Розвиток господарства в Латинській Америці

Від початку XX ст. велику роль у господарстві регіону відіграє капітал США, країн Європи та Японії. Розвиток економіки залежить від імпорту обладнання та від експорту вітчизняної сировини і напівфабрикатів.

У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Латифундисти часто віддають свої землі в оренду. Сільськогосподарське населення регіону становить 132 млн чоловік Характерними рисами зайнятості є батрацтво, відробки, праця на плантаціях.

Велика частка земель перебуває у влас­ності іноземців. Для сільського госпо­дарства характерне велике безробіття.

На країни Латинської Америки припадає 15 % виробництва м'яса, 18 % - кукурудзи, 19 % - бавовни, 21 % - фруктів.

Головні сільськогосподарські рай­они розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агло­мерацій. Найбільш важливи­ми сільськогосподарськими районами є Мексиканське нагір'я, аргентинська пампа та східне узбережжя Бразилії. Ланцюжок ареалів високоінтенсивного землеробства тягнеться вздовж усього Тихоокеанського узбережжя материків.

Близько 4/5 всієї продукції сільського господарства виробляється в 5 країнах - Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії. При цьому Бразилія, у якій проживає 30 % населення регіону, виробляє 30 % продукції сільського господарства. Майже 50 % сільськогосподарської продукції йде на експорт. Це насамперед кава, цукор, бавовна, банани та цитрусові[6, c. 145-148].

У країнах Латинської Америки, які мають сировинну базу, сформувалося кілька орієнтованих на експорт секторів виробництва. В гірничодо­бувній промисловості - це гірничометалургійна та нафтова, в агропромисловому комплексі - виробництво цукру, кави, консервів, соків, алкогольних напоїв тощо. Розвиваються машинобудування, хімія, енергетика, чорна металургія, галузі легкої промисловості. Нині обсяги виробництва продукції важкої та легкої промисловості майже однакові. 75 % промислової продукції припадає на п'ять найрозвинутіших країн - Мексику, Бразилію, Аргентину, Венесуелу та Колумбію. Ці країни наздо­ганяє Чилі, яка за темпами розвитку економіки випереджає багато інших країн. Частка їх у регіональному виробництві автомобілів становить 99 %, текстильних виробів - 91 %, нафти - 86 %, мінеральних добрив - 85 %, енергоносіїв - 76 % будматеріалів - 75 %, цукру - 60 %. Промисловість концентрується у найбільших містах та міських агломераціях, переважно столичних.

За формами організації промислове виробництво представлене сучасними по тужними підприємствами, комбінатами, об'єднаннями, поряд з ними є багато дрібних підприємств. Це стосується також торгівлі і сфери послуг.

Розміщення підприємств гірничодобувної промисловості відповідає районам видобування корисних копалин, для яких характерне зональне розміщення («олов'яний пояс», «мідний пояс» тощо). Переробні підприємства не завжди зна­ходяться в районі видобутку копалин, частіше поблизу портів, оскільки орієнто­вані на експорт[8, c. 72-74].

Транспортна система країн Латинської Америки почала формуватися на­прикінці XIX - на початку XX ст. Перші залізниці були побудовані американ­ськими та англійськими компаніями, зацікавленими у вивозі сировини і напів­фабрикатів. Порівняно з іншими регіонами країн, що розвиваються, розвиток транспортної системи в країнах Латинської Америки недостатній (див. дод.2) Магістралі сполучають переважно райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних і, тим більше, трансконтинентальних ліній практично немає.

За обсягами вантажоперевезень на морський транспорт припадає 76 %, автомобільний - 10 %, залізничний — 6 %, трубопровідний - 6 %, водний - 1 %, вітряний - 1 %. Оскільки морський транспорт обслуговує переважно зовнішньо торговельні операції, то очевидним е переважання перевезень за межі регіоні Внутрішні та міжрегіональні транспортні перевезення незначні.

Зовнішньоторговельні операції орієнтовані на ринки США, Західної Європи та Східної Азії. У структурі експортно-імпортних операцій переважає вивіз сировини та напівфабрикатів, завозять у регіон переважно готові товари. Товарний експорт - головна стаття валютних надходжень майже всіх країн континенту, за винятком Мексики, де переважають валютні надходження від туризму. ' шести найрозвинутіших країнах Латинської Америки намітилась тенденція д поступового переходу на експорт готових товарів і послуг.

Потреби в імпорті переважають можливості експорту, тому структур зовнішньої торгівлі незбалансована. Всі країни Латинської Америки залежать від зовнішніх позик та інвестицій. Всі країни регіону вивозять продовольство - кави какао, цитрусові, банани, цукор, зернові, м'ясо. Окремі мають вузьку спеціалізацію. Наприклад, світовим експортером кави є Бразилія, Колумбія, зернових - Аргентина, бананів - Еквадор. Аргентина та Уругвай - визнані світові лідери в експорті шкіри та м'яса. У світовому експорті сільськогосподарської продукції частка Латинської Америки у 1993 р. становила: кави - 56 %, бананів - 78 %, яловичини - 27 %, бавовнику - 19 %.

Близько 1/4 товарного сировинного експорту припадає на нафту та нафтопродукти. Крім того, з країн Латинської Америки вивозять чорні та кольорові метали. Таї Чилі вивозить мідь, Перу - свинець та мідь, Болівія - олово, Ямайка - боксити. З готових товарів країни Латинської Америки експортують напої і тютюн (близько 10 % експорту), хімічні товари - 10 %, транспортні засоби і обладнання - 33-35 %. Нині значну частку експортних товарів становлять готові вироби але з них 1/3 - це напівфабрикати (тютюн і деякі хімічні товари).

Отже, країни Латинської Америки не мають досконалих національних господарств, які розвиваються тільки на вітчизняній сировинній базі та виробляють не обхідні для населення товари, але беруть активну участь у міжнародному поділі[10, c. 27-29].