Історія формування та розвитку господарського процесу.
ДИСЦИПЛІНА : СУДОЧИНСТВО В ГОСПОДАРСЬКИХ СУДАХ
Лекційне заняття № 1
( теоретичне заняття - 2 години, самостійне вивчення - 2 години)
Тема № 1. Правовий статус господарського суду в Україні.
Мета:дати студентам чітке поняття системі, складу, структурі і повноваженням господарських судів. Студенти повинні знати правовий статус судді господарського суду. Студенти повинні орієнтуватися в завданнях та функціях господарського суду.
План заняття:
1. Історія формування та розвитку господарського процесу.
2. Система, склад, структура і повноваження господарських судів.
Питання для самостійного вивчення:
1. Правовий статус судді господарського суду.
2. Завдання та функції господарського суду.
Рекомендована література до теми:
Базова
1. Конституція України від 28.06.1996 р.
2. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року N 1798-ХІІ (ВВР, 1992, N 6, ст.56) Вводиться в дію Постановою ВР N 1799-ХИ від 06.11.91, ВВР, 1992, N 6, ст.57.
3. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. комен. - 5-тевид. - Харків: Консум, 2005.- 304 с.
4. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. Беляневич В.Е. - К., 2006 р.
5. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. Беляневич В.Е.// - К.: Юстиніан, 2002.-СІ 1-95.
6. Господарський Кодекс України від 16.01.2003р. N 436-ІУ// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144
7. Проект Кодексу господарського судочинства України від 16 вересня 2009 р.
8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // ВВР, 2003, NN 40-44, ст.356.
9. Науково-практичний коментар до Господарського процесуального кодексу України під ред. Харитонової, 2008 р.
10.Науково-практичний коментар ЦК - Видання 2/ За ред. В.М.Коссака. - К.: Істина, 2008
11.Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України за ред. Тертишнікова. Харків - 2007.
12.Цивільний процесуальний кодекс від 18.03.2004 р. // Відомості Верховної Ради України, 2004. -№ 1618-ІУ.
13.Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ С.С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В.І. Бірюков та інші; за заг. ред. С.С. Бичкової. - К.: Атіка, 2008.
14.Законодавство України про виконавче провадження: Фурса С. Я., Щербак С. В. Наук.-практ. комент. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2004. - 976 с.
15.: Закон України Про акціонерні товариства: Закон України від 17.09.2008 № 514-VI // Урядовий кур'єр. - 29.10.2008 р.
16.Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05. 1992 року.
17.Про господарські товариства: Закон України від 19.09.91 № 1576-ХП // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 49, ст. 682
18.Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15.05.2003 № 755- IV, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 31-32, ст. 263
19.Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06. 2000 р.
20.Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р. // ВВР, 2010, № 41-42, №43, № 44-45.
21.Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 року із змінами та доповненнями // (ВВР), 1993, № 39, ст.383).
22.Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16.04.1991р., №959.
23.Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24.02.94 р.// Відомості Верховної Ради, 1994 р., №25.
24.Про третейські суди: Закон України від 11.05. 2004 р. N 1701-ІУ// Відомості Верховної Ради , 2004, N 35, ст.412.
25.Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06. 2004 р.
26.Указ Президента України Питання мережі господарських судів України від 12.08 2010 р. N 811/2010.
27.Єдиний державний реєстр судових рішень України // лумоу.геуе5Іх.сош1.£ОУ.иа
28.Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах: від 18.03.1970 року // Офіційний вісник України.- 2005.- №44.- С.304-310.
29.Положення Про автоматизовану систему документообігу суду затверджене Рішенням Ради суддів України 26.11.2010 N ЗО
30.Про затвердження інструкції про проведення виконавчих дій: Наказ Міністерства юстиції від 15.12.1999 р. із змінами та доповненнями станом на 14.11.2008 р.
31.Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень: Наказ Міністерства юстиції від 20.05.2003р. із змінами та доповненнями станом на 14.11.2008р.
32.Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна: Наказ Міністерства юстиції від 15.07.1999 р. із змінами та доповненнями станом на 17.09.2008р.
33.Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 13, ст.ПЗ, Опубліковано: "Голос України", 12 лютого 1993 року.
Основна:
1. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2002.
2. Годлевська Ю.К. Господарське роцесуальне право. Методичні вказівки до самостійної роботи і підготовки до семінарських занять. - Кривий Ріг: 2005. - 108 с.
3. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І.Харитонової. - К.: Істина, 2010.
4. Господарський процес: Практичний посібник. (4-є вид., доп. і перероб.) Роїна О.М. Видавництво - КНТ. - Київ: 2008 р.
5. Господарське процесуальне право: Підручник // За ред. О.І.Харитонової. - К.: Істина, 2008. - 360 с.
6. Грек Б. М. Господарський процес України (у схемах): Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2006. - 181с.
7. Грек Б. М., Шицький І. Б. Господарський процес України (у схемах): Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2006. — 181с.
8. Маляренко В.Т., Притика Д.М., Захарченко Т.Г., Святоць-кий О.Д., Новікова Т.О., Шицький І.Б., Суховий В.Г., Нечай А.А. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Податкові правовідносини.
9. Горевий В.І., Куліш А.М., Чернадчук В.Д. Господарський процес. Практикум. - Суми: Університетська книга, 2010.
10.Притика Д. М., Тітов М. І., Щербина В. С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посіб. - 2-ге вид., допов. - Харків: Консум, 2001. -Ч. 2. - 32 с.
11.П.Сунцов В.В., Вихватенко Н.О., Тітов М.І. Господарське судочинство в Україні: законодавство та практика застосування: Навчальний посібник. Застанем на 1 серпня 2001 р.- Харків: Консум, 2001.- 260 с.
12.Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. - Видання 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2009 р.
13. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник за ред. 1-А Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ, 2008 р.
14.Цивільне процесуальне право: Навчальний посібник /За заг. ред. С.С. Бичкової. - 2-е вид., доповн. і перероб. - К.: Атіка, 2007.
15.Чернадчук В.Д. Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України: Навч. Посіб. - Суми: ВТД Універ. кн., 2005. - 220 с.
Іб.Чернадчук В. Д., Сухонос В. В., Нагребельний В. П. та ін. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чер-надчук, В. В. Сухонос, В. П. Нагребельний, Д. М. Лук'янець; За заг. ред. В. Д. Чернадчука. - Суми: ВТД "Універ. кн.", 2006. - 331 с.
17.Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер. 2006. - С. 370-372.
Допоміжна
1. Абова Т. Е. Арбитражный процесс в СССР: понятие, основне принципы. - М.: Наука, 1985. - 1 с.
2. Арбитражньїй процесс: Учеб. для юрид. вузов и ф-тов / Под ред. М. К. Треушникова, В. М. Шерстюка. - М.: ООО "Городец-издат", 2002. - 80 с.
3. Асеєва Н. Правовий механізм захисту інтересів сторін у процедурі банкрутства // Право України 2005 р. № 9, стор. 37.
4. Асеєва Н. Реорганізація неплатоспроможності підприємств як спосіб відновлення економічної незалежності // Право України 2006 р. № 7, стор. 59.
5. Барбашова Н., Сгара Е. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правових факторів // Право України 2003 р. № 1, стор. 42.
6. Барбашова Н., Сгара Е. Правове регулювання процедури банкрутства місто утворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України 2003 р. № 9, с. 65.
7. Беляневич В. Повторна касація у Господарському судочинстві: деякі проблеми правозастосування // Право України 2003 р. № 3, с. 36.
8.Бринцев О. Щодо критеріїв спеціалізації судів у аспекті реформування судової системи України // Право України 2006 р. № 7, с.7.
9.Васильєв С. В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - Харьков: Зспада, 2004 -408 с.
10.Васильєв С. В., Ніколенко Л. М. Доказування у господарському процесі України: Моногр. - Харків: Еспада, 2004. – 192с.
11.Головченко В. Стан і проблеми третейського судочинства // Право України 2005 р. // № 9, с. 83.
12. Господарські суди в Україні: історичний нарис, портрети, події: Наук.-попул. вид. / Д. М. Притика, А. Й. Осетинський. - К.: Ін Юре, 2006. - 464 с.
13.Гласова О. Проблеми, що виникають у процесі визначення підвідомчості справ за участю сільскогосподарських підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - N8. - С. 21-24.
14.Глущенко С. Представництво у судовому процесі за новим ЦПК України та проектом ГПК України (за матеріалами конференції) // Право України 2005 р. №9, стор. 141.
15.Єфанова Н. Судова експертиза в господарському процесі // Юридичний журнал. - 2004. - N9. - С. 66-72.
16.Джунь В. В. Проблемні питання вдосконалення організації провадження у справах про банкрутство // Вісн. господарського судочинства.- 2004.- №2.- С. 184-191.
17.Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: Моногр. - 2-ге вид., випр. І допов. - К.: Юрид. практика, 2006. - 384 с.
18.3ахарченко Г. Організаційні питання діяльності постійно діючого третейського суду // Право України 2005 р. № 4, стор. 43.
19.Кисельова Т. Підвідомчість Міжнародному комерційному арбітражу спорів за участю держави // Право України 2006 р. № 8, стор. 59.
20.Коссак В., Багун О. Практика вирішення спорів, пов'язаних з реалізацією корпоративних прав (за матеріалами узагальнення практики господарського суду м. Києва). // Право України 2003 р. № 12, стор. 54.
21.Костенко Л. Строки у господарському процесі // Бизнес. -2006. - №40 (2 жовтня). - С. 41.
22.Куйбіда Р. До питання про самостійність господарської юрисдикції // Право України 2005 р. № 10, стор. 118.
23.Кузь О., Обідна І. Визнання і виконання рішень іноземних судів і арбітражів //Право України. - 2001. - № 9. - С. 71-75.
24.Литвинова А. П., Ребриста С. В. Проблеми процесуальних форм вирішення господарських спорів за відсутності відповідача у судовому процесі // Вісн. господарського судочинства. - 2005. - № 3. -С. 29-32.
25.Ніколенко Л. Поняття судових доказів в господарському процесі // Право України 2003 р. № 9, с. 48.
ЛЕКЦІЯ
Історія формування та розвитку господарського процесу.
Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення господарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807 р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії — у 1819 р. та Ізмаїлі — у 1824 р.
В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.
У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій.
Такими органами в Україні стали створені в 1924 р. арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства.
За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільних процесуальних кодексів союзних республік, але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядались колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при економічній Раді союзної республіки.
Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Постановами ВЦВК і РНК СРСР від 1931 р. всі державні, господарські й кооперативні органи і підприємства були зобов’язані оформляти свої взаємовідносини по поставках товарів, виконанню робіт і наданню послуг шляхом укладання договорів і нести за їх невиконання встановлену законом відповідальність. ЦВК і Раднарком УРСР 5 червня 1931 р. прийняв постанову “Про Державний арбітраж УРСР”. На підставі цього був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку. До компетенції Державного арбітражу були віднесені не лише майнові спори між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору в УРСР, а з 1934 р. і спори, що виникають при укладанні договорів.
Органи державного арбітражу діяли у порядку, встановленому Положенням “Про державний арбітраж”, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР 3 травня 1931 р. Раднарком УРСР 30 травня 1945 р. постановою затвердив таке положення. Цим законодавчим актом було встановлено, що органами Державного арбітражу УРСР є Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та державні арбітражі при виконкомах обласних Рад депутатів трудящих.
Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960 р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення “Про державний арбітраж” 1931 р. і затвердила нове Положення “Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.
У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господарських зв’язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах.
До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищім, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпорядкованою. У січні 1974 р. Держарбітраж СРСР перетворюють у союзно-республіканський орган, було затверджене нове положення “Про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.
Останній етап розвитку держарбітражу пов’язаний із прийняттям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.
Організація і порядок діяльності органів державного арбітражу вперше визначались Законом “Про Державний арбітраж СРСР”, прийнятим Верховною Радою СРСР у листопаді 1979 р. На підставі цього закону затверджені Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР та Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами. Відповідні акти законодавства прийняли в Україні та інших союзних республіках.
Інститут державного і відомчого арбітражу, створений у 1922 р., був пристосований для вирішення спорів між різноманітними частинами єдиної, централізованої державної структури господарювання. Економічна система країни функціонувала на засадах адміністративного регулювання, тому господарська самостійність товаровиробників була мінімальною. Вони взаємодіяли згідно з розпорядженнями директивного планування; договір не завжди підтверджував товарно-грошові відносини. За цих умов вчені й практики цілком логічно відносили державні та відомчі арбітражі до органів державного управління або господарського керівництва, хоча, треба відмітити, що питання про природу їх юрисдикції при цьому залишалося дискусійним.
Варто визнати, що правовий статус держарбітражу поступово підвищувався. Спочатку він був підпорядкований уряду і виконавчим органам на місцях, а потім Верховній Раді та її Президії. Однак навіть у законі 1979 р. державний арбітраж не визнавався судовою установою. Стосовно відомчого арбітражу, то він взагалі діяв на правах структурного підрозділу певного міністерства, державного комітету. Такий статус державного, а тим більше відомчого не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності. При вирішенні господарських спорів він повинен був керуватися не стільки законами, скільки підзаконними актами та вказівками керівників вищих органів державного управління. Пряма адміністративна залежність і підпорядкованість державного і відомчого арбітражу об’єктивно зумовлювалися пануванням командно-адміністративних методів керівництва економікою і майже абсолютною монополією державної форми власності. Все це дає підставу Голові Вищого арбітражного суду Д. М. Притиці зробити висновок, що вирішення господарських спорів виступало як функція господарського керівництва, як функція керівництва. Ці функції здійснювали органи державного й відомчого арбітражу.
Зміна системи арбітражів арбітражними судами визначалася новими економічними умовами переходу до ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними суб’єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи стало неможливим. Тому арбітраж було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав рівною мірою суб’єктам державної і недержавної форм власності.
Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності.