Неоінституціоналізм та його основні напрямки

Як особлива економічна теорія неоінституціоналізм набув визнання у 80−90 рр. XX ст. Основними представниками його є Нобелівські лауреати 1991 р. Рональд Коуз (1910 р. н.), 1993 р. – Дуглас Норт (1920 р. н.) та багато інших.

Методологічні особливості неоінституціоналізму обумовлені впливом об’єднання двох основних теоретичних джерел: традиційного інституціоналізму та неокласичної школи. Звідси наступні фундаментальні принципи: 1) соціальні інститути мають значення, але 2) вони піддаються аналізу за допомогою стандартних інструментів економічної теорії. Зокрема, активно використовуються такі провідні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки, як раціональний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, концепція "економічної людини", максимізація корисності тощо.

Структуру сучасного інституціоналізму умовно можна представити трьома основними школами: індустріально-соціологічною, школою суспільного вибору та кон’юнктурною школою.

Індустріально-соціологічна школа характерна тим, що продовжує традиції, закладені ще Т. Вебленом. Вона представлена Г. Мюрдалем, А. Льюїсом, Дж. Ґелбрейтом, Е. Тоффлером, Д. Беллом. Увага цих вчених сконцентрована на проблемах переходу до постіндустріальної стадії розвитку, а також проблеми слаборозвинутих держав, пов’язані з незавершеною індустріальною модернізацією. Центральними теоріями напряму є: теорії індустріального та нового індустріального суспільства, теорія постіндустріального суспільства, теорія суспільства «третьої хвилі», теорія інноваційно-підприємницької економіки, теорія суспільства знання, теорія інформаційного суспільства, теорія постекономічного суспільства.

В основу концепції постіндустріального суспільства покладено теорію «трьох хвиль цивілізації» Е. Тоффлера («Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивілізації», 1980), що виділяє три етапи суспільного розвитку: доіндустріальний (де визначальною є сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як головними інститутами суспільства), індустріальний (домінує промисловість, із корпорацією та фірмою на чолі) та суперіндустріальний (де головує сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження). Виникнення постіндустріального суспільства зумовлені новою роллю науки та техніки, під впливом яких докорінно змінюється структура виробництва (панування третинного та четвертинного за межами третинного секторів) та у відповідності з нею – структури зайнятості.

Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американським соціологом Д. Беллом («Прийдешнє постіндустріальне суспільство», 1973), який сформулював її як теорію еволюційних соціальних змін, що можуть статися в суспільстві найближчими десятиліттями внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспільства.

Дж. Гелбрейт висунув концепцію про індустріальну систему, кістяк якої складають «зрілі корпорації», тобто об’єднання великих корпорацій-носіїв НТР, що активно взаємодіють або навіть зливаються з державою («Нове індустріальне суспільство», 1967). Так відбувається через те, що влада в них переходить від власників до інженерно-технічного персоналу та провідних менеджерів, які мають спеціальні знання, здібності та досвід колективного прийняття рішень. Ці люди формують так звану «техноструктуру», яка забезпечує своєю діяльністю стале економічне зростання в суспільстві майбутнього.

Школа суспільного вибору є продовжувачем правничої традиції, яку заснував Дж. Коммонс. Основними представниками її вважають Р. Коуза, Дж. Бьюкенена і Г. Таллока. У центрі уваги постають проблеми впливу політичного вибору на економіку, дослідження трансакційних витрат і зовнішніх ефектів (екстерналій).

Поняттям «трансакційних витрат» вперше скористався Р. Коуз в роботі «Природа фірми» (1937 ), визначивши їх як витрати функціонування ринку. Тобто, трансакційні витрати − це ті витрати, що забезпечують перехід прав власності від одного економічного агента до іншого та охорону цих прав.

Ще однією фундаментальною проблемою неоінституціональної теорії є права власності. За поглядами неоінституціоналістів (А. Алчіан та Г. Демсетц) система прав власності − це сукупність норм, що регулюють доступ до рідкісних ресурсів та можуть встановлюватися і захищатися не тільки державою, а й іншими соціальними механізмами. В рамках даної проблематики була сформульована знаменита «теорема Коуза»: «якщо права власності, чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) залишатиметься незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності». Вона, разом з іншими доробками Р. Коуза, висвітлює економічний зміст прав власності, виявляє значення трансакційних витрат, а також знімає з ринку звинувачення в «провалах», доводячи, що зовнішні ефекти є недостатньою підставою для державного втручання. Серед інших заслуг Р. Коуза пояснення структури й еволюції інститутів через поняття трансакційних витрат.

Кон’юнктурна школа бере початок від В. Мітчелла і представлена Нобелівськими лауреатами 1971 р. С. Кузнецом, 1977 р. Дж. Мідом та Б. Оліном, 1979 р. Т. Шульцем, 1981 р. Дж. Тобіном, 1985 р. Ф. Модільяні та 1987 р. Р. Солоу. У центрі уваги стоять проблеми міжнародної торгівлі й конкурентних переваг, руху капіталів, циклів економічної кон’юнктури, забезпечення стійкого економічного зростання.

Так, Роберт Солоу зробив великий внесок в економічну теорію, розробивши неокласичну модель економічного зростання ("Внесок в теорію економічного зростання", 1956). Базуючись на виробничій функції Кобба-Дугласа, вчений вводить до неї фактор технічного прогресу на рівні з працею та капіталом. При цьому під технічним прогресом розуміється сукупність якісних змін праці та капіталу та є нейтральним, бо однаково впливає на всі задіяні у виробництві ресурси. Наведена теоретична модель широко застосовується в сучасному економічному аналізі економічного зростання, загальної рівноваги та макроекономічної теорії в цілому.

Ще один відомий представник цієї школи Саймон Кузнєц, був першим вченим, що займався вивченням взаємозв’язків між економічними коливаннями та довгостроковим економічним зростанням, досліджуючи великий обсяг емпіричної інформації, та розробив методи підрахунку національного доходу («Національний дохід: короткі висновки», 1946).

В цілому внесок неоінституційної теорії в економічну науку неможливо переоцінити, бо вона не тільки поєднує в собі найважливіші методологічні підходи (еволюційний та функціональний), а й розширює можливості в пізнанні економічних явищ та процесів за допомогою синтезу з іншими суспільними науками.

Цитати та документи

Меморандум про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку Інформаційного суспільства

Сторони визнають важливість Інформаційного Суспільства для розвитку ефективної ринкової економіки та для забезпечення можливостей якісного працевлаштування. Це вимагає відповідної освіти у школах та інших навчальних закладах, а також розвитку такого регулятивного середовища, яке сприяє інвестиціям доки не буде забезпечено прийняття відповідних соціальних заходів, які б гарантували можливість найменш забезпеченим колам суспільства також отримувати з цього користь.

Дж. М. Кейнс [11]

...Здійснений аналіз надає ключ до пояснення парадокса бідності серед достатку. Одна лише нестача ефективного попиту може призвести і часто призводить до припинення росту зайнятості ще до того, як буде досягнутий рівень повної зайнятості. Недостатність ефективного попиту буде заважати зростанню виробництва, не дивлячись на те що граничний продукти праці все ще перевищує величину граничної тяготи праці за даного рівня зайнятості.

…Більш того, чим багатше суспільство, тим сильніша тенденція до збільшення розриву між фактичним та потенційним обсягом виробленої продукції, відповідно, тим більш очевидні та обурливі недоліки економічної системи. Справа в тому, що бідне суспільство вважає за краще споживати значно більшу частину своєї продукції, тож вельми скромний рівень інвестицій буде достатнім для забезпечення повної зайнятості, в той час як багате суспільство повинне відшукати значно більш широкі можливості для інвестування с тим, щоб схильність до заощадження його більш заможних представників була сумісна з зайнятістю його більш бідних членів. Якщо в потенційно багатому суспільстві спонука до інвестування слабка, тоді, не дивлячись на його потенційне багатство, дія принципу ефективного попиту примусить це суспільство скорочувати обсяг продукції, що виробляється, доки воно… не стане настільки бідним, що значно надлишок доходу над споживанням, що скоротився прийде у відповідність з його слабкою спонукою до інвестування.

М. Фрідман [16]

Чому гроші стають вирішальним фактором в поведінці товарних цін? Чому вони відіграють вирішальну роль у цьому процесі? Ключем до відповіді є вже відзначена різниця між номінальною кількістю грошей (або кількістю грошей у доларовому вираженні) і реальною кількістю грошей (кількістю грошей, що виражені в товарах та послугах, які можна на них придбати, або кількістю тижнів, протягом яких можна заробити такий дохід).

Представляється, що люди виключно уперті в тому, що стосується кількості грошей, яку вони хочуть тримати в формі готівки та не бажають змінювати цю суму, якщо для цього немає сильного спонукального мотиву. Це вірно для будь-якого місця та часу.

…дозвольте припустити, що з якихось причин кількість грошей в обігу стала більшою, ніж люди хотіли б тримати в формі готівки за даного рівня цін.

…кожен може і буде намагатися зменшити свої запаси готівки і ці дії мають важливі наслідки. Намагаючись витратити більше, ніж вони отримують, люди підвищують ціни всіх товарів та послуг. Номінальні доходи зростають, а реальні запаси готівки в дійсності знижуються, хоча номінально в кількості доларів вони не змінюються.

Дж. К. Гелбрейт [6]

Основною позитивною ціллю техноструктури є зростання фірми. Потім це зростання стає найважливішою ціллю плануючої системи і – як слідство – суспільства, де домінують великі фірми.

Д. Норт [13]

…Необхідно децентралізовано приймати рішення, це дозволить суспільству розглянути та дослідити декілька альтернативних способів рішення та вибрати найкращій. Також важливо враховувати минулі промахи та вчитися на помилках. Таким чином, інститути повинні не тільки знизити витрати зі специфікації прав власності, витрати, пов’язані зі складанням різних законів, але також сприяти децентралізованому прийняттю рішень і ефективності конкурентних ринків.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає процес глобалізації?

2. Назвіть причини економічної кризи 1973–1975 рр.

3. Якими способами подолання кризи середини 70 рр. ХХ ст. скористалися розвинуті капіталістичні країни?

4. В чому полягають відмінні риси англійського та американського посткейнсіанства?

5. В чому полягають основні положення монетаристської теорії?

6. Що собою являє крива Лаффера?

7. Які основні припущення теорії раціональних очікувань?

8. Що таке інститут?

9. В чому полягає сутність таких теорій як «теорія трьох хвиль» Е. Тоффлера, постіндустріального суспільства Дж. К. Гелбрейта та «теорема Коуза»?

План семінарського заняття

1. Інтернаціоналізація, інтеграція та глобалізація світового господарства останньої третини ХХ–початку ХХІ ст.

2. Економічна криза 1973–1975 рр.: сутність та наслідки

3. Передумови виникнення та загальна характеристика інформаційно-технологічної революції останньої третини ХХ–початку ХХІ ст.

4. Сутність та передумови виникнення посткейнсіанства та нового кейнсіанства.

5. Основні напрямки «неоліберального відродження»: монетаризм, економіка пропозиції та теорія раціональних очікувань.

6. Методологія інституціоналізму та його основні напрямки.

7. Неоінституціональна теорія та ідеї її представників.

Теми повідомлень

1. Європейська інтеграція: передумови виникнення, мета, етапи розвитку.

2. Інформаційно-технологічна революція останьої третини ХХ – початку ХХІ ст.: передумови, сутність, наслідки.

3. Вклад нового кейнсіанства в розвиток економічної думки.

4. Становлення ТНК як суб’єкта міжнародних відносин в останій третині ХХ–на початку ХХІ ст.

5. Порівняльний аналіз «рейганоміки» та «тетчеризму».

6. Застосування монетаристської концепції в перехідній економіці України та його наслідки.

7. Характерні риси «старого» та «нового» інституціоналізму.

8. Методологія та складові напрямки неоінституціоналізму.

Тести