МОП об’єднує 171 країну. Україна була (з 1954 року) і залишається членом цієї організації, але ще не всі документи підписано

Основні завдання МОП:

• регламентація робочого часу;

регламентація набору робочої сили;

• боротьба з безробіттям;

• гарантії заробітної плати, які забезпечують нормальні умови життя;

• захист робітників від професійних захворювань і нещасних випадків на підприємстві;

• захист дітей, підлітків і жінок;

• регламентація питань соціального страхування і соціального забезпе­чення;

• організація професійно-технічного навчання.

Саме завдяки діяльності МОП пом'якшилась і ослабла дискримінація трудящих-мігрантів. Більшість держав світу в тій чи іншій формі включили до своїх законів положення, які відповідають духові конвенції МОП.

Керівні органи МОП:

а) Генеральна конференція – це вищий орган, що збирається раз на рік;

б) Адміністративна рада – головний виконавчий орган, який вибирається на Генеральній конференції на трьохрічний термін;

в) Міжнародне бюро праці – постійно діючий секретаріат МОП. Штаб-квартира знаходиться в м. Женеві (Швейцарія).

Основні функції МОМ:

1) розробка довгострокових програм у сфері регулювання міграційних процесів;

2) надання допомоги у питаннях організації міграції;

3) розвиток технічного співробітництва в області міграції;

4) запобігання імміграції та рееміграції;

5) надання експертних послуг.

Регулювання ММРС на інтеграційному рівні здійснюється за допомогою угод, договорів, правил, які приймаються країнами-учасницями з питань:

а) безвізового пересування їх населення в рамках інтеграційного угрупо­вання;

6) створення загальних інформаційних систем з міграції робочої сили;

в) укладання спільних угод щодо боротьби з нелегальною міграцією;

г) прийняття спільних технічних проектів для провадження контролю
над іммігрантами.

Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони. Насамперед, в основному виграють самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого економічного становища, що їм зрештою і вдається. Позитивним цей процес є для підприємців, які наймають на роботу іноземців (логіка тут проста: якби їм не було це вигідно, то вони цього б не робили). Вони отримують дешеву робочу силу, яка, до того ж, не має профспілкового захисту, а, якщо іммігрант ще нелегальний, то й ще дешевше.

Виграє від міжнародної трудової міграції і країна-імпортер трудових ресурсів:

· країна отримала готових спеціалістів;

· отримала дешеву, як правило, молоду робочу силу;

· прискорення економічного зростання;

· зростання державного бюджету.

Має неабиякий виграш і країна-експортер трудових ресурсів:

· експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому випадку: це валютні перекази емігрантів своїм сім’ям). Переказані грошові суми, яка правило, в банках країни-експортера обмінюються на національну валюту, а, отже, іноземна валюта залишається в цих банках. Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі ж за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а то й більші. Серед них: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина.

· експортом трудових ресурсів країна ослаблює проблему безробіття;

· ротаційний характер еміграції, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших, призводить (з часом) до того, що кваліфікація і досвід місцевих спеціалістів загалом зростають.

ГЛОСАРІЙ

Державна міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну чи з неї.

Еміграція – це виїзд населення за кордон.

Зайнятість – сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Імміграція – це в’їзд населення із-за кордону.

Людський капітал – досвід і знання, набуті індивідами в процесі освіти, спеціальної підготовки або трудової діяльності.

Міжнародна міграція робочої сили (або трудова міграція) як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення через кордони країни.

Міжнародна організація праці (МОП) – заснована у 1919 році, а з 1946 р. є спеціалізованим закладом ООН. До складу МОП входять 150 держав. МОП регулює трудові відносини: сприяє забезпеченню соціальної справедливості для трудящих, розроблює трудові стандарти, регламентує питання соціального страхування та забезпечення тощо.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) – заснована у 1949 році як Міжнародна організація зі справ біженців (МОБ), пізніше її повноваження були розширені, і з 1989 р. вона перейменована у МОМ. До неї входять 81 держава, 46 з яких – члени, 35 – спостерігачі. МОМ здійснює регулювання міжнародних міграційних процесів і захист прав мігрантів.

Рееміграція – повернення на батьківщину населення, що раніше емігрувало.

Світовий ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Питання для закріплення матеріалу:

1. У чому відмінність понять “еміграція” та “імміграція”?

2. Які основні функції МОП?

3. Особливості державної міграційної політики західноєвропейських держав?

4. У чому полягають особливості І та ІІ стадій розвитку сучасної трудової міграції?

5. Назвіть світові центри притягання іноземної робочої сили.

6. Міжнародні організації, що регулюють міжнародні міграційні процеси.

7. Назвіть рівні регулювання міжнародних міграційних процесів.

8. Позитивні та негативні наслідки міграції робочої сили для країн-експортерів та країн-імпортерів.

9. Чим характеризується сучасний етап міграційних процесів.

10. Назвіть основні фактори посилення міграційних процесів в Україні.

Тестові завдання

1. Визначення: “це переміщення населення між країнами світового господарства” характеризує:

а) міжнародну міграцію робочої сили;

б) міжнародна міграція населення;

в) міжнародна еміграція населення;

г) міжнародна імміграція населення.

2. Збільшення обсягів внутрішньоконтинентальної міграції характерно для такого етапу:

а) 1725 – 1880 рр.;

б) 1918 –1939 рр.;

в) 1945 – 1980 рр.;

г) 1880 – 1914 рр..

3. Збільшення масштабів еміграції з країн з перехідною економікою характерно для такого етапу:

а) 1725 – 1880 рр.;

б) 1918 –1939 рр.;

в) 1945 – 1980 рр.;

г) з 1980р. по теперішній час.

4. Розподіл міжнародної міграції робочої сили (ММРС) на внутрішню, зовнішню, інтеграційну здійснюється в рамках такої структури:

а) за характером переміщення населення;

б) за часом здійснення ММРС;

в) за напрямом руху;

г) за організацією ММРС.

5. Розподіл ММРС на добровільну, організовану, примусову здійснюється в рамках такої структури:

а) за напрямком руху;

б) за організацією ММРС;

в) за часом здійснення;

г) за напрямом руху.

6. Заходи національного законодавства, що визначають юридичний, політичний та професійний статус іммігрантів в новий даній країні відносяться до заходів:

а) адміністративно - правових;

б) економічних;

в) політичних;

г) правильна відповідь відсутня.

7. Видача ліцензій, що дозволяють вербувати робітників за кордоном належать до заходів:

а) адміністративно - правових;

б) економічних;

в) політичних;

г) правильна відповідь відсутня.

8. Міжнародна міграція робочої сили:

а) приносить чистий виграш країні – реципієнту;

б) приносить чистий виграш країні еміграції, якщо враховувати зміни добробуту робочих – емігрантів;

в) приносить чистий виграш країні еміграції, якщо не враховувати зміни добробуту робочих – емігрантів;

г) правильна відповідь а) і б).

9. При інших рівних умовах в результаті ММРС:

а) робітники, що залишились в країні еміграції та підприємці у приймаючій країні отримують чистий економічний виграш;

б) підприємці в країні еміграції і робітники в приймаючі країні отримують чистий економічний виграш;

в) робітники, які залишились в країні еміграції і робітники в приймаючій країні отримують чисту економічну вигоду;

г) правильна відповідь відсутня

РОЗДІЛ 7.

СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

§ 7.1. Складові елементи світової валютної системи.

§ 7.2. Валютна зона та складові валютної політики. Валютні ринки, їх види і структура.

§ 7.3. Формування й еволюція світової валютної системи.