Загальна характеристика глобальних проблем. 7 страница

38.Регулювання міжнародних торговельних відносин.

Рівні регулювання міжнародної торгівлі

Фірмовий – це угода між фірмами про розподіл ринку сировини, матеріалів, збуту товарів, сфер впливу, цінової політики.

Національний – при якому зовнішня торгівля кожної країни здійснюється у відповідності з національно-правовим забезпеченням регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнаціональний – проявляється в укладенні відповідних угод між державами, групами держав.

Наднаціональний – здійснює стратегію світового співтовариства чи заходів з регулювання міжнародної торгівлі шляхом створення міжнародних спеціальних інституціональних структур, відповідних угод (Всесвітні торгові організації – ГАТТ/СОТ, міжнародна торгова палата – МТП).

Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів:
1) тарифне регулювання;
2) нетарифне регулювання.

Розрізняють такі види державного регулювання міжнародної торгівлі:
1) одностороннє;
2) двостороннє;
3) багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

Двостороннє регулювання передбачає, що заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами – торговими партнерами. Кожна зі сторін попереджує свого торгового партнера про вживання будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає узгодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.
Найважливіше значення в регулюванні торгово-економічних відносин країн світової співдружності має Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ).
В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі.
Вільна торгівля (freetrade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію.
Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.
Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.
Виділяють декілька форм протекціонізму:
· селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
· галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
· колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;
· прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Демпінг (dumping) – засіб фінансової нетарифної торговельної політики, що полягає в просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, існуючого в цих країнах.
Демпінг може здійснюватись як за рахунок ресурсів окремих фірм, що прагнуть опанувати зовнішній ринок своєї продукції, так і за рахунок державних субсидій експортерам. В комерційній практиці демпінг може набувати однієї з наступних форм:
- спорадчий демпінг – епізодичний продаж надлишкових запасів товару на зовнішній ринок за заниженими цінами. Відбувається тоді, коли внутрішній обсяг виробництва товару перевищує ємність внутрішнього ринку і перед компанією постає дилема – або взагалі не використовувати частину виробничих потужностей і не виробляти товар, або виробити товар і продати за більш низьку, ніж внутрішня, ціну на зовнішній ринок;
- навмисний демпінг – тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін. На практиці це може означати експорт товару за цінами нижче цін свого внутрішнього ринку або навіть нижче витрат виробництва;
- постійний демпінг – постійний експорт товарів за цінами нижче справедливої;
- зворотній демпінг – завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу тих же товарів на внутрішньому ринку;
- взаємний демпінг – зустрічна торгівля двох країн одним і тим самим товаром за заниженими цінами.

Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії. Експортна субсидія — сума грошових коштів, що виплачується державою підприємству або індивіду, який експортує товар. За своїм змістом експортна субсидія є пільгою фінансового характеру. Внаслідок таких субсидій експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому. Угоди міжнародної торгівлі забороняють використання експортних субсидій за виключенням субсидування продукції сільського господарства.

39.Інструменти державної політики в царині зовнішньої торгівлі.

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов'язані з митними зборами. Мито - це збір коштів, що виконує функцію податку, який стягується при перетині товаром митниці і котрий при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи цим на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Митний тариф - це систематизований перелік митних зборів, які накладаються на товари при імпорті чи експорті.

Митні тарифи мають декілька колонок ставок збору:

- колонка максимальних (або генеральних) мит (це для товарів з країн, з якими немає торговельного договору);

- колонка мінімальних мит (для товарів з країн, з якими підписано торговельний договір);

- колонка преференційних мит.

Мита бувають трьох видів:

а) адвалерні (стягуються в процентах від ціни товару);

б) специфічні (стягуються у визначеній грошовій сумі з маси, обсягу або штуки товару);

в) змішані.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій.

Перша категорія. Це є найчисельніша категорія, так як до неї відносяться більше половини заходів нетарифного регулювання, які безпосередньо направлені на обмеження експортно-імпортних операцій з метою захисту певних галузей національного виробництва.

З цих заходів слід виділити:

1)Ліцензування зовнішньоторговельної діяльності. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально

уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторговельні операції з певними товарами, які внесено до списків, як такі, що ліцензуються за імпортом чи експортом.

Основні види ліцензій зводять до двох типів:

а) автоматична (або генеральна) ліцензія (дозволяє безперешкодні ввезення товару, що внесено до списку, протягом зазначеного терміну);

б) неавтоматична (або разова індивідуальна) ліцензія (дозволяє імпорт чи експорт товару певного виду конкретному імпортеру чи експортеру зі вказівкою кількості товару, його вартості, країни його походження або призначення, а інколи і митного пункту, через який повинно здійснюватись ввезення чи вивезення товару).

Основним регулювальником процесу використання ліцензування зовнішньоторговельних операцій на державному рівні є ГАТТ/ВТО.

2) Контингентування зовнішньоторговельної діяльності. Контингенти (або квоти) - це кількісні обмеження у вартісному або фізичному виразі, які вводяться на імпорт і експорт окремих товарів на визначений термін. Кількісне регулювання здійснюється через індивідуальні неавтоматичні ліцензії.

Ліцензування й контингентування являють собою прямі адміністративні форми державного регулювання зовнішньої торгівлі, що обмежують самостійність підприємств по відношенню до виходу на зовнішній ринок, звужують коло країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, регламентують кількість і номенклатуру, товарів, які дозволено вивозити чи ввозити. І все ж, незважаючи на те що система ліцензування й контингентування імпорту та експорту встановлює досить жорсткий контроль над зовнішньою торгівлею деякими товарами, вона в багатьох випадках виявляється гнучкішою й ефективнішою, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання, чим у значній мірі пояснюється те, що ця адміністративна система міцно тримається в арсеналі засобів зовнішньоторговельного регулювання значної більшості країн світу.

3)Антидемпінгове мито (застосовується у випадках імпорту товарів за цінами, що є нижчими за їхні передбачувані витрати виробництва).

4)Компенсаційні мита (застосовуються у випадках виявлення факту отримання експортером державної субсидії з метою підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку).

Особливості застосування антидемпінгових і компенсаційних мит:

а) необхідність проведення попереднього дослідження з метою встановлення факту демпінгу чи застосування експортної субсидії, а також визначення нанесених збитків чи загрози їхнього виникнення;

б)ці заходи застосовуються на дискримінаційній основі супроти певних постачальників визначених товарів.

5) Імпортні депозити - це форма застави, яку імпортер повинен внести у свій банк у національній чи іноземній валюті перед закупівлею іноземного товару. Сума імпортного депозиту встановлюється за допомогою визначеного відношення до вартості імпортованого товару.

6)Імпортні податки. До цього роду стягнень відносяться:

- податок, який в деяких країнах стягується тільки за перетин кордону;

- різного роду збори пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості;

- портові, статистичні, фітосанітарні та інші подібні збори.

7) Угоди про "добровільне" обмеження експорту. Це нав'язане експортеру під загрозою санкцій зобов'язання з обмеження експорту певних товарів у країну, що імпортує.

8) Угоди про встановлення мінімальних імпортних цін. Експортуючі фірми повинні суворо дотримуватись мінімальних цін на товари при укладанні контрактів з фірмами країни, з якою така угода діє. У випадку зниження експортної ціни нижче мінімального рівня країна

40.Діяльність міжнародних торговельних організацій.

ЮНКТАД (UnitedNationsConferenceonTradeand Development - UNCTAD) створена згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1964 році як спеціальний постійний орган ООН. Включає 185 держав і три спеціалізованих агентства.

Головні цілі ЮНКТАД:

1) сприяння міжнародній торгівлі для прискорення економічного розвитку, особливо в країнах, що розвиваються;

2) установлення принципів і політики щодо торгівлі та пов'язаних з нею проблем розвитку, зокрема в сферах фінансів, інвестицій, передачі технологій;

3) сприяння діяльності інших спеціалізованих установ ООН у сфері торгівлі та розвитку;

4) організація переговорів і затвердження багатосторонніх правових актів щодо торгівлі та розвитку.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development, UNCTAD) є органом Генеральної асамблеї ООН, тому з юридичної точки зору її не можна розглядати як міжнародну організацію, хоча вона має багато рис, притаманних ним. ЮНКТАД була створена 30 грудня 1964 року. Понад 190 країн світу є її членами.

Світова організація торгівлі – це одна з наймолодших міжнародних організацій, яка є правонаступником Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). ГАТТ як міжнародна організація вже не існує, але існує угода ГАТТ, яка значно доповнена і вже не є основним законодавчим актом міжнародної торгівлі. СОТ почала діяти з січня 1995 року. ЇЇ створення – це результат важких і багатопланових міжнародних торгових переговорів, в яких брало участь 125 держав. Переговори, що проводились в рамках ГАТТ, отримали назву Уругвайський раунд (переговори були відкриті в місті Пунта-дель-Есте, Уругвай, у вересні 1986р., тому і отримали цю назву).

Основною метою створення СОТ стала заміна старої, роздробленої системи ГАТТ новою, інтегрованою міжнародною організацією, наділеної повноваженнями для діючого проведення в життя принципів і правил міжнародної торгівлі, погоджених у ході торгових переговорів. Угода про установу СОТ зводить у єдину, підвідомчу цієї організації, систему всіх угод і домовленостей, досягнутих в результаті багатобічних торгових переговорів у рамках ГАТТ. З юридичної точки зору, практичне застосування результатів "уругвайського” раунду, з огляду на всю сукупність положень ГАТТ і, особливо, домовленостей "токійського” раунду, було б значно утруднене, якщо не неможливо. Тому учасниками переговорів було прийняте рішення про те, що всі домовленості, досягнуті в ході багатобічних торгових переговорів, є невід'ємною частиною Генеральної Угоди - а, отже, і СОТ - і країни, що беруть участь в Угоді, приймають на себе всі зобов'язання, що містяться в ньому.

Міжнародна Торгова Палата (InternationalChamberofCommerce), або скорочено (ICC) — це міжнародна організація, яка має на меті підтримку й розвиток міжнародної торгівлі й глобалізації. Членами цієї організації є країни, до яких МТП має доступ через свої національні комітети. Уповноваженим Представником Міжнародної Торгової Палати В Україні є Український національний комітет міжнародної торгової палати (ICC Ukraine). Основні напрями діяльності ICC — розроблення правил, міжнародний арбітраж і вираження позицій бізнесу. Оскільки компанії, що входять до складу ICC є безпосередніми учасниками міжнародного бізнесу, Міжнародна Торгова Палата має повне право розробляти правила, що регулюють світову торгівлю. Хоча вони є добровільними, бізнесмени щодня дотримуються їх у численних ділових операціях, і ці правила становлять основу міжнародної торгівлі.

ICC також надає найнеобхідніші послуги, зокрема, через Міжнародний арбітражний суд ICC — провідну арбітражну установу світу. Ще одна послуга — Світова Федерація Торгових Палат, міжнародна мережа торгово-промислових палат, яка відповідає за взаємодію та обмін досвідом між палатами.

Інкоте́рмс (англ. Incoterms, Internationalcommerceterms) — міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі. Умови Інкотермс є стандартизованими. Ці умови регламентують момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики. Застосовуються в міжнародних договорах купівлі-продажу.

Інкоте́рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі, ГАТТ (The General Agreement on Tariffs and Trade, GATT) була підписана в Женеві у жовтні 1947 р. і вступила в силу з 1 січня 1948 р. На початковому етапі її учасниками були 23 країни, а коли в 1994 р. вона була реформована у Світову організацію торгівлі (COT), ряди її членів нараховували вже 118 держав світу.

ГАТТ базувалася на принципах:

- відсутності дискримінації у торгівлі;

- режимі найбільшого сприяння;

- здійсненні поступок на взаємної основі;

- зниженні мита та нетарифних бар´єрів;

- регулюванні міжнародної торгівлі на основі приватного права тощо.

її основні функції включали:

- вплив на державну торговельну політику шляхом вироблення правил світової торгівлі;

- проведення переговорів з питань лібералізації торгівлі;

- врегулювання суперечок.

41.Участь України в міжнародних торговельних відносинах.

В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови — в 1,6 раза, до Грузії — більше ніж у 10 разів, в Узбекистан — в 1,6 раза і т. д.

У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має велике від’ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.

Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекономічні зв’язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%).

Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн. дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:

· підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку;

· прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);

· зняття технічних бар’єрів у торгівлі з провідними країнами — членами СОТ (США, ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення іноземних інвестицій.

Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв’язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним з пріоритетів України в зовнішньоекономічних зв’язках.

Основними передумовами інтеграції України в міжнародну економіку є:
— системна ринкова трансформація;
— реструктуризація економіки;
— формування відкритої економіки, розвиток не лише зовнішньої торгівлі, а й руху факторів виробництва між країнами.

Участь україни у міжнародних організаціях:

Чорноморський банк торгівлі та розвитку

Чорноморський банк торгівлі та розвитку (en)

Світова організація торгівлі (СОТ)

Найбільшими партнерами України є країни СНД та ЄС. Зокрема, починаючи з 2001 р., експорт товарів України в країни ЄС перевищував експорт в країни СНД (за винятком 2005 р.). У торгівлі товарами з країнами СНД і частково з країнами ЄС Україна має від'ємне торговельне сальдо. У торгівлі послугами, зокрема завдяки транспортним транзитним послугам, Україна має велике позитивне сальдо торговельного балансу в торгівлі як з країнами СНД, так і ЄС.

Крім того, підкреслимо, що оборот товарів та послуг як із країнами ЄС, так і країнами СНД постійно зростає. Можна припустити, що тенденції регіональних торговельних відносин між Україною та її основними торгівельними партнерами СНД і ЄС - розвиваються подібно. Це можна обґрунтувати (що особливо важливо за наявності регіональних міжнародних економічних організацій, в яких бере участь Україна) відсутністю якихось значних преференцій чи угоди про вільну торгівлю в рамках СНД чи ЄС. Торгівельні угоди в рамках СНД не набули чинності, угода про ЄЕП залишається нерозвиненою, а торгівельна співпраця з країнами ЄС обмежена наданням лише окремих преференцій в торгівлі з Україною. У зв'язку з цим, для активізації регіонального торгівельного співробітництва між Україною і країнами СНД, а також між Україною і країнами ЄС необхідно, на мою думку, просуватися у напрямі укладення відповідних угод про вільну торгівлю без обмежень за товарними групами чи видами послуг.

42.Загальне ознайомлення зі системою міжнародних послугових відносин.

Під широким терміном “міжнародна торгівля” можна розуміти не тільки відносини купівлі продажу товарів, а й послуг.

Світовий ринок послуг – це система міжнародних відносин обміну, де основним товарним об”єктом виступають різноманітні види послуг і яка існує на основі МПП.

Послуга – це продукт праці, створений в результаті угоди про купівлю- продаж, у якого відсутня речова форма.

Умови розвитку світового ринку послуг:

¾ науково-технічний прогрес(інтелектуальні послуги).

¾ ускладнення виробництва.

¾ насичення ринків товарами(торговельні послуги).

¾ інформаційний бум.

¾ нові наукові відкриття(ноу-хау).

¾ зростання кількості компаній по наданню послуг.

¾ прискорений розвиток нових видів транспорту.

¾ підвищення частки нових видів послуг(банківських, страхових, посередницьких).

До світового ринку послуг відносять міжнародний інжиніринг і міжнародне ліцензування, але вони відносяться до сфери міжнародного науково-технічного співробітництва, а фрахт і транспортні послуги розглядаються в межах міжнародних транспортних відносин.

Суб'єктами світового ринку є державні органи різних рівнів (центральні, регіональні, муніципальні), а також підприємства й організації, міжнародні організації (при наданні фінансово-кредитної допомоги та інвестиційних коштів), транснаціональні корпорації та міжнародні об'єднання, окремі особи.

Об'єктами світового ринку є товари й послуги, що обертаються в міжнародній торгівлі, фактори виробництва.

За об'єктною ознакоюструктурисвітового ринку зазвичай виділяють наступні сегменти :

· товарів і послуг

· ринок капіталу

· ринок робочої сили

· ринок цінних паперів

· ринок валюти

Інфраструктура світового ринку представлена міжнародними економічними, фінансово-кредитними установами і організаціями як загальносвітового (СОТ, Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд тощо), так і регіонального значення (Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

43.Міжнародний лізинг.

Міжнародний лізинг- це спеціальна операція, за якою лізингова фірма на основі угоди з орндарем купує у виробника предмети оренди іпередає їх орендареві на певний термін за встановлену плату.

Суб’єкти лізингу: лізингова компанія (орендодавець), ліссор (орендодавець), рентор (орендар), холдер (орендар).

Об’єкти лізингу:техніка для офісів, різне обладнання, машини.

Види:

За терміном дії оренди міжнарод. лізинг ділиться:

-рентинг–короткостроковий лізинг на термін від 1 години до 1 місяця;

-гайринг–середньостроковий лізинг терміном від 1 місяця до 1 року;

-лізинг–довгостроковий лізинг терміном більше 1 року.

За окупністю:

-фінансовий лізинг –лізингова компанія намагається повернути авансовий капітал + прибуток(період оренди відповідає строку ек. життя об”єкта лізингу)

-оперативний лізинг –об”єкт лізингу здається на термін, що становить тільки частину терміну його ек. життя.

За суттю експортно-імортнихоепрацій:

-екпортний лізинг – виробник(В) і лізингова компанія (ЛК) в одній країні,а фірма-орендар (О) в іншій;

-імпортний лізинг – ЛК і О в одній країні, а В в ін.;

-транзитний – ЛК, В, О в різних країнах.

За формою надання оренди

-звичайнийтрохсубєктний(в-лк-о)

-зворотній(в-лк-в(о)

-лізинг постачальника(в-лк-в(о)-о1

-Розподільчий лізинг(в-лк-о1,о2,о…)

Фактори розвитку міжнародного лізингу:

-скорочення обсягу ліквідних коштів через труднощі,які постійно виникають на грошовому ринку

-загострення конкуренції,що вимагає оптимізації інвестицій

-зменшення прибутків підприємства,що обмежує їхні можливості

-сприяння розвитку лізингових операцій з боку урядових органів і фінансового світу загалом.

44.Міжнародний факторинг.

Факторинг (factoring, від англ. factor - посередник) - різновид посередницької операції, що проводиться банками і спеціальними компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Суб'єкти факторингових операцій:

o факторинговий відділ банку або факторингова кампанія (або фактор-фірма) - спеціалізована установа, яка скуповує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

o клієнти - постачальники товару або виконавці робіт - промислові та торговельні фірми, що уклали угоду з банком чи факторинговою компанією;

o покупці товарів та послуг.

Клієнтами факторингових компаній виступають переважно:

o невеликі та середні фірми, які розширюють обсяги продажу або які виходять на нові ринки;

o нові компанії, які мають недостатньо грошового капіталу у зв'язку з несвоєчасним надходженням платежів від дебіторів, існуванням значних запасів, труднощів в організації виробничого процесу,

o фірми, що мають несприятливу структуру балансу, у зв'язку з чим їх кредитний статус не дає змогу отримати банківський кредит.

1 -й етап - аналіз факторинговою компанією платоспроможності (кредитоспроможності) імпортера.

Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом, у якій вказується на обов'язки банку, серед яких: аналіз кредитоспроможності боржників; стягнення боргу та його обслуговування; інкасація; облікові операції та ін.

2-й етап - перевірка та купівля факторинговою компанією грошових вимог усіх рахунків-фактур, виставлених на імпортера експортером.

3-й етап - оплата факторинговою компанією рахунків експортера - отримання від банку авансу за продану дебіторську заборгованість у розмірі 70-90 % суми боргу. Решту боргу (10-30 %) банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу.

Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

4-й етап - поставка товарів (послуг) експортером імпортерові.

5-й етап - оплата вимог імпортером.

Сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Експортери отримують від факторингової компанії від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків готівкою залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта суми (10-30 % після вирахування комісії за кредит) сплачується тоді, коли імпортер перерахує кошти за товар. Вигода експортера - можливість запобігти кредитному та валютному ризикам і можливість прискорення кругообігу коштів. Вигода для імпортера - можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.

Факторинг поділяють на окремі види за певними ознаками, які наведені нижче:

1) за видами здійснення операцій:

o конвенційний (широкий) факторинг - універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.;

o конфіденційний (обмежений) факторинг - обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.;

2) залежно від кількості факторів операції:

o прямий факторинг - в операції бере участь лише один фактор -з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду;

o опосередкований факторинг - в операції беруть участь два фактори: з експорту в країні експортера та з імпорту в країні імпортера;

3) за ступенем інформованості дебітора:

o розкритий факторинг - операція, в якій дебітор повідомляється про факторингову угоду;