Функції держави в ринковій економіці

Взагалі, ​державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально­економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства.

Взагалі, для регулювання економіки держава повинна діяти у напрямках :

● підтримуючий (підтримка функціонування ринку) передбачає: правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової і виробничої інфраструктури, підтримання конкуретного середовища тощо.

● компенсаційнийповинен компенсуватинедоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям тощо.

● регулюючий передбачає регулювання економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

● макроекономічної ефективності, тобто :​

а) забезпечення зростання продуктивності праці у суспільному виробництві на основі його технічного і технологічного оновлення, вдосконалення організації і управління;

б) збалансований, пропорційний розвиток економіки;

в) повне та оперативне задоволення соціально­економічних потреб суспільства. [13, c.78]

● реалізації соціальних цілей розвитку суспільства​:

а) соціальної справедливості;

б) ефективної зайнятості;

в) екологічної рівноваги;

г) задоволення соціально­культурних, духовних потреб населення.

Тобто, сформувалися ​основні функції державного регулювання економіки​(в тому числі ринкової)​:

1. Цільова – полягає у визначенні цілей, пріоритетів і основних напрямків розвитку національної економіки.

2. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливатина діяльність господарюючих суб’єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

3. Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір.

4. Коригуюча – зводиться до коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій

і забезпечення нормальних соціально­економічних умов життя суспільства.

5. Соціальна – передбачає регулювання державою соціально­економічних відносин (напр., між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки передбачає регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.

7. Контролююча –​означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо. [3, c.87]

Мінімальні функції держави :

● створення правової бази

● захист конкуренції

● забезпечення економіки необхідною кількістю грошей

● розподіл і перерозподіл доходів

● виробництво товарів і благ.

Об’єкти державного регулювання економіки – сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально­економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретними об’єктами держ. регулювання економіки​ є :

● економічний цикл;

● структура економіки;

● умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

● НТП та інноваційні процеси;

● грошовий обіг та інфляція;

● ціни;

● платіжний бізнес;

● блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідгтовка кадрів, соціальний захист тощо);

● умови конкуренції;

● навколишнє середовище (екологічні проблеми);

● регіони.

Все вищенаписане дало уявлення про дану проблему у тезовому вигляді.

В останні десятиріччя система планування в сукупності з елементами ринкових відносин навіть в умовах ринкової стихії та анархії дозволила подолати багато негативних процесів і явищ та забезпечити ефективне ведення господарства в багатьох розвинутих та розвиваючихся країнах. Практика свідчить, що соціально­економічному прогресу заважає не система планування та адміністративні методи, а жорстке директивне планування і контроль, суттєво обмежуючі свободу економічного маневра, підприємницькі здібності та ініціативу у виборі найкращих господарчих вирішень. Тому потрібно не відмовлятись від довівших свою ефективність розпорядчих та організаційних методів методів регулювання соціально­економічними процесами за допомогою плану, розробленого на основі наукових нормативів та методів наукового передбачення, а як умога більше вдосконалювати самі ці методи шляхом заміни жорсткого директивного планування направляючим, регулятивним, індикативним та іншими видами планування, найбільш відповідаючі сучасним ринковим відносинам.

Ринок і торгівля завжди були складовими функціонування національної економіки, стан, зміст та характер якої визначались перед усім відношеннями власності на засоби виробництва, виробляємі продукти. Власне, коли говорять про необхідніть встановлення ринкових відносин, то насправді мають на увазі відродження підприємництва, вважаючи, що при цьому одразу ж підвищаться ініціативність, заповзятливість та зацікавленість в інноваціях. Однак у наших умовах помітних здвигів у цьому напрямі поки не спостерігається. У всіх сферах економіки втрачена керованість, спостерігається спад виробництва, посилюється інфляція, знижується рівень життя населення. [2, c.120]

Очевидно, що необхідно як умога скоріше відновити керування економічними та соціальними процесами, відмовитись від чисто монетаристських методів регулювання економіки. В той же час централізоване керування економікою не зводиться до всеохоплюючого директивного планування. Забезпечити відповідність між суспільними потребами та ресурсами можна й іншими методами. Існує багато засобів активного впливу на виробництво і приведення його у відповідність із суспільними потребами : програмно­цільове, орієнтуюче та коригуюче планування, заказно­адресне виробництво, його організація на основі господарчих договорів та ін. Таким чином, питання полягає у науково обгрунтованому розграниченні функцій планування, у виборі найбільш ефективних форм плану і методів організації господарчої діяльності.

Держава повинна регулювати не стільки сам ринок, скільки умови, впливаючі на нього : розвиток і розміщення продуктивних сил, спеціалізацію підприємств, раціональне використання природних та людських ресурсів, формування та використання доходів тощо. Закони ринка по своїй природі можуть визначати перспективи розвитку всього суспільства лише стихійно, з непередбаченими результатами. В цьому полягає їх обмеженість і саме це диктує необхідність їх сполучення з планомірністю й плановим регулюванням всієї економіки. [3, c.12]