Доходи населення: структура, показники, принципи розподілу
Дохід населення: поняття, структура і показники
Рівень добробуту людей характеризують, перш за все, отримувані ними прибутки. Саме доходи визначають наші можливості в харчуванні та одязі, у здобутті освіти та медичних послуг; можливості відвідувати театри і набувати книги, активно подорожувати по світу і т.д. Поняття доходу ширше поняття заробітної плати, оскільки дохід може містити й інші грошові надходження.
Доходи населення - матеріальні засоби, якими володіє населення для здійснення своїх потреб. Доходи розглядають на різних рівнях, використовуючи три основні показники. (Додаток 1):
1. Номінальний дохід - це загальна кількість грошей, яке отримано окремими особами (або нараховано їм) за певний період. Структура цього доходу включає такі елементи, як факторні доходи, тобто ті, що отримані від використання власних факторів виробництва, - заробітна плата, рента, процент, прибуток; виплати та пільги по лінії державних соціальних програм (трансферти); плюс інші надходження - відсотки за вкладами в банки, дивіденди на акції, страхові суми, лотерейні виграші та інше (додаток 2).
2. На відміну від номінального наявний дохід представляє тільки ту частину номіналу, яка може бути використана безпосередньо на особисте споживання товарів і послуг, а також на заощадження. Іншими словами, наявний дохід дорівнює номінальному мінус податки та інші обов'язкові платежі (відрахування в пенсійний фонд, на соціальні потреби та інші).
3. Реальний дохід - відображає купівельну спроможність нашого грошового доходу. Він являє собою кількість товарів і послуг (у вартісному вираженні), яку можна купити на наявний дохід протягом певного періоду (тобто тут враховується можлива зміна цін). Інакше кажучи, це доступна кожній особі (за доходом, яким він має у своєму розпорядженні) індивідуальна «споживчий кошик».
Головними статтями доходів більшості населення є заробітна плата і трансфертні платежі. Співвідношення між ними помітно впливає на економічну поведінку людей. Зокрема, коли в структурі доходів переважають заробітки, це стимулює трудову активність людини, його старанність, ініціативу, підприємливість. Коли ж підвищується роль трансфертів, люди стають пасивніше по відношенню до виробничої діяльності і заражаються психологією утриманства. Тому напрямки і розміри державної соціальної допомоги повинні бути продуманими, виваженими і суворо адресними. [1,8,9]
1.1.2 Принципи розподілу доходів у суспільстві
У різних країнах і в різні періоди діють різні системи формування доходів населення. Найчастіше виділяють наступні чотири основних принципу розподілу (Додаток 3):
1. Зрівняльний розподіл. Воно має місце, коли всі члени суспільства (або його певна частина) отримують рівні доходи чи блага. Такий принцип характерний для первісних соціумів, а також для країн з режимом, який Маркс і Енгельс визначили як «казармений комунізм». У літературі можна зустріти й інше, книжкове назва цього принципу - Егалітарне розподіл. Оскільки люди за своїми здібностями і енергії різняться, то зрівнялівка винагороду їхньої праці неминуче породжує ситуацію, коли «один садить виноградник, а інший їсть його плоди».
2. Ринкове розподіл передбачає, що кожен з власників того чи іншого фактора виробництва (робочої сили, підприємницьких здібностей, землі, капіталу) отримує різний дохід - відповідно до господарської корисністю продуктивністю свого фактора. Так, по відношенню до власників робочої сили (тобто найманим працівникам) діє відомий принцип розподілу по праці. Він означає, що розмір доходів кожного трудящого залежить від конкретної ринкової оцінки значущості даного виду праці, а також від його кінцевих результатів (скільки, чого, як і якої якості вироблено).
3. Розподіл по накопиченому майну. Він проявляється в отриманні додаткових доходів тими, хто накопичує і передає у спадок будь-яку власність (землю, підприємства, будинки, цінні папери та інше майно).
4. Привілейоване розподіл особливо характерно для країн з нерозвиненою демократією й громадянськи пасивним суспільством. Там правителі самоправно перерозподіляють суспільні блага на свою користь, влаштовуючи для себе підвищені оклади і пенсії, поліпшені умови життя, праці, лікування, відпочинку та інші пільги. Монтень прав: «не злидні, але скоріше за достаток породжує в нас жадібність».
У реальності всі чотири розглянутих принципу нерідко по-різному поєднуються. Наприклад, в СРСР для «трудящих мас» переважала зрівнялівка, а для верхівки компартії (КПРС) і держапарату існували різноманітні привілеї. У той час як «маси» відчували на собі тяготи низьких доходів, товарних дефіцитів, перенаселених комунальних квартир, гуртожитків, підвалів тощо, номенклатурна еліта мала високі доходи, шикарні квартири, машини, дачі, прекрасні харчування та побут. Однак, який би система розподілу не була, в будь-якому сучасному суспільстві неминуче нерівність доходів людей