Економічна сутність оборотних активів підприємства
Ключову роль у реалізації короткострокової фінансової політики підприємства відіграють проблеми достатності оборотних активів, джерела їх фінансування й ефективність використання. Без ефективного управління оборотними активами неможливо реалізувати довгострокові фінансові стратегії підприємства. Оборотні активи – кошти, а також ті види активів, які будуть обернені в гроші, продані або спожиті не пізніше, ніж через рік: легко реалізовані цінні папери, рахунки дебіторів, товарно-матеріальні запаси, витрати майбутніх періодів. Оборотні активи можуть містити або не містити готівку та її еквіваленти, за вибором компанії.
Частиною оборотних активів є обіговий капітал. Обіговий капітал – капітал, що брав участь і повністю витрачається протягом одного виробничого циклу. До обігового капіталу належать:
· матеріальні обігові засоби;
· кошти;
· короткострокові фінансові вкладення;
· кошти на поточних розрахунках.
Не є складовими елементами обігового капіталу:
· дебіторська заборгованість, строк якої перевищує рік;
· закуплені товарно-матеріальні запаси, які знаходяться у резерві.
Управління обіговим капіталом підприємства являє собою щоденну роботу, яка забезпечує підприємству достатні ресурси для проведення господарської діяльності й запобігає тривалим простоям, що дорого коштують.
Обігові кошти підприємства – це грошові ресурси, які авансуються в оборотні виробничі фонди й фонди обігу. Кожне підприємство, як суб’єкт господарської діяльності, повинно мати обігові кошти (за них закуповується обіговий капітал), які забезпечують безперебійний процес виробництва й реалізації продукції.
Характерна риса обігових коштів – висока швидкість їх обороту. Обігові кошти перебувають у постійному русі, здійснюють безперервний кругообіг, забезпечуючи при цьому відтворювальний процес та формування обігових активів підприємства. Кругообіг капіталу охоплює три етапи: 1) заготівельну (закупівельну), 2) виробничу і 3) збутову. Так, на першому етапі за допомогою обігових коштів фінансують виробничі запаси, сприяючи в такий спосіб безперервності й ритмічності технологічного процесу. На другому етапі обігові кошти використовуються безпосередньо у виробництві, авансуючи напівфабрикати, незавершену й готову продукцію, витрати майбутніх періодів. Третій етап кругообігу обігових коштів відбувається в сфері обігу, де в результаті реалізації продукції обіговий капітал підприємства через тимчасову наявність дебіторської заборгованості знову набуває грошової форми.
Беручи до уваги, що кругообіг обігових коштів являє собою органічну єдність усіх трьох його етапів, дефіцит обігових коштів трансформується на всі етапи, перешкоджає їхньому нормальному функціонуванню. Аналогічний негативний вплив на виробничий процес виявляє й сповільнення руху обігових коштів на тому або іншому етапі.
Ефективна робота підприємства багато в чому залежить від стану його обігових коштів, а саме: від їхнього розміру й структури. Для підприємства важливо правильно визначити оптимальну потребу в обігових коштах, що дає змогу з мінімальними витратами отримувати прибуток, запланований при встановленому обсязі виробництва. Заниження розміру обігових коштів спричиняє нестійкий фінансовий стан, перебої у виробничому процесі. Завищення коштів в обороті підприємства вказує на те, що частина їх просто не буде затребувана, тобто вона використовуватиметься нераціонально.
Підприємство самостійне встановлює плановий розмір обігових коштів на рівні нормативу, тобто мінімальної, але цілком достатньої для нормальної виробничої діяльності суми коштів.
На нормально працюючому підприємстві найбільша питома вага припадає на обігові кошти, що обслуговують процес виробництва й початок реалізації. Тому при нормуванні увагу приділяють в основному виробничим запасам сировини й матеріалів, незавершеному виробництву й готової продукції на складі. Ця частина матеріальних обігових коштів має бути об’єктом постійного контролю з боку фінансових служб підприємства. Фінансові служби зобов’язані контролювати тривалість часу, необхідного для придбання сировини, матеріалів, запасів, їх переробки, наступного продажу, й отримання за це грошей (операційний цикл). Операційний цикл має два окремих періоди – виробничий й фінансовий цикли. Крім того, операційний цикл містить періоди обігу кредиторської й дебіторської заборгованості.
Період обігу кредиторської заборгованості– часовий проміжок часу між одержанням сировини, матеріалів, напівфабрикатів та їх оплатою. Період обігу дебіторської заборгованості – часовий проміжок між продажем готової продукції та оплатою рахунків «До одержання». Отже, операційний цикл (ОЦ) можна уявити як
| ОЦ=ПВЦ+ПОдз або ОЦ=ПОкз+ПФЦ, | (6.1) (6.2) |
де ПВЦ – період виробничого циклу, в днях;
ПОдз – період обігу дебіторської заборгованості, в днях;
ПОкз – період обігу кредиторської заборгованості, в днях;
ПФЦ – період фінансового циклу, в днях.
Тривалість виробничого циклу (ПВЦ) визначається за формулою
| ПВЦ=ПОм+ПОнз+ПОгп, | (6.3) |
де ПОм – період обігу сировини, матеріалів й напівфабрикатів, в днях;
ПОнз – період обігу незавершеного виробництва, в днях;
ПОгп – період обігу запасу готової продукції, в днях.
Тривалість фінансового циклу (або циклу грошового обігу) (ПФЦ) підприємства визначається за формулою
| ПФЦ=ПВЦ+ПОдз-ПОкз. | (6.4) |
За обігом усіх елементів оборотних активів розраховується період обороту.
Період обороту – це час між сплатою грошей за сировину і матеріали та надходженням грошей від продажу готової продукції. На тривалість цього періоду впливають:
· період кредитування підприємства постачальниками;
· кредитування підприємством покупців;
· перебування сировини і матеріалів у запасах;
· виробництва і збереження готової продукції на складі.
Приклад 1.
Таблиця 6.1