Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється:

- державою в особі її керівних органів (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, НБУ, Міністерства економіки та ін.);

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами на ін.);

- самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання здійснюється за допомогою законів України; актів тарифного та нетарифного регулювання, що видаються державними органами в межах їх компетенції; економічних засобів оперативного регулювання в межах чинного законодавства.

До державного регулювання ЗЕД належить:

§ митне регулювання;

§ валютне регулювання;

§ ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій;

§ введення спеціальних економічних зон;

§ застосування спеціальних санкцій за порушення ЗЕД.

Згідно з класифікацією Світової організації торгівлі (СОТ) заходи регулювання ЗЕД поділяють:

ü за спрямованістю дій на економічні процеси:

→ протекціоністські (спрямовані на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції);

→ лібералізаційні (спрямовані на усунення обмежень у зовнішній торгівлі);

ü за характером впливу на економічні процеси (рис. 8.3):

→ організаційно-правові;

→ адміністративні;

→ економічні.

Адміністративні заходи передбачають використання засобів прямого обмеження експорту або імпорту шляхом впровадження ліцензій, квот, ембарго.

Рис. 8.3. Класифікація заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств [17]

Економічні заходи впливають на ЗЕД через економічні інтереси їх учасників (політику встановлення мит, акцизів; систему оподаткування; політику встановлення банківської облікової ставки, курсу валюти та ін.).

Класичним засобом регулювання є митні тарифи, котрі являють собою систематизований перелік (зведення) митних ставок, які визначають розмір оплати по експортним та імпортним товарам, тобто мита.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:

· протекціоністську;

· фіскальну (поповнення державного бюджету)

і може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо коли мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи бувають

→ простими (одноколонними), тобто мають єдину ставку для товару чи товарної групи незалежно від країни походження;

→ складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок для товару в залежності від країни походження.

У свою чергу, виділяють ставки:

§ максимальні (для країн, з якими відсутні торгові угоди);

§ мінімальні (для країн, яким надається режим найбільшого сприяння);

§ префенціальні (для окремих товарів з окремих країн головним чином тих, що розвиваються).

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону.

В Україні використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень.

За методом нарахування вони поділяються на:

· адвалерні (нараховуються у відсотках до митної вартості);

· специфічні (нараховуються у виді фіксованої суми до одиниці виміру ваги, площі, обсягу і т.ін.);

· змішані (об’єднують адвалерні і специфічні).

За характером походження виокремлюють:

· автономні (вводяться державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною);

· конвенційні (встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою країною і фіксуються в одному з цих документів).

Крім того, існують особливі види мита, до яких належать:

- спеціальне (використовується для захисту вітчизняних виробників від іноземних конкурентів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав);

- антидемпінгове (застосовується у разі імпорту товарів на територію України за ціною, що значно нижче їх ціни в країні-експортері);

- компенсаційне (встановлюється для імпортованих або експортованих товарів, при виробництві чи експорті яких використовувалися субсидії).

Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення вітчизняних або іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.

У світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється на окремі товари на певний період.

Більш поширеними формами і заходами регулювання ЗЕД є нетарифні, котрі поділяють на три категорії:

1) заходи безпосереднього обмеження, що спрямовані на захист інтересів національної економіки (ліцензування і квотування);

2) заходи, які пов’язані з виконанням митних чи адміністративних функцій (імпортні податки; депозити, сертифікація);

3) валютні обмеження і валютний контроль.

Нетарифні обмеження являють собою заходи прихованого протекціонізму.

Найбільш поширеною формою нетарифного обмеження є квотування, яке являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) за допомогою квот (контингентів).

Квота – це встановлення у вартісному або кількісному вираженні певного обсягу імпорту (експорту) на визначений період.

В Україні використовуються квоти:

§ глобальні (для товарів без визначення конкретних країн, з яких вони імпортуються чи до яких експортуються);

§ групові (для товарів з визначенням групи країн, з яких вони імпортуються чи до яких експортуються);

§ індивідуальні (для товарів з визначенням конкретної країни, з якої вони можуть імпортуватися чи до якої можуть експортуватися).

Зазвичай квотування здійснюється шляхом ліцензування, тобто обмеження у виді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного обсягу товару.

В Україні використовуються ліцензії:

§ генеральні – відкритий дозвіл на імпортні (експортні) операції за окремим товаром чи окремою країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування за даним товаром;

§ разові (індивідуальні) – одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом ЗЕД на період, котрий потрібен для її здійснення;

§ відкриті (індивідуальні) – дозвіл на імпорт (експорт) товару протягом конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Менш поширеними є «добровільні» обмеження експорту, коли країна-імпортер встановлює квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов’язання щодо обмеження експорту в певну країну. Такі обмеження є не добровільними, а вимушеними, оскільки вводяться або в результаті політичного тиску країни-імпортера, або під впливом погроз застосувати більш жорсткі протекціоністські заходи (наприклад, порушити антидемпінгове розслідування).

Специфічними заходами нетарифного регулювання є антидемпінгові, котрі являють собою судові та адміністративні тяжби, які пред’являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів за заниженими цінами, що можуть нанести шкоду місцевим виробникам. При цьому демпінговий товар може обкладатися антидемпінговим митом або експортеру знижується квота поставки товару.

В останні роки значно поширилося використання технічних бар’єрів, котрі являють собою різновид адміністративного регулювання, при якому відбувається дискримінація імпортних товарів на користь вітчизняних за рахунок введення специфічних стандартів якості, норм безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркірування та інших вимог.

Заходом нетарифного регулювання можна вважати і режим митного оформлення.

До заходів державного регулювання ЗЕД належить і стимулювання та підтримка експорту, серед яких можна виділити такі напрямки:

ü державна фінансова підтримка;

ü податкове стимулювання;

ü митно-тарифне стимулювання;

ü спеціальні заходи;

ü засоби загальноекономічного характеру.

У регулюванні ЗЕД на державному рівні приймають участь керівні органи країни і різні державні структури.

Розвитку і регулюванню ЗЕД сприяють також різноманітні недержавні і напівдержавні організації (торгово-промислові палати, союзи підприємців, об’єднання експортерів та імпортерів, інвестиційні фонди і т. ін.).

Окрім того, в кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.

Оскільки у сучасних умовах основною ланкою зовнішньоекономічного комплексу країни є підприємство, то для ефективного управляння ЗЕД на його рівні потрібне створення відповідної структури управління, склад, мету і завдання якої кожен суб’єкт господарювання визначає залежно від спрямованості функціонування.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 8

1. Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання, яка заснована на взаємовідносинах між ними і здійснюється як на території України, так і за її межами.

2. Основними причинами, які стимулюють розвиток ЗЕД, є специфіка географічного положення, природних та кліматичних умов країни; рівень науково-технічного розвитку; нерівномірність розміщення фінансових ресурсів; відмінності в людських та сировинних ресурсах; різниця в економічному розвитку різних країн та інші.

3. Головні мотиви участі підприємств у ЗЕД: збільшення обсягів збуту і відповідно рівня прибутків; придбання більш дешевих або унікальних чи дефіцитних ресурсів; можливість диверсифікації джерел постачання та збуту у зв’язку з тим, що економічні цикли у країнах світу не співпадають.

4. Домінуючими видами ЗЕД підприємства є зовнішньоторговельна діяльність, інвестиційне співробітництво, валютні та фінансово-кредитні операції.

5. ЗЕД підприємства – сукупність його виробничо-господарських, організаційно-економічних і комерційних функцій, які містять низку елементів.

6. Реалізація різних видів ЗЕД відбувається за допомогою експортних, імпортних, реекспортних та реімпортних зовнішньоторговельних операцій.

7. Регулювання ЗЕД здійснюється державою в особі її керівних органів, недержавними органами управління економікою та самими суб’єктами господарювання.

8. Державне регулювання ЗЕД передбачає використання широкого кола заходів, кількість яких постійно зростає. Найбільш поширеними серед них є нетарифні обмеження та митно-тарифні заходи. Важливе значення також мають стимулювання та підтримка експорту.

9. На рівні підприємства регулювання ЗЕД здійснюється через відповідну структуру управління, склад, мета і завдання якої визначаються самим суб’єктом господарювання залежно від спрямованості його функціонування.

Ключові терміни

Зовнішньоекономічна діяльність, Міжнародний бізнес,

Зовнішня торгівля, Інвестиційне співробітництво, Зовнішньоторговельна операція, Експортна операція,

Імпортна операція, Реекспортна операція, Реімпортна операція, Митне регулювання, Валютне регулювання,

Ліцензування, Квотування (контингентування), Митні тарифи, Мито, АдвАлЕрне мито, Специфічне мито, Особливі види мита, Сезонне мито, Ембарго торговельне, Нетарифні обмеження, «Добровільні» обмеження експорту,

Антидемпінгові заходи, Технічні бар’єри, Режим митного оформлення

1. За якими напрямками може здійснюватися ЗЕД у сучасних умовах?

2. У чому полягають головні функції ЗЕД підприємства?

3. Зазначте обов’язкові умови здійснення ЗЕД.

4. Які головні чинники передбачають необхідність державного регулювання ЗЕД в умовах сьогодення?

5. Які засоби регулювання ЗЕД підприємств існують і яким чином вони класифікуються?

6. У чому полягає сутність митно-тарифного регулювання ЗЕД?

7. Які використовують засоби для кількісного контролю зовнішньоторговельних операцій?

8. У якому випадку застосовується спеціальне мито?

9. Які види квот (контингентів) використовуються в Україні?

10. Чим відрізняються засоби митно-тарифного і нетарифного регулювання?

Контрольні тести

I. Суб’єктами ЗЕД в Україні можуть бути:

1. Фізичні та юридичні особи.

2. Спільні підприємства за участю українських та іноземних суб’єктів господарювання.

3. Об’єднання фізичних та юридичних осіб.

4. Усі відповіді правильні.

II. До організаційно-економічних функцій ЗЕД підприємства належать (зазначте зайве):

1. Зовнішньоторговельна діяльність.

2. Міжнародна виробнича кооперація.

3. Виробництво експортної продукції.

4. Міжнародне інвестиційне співробітництво.

III. Комерційна діяльність, що пов’язана із закупівлею та ввезенням іноземних товарів з наступною реалізацією їх на внутрішньому ринку, - це:

1. Імпортна зовнішньоторговельна операція.

2. Експортна зовнішньоторговельна операція.

3. Реекспортна зовнішньоторговельна операція.

4. Реімпортна зовнішньоторговельна операція.

IV. При здійсненні реекспортних операцій країна-реекспортер:

1. Має прибуток від посередницької діяльності.

2. Має вигоду від перевезення реекспортованих товарів.

3. Має прибуток на різниці курсів валюти.

4. Правильні усі відповіді.

V. Як реімпорт зараховують повернення з-за кордону:

1. Товару, що був раніше поставлений посередникам і нереалізований ними на ринку збуту.

2. Товару, від якого відмовився покупець внаслідок його низької якості або з інших причин.

3. Правильне і перше, і друге.

4. Товару, що був раніше поставлений за кордон на виставки або ярмарки на умовах тимчасового ввезення або оренди.