Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району

При розробці науковцями мережі економічних районів було вияв­лено дві тенденції різновидних процесів та явиш:

- тенденція до членування виробництва, що проявлялась у поділі праці, спеціалізації і кооперації виробництва;

- тенденція до інтеграції початково порізнених частин, тобто необхідності посилення виробничих взаємозв'язків у процесі виготов­лення продукції.

Таким чином, ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування.

М. Колосовський запровадив поняття територіально-ви­робничих комплексів (ТВК). Серед багатьох властивостей ТВК відзна­чалася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсис­тем утворювалися стабільні сукупності виробництв - енерговиробничі цикли. Нові територіально-виробничі системи (ТВК і ЕВЦ) ус­падкували різні властивості районних комбінувань: ТВК - здатність формувати економічний район, ЕВЦ - спосіб внутрішньої самоорга­нізації на основі комбінування.

Народногосподарський комплекс України маэ досить складну територіальну структуру. В її основі лежить процес формування сус­пільного поділу праці, зокрема його територіальної форми, що проявляється в «закріпленні» окремих галузей виробничої і невиробничої сфери за певними територіями. Це зумовлює спеціалізацію господарства країни та її економічних районів на виробництві різних видів продукції, а також розвиток важливих галузей невиробничої сфери.

Територіальна спеціалізація господарства регіонів формується за­лежно від природно-ресурсних умов (рельєфу, ґрунтів, клімату, сиро­винних ресурсів) та економічних факторів (трудових ресурсів, собівар­тості продукції, цінової політики, наявність споживачів). Складаються цілі системи поєднань галузей та їх груп, що утворюють територі­альну структуру народного господарства.

Територіальна структура, в широкому розумінні, відбиває певну територіальну побудову народного господарства. Вона формується залежно від диференціації, від умов розвитку виробництва і спожи­вання, що впливає на територіальне зосередження підприємств. На основі вивчення територіальної структури господарств можна склас­ти уявлення про розміщення територіальних сукупностей продуктив­них сил: промисловості, сільського господарства, будівництва, сфе­ри обслуговування тощо. Територіальна структура народного госпо­дарства України формується протягом тривалого часу, але найбільше вплинули на її формування об'єктивні процеси, що відбулися за після­воєнний період. Протягом цього часу відкрито нові родовища міне­ральної сировини, у декілька разів зросло виробництво внутрішньо­го валового продукту (ВВП), зміцніли і посилились взаємозв'язки міжнародних інтеграційних процесів. Особливо важливе реформу­вання територіальної структури виробничих територіальних комп­лексів в умовах переходу до ринкових умов господарювання.

Історичний вплив на формування територіальної структури вироб­ництва України мають такі чинники, як мінерально-сировинні ресур­си і специфіка їх залягання в різних регіонах країни, водні ресурси, особливості розселення населення, наявні промислова і соціальна інфраструктура, географічне розташування і природні умови регіонів та інші фактори. Під впливом різних факторів формується народно­господарський комплекс країни - сукупність усіх галузей матеріаль­ного виробництва і невиробничої сфери, розміщених на її території, взаємозв'язаних між собою у процесі виробничої діяльності людей.

Найважливішим фактором формування територіальної структури є рівень розвитку продуктивних сил, диференціація їй інтеграція ви­робництва. Основна рушійна сила їх утворення - це процес усус­пільнення матеріального виробництва, вищою формою якого висту­пають виробничо-територіальні системи.

Територіальна структура народного господарства України відбиває територіальні системи різних типів і масштабів на конкретній тери­торії, де вони формуються і функціонують внаслідок галузевoгo і те­риторіального поділу праці, а також процесу комплексоутворення. Структура - це не лише набір елементів (певних форм територіаль­ної організації виробництва), а и характер взаємодії їх на основі те­риторіального поділу праці. Розкриття характеру взаємозв'язку і взає­модії всіх складових елементів територіальної структури в народно­господарському комплексі країни досягається за допомогою комплек­сності - основи функціонування економічних районів будь-якого таксономічного рангу.

Комплексність це об’єктивна закономірність розвитку еконо­мічних районів країни.Планування їх розвитку на основі комплекс­ного підходу є важливим принципом управління народним господар­ством країни, а також складання перспективних планів розвитку еко­номічних районів.

Територіальна структура народногосподарського комплексу скла­дається з багатьох елементів - певних форм територіальної о зосе­редження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об'єдна­них за ознакою галузі або за сукупністю всіх галузей (промислово-виробний комплекс, сільськогосподарський комплекс, транспортний комплекс, будівельний комплекс, оздоровчий (курортний) комплекс, комплекс культурного обслуговування, туристичний тощо). Усі ці ком­плекси становлять територіальні частки народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил. Це не просто виділені частки народного господарства країни, а лише ті , які належать до певної системи відносин і зв’язків , що утворюють територіальну сукупність продуктивних сил.

Виробничо-територіальні комплекси - це певні форми територіального зосередження виробництва різним рівнем їх утворень.

Характерними промисловими утвореннями в народногосподарсько­му комплексі країни варто вважати галузеві промислові центри і кущі, спеціалізовані галузеві райони і зони, багатогалузеві промислові цен­три, промислові вузли, промислові агломерації і багатогалузеві промислові райони. Значного поширення набули сільськогосподарські райони і зони, а також приміські зони сільського господарства. Усі вони виступають складовими взаємопов'язаними частини територі­альної структури виробництва народногосподарського комплексу країни.

Вивчення особливостей структури кожного промислового утворен­ня, його кількісного, якісного складу дає можливість поділити їх на прості, складні галузеві та складні інтегральні. До простих елементів належать галузеві і багатогалузеві центри. Вони являють собою тери­торіально неподільні форми зосередження підприємств.

Галузевий центр - це населений пункт, що може мати одне або декілька підприємств однієї галузі, інші ж виробництва тут не представлені окремими самостійними підприємствами.

Багатогалузевий центр - це населений пункт, у якому розмі­щено кілька підприємств різних галузей.

Обидві форми територіаль­ного зосередження виробництва належать до промислових утворень. До складних галузевих елементів належать:

- галузевий спеціалізований промисловці кущ;

- галузевий спеціалізований район;

- галузева спеціалізована зона.

Характерною особливістю утворення таких форм територіального зосередження виробництва є те, що вони формуються переважно з підприємств однієї галузі і територіально поділяються на галузеві центри або елементарні комплекси.

Галузеві спеціалізовані промислові кущіможуть утворюватись на базі підприємств гірничої промисловості (видобування нерудних матеріалів, вугілля, нафти, газу), лісопереробних та інших підприємств, які розміщенні в різних населених пунктах, розташованих недалеко один від одного, і які спільно виробляють кінцевий продукт, використовуючи одне джерело сировини. Промислові кущі можуть бути також багатогалузевими.

Галузеві спеціалізовані райони- це форми територіального зосередження виробництва підприємств однієї великої галузі в про­мислових центрах і кущах, де переважають технологічно споріднені підприємства, що використовують одну й ту ж саму сировину і ви­пускають однорідну кінцеву продукцію. Такі райони можуть бути промисловими і агропромисловими. Виділяють також сільськогос­подарські райони як один із видів аграрно-територіальних комплекс в. У народному господарстві країни чітко виділяють Донецький вугільнопромисловий район, Криворізький залізорудний. Прикарпатський лісопромисловий, Закарпатський, Кримський виноградарсько-вино-робний, Подільський цукробуряковий, Поліський льонопромисловий, Полтавсько-Харківський нафтогазові райони та ін.

Галузеві спеціалізовані зони - це виробничо-територіальні утворення, що являють собою об'єднання групи галузевих районів кущів і центрів на обширній території. В народному господарстві країни вони представлені як частини великих спеціалізованих зон -наприклад, великі райони залягання і видобування вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, цукробурякового виробницт­ва, льонопромислового виноградарського виробництва.

До складних інтегральних елементів територіальної структури народногосподарського комплексу належать територіальні системи промислових вузлів, промислових агломерацій, багатогалузевих про­мислових і сільськогосподарських районів.

Найбільш поширеними одиницями територіальної структури є промислові вузли. Виділяють такі основні ознаки промислових вузлів:

- концентрація промислових підприємств на єдиній території;

- наявність тісних виробничих, економічних, транспортних, трудових зв'язків, систем обслуговування;

- концентрація промислових підприємств на єдиній території;

- наявність тісних виробничих , економічних , транспортних , трудових зв’язків систем обслуговування;

- спільність використання природних, трудових ресурсів, місце­вої матеріально-технічної бази, виробничої і спільної інфраструк­тури;

- спільні умови розміщення і фактори перспективи їх розвитку.

Промисловий вузол - це локальний промислово-територіаль­ний комплекс, де при взаємній близькості підприємства об'єднані між собою тісними виробничими зв'язками, спільністю транспортно-територіального положення, спільними системами інфраструкту­ри і поселень з метою найбільш ефективного використання природ­них, матеріальних і трудових ресурсів.Промисловий вузол може об'є­днувати промислове виробництво в одному або кількох промисло­вих центрах на віддалі, доступній для щоденних трудових поїздок населення. У вузлі також розвинуті зв'язки між установами і органі­заціями, що зайняті розробкою проектної документації для промис­лових підприємств. Найбільш важливим фактором формування про­мислових вузлів є економічний, демографічний і наявність інфраструктурних елементів. Найчастіше промисловий вузол складається з кількох промислових центрів, один з яких виступає його ядром, а інші - супутниками. Такі вузли формуються переважно у високо урбанізованих районах. Промислові вузли класифікують на найбільші, ве­ликі, середні, невеликі. Критерієм для належності до певного класу є показники вартості основних промислових фондів, вартості валової продукції, чисельності промислового персоналу тощо.

Промислова агломерація - це один з найбільш складних інтег­ральних елементів територіальної структури. Вона являє собою поєднання підприємств різних галузей промисловості у вигляді про­мислових центрів і вузлів, компактно розміщених на порівняно не­великій території. До промислових агломерацій входять зазвичай один-два великі промислові центри (або вузли) та розміщені навколо них промислові пункти, що майже зливаються. Розрізняють моноядерні і полідерні типи промислових агломерацій.

Багатогалузевий промисловий районявляє собою концентра­цію великої кількості промислових підприємств, промислових центрів і вузлів, промислових агломерацій, взаємопов'язаних між собою в про­цесі виробництва. Порівняно з промисловим вузлом і агломерацією багатогалузевий промисловий район є системою вищого порядку, це вже великі промислові райони, на базі яких формуються регіональні економічні райони .У ме­жах України можна виділити такі багатогалузеві промислові райони^-Донецький, Придніпровський, Харківський (Північно-Східний), Киї­вський (Центрально-Український), Подільський, Волинський, Кар­патський, Причорноморський, Кримський.

Агропромисловий район - це система агропромислових підприємств, кущів і вузлів на порівняно однорідній за природними умовами та економічними факторами розвитку території сфор­мувався відповіднийсільськогосподарський район.Такий агропромисловий район як форма територіальної організації виробництва має досить складну структуру, але є стійким територіальним, організа­ційним і економічним поєднанням виробництва сільськогосподарсь­кої сировини, її промислової переробки, обслуговуючих і допоміж­них виробництв. Цей район є територіальним агропромисловим ком­плексом, в якому подвійну роль відіграє сільське господарство. що виступає провинною ланкою комплексу.

Провідна роль у формуванні територіальної структури виробниц­тва економічних районів належить тим галузям, які беруть активну участь у територіальному поділі праці, локалізуються в окремих цен­трах або на значній території. З цією метою розроблено схему тери­торіальної структури виробничо-територіального комплексу еконо­мічного району. В її основу покладено систему взаємопов'язаних між собою промислового, агропромислового, аґротериторіального і транспортного комплексів. Детальне розчленування кожного комплексу дає змогу виділити територіальні елементи, що становлять систему еконо­мічного районуі вступають у взаємозв'язки на основі розвитку економіко територіального процесу.