Позичковий капітал підприємства, його ознаки і складові

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо.

Як уже зазначалося, позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел (див. розд. 4). У цьому розділі ми зупинимося на висвітленні питань, пов’язаних з формуванням позичкового капіталу із зовнішніх джерел. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення.

Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими видами:

позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;

довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;

відстрочені податкові зобов’язання;

довгострокові векселі видані;

довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;

інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:

короткострокові кредити банків;

поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);

векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);

кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);

поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);

поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);

поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням);

поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, допомогах тощо);

поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паями, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства);

поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);

інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами, та ряд інших).

До складу позичкового капіталу належать також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать:

банківські (фінансові) кредити;

кошти, залучені в результаті емісії облігацій;

комерційні позички.

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати.

Фінансові кредити

Фінансові кредити - це кошти, які надаються в борг юридичній або фізичній особі на визначений строк і під процент. Розрізняють такі види фінансових кредитів:

Фінансові кредити за рахунок власних коштів

Фінансові кредити за рахунок залучених коштів

Ліцензія на кредитування за рахунок залучених коштів. Такий вид діяльності як кредитування за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Ліцензію на кредитування за рахунок залучених коштів видає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Фінансові кредити за рахунок залучених коштів мають право надавати кредитні установи, кредитні спілки, ломбарди. Для кожного з перелічених видів фінансових установ існує окреме визначення залучених коштів. Що не обхідно враховувати, приймаючи рішення про одержання ліцензії на кредитування за рахунок залучених коштів.

Залучені кошти ломбарду - кошти, отримані на зворотній основі від фізичних осіб учасників ломбарду, юридичних осіб, та кошти, отримані від кредитних установ за кредитними договорами.

Залучені кошти кредитної спілки - грошові кошти, залучені кредитною спілкою від банків, інших установ та організацій.

Залучені кошти кредитної установи - це кошти, прямо або опосередковано отримані на зворотній основі від фізичних осіб та/або юридичних осіб, отримані залишки фінансових активів, які виникли в результаті здійснення звичайної господарської діяльності в інтересах цих осіб.

Діяльність з кредитування за рахунок залучених коштів може здійснюватись тільки після отримання ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Вимоги до фінансової установи для отримання ліцензії на кредитування за рахунок залучених коштів:

фінансова установа повинна бути внесена до Реєстру Держфінпослуг;

відсутність невиконаних приписів Держфінпослуг;

власний капітал фінансової установи повинен бути в розмірі не менш, ніж необхідний мінімальний – на момент подачі заяви про внесення до Реєстру фінансових установ;

Термін дії ліцензії на кредитування за рахунок залучених коштів - 3 роки.

32.Облігації підприємств (організацій)

Загальна характеристика та класифікація

Облігації підприємств (організацій) — це вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.

Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації).

За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні, що свідчать про належність конкретному власнику, та на пред’явника, а за формою випуску — на купонні, що мають купони, по яких виплачуються відсотки, та безкупонні.

За строком обігу облігації бувають:

короткострокові  випускаються на строк до 1 року;

середньострокові  випускаються на строк від 1 до 5 років;

довгострокові  випускаються на строк понад 5 років;

вічні  які не передбачають зобов’язань емітента щодо їх остаточного погашення.

За способом забезпечення облігації розділяються на заставні та беззаставні.

Заставні облігації — це ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити під борг своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставлене майно у власність за несплати боргу.

Різниця між заставою і заставною облігацією полягає лише у способі розміщення та формі останньої. Спосіб розміщення заставних облігацій показаний на рис.5.1.

Заставні облігації можуть мати такі форми:

облігації під першу заставу — претензії по яких задовольняються у першу чергу;

облігації під другу чи загальну заставу — розміщуються, коли облігації під першу заставу вже обертаються; претензії по них задовольняються після розрахунків з власниками облігацій під першу заставу;

облігації під заставу цінних паперів — забезпечуються не фізичними активами, а акціями чи борговими паперами, які за невиплати боргу переходять до власників цих облігацій;

гарантовані облігації — виконання зобов’язань по них гарантується не емітентом, а іншою компанією.

Беззаставні облігації не забезпечені майном емітента. Вони виступають у вигляді прямих боргових зобов’язань, які не дають права власнику на майнові претензії до емітента. Причинами їх випуску можуть бути: відсутність фізичних активів для застави; фінансова могутність і висока репутація, які дозволяють брати в борг, не забезпечуючи зобов’язань майном, та деякі інші.

За способом виплати доходу облігації класифікуються:

на відсоткові облігації — які погашаються за номінальною вартістю зі сплатою фіксованого відсотка;

безвідсоткові облігації — не передбачають виплати відсотків. Вони реалізуються з дисконтом, а погашаються за номінальною вартістю;

кумулятивні облігації, по яких відсоток є кумулятивним: якщо не сплачується, то додається до претензій власника;

облігації з «плаваючим курсом», по яких дохідність змінюється залежно від існуючих відсоткових ставок, але має встановлений мінімум;

двохвалютні облігації — розміщення та виплата доходів на ці облігації здійснюється в одній валюті, а погашення — в іншій. Інвестор може отримувати додатковий дохід від валютних спекуляцій;

облігації з участю у доходах — дають власникам права акціонерів щодо отримання дивідендів. Поряд з відсотками власники таких облігацій отримують додатковий дохід за результатами діяльності емітента.

За видом погашення облігації поділяються:

на облігації з достроковим погашенням — викупаються емітентом достроково за ціною, яка дещо перевищує номінальну вартість облігації, з відсотком на момент погашення;

облігації відкладеного фонду — частина випуску викупається емітентом достроково за рахунок так званого відкладеного фонду, що, як правило, передається під керування трасту;

облігації викупного фонду — викупаються достроково, якщо викуп можна зробити за заздалегідь обумовленою ціною чи нижче за неї. На відміну від облігацій відкладеного фонду, тут відсутні взаємні зобов’язання сторін щодо дострокового викупу;

облігації, що відшкодовуються, на бажання власника можуть у будь-який час вільно обмінюватися на готівку;

серійні облігації — частина боргу виплачується щороку по серіях;

облігації, строк заборгованості щодо яких розширюється — в момент погашення дають власнику право на довгострокові облігації такої самої вартості;

облігації, строк заборгованості щодо яких звужується, — випускаються, як правило, строком на 10 років, але можуть пред’являтися власником для погашення за номіналом через 5 років;

невідкличні (ординарні) облігації викуповуються одночасно у точно встановлений строк.

Різні види облігацій дають власникам різні права на купівлю інших цінних паперів емітента:

конвертовані облігації — їх можна обміняти на акції, але після обміну власник такої облігації втрачає права на доходи від неї;

опціонні облігації — дають право на купівлю інших цінних паперів емітента; це право не обмежує прав власника опціонних облігацій на отримання на них доходів;

облігації з варантом — дають право купівлі нових облігацій емітента за заздалегідь визначеною ціною у зазначені строки. Власники залишають за собою право на одержання доходів від облігацій з варантом.

Залежно від місця обігу облігації бувають внутрішніми, що обертаються на внутрішньому ринку цінних паперів, та міжнародними. Останні виступають у формах:

євроноти, що є короткостроковими борговими цінними паперами із плаваючою ставкою; купують їх переважно комерційні банки;

єврооблігації — випускаються на великий термін і розміщуються, як правило, на фондових ринках кількох країн.

Особливості облігацій українських підприємств (організацій)

Згідно з українським законодавством облігації можуть випускати підприємства всіх форм власності, організаційно-правових форм, а також об’єднання підприємств.

Облігації можуть бути іменними та на пред’явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Цільові облігації повинні містити визначення товару, під який їх випускають.

За невиконання емітентом зобов’язань щодо виплати доходів та (або) погашення облігацій відповідні суми стягуються судом на користь власника.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25 відсотків статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій.

Забороняється випускати облігації для формування статутного капіталу емітента, а також для покриття його збитків.

Облігації повинні мати такі реквізити:

найменування цінного паперу — «облігація»;

фірмове найменування і місцезнаходження емітента;

фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);

номінальна вартість облігації;

строки погашення;

розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій);

місце і дату випуску;

серію і номер облігації;