Чинники глобалізації світових фінансів.

Тема 2 Глобалізація світового фінансового середовища.

Світові фінансові кризи.

1. Сутність глобалізації.

2. Чинники глобалізації світових фінансів.

3. Еволюція світової фінансової архітектури.

4. Наслідки фінансової глобалізації.

5. Координація політики країн у глобальному фінансовому середовищі.

Сутність глобалізації.

Глобальна трансформація різних сторін життя людського суспільства є найважливішою рисою сучасного світового розвитку. Світова спільнота дедалі виразніше постає як функціонально взаємопов'язана цілісна система.

Нова ситуація у світі, що склалася наприкінці XX ст., відкри­ває перед народами широкі перспективи для співпраці, доступ до здобутків світової цивілізації. Разом з тим глобальна трансфор­мація світової економіки ставить перед країнами і нові складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-еко­номічної модернізації.

Глобалізація світової економіки, глибокі структурні зрушення, спричинені розгортанням інноваційного процесу і діяльності транснаціональних корпорацій, потребують не тільки граничної мобілізації всіх ресурсів і можливостей країн, а й максимального використання переваг міжнародного поділу праці, відмови від автаркічного розвитку, інтеграції у світове господарство.

Як зазначається у щорічному звіті Міжнародного валютного фонду за 2000 р., "глобалізація в її економічному контексті озна­чає зростання інтегрованості економік країн світу, особливо по лінії торгівлі та фінансових потоків. Це поняття також охоплює рух людей (робочої сили) та знань (технології) через національні кордони".

Глобальні ринки створюють нові можливості для зростання ефективності бізнесу. Вони відкривають доступ до величезних ре­сурсів капіталу, технології, більш дешевого імпорту та містких експортних ринків. Але вигоди глобалізації не розподіляються нарівно між усіма. Звідси — неоднозначність оцінок цього яви­ща. З одного боку, у глобалізації бачать рушійну силу світового розвитку, з іншого — чинник зростання нерівності всередині країн та між ними, загрозу зайнятості та життєвим стандартам. Наприклад, деякі дослідники прямою причиною низки фінансо­вих криз у 90-х роках XX ст. (Мексика, Таїланд, Індонезія, Росія, Бразилія) вважають саме глобалізацію. Справді, фінансові кризи в цих країнах, мабуть, не сталися б, коли б вони були ізольовані від глобальних ринків капіталу. Разом з тим очевидно й те, що більшість із цих країн ніколи не досягли б відчутних темпів зро­стання, якщо б не мали припливу фінансових потоків з цих гло­бальних ринків.

Глобалізація світової економіки, прискорювана зростанням конкуренції, розвитком технологій, лібералізацією економічної політики та іншими факторами, спричинює відносне зменшення значення національних держав як основної ланки економічної діяльності. В ситуації динамічної транснаціоналізації, виникнен­ня глобальних фірм і глобальних за характером галузей створю­ються нові умови, за яких формування багатогалузевих госпо­дарських комплексів навіть у найбільших країнах з самого почат­ку має орієнтуватися на участь у міжнародному поділі праці. Змінюючи характер економічного зростання і напрями викорис­тання порівняльних переваг, глобалізація веде до того, що розви­ток окремої галузі виходить за межі окремих країн.

Взаємозалежність країн стає однією з найістотніших рис про­цесу глобалізації світової економіки. Така взаємозалежність де­далі більшою мірою зумовлює координацію діяльності держав у вирішенні не тільки політичних, екологічних або економічних проблем, а й інших глобальних проблем, передусім гуманітарних, пов'язаних із загальнолюдськими цінностями і правами людини.

Чинники глобалізації світових фінансів.

Одним із найважливіших чинників формування глобального фінансового середовища стала інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного вироб­ництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало, по-перше, якісні перетворення в міжнародних валют­но-кредитних відносинах; по-друге, переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів; по-третє, інтеграцію та глобалізацію фондових ринків; по-четверте, величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків.

Другий чинник – активне поширення науково-технічних досягнень. Комп'ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес телекомунікацій привели до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню "банківську революцію". Воно дало змогу значно підвищити якість обробки фінансової інформації, забезпечити надзвичайну швидкість здійснення міжнародних операцій та переміщення ре­сурсів між окремими сегментами фінансового ринку. Технічні вдосконалення у сфері електронного зв'язку знизили вартість ви­конання міжнародних трансакцій. Електронні платежі витіснили чеки як головний засіб платежу.

Інформаційна революція на базі мікроелектроніки викликала перетворення широкого спектра банківських послуг, дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забез­печити транснаціональний характер банківської діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжна­родних фінансових трансакцій, пришвидшило транскордонні по­токи капіталу.

Третій чинник – лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. Тенденція до зменшення втручання держа­ви у фінанси проявилася в останні десятиріччя в різних за рівнем розвитку групах країн. Це стосується і промислово розвинутих країн з ринковою економікою, і країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію" лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнарод­них економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світогосподарських зв'язків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин (від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фон­дових ринків). Свідченням цього є підписання країнами—члена­ми СОТ угоди про лібералізацію з 1999 р. ринку фінансових послуг, поступове зменшення бар'єрів на ринках позичкових капіталів.

За останнє десятиріччя уряди багатьох промислово розвинутих країн значно зменшили своє втручання в операції на внутрішніх фінансових ринках. У Великій Британії, наприклад, було послаб­лено контроль над ринком капіталу, проведено суттєву реформу ринку акцій, у Японії здійснено серйозні кроки з лібералізації ринку іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку.

Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобальному фінансовому се­редовищі.

Четвертим чинником процесу глобалізації світових фінансів стало зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу. Прискорення темпів такої інтеграції, своєю чергою також зумовлених процесами інтернаціоналізації, інформаційної рево­люції та лібералізації, поступово дало нову якість — виникла глобальна фінансова архітектура. Прогресуюче взаємопереплетіння національних фінансових ринків, зменшення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками дало змогу величезним ресурсам грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світової фінансової системи. В резуль­таті обсяг транскордонних фінансових трансакцій сягнув небаче­них масштабів.