Історичні аспекти розвитку дебіторської заборгованості

Значення історії обліку важливе для розуміння його сучасного стану і оцінки можливих напрямків розвитку. Історична еволюція бухгалтерського обліку розглядається для полегшення розуміння теперішнього і передбачення майбутнього.

В епоху давніх часів відсутність єдиного грошового вимірника, яким стали гроші, зумовило те, що відображення в обліку знаходив рух матеріальних цінностей. У Стародавньому Єгипті суттєвим моментом матеріального обліку було щоденне виведення залишків. На дану обставину як особливість давньоєгипетського обліку звернув увагу Л. Борхардт [2, с. 216].

У Месопотамії облік матеріальних цінностей здійснювався приблизно так: прибуткові та видаткові документи групувались окремо, інформація всередині цих груп обліковувалась в розрізі найменувань окремих цінностей, за оборотами виводилось „сальдо”. Тут можна побачити і зародження синтетичного й аналітичного обліку [1, с. 7].

Стародавній Рим дав світові термін „дебітор”, який виник і був введений римлянами в IV ст. до н.е.

В стародавні часи прорахунком дебіторської заборгованості був рахунок контокоренту, на якому фіксувалась не тільки дебіторська заборгованість, але і кредиторська.

Деграндж Е. і Дзаппа Дж. у VIII ст. н.е. почали розглядати дебіторську заборгованість як один із показників, що характеризує фінансовий стан підприємств, – показник кредитоспороможності, платоспроможності й виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами, що є досить суттевим. З цього моменту виникає сучасне трактування поняття „дебіторська заборгованість” [1, с. 37].

В середині XIII ст. система обліку поглиблюється. На думку Гарньє, початково (XIII ст.) в обліку були лише особові рахунки, але не було рахунків матеріальних цінностей. Вони з’явились у XIV ст.

Розглядаючи класифікацію рахунків, видно, що досить тривалий час багато науковців та практиків облік дебіторської та кредиторської заборгованості на рахунках поєднували. Класифікація рахунків Де Ла Порта передбачала три групи рахунків, до третьої належали рахунки кореспондентів (рахунки Розрахунків, які показували дебіторську та кредиторську заборгованість). Баррем передбачав дві групи рахунків, серед яких виділялись приватні рахунки – кореспондентів – дебіторів та кредиторів. За Барремом дебіторська та кредиторська заборгованість виникають в тому випадку, коли обмін не завершений або коли його не було. Але Коррон А. Поділяв всі приватні рахунки на свої (дебіторів) та його – їх (кредитори) [2, с.218].

Радянська бухгалтерська думка почала розвиватися у 30-х роках XXст. Але не з самого початку з’явилось визначення предмету бухгалтерського обліку, і тим більше – економічної сутності активів.

Кожна наука загалом, а бухгалтерський облік зокрема, потребує періодичного перегляду основних положень та уточнення методики збирання та опрацювання даних. В наш час розвиток обліку та нестабільність національного законодавства породжують багато проблемних питань щодо бухгалтерського обліку на підприємствах в тому числі і обліку дебіторської заборгованості.

Жоден з авторів бухгалтерської літератури не обійшов своєю увагою дану тему. Про розрахунки написано багато, але про них можна говорити і говорити. Питання обліку грошових коштів і розрахунків розглядаються багатьма авторами, але слід сказати, що за останні роки відсутні публікації, які конкретно були б присвячені саме цій тематиці.

1. Бутинець Ф.Ф. Історія розвитку бухгалтерського обліку. Ч.I. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 „Облік і аудит”. Житомир: ЖІТІ, 1999. – 928с.

2. Суков Г.С. Історія розвитку обліку оборотних активів.// Вісник ЖДТУ. – 2005. – №1(31). – С.216

УДК 657

Сокол Н.Р., ст. гр. ОАСз-12

Науковий керівник: Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет