Сучасна економічна теорія: нові тенденції розвитку

Осмислення причин, суті, механізмів, соціально-економічних наслідків системних трансформацій (в капіталістичних, соціалістичних та постсоціалістичних країнах) останніх двадцяти років пересунуло центр уваги українських дослідників до нормативної складової економічної теорії. Між тим у позитивній складовій також відбуваються складні процеси, що прямо й опосередковано пов'язані з нормативним аналізом, а відтак і виробленням економічної політики. У зв'язку з цим зростає значення з'ясування загальнотеоретичних проблем і виокремлення та розгляду питання про нові тенденції розвитку сучасної економічної теорії загалом та її окремих складових зокрема.

До таких тенденцій насамперед належать:

1) поглиблення диференціації та спеціалізації наукових досліджень, а, отже, збільшення числа конкуруючих і навіть альтернативних теорій;

2) зближення відносно відокремлених напрямів економічної теорії;

3) синтез її окремих провідних напрямків;

4) посилення міждисциплінарного підходу до наукових досліджень, у тому числі прагнення до синтезу економічної науки з іншими галузями суспільствознавчого знання;

5) виникнення нових варіантів теорії конвергенції (сходження, зближення) соціально-економічних систем з урахуванням економічних реформ у постсоціалістичних країнах, Китаї та В'єтнамі;

6) розбіжність точок зору щодо сучасного стану загальної економічної теорії і розповсюдження у літературі оцінки його як передкризового.

Очевидно, ці пункти охоплюють головні реальні тенденції еволюції та розвитку економічних теорій останньої третини XX - початку ХХі ст., але далеко не вичерпують весь їх перелік. Проте вони досить повно, на наш погляд, охоплюють основні зрушення та зміни в новітній економічній думці Заходу, що обумовлюють її подальший розвиток і дають відповідне уявлення про перспективи поступу національної та світової економічної науки.

Головний урок системних трансформацій - це визначення значущості чинника інституціонального середовища в економічному аналізі та, як наслідок, усвідомлення скромних можливостей сучасної економічної науки у таких галузях, як економіка розвитку і економіка трансформації планових економік у ринкові.

До загальнотеоретичних тем, пов'язаних з новими тенденціями розвитку сучасної економічної теорії, належать питання про склад (структуру) та сутність інституціоналізму. Він складає потужний напрям економічної теорії, формування якого розпочалося наприкінці XIX ст. завдяки науковій діяльності Т. Веблена, Дж. Коммон-са, Дж. Гобсона та інших видатних американських і англійських учених.

В сучасних умовах власно інституціональна економічна теорія представлена у працях Дж. К. Гелбрейта, Р. Хейлбронера, Дж. Хо-джсона та ряду інших учених Заходу.

До представників неоінституціональної та нової інституціона-льної економічної теорії зараховані насамперед Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон, Т. Еггертсон та інші відомі зарубіжні вчені. За змістом їх теорії представляють собою міждисциплінарний напрям досліджень, у межах якого об'єднуються економіка, право, теорія організацій, соціологія і антропологія. Проблеми аналізуються на основі неокласичної економічної теорії та ідеології неолібералізму.

У математичній інституціональній економіці прийняті передумови неокласики - принцип раціональності, ринкова рівновага, методологічний індивідуалізм, обмеженість ресурсів та ряд пов'язаних з ними неявних передумов.

На наш погляд, таке трактування предметно-методологічних особливостей складників інституціоналізму ставить під сумнів правомірність їх віднесення до єдиного напряму економічної теорії. Відповідна класифікація сприяє плутанині з питань складу (структури) інституціоналізму. Адже у вітчизняній та зарубіжній літературі поняття "неоінституціональна економіка" (неоінституціоналізм) і "нова інституціональна економіка" (новий інституціоналізм), як правило, з достатньою підставою ототожнюється.

Розрізнення позитивної та нормативної економічних теорій отримує подальший розвиток при з'ясуванні відмінностей між ними у новітніх економічних теоріях. Ці відмінності з'ясовуються, по-перше, щодо теорій головних напрямів сучасної економічної науки (неокласики, посткейнсіанства, інституціоналізму та ін.) при їх порівняльному аналізі, по-друге, стосовно нормативних рекомендацій для економічної політики, що випливають із позитивної складової.

До нових тенденцій у розвитку сучасної економічної теорії відносимо значне розширення її ядра (так званого мейнстриму - див. с. 11).

Із зростаючої поглинальної здатності мейнстриму дослідники роблять такі принципово важливі висновки:

1) нині неокласика має мало спільного з пресловутою "економікою класної дошки", бо ґрунтується на широкому тлумаченні раціональності, підвищеній увазі до взаємодії гравців (теорія ігор, інтеракційна економіка), обов'язковому врахуванні інститутів та інформаційних обмежень, розширеному трактуванні максимізації корисності тощо;

2) діє тенденція заміщення неокласики "більш гнучкою і еклектичною парадигмою, чого не помічають "завмерлі" у своїй критиці неортодоксальні школи" [25]

7777 Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.

(1883-1946)-англ.ек-ст, держ. і політичний діяч. Гол.праця - “Загальна

теорія вартості, процента і грошей” (1936) - книгу сприйняли у колі

великої буржуазії і назв. “біблією кейнсіанства”.

Кризи 1929-1933рр. змінює погляди Кейнса, він пориває зідеями

фритредерства, вв., що доба вільної конкуренції вичерпала свої

можливості.

Він чітко сформулював новий напрям ек. теорії дер-го регуклювання ек-ки.

Оперував величинами, що визначають рівень та темпи зростання нац.доходу-

споживання, нагромадження,заощадження, інвестиції, зайнятість. Він

заклав основи макроекономічному напрямку ек-ки.

Кейнс вважав, що проблеми розви-го кап. сус-ва, слід шукати не у сфері

пропозиції ресурсів, а у сфері попиту. Кейнс поставив під сумнів

існування за умов монополістичного кап-му вільного руху цін у напрямку

зниження (досвід показав, що ціни залишаються незмінними навіть заумов

зниження зарплати та спаду вир-ва.

Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою

стимулювання інвестицій. Є ета, нижче якої суб”єкти не передадуть свої

заощадження у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з

метою страхування себе у разі ускладнень.

Отже він намагався показати, що мех-зм автоматичного зрівнювання попиту

та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія є утопією.

За К. витрати на споживання зростають мірою збільшення доходу, що є у

розпорядженні сус-ва. Але зі зростанням доходу зменшується показник

граничної схильності до споживання, а відтак зменшується і частка

споживання в доході. Це пов”язано з тим, що частина НД заощаджується.

Причину цього К. бачив в схильності людини споживати менше в міру

збільшення її доходу - “основний психологічний закон сус-ва”.

Умова досягнення рівноважного стану ек-ки за К. полягає щоб вакуум між

рівнем доходу і споживанням заповнювався збільшенням інвестиційних

витрат

К. виділив 3 мотиви зберігати гроші готівкою;

- трансакційний мотив (бажання мати готівку для нгепередбачених

платежів) ;

- мотив перестороги;

- спекулятивний мотив.

За К. зменшення зарплати не здатні зменшити безрбіття.

датні зменшити безрбіття.

Теорія попиту на гроші у К. - теорія “ переваги ліквідності “.

Ліквідність за К. - це можливість ати за одиницую часу за макс. ціною

будь-яке майно.

Значення теорії К.;

- висуває на перший план проблеми реалізіції (неефективного попиту), що

започаткувало розвиток динамічної теорії циклу.

- теорія НД та мультиплікатора увійшли в післякеййстанські теорії ек.

зростання;

поєднав ек. теорію та ек. політику.

Р.Хзррод

Ідеї Кейнса розвинули його послідовники — А. Хансен, Р. Хар-род, Є.

Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уникнути недоліків

моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (моделі Р. Харрода, Є.

Домара).

Р.Харрод запропонував своє рівняння «гарантованого зростання». Воно має

відношення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня величина

граничної схильності до заощадження, одна середня величина граничної

продуктивності капіталу (обидві величини є константами); заощадження та

інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамінюваність

факторів виробництва, не береться до уваги технічний.

Модель зростання Р. Харрода є найбільш раннім та найбільш наочним

прикладом ідеї «нейтральності» технічного прогресу, яка бере початок із

тези про стагнацію 30-х рр.

Р. Харрод розділив економіку на два сектори: сектор, що виробляє

інвестиційні блага, та сектор споживацьких благ.

Американський економіст Є. Домар, як і Харрод, протиставляючи економічну

динаміку статичним теоріям, передовсім кейнсіанст-ву, розглядає принцип

акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує

динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною

силою економічного зростання у зв'язку з їх подвійним ефектом

(«дохідний» та «виробничий»). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною

умовою зростання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату

забезпечується інвестиціями — так званий виробничий ефект. Але цього ще

недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність

необхідним є ефективний попит, який формується переважно тими самими

інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту», причому тут інвестиції

відіграють роль стимуляторів наступних інвестицій. Формула економічного

зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння

Харрода, але в іншій математичній інтерпретації

Дія принципу акселерації у моделях Домара та Харрода базується на тому,

що зміни споживацького попиту зі зростаючою інтенсивністю передаються на

різні ступені виробництва, до того ж між змінами масштабів споживацького

попиту та змінами розмірів інвестицій існують прямі кількісні

мі кількісні

залежності: відносно незначні зміни споживацького попиту приводять до

відносно значних змін масштабів інвестицій.79 Теорії циклу й антициклічної політики (Е. Хансен)

Теорії економічної динаміки і циклів розроблялися в рамках неокейнсіанства. Це пов’язано деякими недоробками теорії самого Дж. Кейнса. Адже він розглядав всі економічні процеси в рамках короткострокового періоду, де номінальні величини незмінні, що було обумовлено депресивним станом економіки 30-х років XX ст. і необхідністю вирішувати найбільш насущні питання короткострокового періоду, і не розраховувати на перспективу. Але перші післявоєнні роки привели до зміни економічної ситуації в провідних західних країнах, що спричинило необхідність рішення питань економічної динаміки.

Авторами теорій економічного зростання є Рой Харрод (1900-1978) («До теорії економічної динаміки») і бвсей Домар (1914). Харрод поклав в основу моделі ідею рівності інвестицій і заощаджень. Розглядаючи проблему рівноваги системи в довгостроковому періоді, він дійшов висновку, що ця рівність досягається лише як середня всіх відхилень, збігаються ж еони при досягненні оптимального темпу економічного зростання. Харрод вивів рівняння економічної динаміки, у якому знаходять висвітлення ці взаємозв’язки: g * c= S, де g — темп економічного зростання (приріст доходу до його базисної величини); c — капітальний коефіцієнт (інвестиції на одиницю приросту доходу); S — схильність до заощаджень (частка заощаджень у національному доході). «Рівновага безперервного поступального руху» буде спостерігатися тоді, коли досягається гарантований темп зростання — прогнозна, орієнтовна величина, — при якому передбачувані інвестиції дорівнюють заощадженням, які є в наявності. Можлива, на думку вченого, така ситуація, коли гарантований (бажаний) темп зростання перевищує максимально можливий при наявних техніко-економічних умовах («природний») темп. Такий період буму приведе до інфляційних процесів.

Модель Є. Домара робить аналогічні висновки, але виходить із рівності грошового доходу (попиту) і виробничих потужностей (пропозиція). Загальні риси в представлених моделях: облік системи «мультиплікатора» і моделювання економічної динаміки із застосуванням взаємозв’язку інвестицій і заощаджень; визнання незмінності в довгостроковому періоді параметрів частини заощаджень у доходах і граничній продуктивності капіталу; висновок про доцільність підтримки постійного темпу зростання як основної умови динамічної рівноваги економіки, при якому можна досягти повного завантаження виробничих потужностей; досягнення динамічної рівноваги і стабільного зростання можливо при державному регулюванні економіки. Близькість поглядів при розробці моделей дозволила об’єднати їх у модель Харрода—Домара.

Надалі Елвіном Хансеном (1887-1975) («Економічні цикли і національний доход») були запропоновані багатофакторні моделі економічного зростання, що враховують також механізм циклічних коливань, зміни галузевої структури виробництва, вплив науково-технічного прогресу та ін. Він встановив, що причина циклічності, криз і безробіття — це коливання динаміки інвестицій. Тут проблема полягає в нерівномірності інвестиційних процесів, пов’язана з тимчасовими ЛАГами між інвестуванням і проявом його наслідків, а також у неоднорідності інвестицій. Оскільки Хансен крім зовнішнього джерела (первісних) інвестицій виявляє внутрішнє їхнє джерело (інвестиції похідні), концепція мультиплікатора доповнена ним концепцією акселератора. Цей показник погоджує зростання інвестицій із ростом національного доходу, показує їхній кількісний взаємозв’язок.

Цикл сприймається Хансеном як внутрішньо властивий економічній системі механізм досягнення відносної рівноваги, тому метод перманентного регулювання державних і приватних інвестицій замінений ним на метод «убудованих стабілізаторів» — маневрування державними видатками залежно від економічної кон’юнктури, щоб згладити амплітуди циклічних коливань.