Поняття соціального захисту та його основні напрямки в сфері праці

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну полі-гику управління господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цін­ностей у житті суспільства йде не зовсім гладко. Постійно дає про себе шати гостра суперечність між необхідністю проведення твердої еконо­мічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей.

Система соціального захисту населення може бути ефективною за умови її диференціації й адресності.

Соціальний захист — необхідний елемент функціонування будь-якої цосить розвинутої держави. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX — на початку XX ст

система соціального захисту в широкому розумінні — це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що надають умови для забезпечення засобів існування:

• працездатним громадянам — за рахунок особистого
трудового внеску,економічної самостійності і підприємництва;

• соціальне вразливим верствам -— за рахунок держави, але не
нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

Соціальний захист — це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і заходів, іавдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, іабезпечують гідну і соціальне прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, за якими вона здійснюється, а з іншого — інституціональну, тобто систему інститутів, що її іабезпечують (держава, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати гакі напрямки:

• забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму
і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних
причин вона необхідна, захист від факторів, що знижують
життєвий рівень;

• створення умов, що дозволяють громадянам
безперешкодно заробляти собі засоби для життя будь-якими
способами, що не суперечать закону;

• створення умов, що забезпечують задоволення
визначеного мінімуму (в обсязі суспільних можливостей і з
урахуванням національно-історичної специфіки) потреб
громадян в освіті, медичній допомозі та ін.;

• забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва; • забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і свобод, то відповідає
принципам правової, демократичної держави;

• створення умов, що виключають збройні соціальні і
міжнаціональні конфлікти;

• захист від політичного переслідування й адміністративної
:ваволі;

• забезпечення свободи духовного життя, захист від
ідеологічного тиску;

створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

• забезпечення максимально можливої стабільності громадського
киття.

Соціальні гаранти

Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні:

• регулювати ринок робочої сили через зняття суперечностей
між її попитом та пропозиціями;

• сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів
суспільства (ніх то не повинен проти своєї волі залишатися без
роботи);

• розраховуватися на всі категорії працездатного населення,
особливо виділяючи при цьому нужденних.

Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що за трудовим потенціалом може бути поділена на такі групи:

• придатних для роботи в сучасних умовах;

• тих, хто може бути використаний лише після відповідної
професійної підготовки;

• хто може працювати, але при створенні придатних умов праці;

• хто взагалі не може працювати;

• хто не прагне працювати.

Для повної ясності питання про соціальні гарантії наведемо деякі виписки з законодавства з цього питання.

1.Гарантії в реалізації права на працю: свобода вибору занять і
роботи; держава визнає оплачувану зайнятість як основу способу
життя; держава безкоштовно сприяє в підборі придатної роботи;
безробітних держава безкоштовно навчає новим професіям і т. д.

2.Додаткові гарантії деяким категоріям громадян: молоді;
пенсіонерам; самотнім і багатодітним батькам, що виховують
неповнолітніх дітей;жінкам, що виховують дітей дошкільного віку і
дітей-інвалідів; безробіт

ним;звільненим з місць ув'язнення; біженцям і т. д.

3.Профспілки активно сприяють зайнятості працездатного
населення.

4.Створюються всі необхідні умови і гарантії професійної
підготовки і перепідготовки безробітних.

5.Для залучення безробітних до трудової діяльності
організуються громадські роботи.

6.Роботодавці зобов'язані соціальне) гарантувати зайнятість
населення.

7.В умовах соціально-економічного реформування суспільства
держава гарантує матеріальну і соціальну підтримку населення.

8.Закон строго визначає розмір допомоги по безробіттю.

9.Закон визначає також умови і терміни виплати допомоги по
безробіттю іт. д.

В умовах формування ринкової системи господарювання загострюєть­ся суперечність між необхідністю проведення твердої економічної політики і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей, що стає необхідним елементом функціонування цивілізованого суспільства.

Вивчення даної проблеми дозволяє визначити соціальний захист як систему законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, що 'забезпечують гідну і соціальне прийнятну якість життя людини. Основними інститутами соціального захисту пюдини є держава, професійні спілки й інші громадські об'єднання. Водночас соціальний захист будується на соціальних гарантіях. Ці гарантії зафіксовані законодавством.