причина багатьох лих і навіть конфліктів серед окремих держав, а також між країн (регіон).Негативні наслідки:*Глоб-я загострює конкур бор-бу, веде до маніп-ня вел. фін. і інвест рес-ми ® реальна загроза для кр-н із низьк. і сер. дох-ми. *Слабка еф-ть існуюч. рег. мех. – в ® дестаб. ек. і соц-пол. сит.: розрив традиц. зв’яз. всер. кр-ни (переміщ-я мас. випуску трудоєм. тов-в в 3-й світ); деград-я не конкур. в-тв, загостр-я безроб.; мас. мігр-я нас., глоб-я р-ку РС (приплив деш. РС ® конкур. на р-ку ® усклад-я міжетніч. в-н). *Внасл. технол. розриву-світ. диференц. наук-технол. дох. (розвин. кр-ни експ-ть наукоєм. тов. і послуги в кр-ни сер. і низ. роз-ку і отрим-ть зверхприб-ки).*Глоб. сітки преступ. бізнесу,наркоманія. *Глоб. екол. проб-ма. Отже, фактично основну частину переваг одержують багаті країни чи індивіди Щодо культури, то тут у позит значенні можна казати лише про взаємо обмін і взаємозбагач культур, однак ні в якому випадку про їх ігнорув і тим паче злиття.
49. Альтерглобальні сценарії світового розвитку
Альтерглобалізм– представляє собою новий тип базової демократії, мінімальною програмою якого є взяти за основу соціальне партнерство, соц. захист, соц. держави, і реальну демократію. Альтерглобалізм представляють різноманітні антиглобальні рухи, дії яких спрямовані проти наступних негативних наслідків глобалізації: 1антидержавні дії інститутів Вашингтонського консенсусу;2 скорочення дотацій на боротьбу з бідністю; 3обмеження прав профспілок; 4впровадження політики зниження з/п під тиском СОТ; 5створення баз даних на всіх громадян спецслужбами країн світу;6 обмеження на в`їзд до країн;7 комерціалізація наукових розробок; 8 монетаризація промисловості; 9розширення платної освіти; 10 всевладдя фінансового капіталу;11подорощення медикаментів (у 15-20 років);12дискримінація жінок і молоді Програма антиглобалістів передбачає діяльність за двома взаємопов`язаними напрямками:-створення альтернатив- спротив, який передбачає протидію укріпленню влади корпоративного капіталізму. Основні цілі антиглобалістів: -змусити представників державних і міждержавних інституцій прислухатись до громадської думки-мобілізувати і надихати людей на активні громадські дії. Основні принципи руху антиглобалістів є: децентралізація гнучкість легкість і швидкість створення і розпаду структур; загальна доступність ресурсів антиринкова спрямованість рівні права інтеркласовість самоорганізація асоціативність Основні вимоги антиглобалісті, які є об`єднаними в генуезький соц. форум передбачають: глобалізацію права, а не тільки доходів рівний доступ до охорони здоров`я для всіх незалежно від доходів 1анулювання боргів країн, що розвиваються розвинутим країнам 2підписання Кіотського протоколу 3конвенція військової промисловості. Головною формою антиглобального руху є масові акції, кампанії протесту, акції цивільної непокори. На сьогодні антиглобалізм може бути представленим як лівим так і правим крилом. Праве крило закликає до зміцнення суверенітету і влади національної держави на противагу ТН контролю. Реальним інструментом цього є підтримка національного виробника (АТТАК, Субкаманданте Маркас) Ліве крило відмовляється бачити в державі майбутнє, вважаючи державу інструментом панування і гноблення. Закликає демонтувати державні структури і замінити їх само організованим суспільством.
50. Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання
Регулювання економіки — це систематичний і цілеспрямований вплив держави на економіку з метою оптимізації економічної системи на основі прийняття і реалізації економіко-політичних рішень. Об'єктами державного регулювання є: економічна система загалом, що формує макроекономічний рівень державного регулювання економіки; економічні підсистеми (регіони і сфери економіки, галузі й народногосподарські комплекси; міжнародні економічні відносини (зовнішньоекономічна діяльність, валютні відносини, торговельні зв'язки), тобто глобальний рівень державного регулювання економіки. Зазначеними рівнями не вичерпується перелік об'єктів державного регулювання, слід додати й об'єкти, вплив держави на які може мати як постійний, так і несистематичний або фрагментарний характер: економічні відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні); окремі ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій, праці тощо); економічні явища і процеси (інфляція, безробіття, господарська кон'юнктура, економічний цикл, інновації, інвестиції). Центральним суб'єктом системи державного регулювання економіки є держава, представлена сукупністю державних органів з різними повноваженнями та різних рівнів — законодавчої, виконавчої та судової влади, центральних і місцевих органів виконавчої влади. Відмінності політичного устрою окремих країн визначають ті органи, які здійснюють домінуючий вплив на державне регулювання економіки: президент або парламент, законодавча або виконавча гілки влади тощо. Суб'єктами (носіями) державного регулювання виступають також інституціональні утворення, які займають проміжне становище між державою та окремим громадянином і визначають ступінь політичної та соціальної структурованості суспільства. До них належать передусім політичні партії та об'єднання, громадські організації і рухи, професійні спілки. До суб'єктів державного регулювання економіки належать і міжнародні економічні організації, які істотно впливають на формування національної економічної політики окремих країн, зокрема з трансформаційним станом економіки (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо).
51. Динамізм, напрямки і результати взаємодії Україна-ЄС в умовах глобальних економічних трансформацій.
Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли було офіційно визнано незалежність України. Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р., яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.
На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.
Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.
Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС.
52. Цивілізаційнф виміри стратегій глобалізму
Суністю глобалізації є перетворення людства в єдину структурно-функціон сист. Для глоб цивілізаційних вимірів характерним є нерівноправність компонентів, що її утвор - усе зростаюча прірва (за параметр якості життя пересічних людей) між її провідною ланкою – Зх і Сх., групою найрозв країн, що вийшли на рівень інформац сусп, та ін людством, яке все помітніше відстає від світ лідерів. У світі все потужніше діють глоб закономірн та тенд, характер яких визнач здебільш інтересами і можлив невеликої групи найпотужн держав і наднац корпорацій. За таких умов більшість країн 2-го і 3-го ешелону скоріше підстроюється, прилаштов до вимог сильніших за себе, ніж самостійно і активно діє в напрямку переслідув власних інтересів. Отже, у суч світі за умов глобаліз маємо справу із взаємопов'яз різноспрямов тенденц. Розв країни Зх на чолі зі США впевнено випередж ін держ за заг обсягом спож і якістю життя. Паралельно швидкими темпами, значно випередж в цьому віднош Захід, розв деякі інші країни, переважно Далекого Сх. При цьому у більшості країн Латин Амер істотних позит зрушень не спостеріг, а Троп Африка на очах деградує. Такої ж деградації зазнали впродовж 80-90-х років спочатку СРСР, а потім пострадян країни, серед яких була і Укр. У зв'язку з цим Україна, пострад країни та ін незах країни хоч якось намагаються викор свій шанс — коли-небудь піднятися на рівень інформ сусп. Для цивілізац процесів глоб особл знач почин набув процес посил антизахідних, передусім антиамериканських, настроїв, І справа тут не лише в тому, що в наш час протистоян у світі набуває ознак "зіткнення цивіліз", а ще й тому, що нац конфлікти (на Балканах, Кавказі тощо) все більше підпорядксаме цивілізац конфронтації. Сьогодні протистояти деструктивн викликам з боку транснаціон сил глобаліз світу можуть не стільки ті чи ін окремі країни, скільки окремі цивіліз світи. За умов глоб світ не стільки уніфік за поверхово сприйнятими америк зразками, скільки набуває вигляду поліцивілізац структурно-функціон системи, в якій окремі цивілізац складові поводяться, не однаково і своїм традиц ідейно- ціннісним підґрунтям великою мірою визнач майбутнє країн і народів, що їх складають.У глоб масштабі склалася жорстка ієрарх с-ма, що ґрунт на гегемонії Зх (насамперед у сферах: фін, військ-політ та інформ )
53. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці
Дезінтеграція в своїй основі має дві причини. Перша це заперечення дійсністю самих причин інтегр процесів (тобто ек причин). Інша причина полягає у тому, що в міру розвитку ек та все повнішого задоволення потреб людини на перший план виступать чинники культ середовища. При цьому той поріг є досить невизнач. В цьому разі потреба в самоідентифікації нації може виникати за різн рівня розв країни. Дезінтеграційніпроцеси зумовл бажанням певн групи насел відкоркрм від ін за нац чи реліг ознак,іноді основою є непропорц розв країни. Дезітеграц процеси можуть мати як лок, так і глобал хар-р.У сист взаємовіднос „нац ек-ек регіоналізм,важливе*подальше поглиблендослідж питань втрати країн-учасн інтеграл угрупов частини суверн,доцільн і ефект наднац регул ек процесі;*розуміння того,що дезінтеграц формує передумови розв інтеграл на нових кільк і якісних засадах. Перехід на ринкові відносини підірвав основу інтеграційних процесів. Іноді виник умови для повн,часткової чи розширен реінтеграц,яка є на сьогодні практично не дослідж в ек літ-рі,хоча має неабияке практичне знач.Уразі повн реінтеграц йдеться про відновл того чи ін інтегр угруповув в поперед складі на тих самих політ-ек засадах.Часткова реінтегр-об’єдн окремі учасн інтегр угруп на попередн принц або всі учасн,але на якісно нових засадах.Розшир реінтегр-включ у відновлюв інегр об’єдн нових учасн на тих чи ін засадах.
54. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах глобалізації
Транснаціональні корпоративні системи за час свого розвитку пройшли сутнісну трансформацію і нині являють собою систему структурних елементів, що взаємопов’язані відносинами власності або контрактами, взаємодіють між собою за певним механізмом з метою реалізації цільової функції, діяльність якої носить міжнародний характер. Національні фірми виступають структурними елементами корпоративних систем, що діють переважно в економічному просторі приймаючих країн. Роль національної фірми як структурного елементу ТНКС, що діє на території приймаючої країни, полягає в отриманні приймаючою економікою певних вигод, що проявляються як на макро-, так і на мікрорівні. Позитивні наслідки діяльності ТНК через національні фірми для приймаючої країни макрорівня полягають у наступному: зростання вітчизняного виробництва і зайнятості; вливання фінансових ресурсів; перелив матеріальних та нематеріальних активів до національної економіки; розвиток ресурсномісткого експорту; нові можливості для налагодження техноємної та орієнтованої на експорт діяльності завдяки підрозділам ТНК; поліпшення стану платіжного балансу; підвищення ефективності промислового виробництва; підвищення конкурентноздатності секторів економіки та розвиток нових форм бізнесу; приріст ринкової частки країни у структурі світової торгівлі. Позитивними наслідками мікрорівня діяльності ТНК через національні фірми для приймаючої країни визначено наступні: модернізація вітчизняних підприємств; обмін знаннями та навичками між фірмами, що співпрацюють; залучення коштів та ресурсів ТНК, доступ до наукових розробок та нових технологій міжнародного рівня; налагодження нових економічних зв’язків з іншими структурними елементами корпоративних систем за кордоном; перейняття досвіду ведення міжнародного бізнесу та досвіду управління; використання технічної та інформаційної бази ТНК; підвищення конкурентноздатності вітчизняних фірм; розширення масштабів діяльності вітчизняних фірм завдяки ресурсам ТНК; покращення умов праці на вітчизняних підприємствах, що співпрацюють з ТНК; навчання міжнародним стандартам та правилам бізнес-поведінки; підвищення кваліфікації персоналу вітчизняних фірм.
55. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються
Для країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою серйозною проблемою стає «відтік мозків». Глобалізація і технічний прогрес сприяють підвищенню попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку транснаціональних компаній. Наслідки глобалізації дуже суперечливі. Ось деякі з них:
1.протиріччя між універсалізацією (гомогенізацією) суспільного життя і прагненням народів зберегти свою самобутність. Утвердження єдиних ринкових моделей, демократичних інститутів та цінностей поширюється на культуру і стиль життя. Люди споживають одні і ті самі товари та інформацію.2. геоекономічне розмежування світу: поглиблення розриву за техніко-економічними показниками і рівнем життя Півночі (розвинуті країни) і Півдня (країни "периферії")-Якщо багато країн Заходу орієнтуються на дохід в три тисячі доларів у рік на душу населення, то в іншій частині світу цей дохід не перевищує дев'ятсот п'ятдесяти доларів. Нерівність, яка ділить світ, проявляється і у сфері освіти, наприклад, 78% населення Ефіопії, Танзанії, Бангладеш, Конго неграмотні або напівграмотні. Подібна економічна поляризація небезпечна міжнародною нестабільністю і можливими вибухами націоналізму;3.складовою частиною глобалізації є міграція, яка має суперечливі наслідки як для "приймаючих", так і для країн, що "віддають". Західний капітал буває зацікавлений у притоці двох груп іммігрантів: високопрофесійних спеціалістів та низькокваліфікованої дешевої робочої сили. Країни, що "віддають", таким чином вирішують проблему зниження безробіття, але в той же час їх економіка і наука страждають від втрати інтелектуальної еліти. Але й "приймаючі" країни стикаються з немалими проблемами. Міграційні процеси трансформують соціальну структуру цих суспільств, створюючи нові етнічні общини, породжують нові дискусії про громадянські права етнічних меншин і про культурну ідентичність народу. 4. посилення взаємозалежності у світі йде паралельно з процесами регіоналізації міжнародного простору і дезинтеграції окремих територій. Дезинтеграція сучасного світового простору здійснюється не стільки за економічними, скільки за цивілізаційними кордонами. Мова йде про виділення різних культурних суперрегіонів (ісламського, християнського тощо), між якими, згідно з позицією ученого, і спостерігаються головні конфлікти сучасності; 5. посилення неконтрольованих процесів у міжнародній сфері, що пов'язано з фрагментацією світу, ростом релігійного фундаменталізму та націоналізму, поширенням зброї масового знищення і звичайного озброєння, формуванням центрів міжнародного тероризму й організованої злочинності. Ці процеси стали "другою стороною медалі" процесу глобалізації; 6.одним з наслідків сучасних глобальних змін стало формування асиметричної багатополярності. Це свого роду перехідний етап від однополярної моделі з домінуванням США до нового перерозподілу влади і можливому формуванню нових центрів сили і стратегічних союзів, покликаних стримувати цю державу. До традиційного суперництва у трикутнику США - Західна Європа - Японія приєднується суперництво з Китаєм, Індією та Росією, які намагаються утвердити свій вплив в окремих регіонах.
58. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.
Пробл і перспект інституту держ в епоху глобал сьогодні обговор, в основ, з позицій інтер корпор, яким держ або заваж, або потріб лише як знаряд внутр і зовн експансії. Лінія боротьби корпор з держ пролягає на екон фронті. Держава виступає за соціаліз розвитку, корпорації за його повну ринк комерціалізацію, лібералізацію і десоціалізацію розвитку. Є невелика група вел і багат держав, які пішли по лінії компромісу з глобал корпорац і підтримують їх як знаряддя своєї експансії. Вони поступово перетвор в корпорат держави незалежно від пануючої в них ідеології. Це такі країни як США, країни G7, Росія, Китай. Глобаліз в остан період багато говор про розмив і втрату авторитету нац урядів. На практиці дуже часто буває навпаки — слаб нац держ мають авторит Зах держ прагнуть обплутати екон слабкі держ мережами своїх корпор структур, всіляко стимул їх спец податк пільгами, чим зниж конк-жність слаб держ. Нова, глоб система міжн екон відн не надає відсталим держ ніяких гарант умов входж в сист міжн екон співтовар. їх помилка в тому, що вони чекають таких преферен і вваж, що це може трапитись без конкур боротьби з милост вел держав. Країни і держ, незалежно від їх розміру, що добре оволод нов факт екон сили демонстр; найвищу конк-жність в процесах глобаліз. Головний принцип суч глоб інтеграції полягає не лише в макс відкрит для міжн співтов. Головне в здатності створ, запроп і просун глоб, інтегр продукт, комбінуючий в собі комплекс специфіч якостей в обсязі, що його потребує ринок. Нездатність держав запропон такий глоб продукт, або нездатність просунути його на ринок відкидає країну і держ вниз за рівнем глоб інтеграції.
59. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки
Транснаціоналіза́ція — процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК. Це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу. Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаціональними виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Ключовим питанням забезпечення ефективності і безпеки розвитку національних економік в умовах транснаціоналізації постає визначення обсягу, змісту і меж повноважень держави у внутрішньо- і зовнішньоекономічній діяльності, і в першу чергу у взаєминах із транснаціональними корпораціями. Сьогодні ці зв'язки набувають складного характеру і все більше висвічують неспівпадіння інтересів і асиметрію влади двох основних глобальних суб'єктів. Останнім часом активізувалася підтримка країнами Заходу діяльності ТНК по закріпленню вироблених загальних правил і процедур партнерства ТНК і національних держав у багатосторонніх угодах, що має полегшити їхній переговорний процес з окремими країнами.
60. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення
У суч світі безпека розвитку будь-якої держави становить ключову складову її політики. Найактуальнішою вона є для країн, які перебувають у процесі складних (системних) трансформацій. Природно, що практично всі успіхи і негаразди ринк перетворень в країні немов би фокусуються у проблемі екон безпеки держави. За кризових умов, що склалися, реалізувати тактичні або локальні цілі екон безпеки можливо, проводячи відповідну, чітко орієнтовану на це державну політику. У глобал плані екону безпеку гарантує лише конкурентоспроможна екон. Ефективна відкритість екон– це, з одного боку, можливість використ зовн джерела та ринки для нац розвитку, а з другого – здатність протистояти несприятливій міжн кон’юнктурі, особливо в періоди світ (або регіон) криз. Як показує досвід, таку відкритість забезпечують структурно-збалансовані національні економіки з нормально функціонуючим реальним і міцним фін сектором економіки, оптимальними пропорціями виробн і невиробнич сфери, що адекватні внутр та міжн соц-екон структурі співвідношенням держ і приват секторів тощо. Зовн середов дедалі суттєвіше впливає на формування таких економік, однак ніколи їх не створює. Необхідною умовою для забезпечення стабільності та безпеки - як нац, так і глобал, є успішні екон перетвор в усіх країнах та їх ефективна і синхронна інтеграція у світ екон сьогодні і в майбутньому. Країни, які не мають доступу до світ екон, потерпають від еконї глобал та своїм відставанням або деградацією гальмують глоб розвиток. В умовах інтенсивно наростаючої глоб взаємозалежності та взаємовпливу країн та регіонів світу, повинна бути забезпечена глоб симетрія та синхронізація розвитку. Управління глобал процесами наштовхується на значні труднощі. Головними з них є конфлікт глоб інтересів між старими глобалізаторами та глобалізованими, а також чимало невирішених теорет і політ проблем. Зростаючі процеси глоб екон потребують глобал політ стратегій як на нац, так і на міжн рівнях. Тому сьогодні нагальною справою є створення довгострок нац стратегій розвитку.
61. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах
Розбудова всебічного співробітництва з дер-вами Чорномор. регіону є одним із важлив. напрямків зовн. пол-ки Укр. З ініціативою створення ЧЕС у 1990 р. виступила Туреччина. Декларація про створення була підписана у 1992 р. ЧЕС, маючи місткий внутр ринок зі значним ресурсним та науково-технічним потенціалом, може стати центром торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. У межах ЧЕС розробляються стратегічно важливі тран-спортні проекти, які передбачають об'єднання енергосистем країн регіону в єдине кільце, форм-ня с-ми транспортування енергоносіїв. Заслуговують на увагу проекти створення Євроазіатської магістралі та Чорноморської кільцевої автостради. ЧЕС належить важливе місце у процесах створення загєвроп. ек. простору. Тому роль організації у цьому контексті полягає у сприянні процесам інтеграції Укр. у світогосп. життя. Країни-учасниці розглядають співробітництво в регіоні як складову процесу загєвроп. ек. інтеграції та мають намір сприяти тісній взаємодії організації ЧЕС з ЄС та іншими регіональн. стр-рами. Використання стр-р ЧЕС відповідає інтересам Укр. з т. зору реалізації курсу на інтеграцію через розвиток контактів з Комісією ЄС, міжн. ек. та фін. організаціями. Проголошення нової міжн. регіон. організації на укр. землі сприяло підвищенню міжн. авторитету Укр.
Спільність інтересів Грузії, України, Узбекистану,Азербайджану та Молдови сприяла проголошенню в жовтні 1997 р. в Страсбурзі створення нового регіонального блоку держав, відомого під умовною назвою ГУУАМ. ГУУАМ - це угруповання рівноправних країн пострадянського простору, що поєднує держави з однаковими політичними та економічними орієнтаціями. Утворення ГУУАМ свідчить про формування в межах СНД нових структур інтересів економічного та політичного гатунку. Гол завданням співроб визначено створення умов для міжгалуз контактів та прямих зв'язків між відповідними держ органами та відомствами країн ГУУАМ. Безумовним пріоритетом визнано ефективне функціон транспор коридору Європа-Кавказ-Азія та розвиток його інфраструктури. Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати суттєво важливою ланкою економічної безпеки Європи. Перспективним напрямком екон співроб є також розвиток інвестиц діяльності між державами ГУУАМ, створення спільних підприємств по переробці сільськогосподарської продукції, в галузі машинобуд, енергетики і транспорту. Із створенням ГУУАМ з'явилися нові можливості для вирішення існуючих конфліктів спільними зусиллями за умов, коли втручання міжн структур блоковане позицією РФ.
62. Проблема визначення часових меж глобалізації
Виділяють 4 базових концепції, що віддзеркалюють підходи до визначення часових кордонів Г.: 1. конц. Г. Як процесу зміни істор форм (конц архаїчної Г.), Представники першої конц є Робертсон, Уотерс вважають, що Г. є тривалим історичним процесом, а її початок – 15-16 ст. Деякі вчені взагалі ставлять під сумнів історичну винятковість Г, вважаючи, що її формами були монотеїзм, імперська конфесіональна Г, мусульманський проект, епоха вел геогр. Відкриттів, індустріальна Г, електронно-фін Г. Аргументація прибічників такої концепції є логічною з т.з. розгляду Г. як процесу, що трансформував певні сфери світового простору. До того ж на всіх сходинках Г. системоутворюючими одиницями завжди виступали потужні держ утворення, які концентрували навколо себе владу. 2. конц Г. Як сучасного феномену (конц реалістичної Г.), - виділення форм Г. в минулому явним анахронізмом, пояснюючи появу першої конц тим, що контингентний зсув світових економік викликав до життя не тільки наслідки, а й власне передумови інтенсивності розвитку світової економіки. Визначення тенденції розвитку економіки в минулому як глобальних, надання їм рис всеосяжності, інтенсивності, робить саме поняття Г, беззмістовним. Тобто чим більше об’єкт дослідження, тим більш несуттєві ший його зміст. Аргументація представників 2 конц полягає в тому, що середині 20ст позначився різкий контраст між плавністю попередніх тенденцій і хвилеподібною динамікою сучасних. Цей період позначився переходом від інтернац-ції до Г. якщо раніше ключовим словом було „нац-й”, то зараз „глоб-й” 3. конц. Протоглобалстів, виділяють 2 етапи Г: перший етап-протоглобалізація-сер19-поч 1939р – світ вступив до активної фази взаємо наближення на основі активізації торгів, інвестиційних, трудових відносин. Другий етап поч. з 1970р на основі інф, телекомунік і цифров технології. Саме тоді сформ доктрина вашингтонського консенсусу. 4. конц Г, як деякої позачасової властивості, що притаманна світовому суспільству. Представники: Азраянц - історичний процес представляв як розвиток соц сис-ми, який спрямований на досягнення її межової цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу він пропонує назвати Г, яка супроводжується 2 тенденціями: інтеграцією та дезінтегр-ю. Інтегр може ути представлена регіоналізацією, імперіоналіз-ю, нац-єю і етносоц-єю. Дезінтеграція представлена етносом-єю, диссоц-єю, реставрацією, асом-єю і міграцією. Т. ч Г є метою історичного процесу, інтеграція і дезінтегр-я – тенденціями, що визначають динаміку Г., інтернаціоналізм – сучасний етап Г.