Аналіз економічних аспектів проекту. Матриця економічної ефективності і привабливості

Потенційна ефективність проекту визначаються з огляду на можливість досягнення поставлених цілей в результаті здійс­нення проекту. Таким чином, відсів проектів відбувається за критерієм невідповідності проекту тим завданням, які вирішу­ються нацією на заданому етапі її розвитку. Тому оцінка еконо­мічної привабливості проекту є для аналітика важливою, як і оцінка економічної ефективності проекту.

Методика оцінки економічної привабливості інвестиційних проектів

Розглянемо методику оцінки економічної привабливості проекту поетапно.

На першому етапі встановлюються цілі розвитку і визна­чається їх пріоритетність. Вони, безперечно, є індивідуальними для кожної країни і визначаються керівництвом конкретної дер­жави та національними агентствами з розвитку. Після виділення пріоритетних критеріїв слід їх проранжирувати, визначивши величину питомої ваги кожного критерія у ве­личині загальної економічної привабливості.

Другим етапом оцінки є розрахунок кількісного значення встановлених раніше критеріїв. Він вимірює ступінь сприяння проекту досягненню поставлених економічних цілей розвитку. Необхідні для визначення цих показників дані беруться з фінан­сових звітів, поданих після проведення фінансового аналізу проекту. Рейтингові ряди значень критеріїв по комплексному проекту (таблиця) показують відповідність результатів проекту поставленим цілям. Відтак по кожному критерію визначається найпривабливіший проект і розраховується індекс критерію для кожного проекту шляхом ділення величини критерію по кон­кретному проекту на значення кращого рейтингу в даній кате­горії. Індексація по критеріях дає змогу порівнювати різні, часто важкопорівнянні між собою проекти, визначаючи найпривабливіші з погляду загального добробуту.

На заключному етапі оцінка загальної привабливості кожно­го проекту розраховується як середньозважена величина індексів проекту. Найвище середньозважене значення свідчить про еко­номічну привабливість проекту. Таким чином, за результатами розрахунків можна відібрати про­ект, як такий, що найбільше відповідає цілям економічного розвитку країни.

Дослідивши економічну привабливість проекту (з погляду можливості досягнення певних економічних цілей розвитку сус­пільства), аналітики визначають його економічну ефективність.

Метою виміру економічної ефективності є оцінка ефектив­ності використання дефіцитних ресурсів суспільства у рамках проекту.

Для визначення економічної цінності проекту використову­ють поняття альтернативної вартості, тіньових цін, невідчутних вигід і витрат, трансфертних платежів, споживчого надлишку та екстерналій.

Визначення економічної ефективності

Оцінка економічної цінності проекту грун­тується на методології прирістної природи вигід і витрат, яка визначає економічні ви­годи як усі позитивні результати, що їх од­ержує суспільство від реалізації проекту, а еко-номічні витрати як усі негативні впливи, супутні проектові.

Економічна цінність проекту = Приріст економічних вигід - Приріст економічних витрат

Аналітик, визначаючицінність проекту, оцінює, наскільки позитивні результати (вигоди) перевищують його негативні наслідки (витрати) та якою буде величина виграшу суспільства при здійсненні проекту.

Фінансова оцінка проектів побудована на використанні цін, за якими фірма оплачує товари та послуги, необхідність проекту, і тих цін, які заплатять споживачі за продукцію, одержану в результаті реалізації проекту. Втім, з погляду суспільства, такі ціни не завжди можуть бути прийнятною мірою вартості витрат і вигід. Для економічного аналізу необхідно оцінити всі компо­ненти проекту з погляду альтернативної вартості. Аналітик виз­начає альтернативну вартість речей з огляду на їх найкраще ви­користання, а вироблюваної продукції — через оцінку витрат нації на придбання аналогічної продукції за відсутності проекту.

При проведенні економічного аналізу аналітики змушені ко­ригувати фінансові показники, які значною мірою викривлюють реальну вартість товарів.

На практиці аналітики досить часто користуються методом позиціювання проектів за критеріями економічної привабливості й ефективності, відносячи при аналізі проект до одного з квад­ратів матриці (рис. 1), яка відображає позицію уряду щодо під­тримки тих чи інших проектів.

Найпривабливішим у цій матриці є верхній правий квадрат, в якому і привабливість, і ефективність проектів є вищими. Це проекти по розвитку нових ринків, поліпшенню конкурентних позицій країни, випуску нових продуктів. Як правило, проекти реалізуються здебільшого в приватному секторі, оскільки еко­номічно ефективні проекти практично завжди привабливі і з фінансового погляду.

Економічно привабливі проекти (лівий верхній квадрат), які не є економічно ефективними, потребують підтримки для підви­щення своєї ефективності. Тому активна роль держави при іден­тифікації проектів, просуванню кращих з них, їх частковому фінансуванні надає можливості реалізації даних проектів.

висока
Економічна	Необхідність підтримки приватних інвесторів, іноземних донорів з метою підвищення ефективності     Проекти в соціальній сфері, проекти інфраструктурного розвитку	Підтримка приватних ініціатив, можливі суспільні інвестиції     Проекти пошуку нових можливостей та зміцнення конкурентних позицій
привабли-вість	Відсутня громадська підтримка	Інвестиції приватного сектора, відсутність громадської підтримки   Проекти пошуку експортних можливостей і "знімання вершків" суспільного виробництва
	економічна ефективність
низька		висока

Рис. 1. Матриця економічної ефективності висока та привабливості

Це проекти, які забезпечують розвиток інфраструктури регі­онів і країни в цілому (транспортні комунікації, зв'язок, морські-і аеропорти тощо), а також проекти, спрямовані на соціальний розвиток. Характерною особливістю таких проектів є необхід­ність їх державної фінансової підтримки. Для підвищення ефек­тивності проекту держава може підтримати ініціативу приватних інвесторів та донорів.

Непривабливі з погляду вигід для суспільства проекти (ниж­ній правий квадрат) мають здійснюватися виключно за рахунок приватних інвестицій. Участь суспільних інвестицій у таких проектах може бути виправдана лише в разі можливості одер­жання солідних фінансових вигід.

В економічному аналізі враховуютьсяповні витрати вироб­ництва. Ринкові компенсації віднімаються, а дотації додаються, оскільки суспільство реально має оплачувати ці повні витрати, щоб виробити те чи інше благо. Для визначення суспільної цінності ресурсу використовуютьтіньові ціни, які відображають суспільну оцінку продукту у грошових одиницях. Існує кілька підходів до визначення тіньових цін:

— на основі визначення витрат, необхідних для вилучення цього ресурсу з інших галузей або збільшення виробництва;

— з огляду на імпортні аналоги, на основі світової ціни, ви­раженої в національній валюті;

— за величиною альтернативної вартості ресурсів, витраче­них на виробництво даного продукту.

На перший погляд, визначення тіньової ціни на основі екві­валента світової ціни, розрахованого в одиницях місцевої валю­ти, не створює проблем. Однак, аналітик проекту повинен виз­начити:

— чи відображає існуючий валютний курс справжню цін­ність місцевої валюти;

— як встановити еквівалент світової ціни для експортних та імпортних товарів;

— чи можна оцінити всі компоненти проекту за світовими цінами, а якщо ні, то яка методика обгрунтування їх економічної вартості.

Практика економічного аналізу свідчить, що значна кількість як промислове розвинених, так і країн, що розвиваються, мають завищену або занижену цінність національної валюти. Причина­ми таких викривлень можуть бути свідомі дії урядів цих країн: встановлення обмежень при продажу і купівлі валюти в країні, фіксованого обмінного курсу, валютних коридорів. В результаті реальна економічна вартість імпорту в місцевій валюті або екс­порту в доларовому еквіваленті не відображають фактичних суспільних витрат.

Скажімо, офіційний валютний курс української гривні встановлений на рівні 1 дол. США — 8,05 грн. Водночас котирування чорного ринку становило 1:8,35 грн., що свідчить про завищення офіційного курсу. Якщо виходити з припущення, що ціна чорного ринку занижувала тіньову ціну на 0,10 грн. (пре­мія за ризик, то різниця між офіційним і тіньовим курсом становить 0,20 грн., або 2,5% (0,20/8,05), то премія до офіційного курсу становила 2,5% від його офіційного котирування. Реальна вартість місцевої валюти, її купівельна спроможність відображається тіньовим валютним курсом. Взаємозв'язок між офіційним і тіньовим курсами можна виразити формулами:

Тіньовий валютний курс = Офіційний валютний курс х (1 + премія)

Премія до офіційного валютного курсу= (Тіньовий валютний курс - Офіційний валютний курс) / Офіційний валютний курс

Для коригування офіційного курсу застосовують стандарт­ний коефіцієнт перетворень, який відображає відношення офі­ційного валютного курсу до тіньового.

Стандартний коефіцієнт перетворення = (Офіційний валютний курс / Тіньовий валютний курс) - (1/ премія до офіційного валютного курсу)

Для визначення еквівалента світової ціни експортних та імпортних товарів використовують паритетні ціни, які відобра­жають еквівалент ціни світового ринку, виражений у місцевій валюті.

Розрізняютьімпортний паритет — порівняльні місцеві ціни за імпортні товари, іекспортний паритет — порівняльні ціни, сплачені за експортні товари.

При визначенні світових цін звичайно використовують умо­ви експортування FOB — франко-борт - відо­бражають умови оплати з великого експортного порту, або імпортування СІF (вартість, страхування, фрахт) у великому імпортуючому порту традиційного ринку.

Алгоритм розрахунку фінансової та економічної величини експортного паритету подано на рис. 3.

Перевідний коефіцєнт (або коефіцієнт перерахунку) вико­ристовується для конвертації фінансових цін на товари й послу­ги в економічну вартість. Він відображає ступінь викривлення суспільної цінності шляхом державного регулювання еко­номічних процесів.

Коефіцієнт перерахунку (переводу)= Фінансова вартість / Тіньова (економічна) вартість

Чим вищий цей показник, тим більше викривлені на даному ринку ціни порівняно з конкурентним ринком. Досить часто аналітики для спрощення розрахунків вводять агрегований ко­ефіцієнт переводу для всіх товарів та послуг даної держави. Значення коефіцієнта перерахунку, свід­чить про значні викривлення, яких зазнає ціна на імпортні това­ри при їх поставці на національний ринок.

Проте це може призвести до серйозних погрішностей, оскільки рівень державного регулювання різних галузей і секторів еко­номіки значно коливається: в одних галузях стимулюється екс­порт, в інших обмежується або забороняється імпорт; одні види діяльності субсидуються, з інших стягуються додаткові податки й мита. Тому коефіцієнт перерахунку слід визначати для ок­ремих груп товарів або послуг.

Рис.3. Формування фінансової та економічної паритетної ціни експорту

Рис. 4. Формування фінансової та економічної паритетної ціни імпорту

Для оцінки економічної вартості імпортозаміщувальних то­варів або товарів, які можуть імпортуватися, розраховується ціна імпортного паритету. Економічна величина імпортного паритету розраховується переведенням валютної вартості імпорту в національний еквівалент за офіційним обмінним курсом, а потім позиції проекту, що не є імпортозаміщувальними (транспорту­вання всередині країни, витрати на маркетинг і збут), коригують на коефіцієнт переводу, який відображає викривлення еко­номічної вартості цих послуг.

Загальну методику розрахунку можна представити у вигляді таблиці: