Поняття та суб’єкти міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахункиявляють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

Суб’єктами міжнародних розрахунківявляються інституційні одиниці Системи національних рахунків (СНР). Вони об’єднані в п’ять груп відповідно до основних секторів економічної діяльності, між якими можуть відбуватися міжнародні платежі:

1. Нефінансові корпорації та підприємства, які виробляють товари для ринку і надають нефінансові послуги.

2. Домашні господарства, представлені фізичними особами, що продають свою робочу силу, споживають ринкові товари та послуги.

3. Неприбуткові установи – це юридичні особи, що надають неринкові послуги домашнім господарствам.

4. Урядові установи – це інституційні одиниці, які поряд з виконанням політичних функцій та функцій економічного регулювання, виробляють неринкові товари і надають послуги для індивідуального і колективного споживання, а також перерозподіляють доходи.

5. Фінансові корпорації – це банки, фінансові компанії, що здійснюють посередництво або надають допоміжні фінансові послуги.

Всі ці інституційні одиниці є також агентами зовнішньоекономічного сектору.


17.2. Форми міжнародних розрахунків та фактори їх вибору
в міжнародних комерційних відносинах

Використовуються такі основні форми міжнародних розрахунків:

1. Акредитив– це доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних документів за рахунок зарезервованих коштів. Ця форма найбільш складна і затратна.

Акредитивом може бути зобов’язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити його платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторгівельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується «Уніфікованими правилами та звичаями акредитивів» (Uniform Customs and Practice for Documentary Credit – UCPDC), розробленими Міжнародною торговельною палатою, до яких приєднались понад 160 країн світу.

Експортер і імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива. В контракті зазначені банк-емітент, який відкриває акредитив; авізуючий банк, що сповіщає експортера про відкриття акредитива та виконуючий банк – банк, який наведено в акредитиві як платника бенефіціару (експортеру) певної суми коштів проти документів передбачених акредитивом. Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після цього банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізуючий банк) який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива. Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім разом із транспортними документами передає інші документи, передбачені умовами акредитива, в свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення і пересилає банку-емітенту для оплати. В супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера. Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи та стає власником товару.

Акредитив для імпортера передбачає:

- високу комісію;

- використання банківського кредиту;

- іммобілізацію та розпилення його капіталу – відкриття акредитиву до отримання і реалізації товарів.

Акредитив для експортера означає:

- зобов’язання банку оплатити;

- надійність розрахунків і гарантію своєчасної оплати товарів, тому що це здійснює банк;

- швидкість отримання платежу;

- отримання дозволу імпортера на переказ валюти в країну експортера при виставлені акредитиву в іноземній валюті.

Види акредитивів різноманітні і поділяються:

1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

- безвідзивний (дає бенефіціару високу ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитиву, який у випадку коли пред’явлені всі пред’явлені документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов’язання платежу банка-емітента);

- відзивний (у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара).

2. З точки зору додаткових зобов’язань іншого банку по акредитиву:

- безвідзивний непідтверджений акредитив (банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. У цьому випадку він не бере ніякого зобов’язання платежу і, таким чином, не зобов’язаний його здійснювати на основі документів, що пред’явлені бенефіціаром);

- безвідзивний підтверджений акредитив (якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов’язується здійснити платіж по документам, що відповідають акредитиву і що подані вчасно).

3. З точки зору існування валютного покриття :

- покритий;

- непокритий.

Покриті – акредитиви, при відкритті яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на термін дії зобов’язань банка-емітента з умовою можливості їх використання для виплат по акредитиву. Покриття може надаватися кількома відомими способами:

- кредитування сумою акредитиву кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

- надання виконуючому банку права списати всю суму акредитиву з рахунку банка-емітента в момент отримання акредитива на виконання;

- відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депозитів у виконуючому банку.

Використання покриття призводить до фактичного заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитиву до виплати коштів по ньому.

2. Інкасо– це форма розрахунку за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповідних товарних документів.

Використання інкасо регулюється “Уніфікованими правилами з інкасо”, розробленими Міжнародною торговельною палатою. Розрізняють чисте та документарне інкасо. Чисте інкасоздійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу. Документарне інкасо–це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

За схемою організації інкасової операції експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки. Потім експортер здійснює відвантаження товару і одержує транспортні документи. Далі експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку. Банк-ремітент, якому доручено здійснення інкасо, після перевірки наданих документів відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру (платнику) для перевірки та одержання платежу. Банк країни імпортера надсилає повідомлення платнику про одержання інкасового доручення та прохання здійснити платіж. Документи видаються платнику проти платежу. Банк імпортера одержує платіж від імпортера. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремітенту. Банк-ремітент після одержання переводу зараховує суму виручки на рахунок експортера.

Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу та ризик, пов’язаний з відмовою від платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного законодавства в окремих країнах.

Перевагою для імпортера є те, що немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу, а для експортера – те, що він зберігає юридичне право розпорядження товаром до його оплати імпортером.

3. Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного, поштового або електронного доручення одного банку іншому. Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) передача експортером необхідних документів імпортеру;

2) виставлення імпортером платіжного доручення в банк, що його обслуговує (банк-імпортера);

3) списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок Лоро – ІІ банку експортера;

4) повідомлення банку експортера або здійснення розрахункової операції;

5) списання коштів з рахунку Лоро – І банку імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

6) повідомлення експортера про зарахування на його рахунок відповідної суми коштів.

Технічно переважна більшість платежів за банківськими перказами здійснюється через систему SWIFT (Society for Worldvide Intesbank Financial Telecommunications), яка була організована у 1973 р. і об’єднує близько 1800 банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу.

4. Авансові розрахунки– це форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортером здійснюється до відвантаження, а інколи навіть до виробництва товару. Вона найвигідніша для експортера.

5. Розрахунки з відкритим рахункомзводяться до періодичних платежів імпортера експортеру після одержання товару. Застосовуються за регулярних поставок при довготривалих торговельних зв’язках. Ці розрахунки вигідні для імпортера і невигідні для експортера (уповільнюють оборотність капіталу, збільшують ризик).

Ризики, що виникають при міжнародних платежах:

- вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил);

- ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни, внаслідок обмеження, накладеного урядом.

- ризик невиконання зобов’язання, або несплати (більш імовірний, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов’язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником).


Основні терміни і поняття

Акредитив, чисте інкасо, банківський переказ, авансові розрахунки, розрахунки з відкритим рахунком, документарне інкасо, міжнародні розрахунки.


Контрольні та дискусійні питання

!. Що являють собою міжнародні розрахунки?

2. Хто є суб’єктами міжнародних розрахунків?

3. Визначте основні форми міжнародних розрахунків.

4. Які фактори впливають на вибір форми міжнародних розрахунків?

5. Які недоліки інкасової форми розрахунків?

6. Яка форма міжнародних фінансових розрахунків найвигідніша для експортера?

7. Яким документом регламентується використання акредитивів для міжнародних розрахунків?


ВПРАВИ


Вправа 1.Для кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідні йому терміни та поняття.

1. Система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

2. Зобов’язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів.

3. Інкасо, що здійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.

4. Інкасо фінансових документів, що супроводжується комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

5. Розрахункова банківська операція, яка здійснюється через подання телеграфного або поштового платіжного доручення одного банку іншому.

6. Оплата товарів імпортером до відвантаження.

7. Періодичні платежі імпортера експортеру.


Поняття:

а) акредитив

б) чисте інкасо

в) банківський переказ

г) авансові розрахунки

д) розрахунки з відкритим рахунком

е) документарне інкасо

ж) міжнародні розрахунки


Вправа 2.Оберіть єдино правильну відповідь..

1. Зобов”язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну, називається:
а) акредитивом;
б) інкасо;
в) авансом;
г) відкритим рахунком.

2. Доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни, називається:
а) акредитивом;
б) інкасо;
в) авансом;
г) відкритим рахунком.

3. Розрахункова банківська операція, яка здійснюється через подання телеграфного або поштового платіжного доручення одного банку іншому, називається:
а) простим векселем;
б) банківським переказом;
в) акредитивом;
г) інкасо.

4. Зобов’язання однієї особи (векселедавця) здійснити платіж певної суми коштів іншій особі (векселедержателю) у визначений термін у визначеному листі називається:
а) іменним чеком;
б) ордерним чеком;
в) простим векселем;
г) банківським переказом.

5. Розпорядження однієї особи іншій сплатити у визначений строк певну суму коштів третій особі називається:
а) простим векселем;
б) банківським переказом;
в) акредитивом;
г) інкасо.

6. Безумовний наказ банку-платнику сплатити власнику документа певну суму називається:
а) акредитив;
б) вексель;
в) інкасо;
г) чек.

7. Переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему, що називається:
а) CEFTA;
б) SWIFT;
в) UMC;
г) GREA.

8. Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується документом, що має абревіатуру:
а) CEFTA;
б) SWIFT;
в) UMC;
г) GREA.


Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке – помилкове.

1. Міжнародні розрахунки являють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

2. Нефінансові корпорації представлені фізичними особами, що продають свою робочу силу.

3. Акредитив – це форма розрахунку за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповідних товарних документів.

4. Авансові розрахунки – це форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортера здійснюється до відвантаження товару.

5. Авансові розрахунки найвигідніші для імпортера.

6. Розрахунки з відкритим рахунком вигідні для імпортера.

7. Використання акредитивів регламентується UСРDС.

8. Документарне інкасо здійснюється на основі чеків, платіжних розписок та інших документів для одержання платежу.

9. Авансові розрахунки вигідні для експортера.

10. Розрахунки з відкритим рахунком вигідні для експортера.

Наши рекомендации