Мультиплікатор у ринковій системі господарства

S

S І

S,І

Рис. 4. Рівновага між збереженнями й інвестиціями

На графіку (рис.4) представлена ілюстрація положення рівноваги між збереженнями й інвестиціями: крива ІІ – інвестиції, крива SS – збереження; на осі ординат значення норми відсотка (r); на осі абцис – збереження і інвестиції.

Очевидно, що інвестиції є функцією норми відсотка І=І (r), причому ця функція убуваюча: чим вищий рівень відсоткової ставки, тим нижчий рівень інвестицій. Збереження також є функцією (але вже зростаючою) норми відсотка: S = S (r). Рівень відсотка, рівний r_о, забезпечує рівність збережень й інвестицій у масштабах всієї економіки, рівні r_ı і r₂ – відхилення від цього стану.

Такі функціональні зв'язки між рівнем відсотка і розмірами інвестицій і збережень описувались у працях теоретиків класичної і неокласичної школи. У кейнсіанській же концепції інвестиції, так як і у класиків, є функцією норми відсотка, а збереження за Дж.Кейнсом – це функція доходу: S = S (Y). У цьому пункті Дж.Кейнс розходився, наприклад, з А.Маршалом, який пов'язував розмір збережень із величиною відсоткової ставки. Динаміка інвестицій і збережень за Дж.Кейнсом визначається різними факторами (графік розглянемо пізніше).

3. Інвестиції залежать від рівня оподаткування і взагалі податкового клімату в даній країні або регіоні. Надто високий рівень оподаткування не стимулює інвестиції.

4. Інвестиційний процес реагує на темпи інфляційного знецінення грошей. В умовах високої інфляції процеси реального капіталовкладення стають непривабливими. Перевага надається спекулятивним операціям.

Найважливіші макроекономічні пропорції, які відображають взаємодію інвестицій, збережень і доходу (за Дж.Кейнсом) можно представити наступним чином (абстрагуючись від державних витрат і чистого експорту): Y=С+І, тобто національний дохід при його використанні дорівнює сумі витрат на споживання (С) й інвестиції (І). При цьому споживання є функцією доходу, тобто С=С (Y). З іншого боку, вироблений національний дохід можна представити як Y=С+S, де S (збереження) також є функцією доходу, тобто S = S (Y). І так, якщо С+І=С+S, то І=S, де інвестиції – функція відсотка (r), а збереження – функція доходу (Y), тобто існує рівність І(r)=S(Y). Рівність І(r)=S (Y) демонструє важливість додержання певних пропорцій в економіці для рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Вся складність проблеми полягає у тому, що збереження й інвестиції залежать від різних факторів.

А тепер розглянемо рівень національного доходу, коли збереження і інвестиції знаходяться у стані рівноваги (за Дж.Кейнсом). Використаємо для цього графічний аналіз (рис.5) і подивимось, чим відрізняється кейнсіанська інтерпретація І= S від теорії класичної школи (рис.4).

На осі абцис (рис.5) – рівень національного доходу (НД). На осі ординат – збереження й інвестиції (S, І). Лінія інвестиції означає незмінний обсяг інвестицій при будь-якому рівні НД. Іншими словами, інвестиції незалежні від національного доходу, задані автономно. Це важливе припущення, або абстракція. У реальній дійсності коли зростає обсяг НД, то це призводить і до зростання інвестицій. Лінія SS уже відома з графіка схильності до збереження. На графіку видно, що у міру зростання національного доходу збереження збільшуються

І І

	НД

Рис. 5. Динаміка інвестицій і збережень (за Кейнсом)

На якому рівні НД встановлюється рівновага між ІІ і SS? Графічний аналіз показує, що в точці Е лінії SS і ІІ перетинаються. ОN і є той рівень, на якому сформувалась рівновага між інвестиціями і збереженнями. Але цей рівень НД не забезпечує повної зайнятості – лінії FF. Ця лінія є графічною інтерпретацією положення Дж.Кейнса про те, що рівновага НД може бути і при неповній зайнятості. Точка N означає той стан рівноваги НД, до якого буде прагнути економіка країни кожного разу, коли рівновага між І і S буде порушуватись. Пояснимо це докладніше.

Якщо S буде більшим І, то це означає, що масштаби збереження у суспільстві перевищують масштаби інвестування. Що буде відбуватись у господарському житті? Частина товарної продукції перестане знаходити збут, збільшаться товарно-матеріальні запаси. Фірми, які виробляють товари, зіткнувшись із знижуваним попитом почнуть скорочувати виробництво. «Невидима рука» ринку стане штовхати рівень суспільного виробництва і, відповідно, національного доходу в сторону точки N. Зворотній процес буде розгортатися, якщо лінія SS буде нижче ІІ. Товарно-матеріальні запаси почнуть зменшуватись, а це сигнал для бізнесу, який спонукає розширювати виробництво.

Відмінності між класичною і кейнсіанською моделями рівноваги:

1. У класичній моделі тривале безробіття неможливе. Гнучке реагування цін і ставки відсотка відновлює порушену рівновагу. В моделі Дж.Кейнса рівність І і S може здійснюватись і при неповній зайнятості. На графіку (рис.5) видно, що рівень НД в точці N виявляється нижчим рівня, який забезпечує повну зайнятість. Графічно ця проблема вирішується просто: потрібно підняти лінію ІІ уверх, поки вона не перетне точку F, яка лежить на лінії збереження. При розширенні інвестиційного процесу можливе досягнення рівноваги при повній зайнятості. Державі відводиться тут дуже важлива роль.

2. Класична модель передбачає існування гнучкого цінового механізму, який органічно притаманний ринку. За Дж.Кейнсом зниження попиту на продукцію не понижує ціни, а скорочує виробництво і збільшує безробіття (ефект храповика).

3. З графіка видно, що збереження є перш за все функцією доходу, а не тільки рівня відсотка, як видно з теорії класиків.

Рівність між сукупним попитом і сукупною пропозицією вимагає дотримання рівності обсягів збережень й інвестицій. Та обставина, що інвестиції є функція відсотка, а збереження – функція доходу, робить проблему знаходження рівності досить складним завданням.

Взаємозв'язок збережень, інвестицій, рівня відсотка і рівня доходу представлений у моделі «ІS» (інвестиції - збереження), яка вперше була розроблена англійським економістом Дж. Хіксом в 30-х роках ХХ ст. (рис.6).

ІS S

Рис. 6. Модель «ІS»

Модель «ІS» дозволяє показати одночасно функціональні зв'язки між 4 змінними: збереженнями, інвестиціями, відсотком і національним доходом. За допомогою цієї моделі можна зрозуміти умови рівноваги на реальному (на відміну від грошового) ринку товарів і послуг. Адже рівність І і S є умовою цієї рівноваги.

Аналіз почнемо з ІV квадрату. Тут зображена відома нам обернено пропорційна залежність між інвестиціями і нормою відсотка. Чим вище r, тим нижче І. У даному випадку рівню r_о відповідають інвестиції у розмірі І_о. У ІІІ квадраті бісектриса, яка виходить із початку осей координат є відображенням рівності І= S. Пунктирна лінія допомагає знайти таке значення збережень, яке дорівнює інвестиціям: І_о = S_о. Зображена у ІІ квадраті крива – це відомий нам графік збережень, адже S залежить від національного доходу (Y). Рівню Sо відповідає обсяг національного дохода (Y_о). І нарешті, в І квадраті можна, знаючи рівень r_о і Y_о, знайти точку ІS_о.

Якщо норма відсотка підвищиться, то відбудуться наступні зміни: високий r_ı приведе до зменшення інвестицій, тобто до рівня Іı. Цьому відповідають і менші збереження S_ı, а отже, і менший обсяг доходу Y. Тепер можна знайти точку ІS_ı. Крива ІS показує взаємний зв'язок між нормою відсотка і національним доходом при рівновазі між збереженнями і інвестиціями. Будь-яка точка на кривій ІS відображає одночасно і рівень І, і рівень S. І це природньо, так як умовою рівноваги є рівність І = S.

До цих пір ми аналізували визначення рівня національного доходу на основі рівності S і І. Але існує й інший спосіб визначення зрівноваженого доходу, метод на основі споживання й інвестицій, або модель «національний дохід – сукупні витрати» («кейнсіанський хрест»).

Рис.7. «Кейнсіанський хрест»

НД використовується по двох основних каналах і на споживання і на інвестиції, тобто Y=С+І. Сукупні витрати – це витрати на особисте споживання (С) і на виробниче споживання (І). В умовах стагнаційної економіки рівень схильності до споживання невисокий, і рівень НД, що відповідає рівності доходів і витрат (на особисте споживання) встановиться в точці Sо, тобто на рівні нульового збереження. Однак, якщо до витрат на особисте споживання додати інвестиції, то лінія СС зрушиться уверх по вертикалі й займе положення С+І. Тепер крива С+І пересіче лінію 45º (лінію рівності доходів і витрат) у точці Е. Цій точці буде відповідати обсяг НД в розмірі ОN. Точка N наблизилась до точки F, тобто до того рівня НД, який відповідає повній зайнятості. Чим більші інвестиції, тим вище піднімається крива С+І і тим ближче «заповітній» рівень повної зайнятості. Якщо ж держава буде не тільки стимулювати приватні інвестиції, але і сама здійснювати цілий набір різних витрат, то крива С+І перетвориться в криву С+І+G, де G – державні витрати. Наведений графік – наочна ілюстрація тієї благодійної ролі державних витрат і стимулювання інвестицій у приватному секторі, яким величезне значення надавав Дж.Кейнс. Отже, сукупні витрати – це сума С, І, G і, з урахуванням зовнішньоторгових операцій, чистого експорту Хn: (С+І+G+Хn). Сукупні витрати збільшують обсяг НД і наближають його до рівня повної зайнятості.

Нарощування інвестицій веде до зростання НД і сприяє досягненню повної зайнятості ще і в силу певного ефекту, який відображається в економічній теорії під назвою ефекту мультиплікатора.

МУЛЬТИПЛІКАТОР У РИНКОВІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРСТВА

Дослівно мультиплікатор означає «множник». Суть ефекта мультиплікатора в ринковій системі господарства полягає у наступному: збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж первісний ріст інвестицій. Як камінь, кинутий у воду, викликає круги на воді, так й інвестиції, «кинуті» в економіку, викликають ланцюгову реакцію у вигляді зростання доходів і зайнятості.

Принцип мультиплікатора був вперше описаний англійським економістом Р.Каном (1931р). Цю ідею розвинув Дж.Кейнс. Сьогодні концепція мультиплікатора широко використовується для прогнозування основних макроекономічних показників розвитку економіки, причому як у реальному, так і у грошовому виразі.

Механізм дії мультиплікатора виглядає наступним чином. Наприклад, початковий обсяг інвестицій дорівнює 1000 грн. Всі володарі факторів виробництва, які надали ресурси, отримали свій дохід. Робітники частину свого заробітку пред'являють у вигляді попиту на ринку споживчих товарів, наприклад, купують телевізори. Інша частина доходу робітниками зберігається. Отже, у виробників телевізорів збільшиться їх грошовий дохід. Частину його виробники телевізорів також витрачають на купівлю споживчих товарів, наприклад, меблів. Друга частина доходу також буде відкладена у вигляді збережень. Процес починає охоплювати все нові й нові верстви населення, які отримавши свої доходи, пред'являють їх у вигляді попиту на ринку споживчих товарів. Виникає ланцюгова реакція: початкові 1000 грн. у вигляді інвестицій викличуть зростання сукупного попиту більш, ніж на 1000 грн., тобто 1000 грн. потрібно помножити на якийсь коефіцієнт. Цей коефіцієнт і є мультиплікатор.

Допустимо, що 1000 грн. початкових інвестицій викликали зростання доходів. Володарі цих доходів у розмірі 1000 грн. частину з них витрачають. Наприклад, гранична схильність до споживання (МРС) складає 0,8. Отже, із 1000 грн. тільки 800 грн. буде витрачено, інші будуть зберігатись, тобто МРS=0,2. Наступне зростання доходів приведе до того, що із 800 грн. також буде направлено лише 80% на споживання (МРС=0,8), отже приріст національного доходу, використаного на споживанння, складе 800·0,8=640 грн. Процес буде поширюватись між новими верствами населення. Яким буде зростання національного доходу, викликане початковими інвестиціями? Потрібно скласти 1000+800+640 і т.д.

Коефіцієнт (мультиплікатор), на який потрібно помножити інвестиції розраховується за формулою:

Згідно з нашими показниками:

Таким чином, інвестиції у 1000 грн. викликали 5-кратне зростання національного доходу, який використовується на споживання (5000 грн.). Чим вища схильність до споживання, тим більший к (мультиплікатор), відповідно збільшення національного доходу буде супроводжувати початковий приріст інвестицій.

Початковий «поштовх», який дають інвестиції, може здійснюватись як приватним сектором, так і державою. Дж.Кейнс відводив особливу роль державі у створенні початкового «інвестиційного поштовху». Його рецепти стимулювання інвестиційного процесу послужили основою «нового курсу» Ф.Рузвельта в США. У теоретичних побудовах Дж.Кейнса інвестиційні проекти реалізуються у вигляді організації суспільних робіт – будівництві доріг, мостів, гребель і т.ін. Чому саме у такій формі, а не у вигляді будівництва заводів і фабрик? Чому держава організовувала саме суспільні роботи, а не будівництво, наприклад, тракторного заводу чи меблевої фабрики? В умовах перевиробництва товарів (криза, депресія) важливо створити додатковий платоспроможний попит («ефективний попит»,у термінології Дж.Кейнса), а не викидувати на ринок нові партії товарів. Так, будівництво греблі забезпечить приріст грошових доходів зайнятих, але не добавить надлишкову масу товарів у загальну «купу» нерозпроданих товарних запасів. Л.Столерю в книзі «Рівновага і економічне зростання» зазначав, що для цього ефекту не має значення, чи буде початкова сума інвестицій «використана для створення ультрасучасних машин чи ж для оплати діяльності людей, зайнятих копанням і подальшим закопуванням ям». Таким чином, початкові інвестиції в довгостроковому аспекті дають поштовх розширеному відтворенню, породжуючи нові інвестиції, нові робочі місця і збільшуючи у цілому національний дохід.

Для цифрової ілюстарції мультиплікатора приведемо простий приклад. Припустимо, для організації суспільних (громадських) робіт (будівництво моста) держава інвестує 1 млрд.грн. Якщо МРС, яка склалася у суспільстві, дорівнює 0,6, то мультиплікатор, тобто к, складе:

Яким же буде приріст національного доходу? Він складе:

∆Y=∆І· к – 1 млрд.грн. · 2,5=2,5 млрд.грн.

Ефект мультиплікатора графічно виглядає так (рис.8):

SI

	НД

Рис.8. Ефект мультиплікатора

При визначенні рівня НД через збереження й інвестиції (S і І) ми, як було зазначено вище, знаходимо точку перетину кривих SS і ІІ, тобто точку Е; при цьому НД складає 150 од. Якщо ж у результаті інвестиційного поштовху лінія ІІ підніметься уверх на 10 од. (із 20 до 30 од.), то вона займе положення Іı Іı – точка Еı, а рівень рівноваги НД=200 од. Таким чином, початкові інвестиції – 10 од. – призвели до збільшення НД не на 10 од., а на 50 од. (200-150). Стрілки на графіку показують, що збільшення І веде до збільшення НД. При цьому очевидно, що к=5. Формула Y=к·ΔІ у даному випадку означає: 50=5·10.

Теоретично концепція мультиплікатора допомагає глибше з'ясувати проблеми рівноваги, які пов'язані з відповідністю між інвестиціями і збереженнями. При цьому важливо зрозуміти, що мультиплікатор діє як у режимі розширення, так і стиснення НД, залежно від розширення або стиснення інвестицій. Відсутність рівноваги між І і S може призвести до двох негативних для функціонування економіки ефектів: 1) інфляційного розриву і 2) дефляційного розриву.

Інфляційний розрив настає тоді, коли І>S, тобто інвестиції перевищують збереження. Це означає, що пропозиція збережень відстає від інвестиційних потреб. Оскільки реальних можливостей збільшення інвестицій нема, розміри сукупної пропозиції зрости не можуть. Населення частину доходу направляє на споживання. Попит на товари і послуги зростає, і в силу ефекту мультиплікації, зростаючий попит тисне на ціни у бік їх інфляційного підвищення.

Дефляційний розрив настає тоді, коли S>І, тобто збереження перевищують потреби у інвестуванні. Таке явище було характерне для економіки України у 1990 роки, в період кризового падіння виробництва. У цій ситуації поточні витрати на товари і послуги низькі, адже населення більшу частину доходу зберігає. Це супроводжується спадом промислового виробництва і пониженням рівня зайнятості. А вступаючий в силу ефект мультиплікації призведе до того, що скорочення зайнятості в тій або іншій сфері виробництва спричинить вторинне і подальші скорочення зайнятості і доходів в економіці країни

Ефект мультиплікатора може проявити себе не взагалі, в абстрактно взятій економіці ринкового господарства, а лише в умовах економіки неповної зайнятості. Дійсно, якщо всі ресурси суспільства задіяні повністю, то звідки ж будуть черпатися додаткові робочі руки і виробничі потужності? Ця обставина зайвий раз підкреслює той факт, що застосування тих або інших наукових конструкцій кожного разу повинно зіставлятися з конкретною ситуацією конкретної країни.