Тема 21. Реформування торгівлі на основі концепції сталого розвитку

Основною рисою перехідної економіки є процес радикальної реструктуризації в широкому розумінні слова. Цей процес варто розглядати як реакцію економіки на впровадження нових принципів господарської діяльності та як головну проблему, розв'язання якої визначить довгострокові перспективи економічного розвитку країн з перехідною економікою.

Найважливішою сферою економіки, що сприяє становленню і розвитку ринкових відносин, є торгівля як осередок і переплетіння економічних, соціальних і культурних чинників. Торгівля є однією з перших галузей народного господарства, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв'язки між ринковими структурами. Основний результат економічної реформи торгівлі в Україні — це багатоукладність форм власності та можливість розвитку торгівлі на основі конкуренції. Державна торгівля, що займала 70 % у роздрібному товарообороті, перестала бути монополістом і визначати пріоритети розвитку торгівлі в країні.

За період економічного реформування в Україні станом на 1 січня 2005 р. форму власності змінили 20 138 об'єктів торгівлі, що становить 64,6 % від загальної кількості приватизованих підприємств.

Головне завдання сучасного етапу розвитку економіки спрямоване на подолання спаду суспільного виробництва, побудову соціально орієнтованої економіки, основаної на ринкових відносинах.

Роль торгівлі у період становлення ринкових відносин вимагає вивчення закономірностей розвитку ринкової системи господарювання в цілому, що передбачає аналіз теоретичних досліджень основних закономірностей, до яких можна віднести такі.

1. Відсутність дефіциту товарів і послуг, що зумовлена самою природою ринку: ціна товару формується залежно від попиту. При дефіциті на товар продавець має можливість отримати високий зиск, адже у результаті дефіцит товару ліквідується, баланс попиту і пропозиції зсувається в бік пропозиції, а ціна товару підвищується.

2. Встановлення ціни продажу на рівні суспільних витрат виробництва, що випливає з першої закономірності, тобто у результаті зміщення балансу попиту і пропозиції в бік останньої ціна продажу прагне до рівня суспільних витрат виробництва.

3. Поліпшення якості товарів і послуг в умовах конкуренції. Для отримання високого прибутку виробники прагнуть до зниження собівартості продукції, що теж має свою межу, визначену рівнем розвитку науки і техніки, організацією виробництва. Це змушує шукати нові шляхи забезпечення необхідного прибутку, одним з яких є поліпшення споживчих властивостей товарів.

4. Безперервний процес удосконалення форм продажу товарів і закріплення на ринку збуту.

5. Постійний відбір виробників. Залишається тільки той, хто створює кращі умови для продажу своїх товарів.

6. Створення ринком умов, за яких виробляється лише та продукція, яка потрібна суспільству. Цьому сприяє конкуренція, яка в умовах підпорядкування виробництва задоволенню попиту відкидає все застаріле і непрогресивне.

Головними умовами розвитку ринкових відносин відповідно до зазначених закономірностей є:

наявність різноманітних форм власності—державної, колективної та приватної;

поєднання великого виробництва з малим і середнім бізнесом; наявність розвиненої інфраструктури ринку.

Становлення економіки ринкового типу в Україні та її регіонах має свої особливості. Аналіз статистичних даних економічного розвитку України свідчить про те, що останніми роками дещо збільшився обсяг виробництва. Випуск промислової продукції у країні 2005 р. порівняно з 2004 р. зріс на 7,9 %, товарів народного споживання — на 9,6, обсяг сільськогосподарської продукції—на 2,3 %. Реальна середньомісячна заробітна плата робітників і службовців у 2005 р. зросла на 6,9 % порівняно з 2004 р. За 2005 р. загальний обсяг роздрібного товарообороту у фактичних цінах зріс на 9 %, а у порівняльних—скоротився на 3,2 %'.

Такі процеси в економіці викликані, по-перше, тим, що ринкові відносини почали встановлюватися в країні, де у державній власності перебували величезні фінансові та матеріальні ресурси, а отже, була відсутня така найважливіша ознака ринку, як наявність відокремлених, самостійних виробників. По-друге, на ринку продовжують панувати монополісти-виробники, особливо на ринку засобів виробництва. По-третє, немає ще відповідної правової системи для формування банківського, фінансового та податкового механізмів, що спричинило поглиблений розвиток "тіньового" сектору економіки, який справляє негативний вплив на хід економічних реформ.

Особливо варто виділити соціальні проблеми, пов'язані з формуванням ринкової економіки. Ринок як соціальний інститут вимагає від людей певних форм поведінки: сильних мотивів особистої вигоди, підприємливості, готовності ризикувати з відчуттям особистої відповідальності за свої дії—все це повинно отримати суспільне визнання. Так само мають бути визнані суспільством значні відмінності й у матеріальній забезпеченості людей. Нині соціальна справедливість у масовій свідомості сприймається передусім як рівність у споживанні, але не у можливостях.

Становище ускладнюється тим, що значна частина населення існує за межею бідності. Одним з найважливіших чинників ефективності підприємництва та його мотивації є відповідні традиції. Якщо характеризувати сучасний стан української економіки, можна стверджувати, що за роки радянського періоду такі традиції були повністю втрачені. Звідси випливає, що формування ринкових відносин у країні почалося в умовах відсутності багатьох елементів та ознак ринку, а ті, що були, подані в деформованому і "злоякісному" вигляді. Тому першими кроками на шляху переходу до ринку стало реформування державної форми власності, становлення конкуренції, створення інфраструктури ринку, а також прагнення до розвитку життєздатної в різних економічних умовах торгівлі.

Нині в економічній літературі є багато визначень ролі торгівлі у становленні ринкової економіки.

Характерною особливістю торгівлі є її мінімальна інерційність порівняно з іншими господарськими структурами. Це зумовлює випереджувальну функцію торгівлі у процесі реформування господарського комплексу країни. У перспективі торгівля повинна бути стимулятором процесів реформування інших, більш інерційних галузей.

Про важливу роль торгівлі в умовах ринкового господарства свідчить досвід економіки розвинених країн. Частка капіталовкладень коштів у сферу товарного обігу в цих державах у кілька разів вища, ніж в Україні та інших державах СНД. У багатьох країнах частка послуг у валовому національному продукті перевищує 50 %, а в США вона становить більш ніж 66 %. Світовий ринок послуг у 80-ті роки зростав у 2,5 раза швидше, ніж ринок товарів. Якщо в 2002 р. у США у виробництві було зайнято трохи більше 20 % робочої сили, то у 2006 р. ця частка знизилася до 12 %. Така тенденція викликана підвищенням рівня життя населення, зміною пріоритетів у потребах, коли невиробнича сфера, особливо освіта, інформаційне обслуговування, зв'язок і торгівля, відіграють усе більшу роль в економші країни.

Торгівля є формою товарного обміну, який разом з економічними відносинами виробництва і розподілу визначає поняття "ринок". Вирішальною ознакою торгівлі як форми обміну є факт перетворення товарної вартості на грошову.

Рух суспільного продукту починається з виробництва, проходить стадії розподілу, обміну і завершується у споживанні. Виробництво і споживання утворюють між собою складний діалектичний і водночас суперечливий взаємозв'язок. Розподіл і споживання створюють механізм розв'язання суперечностей між виробництвом і споживанням. Усі стадії суспільного відтворення формують єдиний цілісний процес.

Як форма товарного обміну торгівля тісно пов'язана з усіма фазами суспільного відтворення. З одного боку, кожна фаза впливає на розвиток торгівлі, з другого—торгівля сприяє розвитку всіх фаз і процесу відтворення в цілому.

Значення торгівлі у відтворювальному процесі визначається також тим, що за її допомогою до населення доводиться практично в повному обсязі фонд особистого споживання. За станом розвитку торгівлі можна судити про успіхи або, навпаки, про недоліки розвитку економіки.

Поряд з описаною вище розподільчою концепцією є і так звана виробнича, яка ставить торгівлю в один ряд з виробництвом. Стверджується, що в торгівлі чисто торговельні функції переплітаються з виробничими, і тенденція така, що відбувається витіснення перших другими. Такий самий висновок лежить в основі класифікації галузей народного господарства, де торговельна галузь належить до виробничої сфери.

Як справедливо зазначалося ще у 80-х роках, важко знайти галузь народного господарства, де б усі види діяльності були продуктивними або непродуктивними. Так само і в торгівлі—продуктивний і непродуктивний різновиди праці тісно переплетені. Бачити мету торгівлі у продовженні виробничого процесу означає відмову від історичного відособлення торгівлі від виробництва. Головне призначення торгівлі визначається функцією реалізації, а не виробництва, і торговельний капітал бере участь у відтворювальному процесі лише за допомогою своєї функції реалізації вартості.

Деякі автори визначають торгівлю як форму розподілу. Абсолютна безперспективність такого твердження полягає в тому, що продукти розглядаються як безпосередній об'єкт розподілу. Однак вони можуть розподілятися безпосередньо як споживчі вартості лише при пануванні принципу розподілу за потребою. Відносини ж розподілу за працю є відносинами певної еквівалентності, що вимагає співмірності об'єктів розподілу. Споживчі вартості самі по собі неспівмірні, отже, не можуть бути безпосереднім об'єктом еквівалентних відносин, у тому числі і відносин розподілу за працю. Дехто називає торгівлею особливу діяльність людей, яка пов'язана зі здійсненням актів купівлі-продажу та становить сукупність специфічних технологічних і господарських операцій, спрямованих на обслуговування процесу обміну. На нашу думку, торгівля є ринковою формою підприємницької діяльності у сфері обміну, пов'язаною з продажем товарів і послуг для задоволення попиту споживачів.

Торгівля розвивається у межах усієї системи економічних законів. По-перше, це загальні економічні закони, до яких належить закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил, закон економи часу, закон пропорційного розподілу суспільної праці, закон зростання потреб. По-друге, це закони, притаманні товарній організації виробництва: закон вартості, закон попиту і пропозиції.

Торгівля у здійсненні вимог закону вартості виконує функції зміни форми вартості, внаслідок якої продукт набуває суспільного визнання. Механізм ринкових цін відображає запити споживачів і можливості виробників, тобто формується необхідна інформація про стан ринку.

В умовах ринкового реформування особливої виразності набуває закон попиту та пропозиції, який визначає еквівалентність обміну, співвідношення грошових і товарних потоків, платоспроможного попиту та пропозиції товарів і послуг з урахуванням їх асортименту та якості.

Згідно з вимогами закону попиту та пропозиції торгівля впливає на формування попиту, а не тільки є його фіксатором. Весь процес управління торговельною діяльністю спирається на інформацію про динаміку попиту населення.

Розвиток торгівлі має відбуватися не тільки за економічними законами, а й за законами сталого розвитку, концепція якого розроблена під егідою ООН, а головним принципом є задоволення життєвих потреб нинішньої генерації людей без позбавлення такої можливості майбутніх поколінь. Торгівля у поєднанні з продуманою екологічною політикою здатна зробити внесок у забезпечення сталого розвитку економіки. Сталість є важливою ознакою як загальнодержавного, так і регіонального розвитку, що передбачає тривалість збереження умов відтворення потенціалу території—його соціального, природо ресурсного, екологічного, господарського складників—у режимі збалансованості та соціальної орієнтації.

Визначення взаємозв'язку мети розвитку торгівлі і мети розвитку регіону дасть можливість спрямувати зусилля торговельних підприємств на розв'язання найважливіших економічних проблем. Здійснення торгівлею економічних зв'язків між галузями народного господарства, вдосконалення споживання і поліпшення побуту населення справляє вплив на забезпечення добробуту, потреб і зайнятості населення. Регіональні особливості чинять істотний вплив на стан торгівлі та ефективність проведення ринкових перетворень. У зв'язку з цим необхідно зупинитися на деяких з них.

Передусім варто звернути увагу на економічний потенціал регіону. Низька частка галузей, що виробляють товари народного споживання, є основною причиною недостатньої забезпеченості ними населення, хоча це підприємства зі швидкими віддачею та оборотом капіталу. Це поглиблює диспропорцію між грошовими прибутками населення та їхнім товарним покриттям на офіційних (не тіньових) ринках.

Структурні зміни, що відбуваються в умовах формування ринкової економіки, згортання потужностей у базових галузях посилюють процеси скорочення чисельності працюючих. Кількість безробітних станом на 1 січня 2006 р. дорівнювала 1 906,7 тис. осіб, що становить 8,9 % до економічно активного населення1. Високе безробіття стає однією з найважливіших соціальних проблем, що вимагає швидкого вирішення, у зв'язку з чим ще більш значущою стає роль торгівлі в системі галузей народного господарства тому, що більшість тих, що залишилися без роботи в інших галузях, "перекваліфіковуються" у працівників торгівлі, займаючи місця на ринках. Тому потрібна по-справжньому розвинена торговельна мережа для забезпечення потреб людей у продуктах і товарах народного споживання.

Різке зниження життєвого рівня населення викликало перерозподіл грошових видатків на користь придбання продуктів харчування, що обмежило попит на непродовольчі товари. Характеризуючи роздрібний товарооборот потрібно зазначити, що частка продовольчих товарів значно перевищує непродовольчі.

Зростання роздрібного товарообороту на тлі погіршення показників розвитку інших галузей свідчить про провідну роль торгівлі у становленні ринкового господарства.

За допомогою торгівлі відбувається суспільне визнання споживчих вартостей, створених у виробництві, відшкодовуються затрати праці і таким чином забезпечується процес розширеного відтворення. Торгівля виконує цю роль, здійснюючи обмін товарами шляхом купівлі-продажу. Як форма обігу торгівля не створює ані вартості, ані споживчої вартості, ані додаткової вартості, але активно впливає на зростання національного доходу шляхом прискорення реалізації товарів, створення більш оптимального зв'язку між виробництвом і споживанням. У цьому і полягає роль торгівлі як галузі народного господарства.

Роль торгівлі в економіці варто розглядати у процесі кругообігу всього суспільного продукту, де стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання тісно пов'язані між собою. У цьому ж аспекті необхідно розглядати і зміст категорії ефективності торгівлі, що покладена в основу моделювання сталого розвитку торгівлі в регіоні. Ефективність цієї сфери економіки виявляється в межах динамічно збалансованої системи зростання ефективності всього суспільного виробництва, в єдності економічних і соціальних завдань.

Таким чином, необхідно констатувати важливу роль торгівлі як галузі господарства в його глобальній трансформації до ринкової економіки. У цьому русі торгівля виконує роль випереджу вального структурного елемента, який не тільки сам готовий до реформування, але і є стимулюючим чинником у реформуванні інших, більш інерційних структурних елементів економіки. Виходячи з цього, є можливість розглядати механізм управління сталим розвитком торгівлі на основі концепції сталого розвитку суспільства, прийнятої провідними вченими світу, як перспективний напрям суспільного розвитку.

Процес розвитку становить основу життєдіяльності суспільства, будучи закономірною якісною, незворотною і спрямованою зміною об'єктів. Сукупність цих властивостей відрізняє розвиток від інших змін.

Діалектика довела, що кожна окрема матеріальна система має свої особливості розвитку. Розвиток і вдосконалення господарських і суспільних систем, включаючи економіку, на відміну від природних систем становлять складний і суперечливий процес. Саме ці системи виявилися відповідальними не тільки за навколишнє середовище, але і за саму людину. І якщо розвиток природних систем майже завжди відбувається за об'єктивними законами, то суспільні системи в силу суб'єктивізму їх творців не завжди розвиваються відповідно до них.

Суспільний розвиток у широкому розумінні включає в себе такі взаємопов'язані поняття, як надання для населення рівних політичних і громадянських прав. Загальною метою розвитку є підвищення економічних, політичних і громадянських прав незалежно від статі, етнічної приналежності, країни або регіону. Економічний розвиток є однією з найважливіших проблем у сучасній науці. Особлива увага при цьому приділяється процесу руху економіки від аграрної до індустріальної та постіндустріальної стадій і зміні поглядів, що супроводжують цей процес.

Ключовим критерієм економічного розвитку найчастіше називають підвищення життєвого рівня, що включає матеріальний добробут, освіту, охорону здоров'я та охорону навколишнього середовища.

Підвищення валового прибутку на одну особу деякі економісти традиційно розглядають як умову для зростання добробуту населення. Недолік такого підходу полягає в тому, що він може приховувати реальні зміни рівня життя найбідніших верств населення. Поліпшення забезпечення потреб у харчуванні, освіті, охороні здоров'я та охороні навколишнього середовища не відбивається у показниках зростання прибутку.

Не можна погодитися з міркуванням, що найкращим показником економічного добробуту суспільства є валовий національний продукт, що економічний розвиток включає в себе тільки збільшення національного доходу. Багато показників, які використовуються для характеристики прогресу, пов'язані з прибутком на одну особу, але цей зв'язок не є безпосереднім. Усі ці показники необхідно враховувати окремо, визначаючи рівень економічного розвитку в цілому.

Збільшення окремих показників неприпустимо розглядати як безперечну мету розвитку економіки. У концепції "зростання заради зростання" вже немає перспективи, на зміну цілям, спрямованим на чисто матеріальне зростання, приходять нові, більш широкі і всеосяжні концепції та орієнтири. Нова якість зростання—це не просто зростання, а економічне зростання, яке забезпечується реальним поліпшенням якісних показників економіки, освоєнням науково-технічних досягнень, послідовним ресурсозбереженням.

У кінці 90-х років у зарубіжній літературі в галузі економіки, соціології, політології, екології, права та інших гуманітарних наук значного поширення набув термін "сталий розвиток", яким позначається соціально-економічний та екологічний розвиток, спрямований на розумне задоволення потреб людей при одночасному поліпшенні якості життя та на бережливе використання ресурсів. За дорученням ООН групою учених була розроблена концепція сталого розвитку суспільства, рекомендована в подальшому всім країнам світу.

Мету сталого розвитку суспільства можна визначити як прогрес, що поєднується з об'єктивними законами суспільства і реалізується, з одного боку, на основі зростання матеріального багатства, з іншого—на основі зростання якості. Сталість розвитку визначає конкретний характер поведінки певної системи в необмежений період часу. Така поведінка буде сталою, якщо система у процесі свого розвитку залишається в обмеженому просторі. У повсякденній практиці будь-яку систему—фізичну, екологічну або економічну—можна вважати сталою, якщо вона має властивість в тому чи іншому розумінні мало відхилятися від свого первісного положення або траєкторії руху під впливом невеликих коливань.

Нині у багатьох країнах, у тому числі в Україні, затверджена Концепція сталого розвитку. Тому актуальною проблемою є реалізація її на практиці як на рівні господарського комплексу всієї країни, так і на рівні окремих галузей.

Сталий розвиток можна аналізувати з погляду економічного, політико-правового, екологічного, соціального та міжнародного змісту. Розглянемо складові елементи економічного змісту сталого розвитку:

— оптимальне поєднання державної, суспільної та приватної власності, цивілізована товарно-ринкова економіка;

— демонополізація та вільна конкуренція виробників і продавців;

— виробництво сільськогосподарської та промислової продукції в достатній кількості для задоволення основних життєвих потреб населення;

ефективні і гуманні засоби стимулювання корисної діяльності

людей.

Трактуючи концепцію сталого розвитку з погляду підприємства, варто зазначити, що, зміщуючи пріоритети від прибутку до задоволення інтересів споживачів, підприємство має враховувати не тільки власні інтереси, але й інтереси покупців, замовників, постачальників, службовців, акціонерів і окремих товариств.

Особливості сталого розвитку в економіці ґрунтуються як на законах функціонування ринкової економіки, так і на законах сталого розвитку суспільства, адже економіка як частина господарського комплексу країни є предметом дослідження й економічних, і суспільних наук. Економіку неможливо розглядати безвідносно до того суспільства, в якому вона формується і діє, у відриві від конкретних соціально-економічних, виробничо-технічних, історичних, соціально-культурних умов. Однак у ній виявляються також і специфічні особливості, які багато в чому визначають принципи та методи управління такою системою.

Торгівля, орієнтуючись у своїй діяльності на інтереси споживача і вирішуючи завдання формування та стабілізації споживчого ринку для задоволення потреб населення і зниження соціальної напруженості в суспільстві, залишається життєздатною та розвивається в динамічних економічних і політико-правових умовах. З цього випливає сутність сталого розвитку торгівлі, який можна визначити як форму гармонізації використання економічних, трудових і матеріальних ресурсів з орієнтацією на безперервне підвищення соціальної ефективності. Досягнення сталого розвитку торговельного підприємства залежить від удосконалення методів керівництва й організаційної структури управління у взаємозв'язку зі стратегічними цілями управління ресурсами.

Методологічною основою економічного управління сталим розвитком торгівлі є пізнання і свідоме використання економічних законів, специфічних закономірностей ринкової трансформації, а також особливостей сталого розвитку.

Механізм економічних законів виражає най загальніші риси сполучення об'єктивного та суб'єктивного, бо об'єктивні за своєю суттю економічні закони завжди проявляються через суб'єктивні дії людей. Дія економічних законів виявляється через систему прямих і зворотних зв'язків, які об'єктивно існують у виробництві, розподілі, обміні та споживанні матеріальних благ на певному ступені розвитку суспільства, що включає причинно-наслідкові зв'язки, які виражаються законами економічної формації взаємодії, притаманній економічним відносинам.

Розуміння суперечностей сучасного стану економіки, пізнання характеру й особливостей їх розв'язання випливають з дій економічних законів і закономірностей. Постійне розв'язання цих суперечностей слугує стимулом розвитку економіки. Створення таких економічних умов, які сприяли б розвитку виробництва та споживання і посилювали зворотну дію споживання на виробництво, є необхідною передумовою боротьби з цими суперечностями.

Система економічних відносин має враховувати чинність економічних законів і закономірностей з метою забезпечення оптимального поєднання інтересів усього народного господарства країни, кожної галузі із задоволенням потреб суспільства.

Сутність явища відображають як закони, так і особливості та закономірності. Хоча вони можуть не виявляти першопричин, але слугують базою висування гіпотез для знаходження таких першопричин.

Процес управління сталим розвитком торгівлі прямо або опосередковано допускає зв'язок з більшістю законів суспільного розвитку—законом організованості, законом розвитку й удосконалення, природно-екологічними законами тощо.

Особливості сталого розвитку торгівлі, зумовлені дією економічних законів і закономірностей, становлять досить стійку причинно-наслідкову повторюваність у соціально-економічних явищах. Як зазначалося вище, торгівля розвивається і характеризується відносно стабільними показниками у різноманітних економічних умовах, а нині, в умовах перехідної економіки, вона відіграє провідну роль у розвитку підприємництва, є стимулюючим чинником у реформуванні інших галузей та видів господарської діяльності. Отже, особливістю сталого розвитку торгівлі є спроможність залишатися життєздатною у динамічних економічних і політико-правових умовах. Іншими словами, спроможність виживати за будь-яких кризових явищ в економіці та суспільстві. Тут важливе значення має привабливість торгівлі.

Варто зазначити, що нині в Україні на інвестиційному ринку є досить великий розрив між попитом на інвестиції та їх пропозицією. Інвестори передусім мають намір отримати зиск, отже, фінансові ресурси спрямовуються здебільшого туди, де працюють стабільно і з високою оборотністю капіталу. З одного боку, торгівля є найбільш привабливою галуззю господарства для інвестицій, що є умовою сталого розвитку. Але, з іншого боку, можна стверджувати, що торговельні підприємства, які прагнуть до сталого розвитку і забезпечують стабільне фінансове становище, є привабливими для інвесторів. Отже, підвищення інвестиційної привабливості та зростання інвестицій можна охарактеризувати як важливу особливість сталого розвитку торгівлі.

Певні особливості сталого розвитку торгівлі були встановлені при порівняльному аналізі динаміки темпів зростання грошових доходів населення з товарооборотом (табл. 6.1). Позначимо темпи зростання прибутків як Д(%), а темпи зростання товарообороту — Т(%). Становище, коли ці показники мали розвиватися майже однаковими темпами, можна відобразити так:

Тема 21. Реформування торгівлі на основі концепції сталого розвитку - student2.ru

Таблиця 15. Зміна грошових доходів населення і реалізація товарів народного споживання в Україні у 2002—2005 рр.1

Показник 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р.
Доходи населення, млн гри 185 073 215 672 269 778 324 976
Темп зростання, % 100,0 116,5 145,8 175,6
Роздрібний товарооборот підприємств, у фактичних цінах, млрд грн 39,7 50,0 67,6 85,6
Темп зростання, % 125,9 170,2 215,6
Обсяг платних послуг, млрд грн 46,4 56,1 72,0 89,3
Темп зростання, % 120,9 155,2 192,5

Отже, з таблиці видно, що темпи зростання роздрібного товарообороту нижчі від темпів зростання грошових доходів у 2005 р. на 40,0 % (215,6 -175,6), а у 2004 — на 24,4 % (170,2 - 145,8).

За такого становища торгівля ще зберігає своє пріоритетне значення серед галузей народного господарства, але його тривалість призводить до втрати торгівлею своїх функцій.

Особливістю сталого розвитку торгівлі є також прагнення галузі до самоврядування шляхом вчасного отримання інформації та швидкого реагування на ринкові зміни. Швидке реагування на ринкову ситуацію передбачає інноваційні зміни в торговельній діяльності для збереження життєздатності підприємств і галузі в цілому. Кошти для впровадження новинок переважатимуть у тих підприємств, які не тільки стабільно розвиваються, але і прагнуть до сталого розвитку в майбутньому з орієнтацією на прогресивні технології, нові товари та послуги, з новими ринками збуту і маркетинговою діяльністю з орієнтацією торговельного підприємства на майбутнє. Таким чином, інновації є важливою особливістю сталого розвитку торгівлі.

Для торгівлі перехідного періоду характерним є швидкі темпи зростання кількісних показників — площі торговельних підприємств, кількості працівників, зайнятих у цій сфері. Показники якості торгівлі певною мірою відстають від кількісних, що викликає обґрунтовані претензії та нарікання з боку споживачці.

В умовах недостатнього пропонування протиріччя між кількістю і якістю продукції менш помітні та не проявляються так очевидно, оскільки навіть підприємства з явно низькою якістю товарів знаходять своїх покупців. Якщо кількість торговельних підприємств цілком достатня і покупець має можливість вибору, виникає ситуація, коли на перший план серед економічних завдань висувається завдання підвищення якості товарів і торговельних послуг.

У зв'язку з цим кількісне зростання підприємств сприяє більш повному задоволенню попиту, а якість торговельних послуг є важливою передумовою сталого розвитку торгівлі. Виходячи з цього, можна стверджувати, що особливістю сталого розвитку торгівлі стає поліпшення якості торговельних послуг у міру задоволення попиту на них.

Сталий розвиток торгівлі передбачає гармонізацію використання економічних, трудових і матеріальних ресурсі в. Це приводить не тільки до підвищення соціально-економічної ефективності торгівлі в поточному періоді, а й до можливості підтримувати стабільність динаміки цього показника у майбутньому. Отже, підвищення соціально-економічної ефективності торгівлі також є особливістю сталого розвитку. Навіть у період становлення ринкових відносин у торгівлі є всі необхідні передумови для досягнення сталого розвитку. Однак несприятливі внутрішні та зовнішні чинники гальмують цей процес. Тому дуже важливо, знаючи особливості сталого розвитку торгівлі, активізувати процеси, за допомогою яких ці особливості зможуть виявитися і дати практичні результати.

Досягненню сталого розвитку торгівлі в умовах перехідної економіки буде сприяти впровадження прогресивних форм торгівлі. Особливу увагу варто спрямувати:

на пряму інтеграцію виробничої та торговельної діяльності через мережу "фірмових" крамниць;

диверсифікацію різноманітних видів підприємницької діяльності, яка включає посередницьку діяльність у лізингових операціях, технічне обслуговування реалізованих товарів, страхування, організацію майстерень, ательє, культурно-освітні послуги;

поширення позамагазинних методів обслуговування, до складу яких входить використання персональних комп'ютерів, телебачення, телефонного зв'язку, пошти, торговельних автоматів, пересувної торгівлі;

непряму інтеграцію промислової та торговельної діяльності на контрактній основі.

На наш погляд, заслуговує уваги зарубіжний досвід і щодо застосування нових методів роздрібної торгівлі. Зокрема, у Франції модернізація торгівлі стала можливою лише завдяки розвитку та поширенню певних методів продажу (в основному, системи самообслуговування).

У Швеції протягом 30-х років XX ст. у торгівлі відбувалися значні структурні та організаційні зміни з метою більшого пристосування до споживачів та їхніх звичок. Так, поширилася система самообслуговування у торгівлі готовими товарами, з'явилися нові форми продажу, зріс оборот посилкової торгівлі.

Можливість покупця вибирати підприємство з більш високим рівнем якості товарів і торговельних послуг є важливим економічним стимулом у підвищенні відповідальності галузі за якість кінцевих результатів пращ. Цим досягається оптимальне поєднання трьох суперечливих видів економічних інтересів — особистих, колективних і суспільних, які водночас і однаковою мірою задовольнити практично неможливо, але це також спосіб просування до сталого розвитку торгівлі.

Враховуючи, що торгівля виконує не тільки економічні, а й важливі соціальні функції, постає питання про освоєння малоефективних торговельних зон, торгівлі екологічно чистими видами продукції та такими, що швидко псуються, торговельне обслуговування малозабезпечених і соціально незахищених верств населення. Потреба в економічно непривабливих, але соціально важливих об'єктах з реалізації товарів першої необхідності та масового попиту повинна визначатися, виходячи з принципу "мінімально допустимої достатності", а розміщення таких підприємств має забезпечувати їхню доступність. Розвиток цього напряму обумовлює гармонізацію використання економічних трудових і матеріальних ресурсів як принципу сталого розвитку торгівлі.

Наши рекомендации