Ринкова інфраструктура: загальна характеристика.

Тема 1. Підприємство в умовах ринкової економіки

Та в економічній системі сучасного суспільства.

План лекції:

1. Визначення та сутність ринку. Функції ринку.
2. Ринкова інфраструктура: загальна характеристика.
3. Функціонування ринкової інфраструктури України.
4. Підприємство як економічний суб'єкт господарю­вання.
5. Функції підприємства та його служби.

Література: законодавча [1,5,6,7,8], основна [10,14,17,18], додаткова [2,9,12,17].

Визначення та сутність ринку.

Ринок ─ система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем i продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб'єктів господарювання у боротьбі за споживача.

Промисловий ринок — це ринок, який включає oci6, фірми, підприємства, організації, які отримують товари та послуги для використання у виробництві, перепродажу або здачі в оренду.

Споживачами товарів на промисловому ринку є підприємства різних галузей виробництва (промислові, будівельні, громадські організації, банки, страхові та інвестиційні компанії).

Ринок характеризується складною структурою, яка класифікується економічним призначенням, географічним положенням, ступенем обмеження конкуренції, галузевою приналежністю.

За співвідношенням попиту i пропозиції в товарах i послугах прийнято розподіляти ринко на ринок продавця i ринок покупця.

Функції ринку.

Функції ринку:

- вивчення структури та динаміки ринку та ринкових процесів;

- розробка системи та методології дослідження ринку;

- вивчення зовнішнього середовища з метою виявлення попиту на товар;

- вивчення споживача як головної дійової особи для виробника;

- планування ринковвої діяльності;

- забезпенечення соціальної відповідальності;

- управління ринковою діяльністю.

Ринок – це не економічна система в цілому, а лише один з механізмів координації поводження економічних суб'єктів. Цей механізм ніколи не був єдиним і використовувався разом з механізмом державного регулювання. Зміні піддаються тільки пропорції їхнього використання. При цьому обидва механізми опираються на традиції, звичаї даного суспільства. І якщо вже використовувати прийняту зараз термінологію, те ніяких інших економічних систем, крім змішаних, не існує.

Свідома координація економічного поводження здійснюється насамперед шляхом державного регулювання, але не зводиться тільки до нього. У цьому механізмі поряд з державою величезну роль грають і інші елементи,. Багато хто із цих елементів мають недержавний характер і представляють різні утворення, що виникають як на стороні роботодавців, так і на стороні найманих робітників.

Співвідношення структурних елементів у координаційному механізмі економіки міняється в напрямку наростання питомої ваги свідомого регулювання під впливом наступних груп факторів:

• реальні перспективи виснаження непоновлюваних ресурсів землі

• зростаюча погроза екологічних нещасть;

• нерівномірність розподілу світових ресурсів і складність демографічних проблем.

Перетворення економічної системи України в змішану систему, в основі якої лежить соціально орієнтована ринкова економіка, означає, що на зміну державній економіці повинна прийти многосекторная змішана економіка. Це припускає й принципово нові підходи до ролі й функцій держави в такій економічній системі.

Держава дозволяє зробити ринкову економіку екологічно безпечною, гарантує здійснення соціально-економічних прав людини, організує поступальний рух науково-технічного прогресу, згладжує структурні й регіональні диспропорції, забезпечує ефективний розвиток міжнародних економічних відносин. Всі ці види діяльності держава значною мірою виконує завдяки присутності в змішаній економіці особливого державного сектора як сукупності форм його особистої участі у виробництві, розподілі й обміні.

Масштаби державного сектора економіки, його галузева й регіональна структура є під впливом безлічі факторів, які надзвичайно мінливі. Завдання держави відносно цього сектора економіки - знаходити й підтримувати його оптимальні розміри, що дозволяють сполучити досягнення високої економічної ефективності із соціальною відповідальністю перед всіма верствами й групами суспільства.

З переходом до змішаної економіки ринкового типу втримування цієї функції держави полягає в тому, що замість первинного розподілу доходів, що здійснюється на основі ринкових законів і без безпосереднього втручання держави, воно виконує розподільну функцію лише шляхом перерозподілу вже отриманих доходів. Тим самим у розподільній сфері досягається пріоритет ринку, а держава, зосередивши зусилля на перерозподілі доходів, обмежує вплив на сферу їхнього первинного розподілу головним чином розробкою відповідного законодавства й контролем за його дотриманням.

Суб'єкти - це носії, виразники й виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, які відрізняються по наступних ознаках: майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими й регіональними інтересами. Це наймані робітники й власники підприємств, фермери й земельні власники, керівники й акціонери, інвестори й ін. У кожної із цих груп є свої інтереси, обумовлені їхнім соціально-економічним положенням, а також приналежністю до тому або іншого регіону, виду діяльності.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об'єднання, асоціації, профспілки, союзи підприємців і фермерів і т.п. Виразниками соціально-економічних, політичних, культурних, екологічних, регіональних інтересів виступають також політичні партії, а також союзи підприємців і профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.

Діяльність підприємств із державною формою власності регулюють, в основному, адміністративними методами впливу, а діяльність підприємств із недержавною формою власності в перехідний період - винятково економічними. Проте, у другому випадку можна використовувати й елементи адміністративного керування.

За допомогою економічних методів держава може впливати на співвідношення попиту та пропозиції на фінансових ринках. До організаційних заходів, які виконують важливу роль у системі державного керування й регулювання економіки, ставляться підходи, пропоновані Кабінетом Міністрів України.

Ринкова інфраструктура: загальна характеристика.

У будь-якій системі є передатні ланки. Без них неможливо її існування. Економічній системі є свої сполучні ланки, які в цілому можна назвати економічною інфраструктурою. Ця інфраструктура виступає сполучним елементом у взаєминах між основними суб'єктами економічних відносин - виробниками економічних ресурсів, кінцевих товарів і їхніх безпосередніх споживачів.

Інфраструктура ринку - це сукупність інститутів, що забезпечують обіг різних товарів. Обслуговування взаємин виробників товарів і їхніх безпосередніх споживачів - основне призначення інститутів інфраструктури.

Подання про розвиток ринкової економіки формуються в суспільстві поступово: спочатку окреслюється втримування даного поняття, потім оцінюється ситуація, з'ясовуються можливості її зміни, згодом викристалізовується розуміння інфраструктури обраної моделі ринку як форми взаємин між господарюючими суб'єктами. Інфраструктура ринку є ланкою, що зв'язує виробництво й споживання, і тому у великій мері впливає на економіку. Це поняття разноплановое, сутність його можна визначити як сукупність установ, організацій, державних і комерційних підприємств, які забезпечують нормальне функціонування товарних і інших ринків, взаємодія й ефективне обслуговування товаровиробників і споживачів. Добре розвинена ринкова інфраструктура дозволяє оперативно врегулювати тимчасовий дефіцит товарів, тому що інформаційні, сервісні, банківські, страхові та інші послуги в комплексі сприяють ефективному інвестиційному середовищу й задоволенню попиту.

Продуктом інфраструктури є посередницька послуга. Послуга – це особливий товар, що існує тільки в момент його виробництва. Можна виділити дві основні функції інфраструктури ринкового типу (або ринкової інфраструктури в широкому змісті), обумовлені природою ринкової економіки:

а) забезпечення безперебійного функціонування господарських взаємозв'язків і взаємодії суб'єктів ринкової економіки.

б) регулювання руху товарно-грошових потоків. Як суб'єктів ринкової економіки ми розглядаємо, з одного боку, власників ресурсів і власників продуктів, а з іншого боку - комерційні структури й держава.

Обидві класифікації суб'єктів економіки доповнюють один одного й виділяють цих суб'єктів за різними критеріями. Кожна з виділених функцій характеризується певними рисами або властивостями.

Ринкова інфраструктура, як підсистема всієї економіки, як би надає ринковій економіці умови й можливості для виконання економічних функцій (насамперед таких, як оптимальна акумуляція ресурсів і створення з них продуктів господарської діяльності), безпосередньо не беручи участь у створенні продукту. Проте, казанная функція може бути також класифікована як пряма, оскільки формування адекватної інфраструктури є одним з безпосередніх і обов'язкових умов існування й відтворення економічної системи, а також її розвитку.

Характеризуючи ринкову інфраструктуру, варто виходити з того, що на розвиток економіки впливають не тільки об'єктивні, але й суб'єктивні фактори, при цьому роль останніх у сучасних умовах зростає. Тому не можна собі представити інфраструктуру ринкового типу состоящей тільки з упредметнених і неживих елементів.

Уперше термін «інфраструктура» був використаний в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують життєздатність збройних сил (початок ХХ століття). Будь-яка складна система (як природна, так і соціальна) певним чином структурована й містить у собі ряд підсистем. Як система в цілому, так, і її окремі підсистеми виконують якусь сукупність субординированных функцій. Функції взагалі - це спосіб відправлення сутності системи або її окремих підсистем. Існує цільова функція всієї системи, що виражає загальну спрямованість її розвитку, і інші важливі функції, що характеризують її існування й розвиток як єдиного цілого. У той же час окремі підсистеми даної системи виконують свої специфічні функції, залежно від ієрархії їхньої взаємодії із системою в цілому й між собою. Система характеризується наявністю своїх об'єктів, суб'єктів і їхні взаємодії, що забезпечує відтворення й розвиток системи.

Із цього погляду інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі-це, насамперед, сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів даної системи. Із цього визначення випливає, що інфраструктура, як якась підсистема в іншій системі, покликана, по-перше, забезпечити функціонування взаємозв'язків між елементами самої системи, до якої ставляться її об'єкти й суб'єкти. Саме в цьому складається її основна функція, що, мабуть, має пасивний характер. Але обмежитися визнанням цієї обставини не можна. Крім функції, що забезпечує, інфраструктура одночасно виконує регулюючу функцію, певним чином упорядковуючи взаємодію елементів самої системи. Ця функція є активною.

Уперше термін «інфраструктура» був використаний в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують життєздатність збройних сил (початок ХХ століття).

В 40-ві роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що обслуговують нормальне функціонування матеріального виробництва.

Інфраструктура - це обов'язковий компонент будь-якої цілісної економічної системи й підсистеми. Дослівно інфраструктура - це підстава, фундамент, внутрішня будова економічної системи.

Стосовно до ринку як самостійній підсистемі інфраструктура - це сукупність організаційно-правових форм, що опосередковують рух товарів і послуг, акти купівлі-продажу, або сукупність інститутів, систем, підприємств, що обслуговують ринок і виконують певні функції по забезпеченню нормального режиму його функціонування.

Якщо розглядати світовий рівень, то тут до складу глобальної ринкової інфраструктури входять як елементи як всі локальні (національні) ринкові інфраструктури окремих країн, відносно відособлені й, що перебувають під юрисдикцією відповідної країни, так і загальносвітові елементи, функціонування яких регламентовано міжнародними договорами й угодами (наприклад,з еть Internet, Міжнародний банк реконструкції й розвитку й т.п. ).

Якщо ж для аналізу береться національний рівень, то очевидно, що національна ринкова інфраструктура, будучи локальної стосовно світового, одночасно виступає глобальної в рамках відповідної країни.

Отже, ринкова інфраструктура - це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодія суб'єктів ринкової економіки й регулюючий рух товарно-грошових потоків. У даному визначенні мова йде про багаторівневе функціонування ринкової інфраструктури, тобто про макро-і мікрорівні. Це дозволяє побачити не тільки розходження традиційного й сучасного підходів у трактуванні інфраструктури, але і їхня спадкоємність.

Інфраструктуру ринкових відносин формують численні інститути, серед яких виділяються брокерські фірми, різні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й інші.