Причини і наслідки інфляції
Зростання цін зумовлено різними причинами. Зазначимо найважливіші з них, пам'ятаючи, що інфляція пов'язана з цілим спектром диспропорцій.
1. Інфляція зароджується на грошовому ринку, і саме у деформаціяхгрошового ринку слід перш за все шукати її корені. Зокрема, вона відбувається тоді, коли центральний банк проводить неправильну грошову політику, нагнітаючи у обіг надлишкову, тобто не забезпечену товарами масу грошей. Центральний банк нарощує обсяги грошової маси для пом'якшення економічного спаду, або для зупинки прогресуючого пониження курсу акцій на фондовій біржі, або коли надає позики уряду, якими покривається дефіцит державного бюджету. Центральний банк збільшує пропозицію грошей, а значить понижується їх «ціна» – ставка банківського відсотка, дешевшим стає кредит, що у кінцевому рахунку стимулює збільшення грошової маси в країні й генерує інфляційні тенденції.
2. Інфляційні процеси неминучі у тому випадку, коли витрати держави перевищують її доходи. Це виражається в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок позик у центральному емісійному банку, іншими словами, за рахунок активного використання «друкованого верстату», це призводить до зростання маси грошей в обігу (згадайте кількісне рівняння обміну Г·О=Т·Ц). Сама схема запозичення виглядає наступним чином. Уряд випускає цінні папери (облігації) і реалізує їх на фондовому ринку. Одним із активних покупців державних позик виступає центральний банк країни. Відбувається обмін грошей на незабезпечені, по суті, товарами цінні папери, що генерує інфляційні тенденції.
3. Інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій не призводить до нарощування сукупної пропозиції в країні. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки: а) воєнний сектор створює постійну напругу у витратній частині державного бюджету; б) воєнна економіка поглинає матеріальні, інтелектуальні ресурси, які можно використати для виробництва товарів загального призначення; в) зайняті у воєнному виробництві збільшують сукупний попит, не сприяючи нарощуванню пропозиції. Річ у тім, що воєнну продукцію не купують громадяни, а на її виробництво і на утримання армії фінансуються значні кошти. Зростання воєнних витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу у багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу. Нині в Україні здійснюється реформування армії. Передбачається її скорочення з майже 1 млн. чол. (у радянські часи) до 200 тисяч. Ці структурні зміни у цілому позитивно впливають на інфляційні тенденції в країні.
4. Багато шкіл сучасної економічної теорії інфляційні тенденції пов'язують зі зміною структури попиту. Ця структура все менше нагадує умови досконалої конкуренції, коли на ринку діяла велика кількість виробників, продукція характеризувалася однорідністю, перелив капіталу не був утруднений. Сучасний ринок – це значною мірою олігополістичний ринок, а олігополіст (недосконалий конкурент) володіє певною ступінню влади над ціною. І якщо навіть олігополії (монополії) не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити і підтримати високі ціни, але і скоротити розміри виробництва і пропозиції. Недосконалий конкурент прагне обмежити приплив нових виробників у галузь олігополістів, підтримуючи тривалу невідповідність сукупного попиту і сукупної пропозиції
5. Основні причини інфляції концентруються всередині національної економіки, але є і такі, що знаходяться за її межами. Мова йде про перенесення інфляції каналами світової торгівлі. Зі зростанням «відкритості» економіки тієї чи іншої країни, більшою участю країни у світогосподарських зв'язках, збільшується небезпека «імпортованої» інфляції. Наприклад, у середині 60-х років ХХ ст. світові ціни на нафту становили 2,5 – 3 дол. США за барель. На сьогодні ціни коливаються на позначці 60 – 70 доларів. Така суттєва зміна цін на енергоносії викликала зростання цін на імпортовану нафту і – по технологічному ланцюгу – на інші товари. У 1993 році рівень гіперінфляції в Україні становив 10 600%. На це суттєво вплинула і зміна цін на імпортовані енергоносії. Якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту складали 27%, а на газ – 7%, то вже на кінець року – до 100% світового виміру. Рекордна інфляція 1993 року, що завдала нашій економіці чи не найвідчутнішого удару, пов'язана перш за все з цим фактором. Можливості боротьби з «імпортованою» інфляцією достатньо обмежені. Можна, наприклад, ревальвувати власну валюту і зробити імпорт нафти і газу більш дешевим. Але ревальвація спричинить одночасно подорожчання експорту вітчизняних товарів, а це означає зниження конкурентноздатності на світовому ринку.
Багато причин інфляції відмічається практично у всіх країнах світу. Однак комбінація різних факторів цього процесу залежить від конкретних економічних умов. Наприклад, після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була пов'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. У наступні роки головну роль у розкручуванні інфляційних процесів стали відігравати державні витрати, співвідношення «ціни – заробітної плати», перенесення інфляції з інших країн й інші фактори. Що стосується України, то поряд із загальними закономірностями, інфляцію генерують і специфічні чинники: диспропорційність в економіці як наслідок тривалого перебування суспільства в умовах командно-адміністративної системи, висока ступінь монополізації виробництва, значна частка воєнних витрат у ВВП, низька питома вага заробітної плати у національному доході й інші особливості.
Наслідки інфляції
Соціально-економічних наслідків інфляції є багато, і вони зачіпають широкий спектр економічних, соціальних і політичних відносин. Найважливіші з них наступні:
1. В умовах інфляції скорочуються реальні цінності особистих збережень. Якщо інфляція має відкритий характер, у гіршому становищі опиняється населення, яке зберігає гроші на банківських рахунках або вкладає у облігації. Ця категорія населення отримуює фіксовані доходи. У трохи кращому положенні знаходяться володарі акцій – вони мають надію хоч і на інфляційне, але все-таки підвищення доходу (зростання дивідендів, виплачених за акції). Втрати власників грошових засобів (готівкових грошей і депозитів) у результаті інфляції називаються інфляційним податком. Наприклад, якщо річний темп інфляції складає 12%, а за депозит ви отримуєте 10% річних, то реальна відсоткова ставка буде складати 10% – 12%= - 2%. Інакше кажучи, якщо ваш депозит складає 1000 грн., то ви «заплатили» інфляційний податок у розмірі 20 грн. Але якщо б ви не розмістили гроші в банку, то ваші збереження обезцінились би на всю величину інфляційного податку – 12%, або 120 грн. Найменші збитки несуть ті, хто встиг помістити збереження у так звані антиінфляційні товари. У всьому світі до них відносяться нерухомість, антикваріат, дорогоцінні метали і вироби з них. Ціни на антиінфляційні товари зростають швидше, ніж знецінються товари.
2. Відбувається соціальне розшарування населення, поглиблення майнової нерівності. Люди, які живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя. У результаті чого їх реальні доходи збільшаться. Сюди можна віднести високорентабельні галузі народного господарства, де існує високий попит на продукцію і де доходи не фіксовані. В той же час певні категорії найманих працівників можуть опинитись у ситуації, коли зростання рівня цін буде випереджувати зростання їх грошових доходів. Правда, може існувати протиінфляційна компенсація доходів, але вона ніколи не буває стовідсотковою. Більше того, із-за ідентифікації доходів (зарплат, пенсій, стипендій) інфляція все більше стає інерційним процесом. Звичайно, будь-яка людина має задоволення, коли їй підвищили номінальну зарплату або пенсію у зв'язку з інфляційними процесами. Але люди дуже швидко переконуютьсяу тому, що за більш великі суми грошей можна купити все меншу кількість товарів.
В Україні сьогодні відбувається швидке поглиблення майнової нерівності. Це відбувається тому, що немало благ відноситься до розряду товарів нееластичного попиту. Хліб, сірники, молоко, комунальні послуги потрібні і бідним і багатим. Але якщо для бідних постійне подорожчання таких товарів обертається прямим зниженням життєвого рівня, то для багатих воно веде лише до скорочення збережень.
3. Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачувана інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавачів). Із-за інфляції отримувачу позики дають «дорогі гроші», а розраховується він «дешевими грошима». В Україні, наприклад, дуже виграли люди, які напередодні зростання цін 1992-1993 рр. отримали державні позики під забудову. Деякі країни (наприклад, Бразилія) широко використовували інфляцію, щоб зменшити реальну вартість своїх боргів. Будь-яка інфляція всередині країни приводить до зменшення реальної вартості її валюти, але не вартості боргу, який необхідно виплатити. Проблема виплати боргів населенню є надзвичайно актуальною і в Україні. Річ у тім, що на рахунках ощадбанку СРСР населення України мало заощадження, які перевищували 130 млрд. рублів. Ці гроші в умовах гіперінфляції 1992-1993 рр. українці по суті втратили. І сьогодні держава шукає механізми якщо не повного, то хоча б часткового повернення втрачених заощаджень.
4. При інфляції страждає система оподаткування.Жодній країні світу не вдалося повністю коректувати доходи у міру наростання інфляції. Високі темпи зростання загального рівня цін негативним чином впливають на фіскальну систему із-за так званого ефекту Танзі-Олівера (латиноамериканські економісти, які звернули увагу на цей ефект в 70-х рр. ХХ ст.). Річ у тім, що інфляція знецінює надходження від оподаткування. Так, якщо податки нараховуються, наприклад, в ІІІ кварталі, а виплачуються в ІV кварталі року, то при високому рівні інфляції падає реальне значення податкових надходжень у бюджет.
5.У періоди активної інфляції спостерігається сповільнення економічного розвитку: оскільки передбачити рух цін і витрат практично неможливо, ціни перестають давати правильні сигнали для капітальних вкладень, дезорієнтують їх, і тому підприємці утримуються від великих капітальних витрат із тривалими строками окупності. Підприємцю важко передбачити темпи зростання номінальної ставки відсотка, заробітної плати, цін на сировину. Інвестувати гроші в реальний сектор економіки стає нераціонально. Вигідніше займатися спекуляцією – перепродажем товарів, грою на фондовому ринку тощо. Таким чином, інфляція веде до скорочення реального ВВП, а в більш довгостроковому періоді і до руйнування національного багатства країни.
6. Інфляція призводить до неминучих галузевих і регіональних диспропорцій,знецінює не тільки гроші, але й всю систему регулювання ринкового господарства. В умовах інфляції ціни на товари, відсоткові ставки, номінальна заробітна плата не надають об'єктивних цінових сигналів, а перетворюються на такий собі «інформаційний шум». Господарство стає все менш керованим і все більш актуальними стають гасла «замороження цін», «заборона спекуляції» і т.п. Зростає загроза переходу до авторитарного або тоталітарного режиму, особливо в умовах гіперінфляції. Достатньо згадати Німеччину 1933 р., коли до влади прийшли фашисти, нескінченні воєнні перевороти в латиноамериканських країнах в 1960-х рр. Серед економістів популярним є вираз «інфляція – економічна мати фашизму».