Формування та розвиток командно-адміністративної системи господарювання
Розглядаючи дане питання, необхідно з’ясувати, що в процесі пошуку моделі соціалістичної системи господарства економічна система пройшла еволюцію від «воєнного комунізму» з його ключовим постулатом про безтоварний соціалізм до певного відродження елементів ринкової економіки України за часів нової економічної політики (НЕП). Слід чітко уявляти особливості еволюції господарської системи: соціально-економічні зміни, що відбувалися на кожному етапі, – у формах господарства, формах власності, розвитку продуктивних сил, характері взаємодії між підприємствами і державою, способах впливу держави на господарські процеси тощо.
Розкриваючи сутність економічної політики «воєнного комунізму», насамперед слід приділити увагу теоретичному обґрунтуванню цієї політики, її основним соціально-економічним заходам (націоналізація підприємств, централізація розподілу, перехід до нової системи управління виробництвом та ін.), а також особливостям їх реалізації в промисловості, аграрному секторі економіки. Також необхідно зрозуміти, чому політика «воєнного комунізму» себе не виправдала.
Вивчаючи сутність соціально-економічних перетворень, що відбувались у період запровадження НЕПу, варто усвідомити його як спробу реалізації концепції побудови соціалізму через державний капіталізм, як поетапне відтворення елементів ринку і ринкових відносин. Необхідно звернути увагу на зміни в організаційних формах і методах управління (створення трестів, що працювали на комерційному розрахунку), відносинах власності (часткова денаціоналізація підприємств), проведення інших реформ (зокрема грошової 1922–1924 рр.). Не менш важливо знати як це позначилось на кількісних параметрах (показники економічного зростання та економічного розвитку), що характеризували стан господарської сфери. Водночас необхідно з’ясувати причини, що призвели наприкінці 1920-х рр. до згортання НЕПу, незважаючи на його успіхи, до відмови від ринку, повернення до адміністративних методів управління.
При подальшому дослідженні процесів, що відбувались у господарстві України, основну увагу слід приділити дослідженню тих заходів, які мали вирішальне значення у формуванні централізованої економічної системи України, а саме проведення форсованої індустріалізації (її особливості – джерела, темпи, наслідки) і примусової колективізації (особливості, соціально-економічні наслідки), у ході яких і було закладено підвалини адміністративно-командної економічної системи; формування системи директивного планування; структурні зміни в господарстві; загальний наступ держави в усіх сферах економічного, суспільно-політичного та духовного життя народу.
Аналізуючи процес формування адміністративно-командної економічної системи, важливо простежити вибір економічної стратегії розвитку в повоєнний період; зростання негативних тенденцій у економіці та суспільстві в цілому на початку 1950-х рр. Крім того, слід критично осмислити сутність соціально-економічних перетворень, що відбувались у процесі формування господарської системи неринкового типу.
Перш за все необхідно проаналізувати зміни, що відбувались у сільському господарстві та спрямовані на оздоровлення аграрного сектора, чітко визначити позитивні наслідки цих дій, а також зрозуміти причини, що зумовили їх нетривалий характер, зокрема збереження політики екстенсивного розвитку. Для глибшого розуміння цих процесів важливо опрацювати економічну літературу, з якої можна дізнатися про спроби пошуку причин негараздів у сільськогосподарському виробництві та про можливі напрями його вдосконалення, зокрема шляхів зниження собівартості, удосконалення оплати праці в колгоспах і джерел її фінансування, формування колгоспних «неподільних фондів». Усе це свідчило про істотні зміни в поглядах і відхід від традиційної позиції щодо обов’язкової державної власності на засоби виробництва.
Заслуговують на увагу й інші реформаторські заходи періоду хрущовської відлиги та їх обґрунтування в економічній літературі. Це – визначення шляхів розвитку окремих галузей господарства, перш за все сільського господарства, застосування економічних важелів підвищення їх ефективності, удосконалення системи управління (раднаргоспи), нарешті, спроби вдосконалення соціальної системи. При цьому слід усвідомлювати, що метою всіх цих заходів було не радикальне реформування наявної господарської системи, а лише її «вдосконалення».
Також потрібно дослідити період більш радикального реформування господарської системи та його обґрунтування в економічній літературі (так звана косигінська реформа). Слід проаналізувати передумови реформи, її суть і способи впровадження, а також причини, що зумовили її непослідовний і незавершений характер.
Наступний період існування радянської економічної системи відомий як період «застою». Доцільно з’ясувати причини та наслідки цього застою.
Останньою спробою реформування радянської економічної системи булаперебудова, ініційована останнім Генеральним секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим. Слід усвідомлювати, що і ця реформа спрямовувалася не на руйнування командно-адміністративної системи, а лише на її «вдосконалення», саме тому вона була неспроможна здійснити кардинальних позитивних змін, а лише підготувала ґрунт для її остаточної руйнації та розпаду СРСР. Треба розглянути окремі етапи реформи (перший (1985–1986) – відбуваються перетворення, спрямовані на інтенсифікацію економіки; другий (1987 – середина 1988 р.) – усвідомлюється необхідність більш радикальних перетворень і постає питання щодо реформування наявної економічної моделі; і, нарешті, третій (1989–1991) – прийняття загальносоюзного рішення щодо переходу до регульованої ринкової економіки). Важливо розуміти й те, що певні суперечності реалізації «горбачовських» реформ і посилення під їхнім впливом кризових явищ у господарстві країни й призвели до невідворотного розвалу радянської економіки та розпаду СРСР.