Тема 6 Виробництво і розподіл національного доходу

1. Фактори виробництва національного доходу. Виробнича функція.
2. Функціональний розподіл національного доходу
3. Родинний розподіл національного доходу.
´1.
Двома найважливішими видами ресурсів у сучасній економіці є праця (L) і капітал (К). Якщо взяти певну кількість капіталу та праці, то можна визначити обсяг продукту, виготовлений за наявної виробничої технології. Цю технологію можна виразити за допомогою виробничої функції:
Y = F (K, L)
Сукупна виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними економічними ресурсами – капіталом і працею та величиною національного доходу.

► Показники ефективності використання основних факторів виробництва
1. Продуктивність праці (для національної економіки), або виробіток на одного робітника:
ППне = Y / Ч,
де Ч – чисельність зайнятих у національній економіці;
2. Фондовіддача -це відношення ВВП, або національного доходу до вартості основних виробничих фондів (ОВФ). Цей показник характеризує обсяг національного доходу, що припадає на одну гривню діючих ОВФ:
ФВне = Y/ ОВФ;
3. Фондомісткість – показує вартість ОВФ в розрахунку на одну гривню національного доходу:
ФМ = ОВФ / Y.
В економіці, яка розвивається прискореними темпами, фондовіддача підвищується, а фондомісткість знижується.
4. Матеріаломісткість – це відношення витрат матеріальних ресурсів (МР) до виготовленої продукції:
ММ = МР / Y.
Зниження матеріаломісткості забезпечує можливість виготовлення більшого обсягу готової продукції з незмінної кількості сировини.

´ 2. Функціональний розподіл доходів – це розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва. Розподіл НД залежить від цін факторів виробництва.
Ціна фактора – це сума, яку платять за фактор виробництва (заробітна плата найманих працівників, рента земельних власників).
Розглянемо попит на фактори виробництва з боку конкурентної фірми, яка не може вплинути ні на ціну на власну продукцію, ні на ціну факторів, а приймає їх як дані ринком. Обсяг продукції, який виготовляє дана фірма запишемо через виробничу функцію:
Y = F (K, L)
Нехай конкурентна фірма платить заробітну плату найманому працівникові W і купує одиницю продукції за ціною P. Метою діяльності конкурентної фірми є прибуток: “дохід - витрати”.
Дохід фірми – це добуток ціни одиниці продукції та кількості одиниць продукції (P•Y). Витрати фірми (WL + RК), тоді прибуток складе:
PY - (WL + RК).
Для того, щоб дати відповідь на запитання як фірма ухвалює рішення щодо кількості капіталу і праці, котрих вона потребує, необхідно застосувати поняття граничного продукту двох факторів.
Граничний продукт праці (MPL) – це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосування додаткової одиниці праці за незмінної кількості інших факторів виробництва. Якщо фірма наймає додаткову одиницю праці, то обсяг продукції змінюється на MPL одиниць. Інакше кажучи, граничний продукт праці – це різниця між обсягом продукції, який виробляє фірма за допомогою L одиниць праці і (L -1) одиниці праці за незмінного обсягу капіталу.
Більшості виробничих функцій притаманна властивість спадного граничного продукту. Якщо кількість капіталу незмінна, то зі збільшенням кількості одиниць праці, граничний продукт праці зменшуватиметься.
ПРИКЛАД
Нехай на потоковій лінії працює один робітник, який сам складає деталь. За годину він виготовить 2 деталі; два робітники – 5 деталей; 3 – 9 деталей; 4 – 14 деталі; 5 – 17 деталей; 6 - 19; 7 - 20 деталей; 8 –18; 9 –14 . Проте, із збільшенням кількості зайнятих приріст обсягу виробництва зменшуватиметься (табл. 6.1).
Таблиця 6.1
Граничний продукт праці на потоковій лінії

Кількість одиниць праці, L Обсяг продукції, Y Граничний продукт праці, MPL(Yn – Yn-1)
0 0 -
1 2 2
2 5 3
3 9 4
4 14 5
5 17 3
6 19 2
7 20 1
8 18 -2
9 14 -4

Граничний продукт капіталу (МРК) – це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосування додаткової одиниці капіталу за незмінної кількості інших факторів.
Додатковий дохідг від використання додаткової одиниці капіталу становить (Р•МРК), а додатковий прибуток (Р•МРК) – W.
Функція Y = F (K, L) досить точно описує процеси виробництва й розподілу сукупного доходу, в національній економіці називається функцією Коба-Дугласа.

´ 3. Родинний розподіл НД – це його розподіл між різними домогосподарствами.
Особисті доходи – це сума грошових коштів, отриманих, або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.
Складові грошових доходів:
- оплата праці;
- доходи від підприємницької діяльності;
- доходи від власності (процент, дивіденди, рента);
- соціальні трансферти (пенсія, стипендія, допомога по безробіттю).
Натуральні доходи – це продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.
Номінальні особисті доходи – це усі грошові доходи домогосподарств без урахування оподаткування і зміни ціни.

Домогосподарства спрямовують свій дохід на споживання і особисте заощадження. Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата.
Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу.
Реальна заробітна плата – номінальна заробітна плата, скоригована на інфляцію.
Диференціація доходів – неоднаковий рівень доходів домогосподарств, або працівників. Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники, проте, найчастіше, будують криву Лоренца . Для побудови цієї кривої загальну кількість домогосподарств ділять на 5 рівних за чисельністю груп (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Інформація, яку дають такого роду таблиці свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний дохід у тій, чи іншій країні. Бісектриса на графіку відображає ситуацію при якій дохід може розподілятися порівну між усіма сім’ями. Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу. Інший крайній випадок спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали кілька багатих родин, а решта населення заледве виживали (крива максимально віддалена від бісектриси). Реальна економіка являє собою дещо середнє між цими двома крайніми випадками.

Ще одним часто використовуваним показником є децильний коефіцієнт, який показує у скільки разів мінімальні доходи 10% найбагатшого населення перевищують доходи 10% найменш забезпеченого населення.