Оцінка вартості власного капіталу
Процес формування капіталу підприємства нерозривно пов'язаний з оцінкою його вартості. А оскільки фінансова діяльність суб'єктів господарювання потребує постійного підвищення ефективності формування і використання сукупного капіталу, що включає власний, позиковий і залучений капітал, у цьому зв'язку особливо важлива оцінка вартості власного капіталу.
|
Проведення зазначеної оцінки має ряд таких особливостей, пов'язаних із сутністю функціонування власного капіталу:
– потреба постійного коригування використовуваної частини капіталу, пов'язана з необхідністю приведення його до порівнянної і фінансової еквівалентної вартості;
– імовірнісна оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу;
– можливе збільшення вартості власного капіталу за рахунок перерозподілу суми виплат власникам капіталу. Це пов'язано з розподілом чистого прибутку підприємства, частина якого йде на виплати власникам відсотків і дивідендів;
– збільшення вартості власного капіталу порівняно з позиковим за рахунок включення суми виплат власникам капіталу до складу оподатковуваного прибутку. Це визначає більш високий рівень вартості знову залучуваного власного капіталу порівняно з позиковим;
– більш високий рівень ризику інвесторів при залученні власного капіталу, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик, тому що претензії власників основної частини цього капіталу при банкрутстві підприємства підлягають задоволенню в останню чергу;
– відсутність зворотного грошового потоку з основної суми коштів при залученні підприємством додаткового власного капіталу;
– зростання безпеки підприємства, забезпечення необхідного рівня платоспроможності і фінансової стійкості за рахунок залучення власного капіталу в господарську діяльність.
Існують досить однотипні підходи до вартісної оцінки власного капіталу. При цьому, на наш погляд, найбільшою мірою враховується закордонний досвід. Частіше розглядається оцінка вартості власного капіталу, отриманого від привілейованих і звичайних акцій, а також нерозподіленого прибутку. Наприклад, Ван Хорн визначає вартість власного капіталу як «необхідну власникам звичайних акцій компанії ставку доходності за їхніми інвестиціями в акції компанії».
Запропонований І.А. Бланком підхід до оцінки вартості капіталу помітно відрізняється від даної точки зору. Він розглядає вартість власного капіталу як оцінку сукупних елементів, що включають оцінку функціонуючого капіталу, нерозподіленого прибутку, додатково залучуваного акціонерного (пайового) капіталу.
|
Виходячи з вітчизняного досвіду та особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств України, можна зазначити, що вартість власного капіталу підприємства – це грошовий доход, який прагнуть одержати власники підприємства.
|
Залежно від обсягу, джерела і виду використовуваної інформації вирізняють декілька моделей визначення вартості власного капіталу:
1. Модель оцінки доходності фінансових активів.
2. Модель дисконтованого грошового потоку.
3. Цінова модель ринку капіталу.
Для того, щоб визначити складові вартості власного капіталу, необхідно сконструювати модель – побудувати теорію. А це потребує спрощень, що дозволять абстрагуватися від усієї складності ситуації і розглядати тільки найбільш важливі її елементи. Для цього формулюються певні припущення про об'єкт дослідження, при цьому обґрунтованість цих припущень не має особливого значення, тому що важливість моделі полягає в тому, щоб допомогти в розумінні і передбаченні модельованого процесу. Мілтон Фрідмен, Нобелівський лауреат 1976 р. у галузі економіки, писав:«...Що стосується «припущень» будь-якої теорії, то доречним є не питання про їхню «реалістичність», якою вони ніколи не володіють, а проте, наскільки гарної апроксимації аналізованого явища вони дозволяють добитися. І відповіддю на це питання є демонстрація того, як працює теорія, чи дає вона досить точні передбачення»1. Базуючись на тому, що всі теорії мають ряд припущень, не характерних для будь-якої економіки (досконалі ринки, асиметричність інформації тощо), можна зробити висновок про придатність будь-якої теорії в сучасних умовах господарювання України.
Модель доходності фінансових активів. Використання моделі оцінки фінансових активів (Сарital Assets Price Model САМР) дозволяє пов'язати очікувану доходність активу з його ступенем ризикованості, що вимірюється «бета»-коефіцієнтом.
Ця модель була розроблена лауреатом Нобелівської премії Вільямом Шарпом (William Sharpe) у 60-ті рр., проте дотепер застосовується як базова модель оцінки ринку капіталу, тому що відрізняється простотою концепції і практичною придатністю. В основі моделі САМР лежать певні припущення, що в цілому характеризують ситуацію таким чином: всі інвестори володіють однією тією ж інформацією й однаково аналізують одержувану інформацію; ринки цінних паперів є досконалими ринками.
По суті, модель оцінки фінансових активів – це модель, що описує зв'язок між ризиком і очікуваною доходністю, згідно з якою очікувана доходність цінного папера дорівнює безризиковій процентній ставці плюс премія, що враховує систематичний ризик (мінливість доходності акцій, пов'язана зі зміною доходністю ринку в цілому) такого цінного папера.
 |
Рис. 10. Графік моделі САМР
Заштрихована ділянка АВСЕFН, на рис 10, являє собою можливу множину ризикових активів. Криві I1, I2, I3 – це криві байдужості, що відображають вибір між ризиком і очікуваною доходністю для кожного власника цінних паперів. Точка ДБР – безризиковий актив з доходністю за тримісячними облігаціями внутрішньої державної позики України1.
Перетинання кривої байдужності I1 з ділянкою ефективної множини АВСЕFН (точка B) відображає вибір можливого портфеля, при якому інвестор одержує найвищу можливу доходність при розмірі ризику Рк і найменшу величину ризику при даній очікуваній доходності Д. При цьому точка Дк є результатом комбінування безризикового цінного папера і ризикового портфеля. Пряма ДБРКСZ відображає зв'язок ризик-доходність між безризиковим активом і ризиковим активом (окремою акцією або портфелем акцій), що завжди лінійна. Ця пряма ДБРКСZ називається лінією ринку капіталу.
|
Рівняння лінії ринку капіталу може бути записане так:
, (13)
де Д – розмір доходності при очікуваній величині ризику;
ДБР – доходність безризикового активу;
Дс – доходність ринкового портфеля ризикових акцій;
(Дс – ДБР) – премія за ринковий ризик;
Рс – середньоквадратичне відхилення доходностей ринкового портфеля;
Р – середньоквадратичне відхилення ефективного портфеля.
Вищерозглянуті елементи і показники належать до оцінки доходності і ризику ефективних портфелів. Для того, щоб перейти до аналізу ризику і доходності окремо взятого цінного папера необхідно ввести показник ß-коефіцієнт. ß-коефіцієнт характеризує мінливість доходності акцій щодо доходності ринку цінних паперів. Математично ß-коефіцієнт являє собою коефіцієнт регресії, що відображає усереднений статистичний взаємозв'язок між доходністю і-го активу і доходністю ринкового портфеля.
При ß = 0 активи компанії цілком безризикові. Прикладом можуть слугувати державні цінні папери (казначейські облігації США, облігації внутрішньої державної позики України).
При ß = 1 активи даного підприємства настільки ж ризикові, що і середні по ринку всіх підприємств держави.
При 0 < ß < 1 мінливість доходності (ризик) за активами даного підприємства нижче ринкової.
При ß > 1 підприємство має великий ступінь ризику, ніж у середньому на ринку.
За умови виконання припущень моделі САМР всі інвестори намагаються сформувати однаковий за структурою портфель ризикованих активів, тобто кожний інвестор обере ту саму комбінацію.
Оцінюючи власний капітал підприємства, деякі вчені-економісти підтверджують, що процес формування доходів описується одним єдиним фактором. Але незважаючи на виявлену залежність, не варто припускати, що дана факторна модель може використовуватися для наступних періодів. Ризики і доходність, пов'язані з формуванням і використанням власного капіталу національними компаніями, залежать від різноманітних факторів і можуть змінюватися з часом.
Статистичні методи оцінок мають бути доповнені суб'єктивними даними для того, щоб побудована модель враховувала динамічну природу інвестиційного середовища.