Підприємство може само встановити внутрішні джерела фінансової санації

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації здійснюють за такими напрямками:

·реструктуризація активів;

·зменшення (заморожування) витрат;

·збільшення виторгу від реалізації.

Можливе віднайдення внутрішніх резервів за рахунок нуль-базисного бюджетування. Воно має сім етапів:

Етап 1. Відділ контролінгу перевіряє рівень виконання бюджетних показників та аналізує причини відхилення факту від плану.

Етап 2. Відділ планування розробляє бюджет з відбиттям контрольних показників для окремих носіїв рішень.

Етап 3. На рівні підприємства ухвалюють рішення про пріоритети у використанні ресурсів, рівень виробництва та витрат.

Етап 4. Керівники підрозділів визначають альтернативні методи досягнення поставлених завдань і відповідні витрати.

Етап 5. Керівники підрозділів розробляють конкретні цільові показники для окремих функціональних одиниць.

Етап 6. Керівництво структурними підрозділами визначає часткові цілі і доводить їх до окремих функціональних одиниць.

Етап 7. Керівництво підприємства визначає стратегічні та оперативні цілі й ухвалює рішення про сфери застосування.

До внутрішніх джерел належить санація балансу, що призводить до зменшення статутного фонду підприємства.

Чиста санація передбачає покриття відбитих у балансі збитків за рахунок власних і прирівняних до них коштів.

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпані всі можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного фонду підприємства.

Санаційний прибуток –це прибуток, що виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижче номінальної вартості цих прав, або в результаті їхньої безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості або за рахунок одержання безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Нижче описаний порядок зменшення статутного фонду підприємств. Основні цілі та задачі зменшення статутного фонду:

· одержання санаційного прибутку, що спрямовується на покриття балансових збитків;

· урівноваженість (або перевищення) номінальної вартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною, оскільки в період фінансової кризи може скластися ситуація, коли біржова ціна буде істотно нижче від номінальної вартості акцій. Залучення коштів через додаткову емісію корпоративних прав у даному випадку неможливе;

· приведення у відповідність розміру основних і оборотних коштів підприємства з розміром його власного капіталу, оскільки з метою підвищення платоспроможності підприємство може ухвалити рішення про продаж частини свого майна, що і призведе до такої невідповідності;

· концентрування статутного капіталу в руках найактивніших власників.

Можлива санація викупом акцій (придбанням паїв) у власників. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції для такого перепродажу, розповсюдження серед своїх робітників або анулювання. Зазначені акції мають бути реалізовані або анульовані в термін, не більше одного року. Те саме стосується і товариства з обмеженою відповідальністю щодо придбання ним паїв учасників товариства.

Використовуючи такий метод санації підприємство може покрити показані в балансі збитки, проте його платоспроможність і ліквідність помітно погіршаться, оскільки для придбання власних корпоративних прав витрачаються ліквідні кошти.

Можлива санація з залученням коштів власників підприємства. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

·збільшенням (зменшенням) статутного фонду;

·наданням позик;

·наданням цільових внесків на безповоротній основі.

На практиці в санаційних цілях часто за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція набула назви «двоступінчаста санація».

Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:

1) збільшенням кількості акцій дійсної номінальної вартості;

2) збільшенням номінальної вартості акцій.

3) обміном облігацій на акції.

До зовнішніх джерел санації належить фінансова участь кредиторів у санації боржників:

·пролонгація і реструктуризація наявної заборгованості;

·повна або часткова відмова від своїх вимог;

·надання додаткових кредитних ресурсів;

·надання кредитного забезпечення (поручительство, гарантії);

·трансформація боргу у власність.

У науковій літературі з питань санації обумовлюється така форма реструктуризації пасивів підприємства, як «конверсія боргу у власність». Сутність її полягає в тому, що підприємства-боржники стимулюють великих кредиторів, що зокрема обслуговує банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної цілі:

·підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їхня додаткова закупівля;

·поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних і позикових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.

Одним із методів санації за допомогою кредиторів є погашення боргу і мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту.

Банківські консорціуми – це тимчасове об’єднання банків, що створюються для координації дій з метою проведення різноманітного роду банківських операцій (або для кредитування однієї, але великої і ризикованої угоди) і засновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об’єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримки ліквідності балансів окремих банків.

Можлива фінансова участь персоналу в санації підприємства.

Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця.

Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах:

·відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;

·надання робітниками позик;

·купівля робітниками акцій даного підприємства.

Відповідно до законодавства України у випадку збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації або інші пільги.

Критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки:

·використання нових, ефективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій;

·експорт (приріст експорту) конкурентноспроможної продукції;

·заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

·розв’язання проблеми енергозабезпечення;

·вирішення питання енергозбереження (ресурсозбереження);

·зберігання науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

·наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

·високий рівень менеджменту на підприємстві.

Етапи санаційного аудиту зображені на рис. 11.2.

Рис. 11.2. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

·прямим бюджетним фінансуванням;

·непрямими формами державного впливу.

Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності й забезпечення діяльності підприємств.

Джерела інформації для проведення санаційного аудиту:

а)оперативного стану:

·баланси підприємства за 2-3 попередні роки та за звітний період поточного року;

·звіти про фінансові результати та їх використання, про фінансово-майновий стан, витрати на виробництво про­дукції, наявність та рух основних фондів, амортизацію;

·документи про результати інвентари­зації;

·розрахунок нормативу власних обо­ротних коштів;

·розшифрування дебі­торської та кредиторської заборгова­ності;

·дані про наявність та рух коштів на банківських рахунках, у т. ч. валютних;

·висновки попередніх аудиторських перевірок та акти перевірок підприєм­ства державними контролюючими ор­ганами;

·дані про кадровий склад підприємства та рівень заробітної плати;

·дані про наявність на балансі підпри­ємства об’єктів соціальної інфрастру­ктури;

·аналіз виконання фінансових планів;

б) стратегічного стану:

·бізнес-плани;

·фінансові плани та інші прогнозні розра­хунки;

·аналіз ринків збуту та конкурентоспромож­ності продукції;

·галузевий аналіз;

·звітні та прогнозні да­ні про розвиток на­родного господарства в цілому;

·оцінка впливу вироб­ничої діяльності під­приємства на екологі­чну ситуацію та зай­нятість у регіоні;

·матеріали маркетин­гових досліджень;

·законопроекти Верхов­ної Ради та проекти нормативних актів Уряду України;

·інша інформація

Відповідно до вищевикладеного, санаційний аудит – ретельний моніторинг відповідальних осіб щодо ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства у період його фінансової кризи, за оцінками якого здійснюється перспективне фінансове планування, зорієнтоване на самоокупність або самофінансування.

	Нотатки
1.Наказом Фонду державного майна України № 895 від 06.06.2007 р. затверджено Положення про порядок узгодження планів санації та мирових угод. Положення визначає процедуру погодження Фондом державного майна України планів санації (змін і доповнень до планів санації) та мирових угод, які подаються управляючими санацією або керівниками підприємств і містять заходи щодо відновлення платоспроможності підприємств-боржників. Дія Положення поширюється: · на державні підприємства, за якими ухвалене рішення про приватизацію; · підприємства, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50%, і перебувають в управлінні Фонду; · господарські організації з корпоративними правами держави понад 25% їх статутного фонду; · об’єкти державної власності, що перебувають в управлінні міністерств та інших органів виконавчої влади, у разі створення за їх участю нових суб’єктів господарювання (Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.nalogovnet.com)
2.У 1990-ті роки, на які припадало значне число банкрутств вітчизняних підприємств, процедура санації практично не застосовувалася й це було головною відмінністю української практики від світової. Хоча у багатьох випадках банкрутство відбувалося через ті самі причини. Наприклад, за даними Федеральної корпорації страхування внесків США, кримінальні дії співробітників підприємств і банків, а також кредиторів та позичальників є в 25-30% випадків причиною банкрутства кредитних установ. Державна підтримка банкрутів здійснювалася в 1990-ті роки державами Східної Європи (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина), при переході на нову структуру економіки, і наприкінці 1980-х – початку 1990-х років у Скандинавії (Швеція, Фінляндія), де економіка має яскраво виражену соціальну спрямованість. Причому набір засобів був широким – від фінансових дотацій до санації підприємств державою. У світовій практиці в 1990-ті роки ліквідація або, як варіант, продаж підприємства вроздріб застосовували порівняно рідко, тому що його поділ призводив до руйнування наявних відносин із кредиторами й споживачами товарів або послуг підприємства-банкрута. Особливо це було очевидним у випадку зі стратегічно важливими для країни підприємствами. Наприклад, у банківській системі Японії, Південної Кореї й Скандинавських країн її застосовували майже винятково до небанківських фінансових компаній, а в США – лише до ощадних кас. Мирова угода між кредиторами й боржником в українській практиці явище нечасте, але все-таки зустрічається. В 2001 р. з 3739 банкрутів лише 142 змогли укласти із кредиторами мирову угоду. За сім місяців 2002 р. на 64 з 2673 підприємств-банкрутів була призначена санація, що так само не можна назвати позитивним результатом (Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.ek-ua.com).

Тести і задачі

1. Банкрутство підприємства – це:

1) розбалансована діяльність підприємства;

2) обмежені можливості впливу керівництва підприємства на фінансові відносини;

3) можливість підприємства сплатити за всіма своїми зобов’язаннями.

2. Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

1) зниження кон’юнктури в економіці в цілому;

2) зменшення купівельної спроможності населення;

3) значний рівень інфляції;

4) нестабільність господарського та податкового законодавства;

5) низька якість менеджменту.

3. До ендогенних факторів фінансової кризи належать:

1) недоліки у виробничій сфері;

2) прорахунки у галузі постачання;

3) недоліки в інвестиційній політиці;

4) дефіцити фінансування;

5) сезонне коливання.

Задача 1

У результаті ліквідації товариства з обмеженою від­повідальністю обсяг виторгу від реалізації ліквідаційної маси стано­вив 800 тис. грн. Обсяг вимог кредиторів до підприємства – 1 млн грн. Статутний капітал підприємства дорівнював 100 тис. грн і був сформований за рахунок вкладів чотирьох учасників товариства. Частка одного з учасників у статутному капіталі становила 70%, а частки решти учасників були однаковими. Приватне майно найбільшого учасника – 200 тис. грн, у т. ч. йому належали облігації товариства, учасником якого він був, номінальною вартістю 50 тис. грн.

Визначте джерела погашення вимог кредиторів підприємства. Якою мірою вони будуть задоволені? Надайте висновки.

Задача 2

Визначте показник Cash-flow від операційної дія­льності підприємства за звітний період прямим методом, скориставшись наступ­ними даними:

чистий виторг від реалізації продукції – 1000 тис. грн. Надходження від емісії акцій становлять 250 тис. грн, у т. ч. на збільшення статутного капіталу було спрямовано 200 тис. грн. Підприємство нарахувало дивідендів на суму 40 тис. грн. Витрати на виробництво реалізованої продукції, пов’язані з виплатою грошових коштів -700 тис. грн. Сплачено відсотки за користування позиками 15 тис. грн. Сплачено податок на прибуток від операційної діяльності – 90 тис. грн. Амортизаційні відрахування – 10 тис. грн.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність фінансової санації?

2. Які є ознаки настання фінансової кризи на підприємстві?

3. Назвіть екзогенні та ендогенні чинники, які можуть спричинити фінансову кризу.

4. В які блоки доцільно об’єднувати ендогенні фактори фінансової кризи?

5. До чого призводять типові наслідки кризових явищ на підприємстві?

6. Які є види криз підприємства? Схарактеризуйте їх фази.

7. Якими законодавчими актами регламентується механізм оновлення платоспроможності підприємства?

8. Назвіть задачі менеджменту в процесі фінансової санації підприємства.

9. У чому полягає сутність класичної моделі фінансової санації?

10. Що таке «санаційний аудит».

11. Які методи та інструменти використовують під час проведення санаційного аудиту?

12. Що виступає джерелом аудиту фінансової сфери?

13. Які сфери охоплює фінансовий аудит?

Література

1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: закон України № 2343-ХІІ від 14.05.1992 р. (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

2. Законодавство України з питань банкрутства суб’єктів господарювання: зб. законодавчих та нормат. актів / упорядник М.І. Камлик. – К.: Атака, 2003. – 352 с.

3. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: навчальний посібник / І.В. Зятковський. – К.: Кондор, 2003. – С. 304-318.

4. Рябкина И.В. Конкурентоспособность как фактор экономической безопасности предприятия / И.В. Рябкина [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.masters.donntu.edu.ua.

5. Терещенко О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навчально-методичний посібник / О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

6. Фінанси підприємств: курс лекцій / За ред. Г.Г. Кірейцева. – К.: Центр навч. літ., 2002. – С. 237-261.

7. Фінанси підприємств: підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; кер. кол. авт. і наук. ред. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид., переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2004. – 546 с.

ВИСНОВКИ

Фінанси підприємств – це система грошових відносин, які виникають на рівні суб’єкта господарювання, мають імперативну форму і пов’язані із формуванням та використанням грошових фондів у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту й частини національного багатства з метою розширеного відтворення, задоволення соціальних та інших потреб, матеріального стимулювання працюючих.

Фінансові відносини виникають і функціонують у рамках відтворення сукупного суспільного продукту, де відбувається розподіл його вартості в грошовій формі за суб’єктами економічних відносин і цільовим призначенням. Саме за результатами розподілу формуються умови для майбутнього задоволення потреб, які здійснюються у вартісній формі. Тому предметом розподілу виступають грошові потоки, а об’єктом – фонди фінансових ресурсів у матеріальній і нематеріальній формах.

Кожне підприємство формує набір тактичних і стратегічних планів і програм, на основі яких реалізує фінансову політику. Її інструментарієм виступає фінансовий механізм, у межах якого підприємство виконує зовнішні та внутрішні вимоги на право функціонування на території країни. До зовнішніх вимог, зокрема, відносять чинні правила організації готівкових та безготівкових операцій підприємства, своєчасність і повноту виконання фінансових зобов’язань перед другими і третіми особами.

Основна мета функціонування підприємства – одержання прибутку. Джерелом його формування є фінансово-господарська діяльність, визначена в статутних документах. Ця діяльність має бути результативною, щоб приводити до економічного ефекту, який попередньо визначається фінансовим планами підприємства і обмежується впливом грошово-кредитних, податкових та інших факторів. Для отримання економічного ефекту підприємство має в найоптимальнішому варіанті використовувати необоротні та оборотні активи, проводити моніторинг їх стану та кількості, визначати джерела їх поповнення.

За сучасного розвитку суб’єкти господарювання все частіше використовують кошти кредитно-банківських установ. У свою чергу, останні розширюють сферу свого впливу на реальний сектор національної економіки, пропонуючи нові програми і продукти. Відповідно схеми використання фінансових ресурсів щороку дещо ускладнюються і це безпосередньо впливає на розмір прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Керівництво підприємства зобов’язане систематично здійснювати аналіз результатів функціонування підприємства, аналіз ефективності побудови перспективних фінансово-господарських планів і програм. Кожний такий управлінських захід має передбачати найгірший сценарій розвитку з метою запобігання вірогідності настання банкрутства суб’єкта господарювання.

КОНТРОЛЬНІ ТЕСТИ Й ПИТАННЯ