Регіональне співробітництво у боротьбі з корупцією

Діяльність установ ООН у боротьбі з корупцією доповнюють регіональні та спеціальні міжнародні й міжурядові організації (Рада Європи, ОЕСР, COT, ОАЕ).

ОЕСР у документі "Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних корпорацій" містить вимоги не сплачувати хабарів чи інших платежів (прямих чи опосередкованих) державним службовцям і керівникам громадських організацій (ст. 7), не робити внески політичним організаціям, кандидатам на громадські посади, якщо це не дозволено законом. З 1994 року ОЕСР приймає рекомендації щодо протидії хабарництву в міжнародних комерційних операціях, у яких особливе значення надавалося цивільним, комерційним і адміністративним заходам боротьби з корупцією, зокрема збереженню протоколів і розрахункових документів. Було створено спеціальний комітет для забезпечення реалізації цих рекомендацій. Держави-учасниці взяли на себе зобов'язання встановити кримінальну відповідальність за хабарі іноземним службовцям, заборонити вирахування хабарів з оподатковуваних сум.

Рада Європи здійснює розробку антикорупційних програм за допомогою багатопрофільної групи з питань корупції (Multidisiplinary Group on Corruption - GMC), яка з 1994 року розробила такі документи:

- Рекомендації ОЕСР про хабарництво у міжнародних комерційних операціях (Страсбург, 2 січня 1995 p., GMC (95)1);

- Політика і правила здійснення оборудок (з проектів, що фінансуються ЄБРР) (Страсбург, 16 грудня 1994 p., GMC (94)4);

- Вимагання і хабарництво в комерційних операціях (Страсбург, 19 грудня 1994 p., GMC(94)5);

- Програма заходів боротьби з корупцією (1995), в якій визначено: поняття корупції, заходи і засоби її виявлення, захист і відповідальність посадових осіб та корпорацій за корупцію; форми і методи боротьби з корупцією і легалізацією доходів від корупції.

Відповідно до Резолюції 50/106 Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОР розроблено Міжамериканську регіональну конвенцію з боротьби з корупцією, яку було прийнято в 1996 році в м. Каракас як офіційний документ ЕКОСОР. Розробка ініційована зустріччю на вищому рівні країн Америки з боротьби з корупцією (Майамі, 9 грудня 1994), на якій прийнятий План дій з боротьби з корупцією. У ньому вказується на загрозу корупції для демократичних підвалин і правових засад урядів та інституцій. Визначено напрями усунення передумов для корупції (удосконалення державного устрою, перегулювання, приватизація, спрощення управління, прозорість його для громадськості). Передбачається, що уряди забезпечать розслідування випадків хабарництва, доступ громадськості до інформації, застосують певні заходи з протидії незаконному збагаченню, включаючи покарання осіб, що використовують службове становище в особистих цілях, а також розроблять механізми співробітництва у фінансовій і судовій сферах для міжнародного розслідування й у межах ОАГ забезпечать видачу та судове переслідування звинувачених.

Міжнародна торгова палата ще з 70-х років минулого сторіччя займається розповсюдженням високих етичних стандартів у бізнесі. В опублікованих "Правилах проведення боротьби з вимаганням і хабарництвом" запропоновано базисні принципи (14 статей) поведінки, з яких: 1) відмова від хабарів і вимагання; 2) ведення звітності і неприпустимість секретних рахунків; 3) підвищення відповідальності посадових осіб; 4) затвердження фірмами власних кодексів; 5) посилення національних антикорупційних законів; 6) прийняття добровільного кодексу поведінки в міжнародному бізнесі. Правила мають рекомендаційний характер як узірець коректної ділової практики. Звернемо увагу на рекомендацію розробки власних фірмових кодексів, що й зроблено деякими американськими, італійськими ТНК.

Особливе значення, крім корупції, вимагання та хабарництва, має боротьба з легалізацією тіньових доходів, так званим "відмиванням брудних грошей" (dirty money), - доходів, отриманих від корупції, незаконного бізнесу або злочинним шляхом (торгівля наркотиками, зброєю, проституція тощо). Розміщення "брудних грошей" через фінансову систему для отримання прибутку позначається терміном "відмивання". За оцінками Інтерполу, через банківську систему, головним чином США, щорічно "відмиваються" фінансові ресурси обсягом близько 500 млрд дол. США.

У процесі відмивання розрізняють три етапи: 1) залучення грошей у фінансову систему ("розміщення"); 2) інвестування у фінансові проекти та переміщення в інші країни ("розосередження"); 3) фінансування легальної та нелегальної діяльності ("інтеграція").

Проблема набула особливої гостроти з кінця 80-х років минулого сторіччя внаслідок росту злочинності і, особливо, нелегальних операцій (illegal transactions) постсоціалістичних країн. Хоча спроби боротьби з цим явищем простежуються ще з 1936 року, лише зміна позиції Швейцарії зумовила реальні кроки.

У 1989 р. 24-и країни ОЕСР, Гонконг та Сінгапур створили Спеціальну фінансову комісію (СФК) або Фінансовий загін боротьби з відмиванням грошей (Financial Action Task Force on Money - FATF), яким у 1990 році було запропоновано 40 рекомендацій з удосконалення національних правових систем і контролю над фінансовими установами. Зокрема, рекомендацією № 4 пропонувалося встановити норму права, що дозволяє притягати до судової відповідальності за відмивання коштів від торгівлі наркотиками; зберігати банківські документи протягом п'яти років після завершення операцій із клієнтами (рекомендація № 14); утримуватися від підозрілих угод (рекомендації № 16 і 19), повідомляти про них уряди.

Загальні положення ЄЕС 1991 року, прийняті Радою Європи, передбачали, що всі країни ЄС до 1993 року повинні було ухвалити спеціальні закони, які дозволяли б притягати до відповідальності за відмивання грошей, зобов'язували б банк встановлювати особу клієнта і справжніх власників ресурсів, величина яких перевищує 15 тис. євро, заявляти про будь-яку підозрілу угоду.

Тема 16.