Сегментація та гнучкість ринку праці

Лише в дуже узагальненому умовному уявленні ринок праці можна розглядати як єдиний економічний простір з цільною грою ринкових сил та досконалою конкуренцією. Насправді ж розмаїття пропонованих трудових послуг і ро­бочих місць породжує сегментацію ринку праці. Фактично в економіці діє система багатьох більш або менш автономних взаємопов'язаних ринків праці.

Кожен різновид праці, професія, спеціальність, кожна особ­лива категорія працівників (наприклад, підлітки, студенти, пенсіонери, інваліди) мають свій певною мірою відокремле­ний від інших ринок праці. Для найвище кваліфікованих, рідкісних спеціалістів ринок праці може мати національні і навіть міжнародні масштаби. Більшість же працівників конкурують між собою на місцевих ринках. Існують чітко структуровані й ледь оформлені ринки праці. Перші передбача­ють укладання трудового контракту у відповідності з дію­чим законодавством, що регулює умови праці та її оплати та інші аспекти трудових відносин. Ринки з нерозвиненою інституційною інфраструктурою характерні для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. У більшості таких країн крім відкритих формальних ринків праці існують також тіньові неформальні ринки.

Сегментація ринку праці — це поділ робочих місць і працівників за певними ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами .

Причинами сегментації ринку праці є відмінності в рівнях:

- економічної ефективності виробництва (інтенсифікація праці, наукоємних праця);

- соціальної ефективності праці (соціальні гарантії інвалідам, пенсіонерам,);

- соціальної ефективності виробництва (умови праці, доплати).

В даний час функціонують різні ринки праці, які диференційовані залежно від складу якостей робочої сили та їх споживачів (Таблиця 1).

Таблиця 1

Класифікація ринків праці

Ознака сегментації	Види ринків праці
1. За теорією двоїстості ринку праці	Первинний ринок праці — це та його частина, яка об'єд­нує "престижні" роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника; високим рівнем оплати праці; можливістю професійного зростання; наяв­ністю ефективних профспілок; викорис­танням у виробництві прогресивних технологій, що вимагає високої квалі­фікації і здатності до навчання від працівників.
Вторинний ринок праці — це та його частина, яка об'єд­нує "непрестижні" роботи і характеризується такими рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зай­нятість, негарантована і низький рівень оплати
Продовж. табл.1
	праці, безперспек­тивність просування по службових сходинках, використання застарілих технологій; відсутність профспілок.
2. З точки зору ланки суспільного виробництва	Внутрішній ринки праці - ринок праці підприємства;
Зовнішній ринок праці (галузевий або національний)
3.Залежно від умов функціонування	Відкритий ринок праці - організована, офіційна частина ринку праці, що включає все працездатне населення, що стабільно працює або перебуває на обліку в державних і недержавних службах зайнятості, випускники державної служби професійного навчання, безробітні, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підпри­ємствами
Прихований ринок праці - працюючі пра­цівники, що мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.
4. Залежно від професій	Ринок праці робочих кадрів (працівників переважно фізичної праці) наприклад, ринок верстатників, зокрема токарів, шліфувальників і т.д;
Ринок праці спеціалістів та керівників (працівників переважно нефізичної праці)
5. За професійно-кваліфікаційним складом	Ринок праціокремих професій
Ринок праціокремих спеціальностей
- ринок праціза рівнем освіти
6. За територіальною ознакою	Регіональний ринок праці
Міждержавний ринок праці
7. За умовами конкуренції	Ринок праці необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок)
Ринок праціобмеженої конкуренції

Кожному з типів ринків праці притаманний свій механізм ціноутворення відповідно до співвідношення попиту та пропозиції.

Для первинного та вторинного ринків праці характерні риси, які взаємопосилюють один одного.

На первинному ринку підвищення рівня заробітної плати стимулює підвищення ефективності управління і продуктивності для компенсації витрат на заробітну плату. Застосування наукоємких технологій, автоматизації потребує підвищення кваліфікації робочих, що відповідно створює умови для професійного зростання.

Вкладаючи кошти у розвиток персоналу, у покращення умов праці роботодавці хочуть отримати більшу віддачу від інвестицій в людський капітал, тобто мають місце самопосилюючі процеси.

Безробітні очікують роботу, яка б задовольняла потреби людини, а не просто давала заробіток.

На вторинному ринку працізниження рівня заробітної платине стимулює роботодавців застосовувати прогресивні технології, не потребують підвищення кваліфікації. В умовах безробіття роботодавці швидко заповнюють вакансії, оскільки працівники не цінують таку роботу, а роботодавці працівників, що приводить до значної плинності кадрів, що ще більше посилює названі тенденції.

Представники первинного і вторинного ринків праці від­різняються формою організації праці. До первинного ринку належать підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, перспективи кар'єрного зростання. До вторин­ного ринку праці належать малокваліфіковані, сезонні робіт­ники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи.

Внутрішній ринок праці формується в межах одного підприємства:

- переміщення з однієї посади на іншу по горизонталі - переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді.

- переміщення з однієї посади на іншу по вертикалі - переведення на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації;

- створення і ліквідація робочих місць.

Внутрішній ринки праці залежить від таких факторів:

- ступеня підготовленості до роботи (навчання, перенавчання, інструктаж);

- пошуку пропозиції на ринку праці;

- зайнятості у трудовому процесі на конкретному робочому місці.

На підприємствах діють системи «беззупиної освіти», що означає систематичне підвищення кваліфікації працівників, оскільки профспілки об’єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість на внутрішньому рівні гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці.

Зовнішній ринок праці – це відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності. Зовнішній ринок передбачає перерозподіл працівників за сферами прикладання праці, їх рух між підприємствами, плинність кадрів, що породжує безробіття.

На національному рівні чітко можна визначити, в яких країнах які застосовуються ринки праці: в Японії – внутрішній ринок праці, у США переважає зовнішній ринок праці.

Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, які обмежують мобіль­ність робочої сили.

Ознаками сегментації ринку праці можуть бути:

- територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

- демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;

- соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

- економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

- психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

- поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

Жорсткий ринок праціхарактеризується гарантією і стабільністю зайнятості, регламентацією звільнення працівників, стабільністю доходів через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, вищим ступенем соціального захисту, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки праці, незмінністю змісту роботи.

Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки: відбувається скорочення частки зайнятих у сфері виробництва і зростання частки зайнятих у сфері послуг.

Гнучкість ринку праці передбачає:

- оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

- територіальну та професійну мобільність працівників;

- гнучке регулювання обсягів діяльності підприємства;

- різноманітність форм наймання і звільнення;

- різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

- гнучкість диференціації заробітної плати;

- гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

- гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

- різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

- різноманітність методів і форм зайнятості (гнучкість режимів роботи і розподілу робочого часу).

На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.

Світовою тенденцією є перехід до застосування гнучких форм зайнятості (свій рахунок і на свій ризик) та гнучких режимів робочого часу у сфері послуг на зміну твердої регламентації робочого часу.